Автор наукової статті: ПИЛИПЕНКО ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА 

Науковий керівник: Горобець Тетяна Вікторівна, доцент, канд. психол. наук, Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Анотація. У статті розкрито сутність та здійснено теоретико-методологічний аналіз  поняття «психоемоційного виснаження військовослужбовців», з’ясовано стрес-фактори ризику виснаження серед військовослужбовців, які перебувають в умовах здійснення бойових дій. Також вказано психосоматичні та психологічні симптоми виснаження військовослужбовців. Описано точки розвитку адаптації до дії бойових стрес-факторів військовослужбовців. Визначено завдання профілактики виснаження  військовослужбовців. Окреслено рівні, на яких реалізується профілактика психоемоційного виснаження військовослужбовців.

Ключові слова: емоційне вигорання, психоемоційне виснаження військовослужбовців, стрес-фактори військовослужбовців, модель бойової травматизації, бойовий стрес, симптоми виснаження військовослужбовців, профілактика психоемоційного виснаження військовослужбовців.

Постановка проблеми. У зв’язку із широкомасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну в 2022 році та тривалими і досі інтенсивними бойовими діями в зоні розмежування, значно підвищується увага до чинників емоційного виснаження серед військовослужбовців. Соціальні та психологічні фактори порушень емоційної сфери викликають широкий інтерес не тільки серед психологів-практиків та науковців, а й насамперед серед самих військовослужбовців. Психологічне виснаження та психологічні труднощі, які можуть виникати у військовослужбовців обумовлені особливостями виконуваної діяльності у поєднанні із індивідуальними характеристиками, соціально-політичними факторами, що здійснюють вплив на ефективність виконання професійної діяльності та бойовий настрій фахівців військової сфери.

Мета статті полягає у висвітленні теоретико-прикладних аспектів сучасних наукових підходів до особливостей психоемоційного виснаження  та профілактики виснаження військовослужбовців.

Виклад основного матеріалу.

Тривалі бойові дії, які веде Україна на сході з 2014 року та повномасштабне російське військове вторгнення, детермінували проблему психоемоційного виснаження у військовослужбовців учасників бойових дій. В науці співіснують різні моделі синдрому «емоційного вигорання», що звертаються до різних  аспектів цього феномену.

У науковій літературі такі стани, як емоційне виснаження, агресивність, втрата цікавості до життя, позначається поняттям «психічне вигорання». Термін «burnout» - «вигорання», «горіння» - введений Г. Фрейденбергером для опису почуттів розчарованості життям, енергетичної виснаженості. Таке визначення описує внутрішній стан особистості, якому характерна спустошеність, виснаженість, що й характерно для психологічного «омертвіння». Поняття психічного вигорання розуміється дослідниками (В. Вайт, С. Джексон, К. Маслач, Е. Морроу та ін.) як криза, яка пов’язана з професійною діяльністю в цілому, а не тільки з міжособистісними стосунками. К. Маслач і С. Джексон визначають три складові симптомів такого вигорання: а) емоційну та/або фізичну виснаженість, б) деперсоналізацію та в) знижену робочу продуктивність [12]. Модель В. Бойка передбачає такі компоненти синдрому «емоційного вигорання», які відповідають фазам розвитку адаптаційного стресу, а саме: «напруження», «резистенція», «виснаження», - кожна з яких має по чотири симптоми.

Аналізуючи роботи сучасних вітчизняних вчених слід зазначити, що в працях Н. В. Рижкової наводиться глибокий емпіричний аналіз психологічних чинників емоційного вигорання військовослужбовців інженерних військ [14]. Т. В. Макота досліджувала особливості долаючої поведінки військовослужбовців з високим рівнем емоційного вигорання [8]. І. Р. Карчевський досліджував проблеми професійного вигорання офіцерського складу військових формувань силових відомств України [2]. У дослідженнях М. А. Дергач підіймалися питання особливостей міжособистісних стосунків військовослужбовців з різним рівнем емоційного вигорання, які перебувають в зоні бойових дій [1]. У працях О. А. Мірошниченко досліджуються питання профілактики синдрому емоційного вигорання професій, працюючих в екстремальних умовах [9].

Вивчаючи питання психоемоційного виснаження, спочатку слід розібратися в тому, які фактори провокують даний стан.

