Що таке «Артикуляційна гімнастика» і для чого вона потрібна!

Артикуляційна гімнастика – це комплекс вправ для органів мовного апарату: губ, язика, нижньої щепепи, дихання.                                                        

Вона сприяє:                                                                                             

-формуванню у дитини правильної вимови звуків;                                  

-виправленню наявних порушень звуковимови;

-виробленню чіткої дикції;

-успішному оволодінню іноземними мовами;

-ораторського мистецтва.

Чітка звуковимова та дикція необхідна не тільки для результативного спілкування, але і для успішного оволодіння письмом. Перед тим, як записати слово, ми спочатку його промовляємо про себе. Тому вади звуковимови призводять до неправильного використання букв при письмі.

     Артикуляційна гімнастика не має залишатися надбанням тільки вчителів- логопедів. Вона повинна бути в арсеналі кожного вихователя, учителя початкових класів, керівника гуртка виразного читання, батьків. Засвоюючи з дітьми абетку, навчаючи їх грамоти й читання, батьки, вихователі і вчителі повинні звертати увагу на особливості артикуляції того чи іншого звука, проводити артикуляційні фізкультхвилинки. Коли ми маємо на меті тільки покращення дикції, артикуляційні вправи можуть застосовуватися довільно, у будь-якій послідовності, як ігровий момент або своєрідна щоденна фізкультхвилинка під час різноманітних занять.

       У логопедичній роботі артикуляційна гімнастика є важливою складовою усього комплексу заходів, спрямованих на подолання мовленнєвих вад і виховання правильної вимови звуків. Починати роботу потрібно з вивчення назв органів артикуляції. Наступний крок — навчити дитину спостерігати за роботою органів артикуляції, фіксувати увагу на окремих моментах артикуляції, знаходити спільне і відмінне в положеннях органів під час вимови того чи іншого звука, свідомо керувати рухами щелепи, язика та губ, відчувати їх та контролювати їхню роботу. Дитина має навчитись давати  інформацію про роботу того чи іншого мовленнєвого органа в процесі артикуляції: про положення язика в роті, про напрям струменю повітря, що видихається. Якщо дитина не може словесно описати положення органів артикуляції, їй слід допомогти, задаючи альтернативні запитання: «Губи посміхаються чи витягнуті трубочкою?», «Струмінь повітря тече на кінчик язика чи вбік, у щоку?», «Кінчик язика піднятий угору чи опущений униз і ховається за нижніми зубами?». У кращому засвоєнні дитиною назв органів артикуляції, усвідомленні їх положення та рухів допоможуть схеми, показ того чи іншого органа в себе. Корисним є також моделювання артикуляції за допомогою руки дорослого і самої дитини, тобто унаочнення матеріалу. Наприклад,  язик можна порівняти з кистю руки дитини, показати на ній кінчик язика, спинку, боки, рівчачок. Перш ніж виконувати певну вправу для язика, наприклад «чашечку», дитина вчиться виконувати її власною долонею. Це допомагає дитині краще зрозуміти те, чого від неї хочуть.

       Наступна задача — сформувати артикуляторні (рухомовленнєві) вміння та навички. Рекомендується артикуляційна гімнастика для підготовки правильного артикуляційного укладу. Важливим є правильний підбір вправ для постановки певного звука, послідовність і точність їх виконання. Вправи для язика та губ зміцнюють м’язи, формують м’язову готовність до вимови того чи іншого звука, розвивають, уточнюють та вдосконалюють основні рухи органів мовлення. Гімнастику тривалістю 3 - 5, а іноді 5 - 10 хвилин треба проводити щоденно, щоб закріплювались рухові навички дитини. Спочатку вона проводиться  під контролем зору, перед дзеркалом, у подальшому — без дзеркала, з опорою на власні кінестетичні відчуття дитини. Проводити її потрібно емоційно, в ігровій формі.

                                                                          Особливості прояву дисграфії

   Дисграфія у дітей часто проявляється помилками в написанні букв, що знаходяться в сильній позиції, наприклад ліфий замість лівий, або в пропуску букв навіть у короткому слові: км замість ком і т.п. У той час, коли звичайні орфографічні помилки спостерігаються в написанні букв, що знаходяться в слабкій позиції: малако замість молоко і т.п.