Особливості виснаження військовослужбовців полягають в тому, що виснаження провокують неординарні для цивільного населення стрес-фактори. Якщо для цивільного населення стрес-факторами можуть бути стосунки з близькими, особливості робочої ситуації, соціальні стосунки, стреси, пов’язані з грошовим забезпеченням, психологічне та фізичне здоров’я та ін. То для військовослужбовців, як для фахівців, які перебувають у кризових умовах, такими найбільш істотними стрес-факторами є: страх смерті та/або власного каліцтва, поранення чи загибель побратимів або оточуючих.

Вітчизняні дослідники О. Кокун, І. Пішко, Н. Лозінська, вивчаючи особливості психічних станів військовослужбовців, підкреслюють, що найчастіше шкідливо впливають на виконання різних видів діяльності такі негативні стани, як стрес, нервово-психічна напруга, втома, депресія, тривога. Виокремлюють специфічні та неспецифічні чинники негативних психічних станів. До групи специфічних чинників відносять: ситуації, що загрожують життю і фізичній цілісності військовослужбовців; поранення, контузії, травми, каліцтва; загибель близьких людей і товаришів по службі; жахливі картини смерті і людських мук; події, у результаті яких постраждали честь і гідність військовослужбовця. У групі неспецифічних чинників фіксують такі стресори як: підвищений рівень постійної потенційної загрози для життя; тривала напружена діяльність; депривація основних біологічних і соціальних потреб; різкі та несподівані зміни умов служби і життєдіяльності; відсутність контакту з близькими; неможливість змінити умови свого існування; інтенсивні та тривалі міжособистісні конфлікти між побратимами та з керівництвом; підвищена відповідальність за свої дії; потенційна можливість фізичних і моральних страждань заради досягнення цілей, сенс яких неясний для військовослужбовця[3, с.184-185].

Балансиром поведінки військовослужбовця є його емоційна сфера, від рівня розвитку якої залежить ступінь прояву різних кризових станів, що виникають відповідно до дії стрес-факторів зовнішнього середовища. Психотравмуючі ситуації бувають короткотривалими (поодинока, несподівана, раптова, загрозлива для життя подія, що перевершує внутрішні ресурси особистості) та повторюваними (події, що повторюються протягом певного проміжку часу). Під час переживання психотравмуючої події у військовослужбовця порушуються психологічні захисти – базові ілюзії: ілюзія власної безпеки, ілюзія справедливості та власної безгрішності, ілюзія простоти світоустрою.

Джерелом стресу та надалі психотравми стають ситуації, що викликають глибокі емоційні переживання у людини. Проте однакові ситуації можуть викликати різні емоційні відклики у різних людей залежно від віку, наявності позитивного досвіду проживання фрустрацій і попередніх психотравмуючих ситуацій, підтримки близьких під час емоційних труднощів, наявності власних розвинутих копінг-стратегій та відповідного високого рівня стійкості до бойового стресу, існування продуктивних психологічних захистів та інших факторів [11].

Варто зазначити, що незважаючи на схожість думок різних дослідників щодо кількості та змісту стрес-факторів, які сприяють розвитку виснаження, немає чіткої інформації про те, які саме чинники впливають більшою чи меншою мірою.

У військовослужбовців збільшення травматичності від бойового досвіду, який може привести до психоемоційного виснаження, пов’язане з його набуттям, однак здобуття досвіду веде до певної адаптації до дії стрес-факторів.

Згідно моделі бойової травматизації [4] існують наступні точки розвитку адаптації до дії бойових стрес-факторів:

1) «очікування» - передбачає першу зустріч із стресорами, оцінку своїх можливостей, також формує очікування щодо перспектив подальшого розвитку ситуації;

2) «пікові переживання» - середній рівень травматичності набутого бойового досвіду. Він по суті, є таким, що перевіряє глибину розвитку характеристик особистості військовослужбовця, які забезпечують його стійкість до бойової психологічної травматизації;

3) «адаптація і нова оцінка вихідних даних ситуації участі в бойових діях і себе в ній» - свідчить про адаптацію до дії стрес-факторів, про перехід до нової соціальної ситуації розвитку.

Позначені точки розвитку адаптації до дії бойових стрес-факторів мають утворювати виток спіралі. Використана у моделі форма спіралі дозволяє реалізувати метафору, що «закручування в ситуацію» спричиняє розвиток ПТСР.  «Нормальним» розвитком ситуації адаптації до дії стрес-факторів є вихід із неї зі збереженням досвіду. Проте такого виходу не відбувається, оскільки військовослужбовці перебувають в умовах бою тривалий час. Тобто замість спіралі військовослужбовці фактично замикаються в коло переживання дії бойових стрес-факторів, що потенційно може призвести до виснаження ресурсів військовослужбовця і в перспективі розвивається ПТСР.

      Наслідки виснаження, а згодом і можливого ПТСР, можуть проявлятись як у психосоматичних порушеннях, так і в суто психологічних (когнітивних, емоційних, поведінкових, мотиваційних) змінах особистості, таких як хронічна втома, порушення пам’яті, уваги, сну з труднощами засинання та ранніми пробудженнями, головний біль, діарея, синдром «роздратованого шлунку», тахікардія, аритмія, гіпертонія, підвищена потреба в досягненнях, напруження, втрата відчуття радості, уникнення конфліктів, неправильне розуміння системи цінностей, посилення самозречення, небажання боротися, відчутні поведінкові зміни, відчуття внутрішньої пастки, депресивний стан, загальне виснаження організму та ін.

При опису поведінкових проявів виснаження військовослужбовців слід зауважити наявність зв’язку з бойовим стресом. Бойовий стрес – це наслідок потужної дії зовнішніх й внутрішніх стресорів на організм людини в екстремальних бойових умовах, що спричиняє серйозні порушення психічного та фізичного здоров’я особистості.

Багато дослідників роблять спроби виявити зв’язок між стрес-факторами, які спричиняє бойовий стрес, та симптомами виснаження.

Ряд фахівців підкреслюють, що у травматичному стані дорослої людини зберігається очікування болю та тривоги. Так, потрапляючи в емоційно навантажену ситуацію, людина, яка була психологічно травмована в дитячому віці, може впадати в такі стани як психологічний параліч (блокування здатності відчувати почуття, емоції і біль та фізичні відчуття), некерованість власними емоційними станами тощо. Перелічені стани є полегшенням від раніше хворобливих афектів, таких як тривога. У той же час вони також переживаються як «вмирання», адже відбувається блокування ініціативи всього, що сприяє збереженню життя, пізнавальних здібностей тощо[15, с. 23].

Дослідники підкреслюють, що прояви бойового стресу у різних військовослужбовців будуть відрізнятися за декількома параметрами, відповідно рівень виснаження буде залежати від цих параметрів. Нижче наведені деякі з них:

§  інтенсивністю прояву – від стану підвищеної психічної напруженості до патологічних станів;

§  переважаючим рівнем проявів – психологічний, психофізіологічний, патологічний;

§  ступенем усвідомленості свого стану (інсайту) самим військовослужбовцем;

§  переважаючим проявом стресу в тій чи іншій сфері особистості військовослужбовця – емоційній, когнітивній, мотиваційній, вольовій, поведінковій;

§  ступенем контрольованості проявів бойового стресу самим військовослужбовцем (ступінь самовладання), гіпер- і гіпомобілізованість;

§  характером впливу військовослужбовця, який перебуває в стресовому стані, на психічний стан інших військовослужбовців;

§  тривалість прояву стресових розладів у військовослужбовця;

§  характером впливу на бойову діяльність[7, с.305].

У психологічно напруженому, екстремальному способі життя, в якому знаходяться військовослужбовці, актуалізуються деструкції психіки та неконструктивні тенденції поведінки, які є одними із провідних чинників психосоматичних захворювань. Сильні негативні емоції, які безпосередньо впливають на виникнення психосоматичних захворювань, повторювані та тривалі, накопичуються у клітинах головного мозку, і досягають рівня, коли кількісні зміни, переходячи у якісні, зумовлюють деструктивні психологічні стани, що, як правило, супроводжуються психосоматикою. Вплив бойового стресу, який збуджує органи та системи, активація яких необхідна для загального адаптаційного синдрому та запускає реакції «бойова тривога» та «битва-втеча», визначається як причина виникнення і прогресування соматичної патології. Механізм стресової реакції закінчується у певному органі людського організму. Тобто це орган, у якому після його активації, проявляються клінічні ознаки стресового процесу. До таких органів відносяться серцево-судинна система, шлунково-кишковий тракт, шкіра, дихальна система[10].

Найчастіше психосоматика після пережитого стресу проявляється через хвороби серцево-судинної системи. На другому місці за частотою знаходяться шлунок та кишечник, які найчастіше реагують на емоції люті та гніву. Профілактика психоемоційного виснаження – одна із умов збереження психосоматичного здоров’я військовослужбовця в умовах бойових дій.

У вже згаданій моделі бойової травматизації зроблено припущення, і практика діяльності психологічної служби підтверджує, що за допомогою заходів психокорекції та активної профілактики, націлених на формування стійкості до бойової психологічної травматизації, а згодом і виснаження, можливим є перехід військовослужбовців з рівня з вищими ознаками ПТСР на рівень з нижчими, принаймні, або утримання військовослужбовців з вищими показниками виснаження від переходу до розвитку ПТСР.

Психічне здоров’я військовослужбовців є спільною відповідальністю кожного члена колективу, командування, фахівців морально-психологічного забезпечення і медичної служби. А головною умовою ефективності надання психологічної допомоги військовослужбовцям – поєднання методик і процедур спеціалізованого психологічного впливу, які здійснюють фахівці-психологи, з повсякденною організаторською і педагогічною діяльністю всіх інших суб’єктів психологічного забезпечення[13]. Такими заходами можуть бути індивідуальні бесіди з підлеглими, ефективна професійна та антистресова підготовка з психологічними елементами (стрес-щеплення, практика надання допомоги при бойових психічних травмах, тощо), підбір стандартних та індивідуальних методів саморегуляції та комплексна реабілітація особового складу після повернення з зони бойових дій.

Цілеспрямовану профілактику психоемоційного виснаження  військовослужбовців необхідно здійснювати на трьох рівнях:

1. міжособистісному: профілактичні заходи, спрямовані на покращення морально-психологічного клімату у військовому колективі та з керівництвом, налагодження конструктивної взаємодії між військовослужбовцями; соціальну підтримку, групові тренінги та терапії та ін.;

2. особистісному: профілактичні заходи, спрямовані на самого військовослужбовця (профілактика хвороб, підвищення рівня стресостійкості, професійної мотивації, вирівнювання балансу між витраченими зусиллями й одержаною винагородою, зниження рівня негативних психологічних станів);

3. соціальному: багато військовослужбовців, учасників АТО/ООС, відмічають, що думки про батьків, дружину й дітей надають їм сили і є найсильнішою мотивацією залишитися живим [5, с.134-135]. Отже, соціальна підтримка для військовослужбовців, які перебувають у зоні проведення бойових дій, є важливою і необхідною, оскільки має велику захисну функцію, підтримує бойовий дух, посилює патріотичну складову й віру у власні сили, надає особистості відчуття потрібності та важливості. Багато науковців вважають, що соціальна підтримка зменшує негативну дію стресорів, які дестабілізують психічні й соматичні системи організму та погіршують самопочуття. Завдяки соціальній підтримці поліпшується психоемоційний стан, активуються захисні механізми, що зумовлює підвищення стійкості організму до стресу[6].

Отже, щоб досягти ефективності надання психологічної допомоги військовослужбовцям всі суб’єкти психологічного забезпечення мають у необхідному обсязі та на прийнятному рівні володіти теоретико-методичними компетентностями у цій сфері.

Висновки:

1. Визначення «емоційне вигорання» окреслює внутрішній стан особистості, якому притаманна спустошеність, виснаженість, що характерно для психологічного «омертвіння».

2.     Стрес-факторами,  які призводять до виникнення у військовослужбовців учасників бойових дій високого рівня психоемоційного виснаження є:  складні погодні умови та умови проживання; нерідко відсутністю повноцінного сну, особливостями водного режиму і харчування, станом здоров’я; біологічним страхом смерті, поранення, інвалідизації; психоемоційним стресом, пов’язаним із загибеллю побратимів по зброї; прискоренням темпу дій, несподіваністю, невизначеністю, великою кількістю ситуацій з високою емоційною напругою; складністю міжособистісного спілкування в підрозділі (з керівництвом та між побратимами); відсутністю, на думку військового, сенсу власних дій, ін.

3.     Проте однакові ситуації можуть викликати різні стани у різних людей залежно від віку, наявності в індивіда позитивного досвіду проживання фрустрацій і стресових ситуацій, підтримки близьких та рідних під час емоційних випробувань, наявності власних розвинутих копінг-стратегій та відповідного рівня стійкості до бойового стресу, існування продуктивних психологічних захистів, переживання попередніх психотравмуючих ситуацій та інших чинників.

4.     «Нормальним» розвитком ситуації адаптації до дії стрес-факторів є вихід із неї зі збереженням досвіду. Проте такого виходу не відбувається, оскільки військовослужбовці перебувають в умовах бою вже тривалий час.

5.     Наслідки виснаження можуть проявлятись як у психосоматичних порушеннях, так і в суто психологічних (когнітивних, емоційних, поведінкових, мотиваційних) змінах особистості. Психосоматика у військовослужбовців – це реакція на тривалу психологічну напругу, негативні психічні стани, високу особистісну та реактивну тривожність.

6.     Психічне здоров’я військовослужбовців є спільною відповідальністю кожного члена колективу, командування, фахівців морально-психологічного забезпечення і медичної служби, рідних та близьких військовослужбовця, тому цілеспрямовану профілактику психоемоційного виснаження  військовослужбовців необхідно здійснювати на трьох рівнях – міжособистісному, особистісному, соціальному.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дергач М. А. Особливості міжособистісних стосунків військовослужбовців з різним рівнем емоційного вигорання, які перебувають в зоні бойових дій / М. Дергач // Актуальні проблеми психології. Т. ХІ. Випуск 17, 2018.

2. Карчевський І. Р. До проблеми професійного вигорання офіцерського складу військових формувань силових відомств України / Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України.

2012. Вип. 5. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnadps_2012_5_40.

3. Кокун О.М. Зміст та структура психологічної готовності фахівців до екстремальних видів діяльності. Проблеми екстремальної та кризової психології. Вип. 7. Харків: УЦЗУ, 2010. С. 182–190.

4. Колесніченко О. С. Засади бойової психологічної травматизації військовослужбовців Національної гвардії України: монографія. Харків: ФОП Бровін О.В., 2018. 488 с.

5. Кравченко К.О. Соціально-психологічні детермінанти виникнення бойового стресу у військовослужбовців– учасників антитерористичної операції  / Кравченко К.О., Тімченко О.В., Широбоков Ю.М.: монографія. Харків : Вид-во НУЦЗУ, 2017. 256 с.

6. Кудренко О.В. Вплив стрес-факторів бойової обстановки на психіку військовослужбовців Повітряних Сил (на основі досвіду АТО). Кудренко О.В., Афанасенко В.С. Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України. 2018. № 2(31). С. 137–144. Ел. ресурс: https://doi.org/10.30748/nitps.2018.31.18

7. Лазоренко О. В. Психологічний аналіз екстремальних умов несення прикордонної служби. Проблеми сучасної психології. 2013. Вип. 21. С. 305-315.

8. Макота Т. В. Особливості долаючої поведінки військовослужбовців із високим рівнем емоційного вигорання / Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія психологічна. Вип. 1, 2011. С. 94 – 106.

9. Мірошниченко О. А. Профілактика синдрому «професійного вигорання» у працюючих в екстремальних умовах: Навчально-методичний посібник / Олена Анатоліївна Мірошниченко. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2015. – 156 с.

10. Мозгова Г. П. Психосоматика: психічне, тілесне, соціальне. Хрестоматія / Мозгова Г. П., Ханецька Т. І., Якимчук О. І.: Навчальний посібник. Київ : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2021. 383 с.

11. Мороз Р. А. Психологія травмуючих ситуацій : навчально-методичний посібник. Миколаїв: Іліон, 2018. 298 с.

12. Орел В. Е. Феномен «вигорання» у закордонній психології: емпіричні дослідження й перспективи // Психол. журнал. 2001. Т. 22. № 1. – С 43-48.

13. Пасічник В. І.  Професійно важливі компетентності командира військового підрозділу, як суб’єкта психологічної допомоги підлеглим. Актуальні аспекти психологічного забезпечення професійної діяльності сил безпеки та оборони України: Матеріали VІІІ всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Харків, 30 листопада 2022 року). Харків : Національна академія НГУ, 2022. 258 с.

14. Рижкова Н. В. Емпіричне дослідження психологічних чинників емоційного вигорання військовослужбовців інженерних військ. Вісник Національного університету оборони України. Питання психології. 4 (57), 2020. С. 84 – 92.

15. Шишолін П. А. Інноваційні підходи до охорони державного кордону в сучасних умовах. Актуальні питання прикордонної безпеки: сучасний стан та перспективи розвитку. Київ: Вид-во НАДПСУ, 2011. Вип. 2. С. 23–25.

Існує психологічна «вакцина» проти дезінформації

Сандер ван дер Лінден

Соціальний психолог виявив, що демонстрація людям того, як працюють маніпулятивні техніки, може створити стійкість до дезінформації

Дезінформація може здаватися неминучою. Опитування некомерційного Інституту медіадосліджень Пойнтера, проведене минулого літа, виявило, що 62 відсотки людей регулярно натрапляють на неправдиву або оманливу інформацію в інтернеті. А в опитуванні 2019 року майже дев'ять із десяти людей зізналися, що "купувались" на фейкові новини. Соціальний психолог Сандер ван дер Лінден із Кембриджського університету вивчає, як і чому люди поширюють таку інформацію і як це можна зупинити. Він поспілкувався з редактором Mind Matters Дейзі Юхас, щоб обговорити цю роботу та свою нову книгу "Foolproof" ["Захист від дурня"; повна назва книги: "Foolproof: Чому дезінформація заражає наш розум і як виробити імунітет"], де пропонує науково обґрунтовані рішення для запобігання цьому поширенню.

У книжці "Foolproof" ви запозичили аналогію зі світу медицини, стверджуючи, що дезінформація діє подібно вірусу. Як ви прийшли до такого порівняння?

Я переглядав журнали і знайшов моделі з епідеміології й охорони здоров'я, які використовуються, аби пояснити, як інформація поширюється системою. Замість вірусу, який поширюється, ви маєте інформаційний патоген. Хтось ділиться з вами чимось, а ви потім поширюєте це серед інших людей.

Це змусило мене задуматися: Якщо це правда, що дезінформація поширюється як вірус, то чи можна зробити людям щеплення? Я натрапив на роботу 1960-х років Білла Макгвайра, психолога, який вивчав, як люди можуть захистити себе від "промивання мізків". У нього була дуже схожа думка. Цей зв'язок призвів до цілої програми досліджень.

Як ми "заражаємося"?

Вірус атакує, користуючись слабкими місцями наших клітин і захоплюючи деякі з їхніх механізмів. Те ж саме у багатьох відношеннях відбувається і з розумом. Існують певні когнітивні упередження, якими можна скористатися за допомогою дезінформації. Дезінформація заражає нашу пам'ять і впливає на рішення, які ми приймаємо.

Одним із прикладів є схильність до ілюзії правди. Це ідея про те, що коли ви чуєте щось багато разів, навіть знаючи, що це неправда, воно сприймається як більш правдиве. Ці набуті автоматичні асоціації є частиною того, як працює мозок.

У своєму дослідженні ви розвинули метафору вірусу, стверджуючи, що ми можемо вакцинуватися від дезінформації за допомогою методу, який ви називаєте "пребанкінг". Як це працює?

Пребанкінг [предемаскування] складається з двох частин. Перша – це попередження, що запускає психологічну імунну систему, оскільки більшість часу вона спить. Ми говоримо людям, що хтось може хотіти ними маніпулювати – це піднімає у них скептицизм і підвищує настороженість.

Друга частина пребанку схожа на введення людям ослабленої дози вірусу у вакцині. Наприклад, у деяких випадках ви отримуєте невелику дозу дезінформації та підказки, як її спростувати. Це може допомогти людям бути більш стійкими до дезінформації.

Також ми виявили, що існують загальні методи, які використовуються для маніпулювання поширенням дезінформації в різних середовищах. У наших дослідженнях ми з'ясували, що коли допомогти людям розпізнати ці ширші методи, ми зможемо інокулювати їх від цілого спектра дезінформації. Зокрема, в одному дослідженні люди грали в гру, яка допомагала їм зрозуміти тактики, що використовуються для поширення фейкових новин. Це покращило їхню здатність виявляти недостовірну інформацію приблизно на 20–25 відсотків.

Отже, ви допомагаєте людям розпізнавати дезінформацію та протистояти їй, попереджаючи їх про методи, які люди використовують для маніпулювання іншими. Можете навести приклад?

Звичайно. У партнерстві з Google ми створили серію відеороликів на YouTube, щоб підвищити обізнаність людей про маніпулятивні техніки. Один із них – фальшива дихотомія, або фальшива дилема. Це поширена тактика, і наші партнери з Google звернули на неї увагу, оскільки вона присутня в багатьох відеороликах про радикалізацію.

У фальшивій дихотомії хтось помилково стверджує, що у вас є лише один із двох варіантів. Як приклад, "або ти поганий мусульманин, або ти повинен приєднатися до ІДІЛ". Політики також використовують цей підхід. У політичному контексті США, наприклад, це звучить так: "Ми повинні розв'язати проблему бездомних у Сан-Франциско, перш ніж говорити про іммігрантів".

У нашому дослідженні ми ознайомили людей з цією концепцією за допомогою відео, які пояснюють фальшиві дихотомії в неполітичних сценаріях. Ми використовуємо популярну культуру, як-от "Гріффіни" та "Зоряні війни". Людям це сподобалося, і це виявилося справді хорошим інструментом.

Так, у нашому відео з фальшивою дихотомією ви бачите сцену з фільму "Зоряні війни: Помста ситхів", де Енакін Скайвокер каже Обі-Вану Кенобі: "Якщо ти не зі мною, тоді ти мій ворог", на що Обі-Ван відповідає: "Тільки ситхи усе зводять в абсолют". Відео обривається, щоб пояснити, що Енакін щойно використав хибну дихотомію.

Після перегляду подібного відео наступного разу, коли вам запропонують лише два варіанти, ви зрозумієте, що хтось намагається маніпулювати вами.

У серпні ви опублікували результати дослідження, в якому взяли участь понад 20 тисяч людей, які переглянули ці відео, де висвітлювалися такі методи, як фальшиві дилеми, пошуки офірного цапа та емоційно-маніпулятивна мова. Що ви дізналися?

Ми виявили, що за допомогою цих відео люди краще розпізнають дезінформацію, яку ми показуємо їм пізніше як у лабораторії, так і в соціальних мережах. Ми провели тест у прямому ефірі на платформі YouTube. У цьому випадку середовище не контролюється, а люди більше відволікаються, тому це більш строгий тест.

Ці відео були частиною рекламної кампанії Google, яка мала мільйони переглядів. На основі дослідження Google запустив відеоролики, спрямовані проти дезінформації про Україну та українських біженців у Європі. Вони спеціально допомагають людям розпізнати техніку пошуку офірного цапа.

У книзі ви зазначаєте, що багато людей вважають себе захищеними від дезінформації, але насправді такими не є. Зокрема, в одному з опитувань майже 50 відсотків респондентів стверджували, що можуть розпізнати фейкові новини, але лише 4 відсоткам це вдалося. Навіть "цифрові аборигени" можуть повірити фейковому контенту. Чи може це статися з кожним?

Багато хто думає, що має імунітет. Але є базові принципи, які піддають нас усіх ризику. Наприклад, є досить важливий еволюційний аргумент, який називається упередженням істини. У більшості середовищ людей активно не обманюють, тому ми за замовчуванням схильні вважати, що все є правдою. Якби вам довелося все критично поставити під сумнів, ви не змогли би прожити і дня. Проте якщо ви перебуваєте в середовищі – наприклад, у соціальних мережах, – де рівень дезінформації значно вищий, все може піти коту під хвіст.

Окрім упереджень, у книзі підкреслюється, як певна соціальна поведінка та контексти, зокрема онлайн-ехокамери, спотворюють те, що ми бачимо. З такою великою кількістю сил, що діють проти нас, як вам вдається залишатися оптимістичним?

У нас є упередження, які можуть бути використані виробниками дезінформації. Людям нелегко відстежувати те, що заслуговує на довіру, враховуючи весь той потік нової інформації, з яким ми постійно стикаємося. Але я маю надію, тому що є деякі інструменти проти цього. Пребанкінг не є панацеєю, але це незла перша лінія захисту – і це допомагає, як і демаскування та перевірка фактів. Ми можемо допомогти людям зберігати точність і залишатися пильними.

Гени разом з іншими чинниками визначають, наскільки люди здатні зрозуміти почуття інших. Принаймні 10% нашої здатності до емпатії закладено в геномі, засвідчило дотепер наймасштабніше ДНК-дослідження. Які механізми цих кореляцій, все ще залишається нез’ясованим. Дослідження підтвердило ще один цікавий факт: жінки загалом більш схильні до емпатії, ніж чоловіки, та винні в цьому не гени.

Здатність поставити себе на місце іншого має й генетичну основу. 

Відчути сум, радість, біль, щоби поставити себе на місце іншої людини й відповідно відреагувати – це важлива складова соціальної взаємодії. Її роль видно передусім тоді, коли здатність до емпатії обмежена – наприклад, якщо йдеться про людей з аутизмом. І навпаки, є люди, які надто чутливі до емоцій інших.

Проте від чого залежить, емпатичні люди чи ні? Згідно з поширеними припущеннями, це визначається нашим досвідом, деколи навіть допологовими впливами. Але чи відіграють якусь роль генетичні чинники?

Аби це з’ясувати, Варун Вар’єр (Varun Warrier) та його колеги з Кембриджського університету проаналізували генетичні дані 46 000 людей. Всі учасники цього дотепер найбільшого такого дослідження пройшли стандартизований онлайн-тест, через який учені й визначали рівень їхньої емпатії. На пробах слини вчені визначали ДНК піддослідних, які потім проаналізувала компанія «23andMe».

Результат: гени важливі для нашої здатності співпереживати. Адже, як засвідчила розвідка, певні генетичні варіації накопичуються у людей із особливо вираженою емпатієї, натомість інші присутні в менш чутливих учасників. Так, принаймні одна десята нашого емпатичного потенціалу зводиться до генетичного рівня, повідомили вчені.

«Це відкриває нам нову перспективу для погляду на генетичні чинники емпатії», – сказав співавтор дослідження Томас Бурґерон (Thomas Bourgeron) з Паризького університету імені Дідро. Проте які біологічні механізми та сигнальні шляхи пов’язані з різними генетичними варіаціями, більшою мірою невідомо. «Кожен із цих генів відіграє незначну роль, і через це їх складно ідентифікувати», – пояснив Бурґерон.

Цікаво й те, що онлайн-тест підтвердив: у середньому жінки більш емпатичні, ніж чоловіки. Судячи зі всього, цю закономірність не можна пояснити генетичними впливами, розповіли вчені. Адже при порівнянні ДНК їм не вдалося виявити вагомих відмінностей у розподілі емпатичних генних варіацій у чоловіків і жінок.

На думку вчених, ці статеві відмінності мали б бути зумовлені негенетичними чинниками. Ймовірним є також вплив гормонів та інша форма соціалізації. Адже дотепер кажуть «чоловіки не плачуть», а дівчаток більше, ніж хлопців, заохочують проявляти співчуття.

Крім того, дослідження підтвердило: учасники, в яких виявили дуже велику кількість генетичних варіацій, що відповідають за низький рівень емпатії, з більшою ймовірністю мають аутизм.

«Отримані результати – важливий крок у тому, щоби зрозуміти невелику, проте важливу роль генетики для емпатії, – сказав Вар’єр. – Але ми мусимо пам’ятати, що лише десята частина особистих відмінностей зумовлена генетично. Отже, знати їх не менш важливо, ніж негенетичні чинники, що пояснюють решту 90%».

Щоправда, дотепер механізми формування здатності до емпатії відомі лише частково. Так, емпатія, здається, тісно пов’язана з больовим сприйняттям, а також з чутливістю до «гормону затишку» – окситоцину. Аби краще зрозуміти механізми, які спричиняються до емпатії, важливі нові дослідження.

«Нашим наступним кроком буде відтворення актуальних результатів зі ще більшою кількістю учасників, – сказав Бурґерон. – Це могло б допомогти ідентифікувати сигнальні шляхи, що ховаються за індивідуальними емпатичними відмінностями».