   Крім того:

• дитина не тільки пропускає букви і склади, а й переставляє їх місцями (онків  замість вікно) ;

• може заміняти слова зі схожими звуками;

•  додає в слово зайві букви і склади (дітити, кіманата) ;

• спотворює графічний образ букви (наприклад, пише дзеркально букви с, е, ю);

• не розрізняє парні приголосні однаково звучать б-п або т-д) ;

• помилки, які дитина допускає, виявляються стійкими протягом довгого часу, не зникаючи в процесі навчання.

   Всі перераховані ознаки повинні стати для батьків приводом для звернення за консультацією до логопеда.

                                                                                           Основні форми дисграфії

   Залежно від виду порушень дисграфія ділиться на кілька форм. Так, існує артикуляторно-акустична дисграфія, що виникає на тлі порушеної звуковимови. Дитина, як правило, при цьому пише слова так, як вимовляє, наприклад: либа замість риба або сумів замість шумів.

   Дисграфія акустична характеризується заміною при письмі звуків подібними за звучанням (д-т, з-ж, с-ш і т.п.). При цьому усне мовлення  у дитини правильне.

   Аграмматична дисграфія проявляється в проблемах з узгодженням слів. Але цікаво, що це відбувається тільки в письмовій мові, а говорить при цьому дитина правильно. Наприклад, вона може написати, не враховуючи ні рід, ні відмінок: добрий мама або на вулиця.

   Існує також і оптична дисграфія, яку характеризує порушення зорового аналізу. Дитина в цьому випадку практично не сприймає відмінності між буквами зі схожими елементами написання. Проблеми викликають Ц і Щ, а також Р, Ь, И або Е, З і подібні. У рукописному ж варіанті це літери: п-т, в-д, л-м, і-ш та ін.

   Також часто зустрічаються порушення мовного аналізу і синтезу. Дитина може не дописувати слова, писати прийменники разом чи префікси окремо (при ходити), Пропускати букви і цілі склади, міняти їх місцями або повторювати.

                                                                      Яким чином можна боротися з дисграфією

   Корекція дисграфії - це, перш за все, спільна робота батьків, вчителів і логопеда, так як мамі і татові самостійно цю проблему вирішити не вдається. Важливо пам'ятати, що якщо у дитини є порушення в усному мовленні, то виправлення дисграфії починають з корекції вимови! Заняття у логопеда проводять по розробленій системі. Для цього використовуються різні мовні ігри.

   Дитина в процесі навчання повинна засвоїти, як саме вимовляються певні звуки, і які букви їм відповідають. Логопед відпрацьовує з учнем відмінності між твердою і м'якою чи глухою і дзвінкою вимовою звуку, повторюючи слова, підбираючи їх до заданих звуків, аналізуючи звуковий і буквений склад обраних слів і т.п. Часто дітям допомагає використання наочного матеріалу для запам'ятовування обрисів літер, наприклад: «О» - бублик або обруч, «Ж» - жук, «С» - півмісяць.

Корекційну роботу над розрізненням кожної пари звуків за артикуляційно-акустичною подібністю, розрізненням звуків відповідно до їх звучання і вимови та букв, подібних за графічним зображенням, проводять у два етапи.     Перший (підготовчий) етап корекції дисграфії — це робота над кожним окремим звуком (буквою), яку дитина замінює чи плутає.

Якщо в дітей наявні порушення звукової сторони мовлення, то попередньо слід сформувати правильну звуковимову або корекцію звукових і графічних вад у комплексі.

Послідовність роботи підготовчого періоду може бути такою:

•     уточнення правильної вимови та звучання звука з опорою на зорове, слухове, тактильне сприймання, кінестетичне відчуття;

•     виділення звука на фоні складу;

•     визначення наявності й місця звука в слові:

•     ^ на початку;

•     ^ у кінці;

•     ^ у середині;

•     визначення місця звука відносно інших (на якому місці: 1, 2, 3 і т. ін., після якого звука, перед яким чується певний звук у слові);

•     визначення слова певним звуком у реченні, тексті;

•     добір предметних малюнків, іграшок, у назві яких є відповідний звук, визначення місця його у слові.

На другому етапі проводять роботу над диференціацією слухової, артикуляційної, дотикової (тактильної) та графічної відмінностей пари звуків (букв).

Другий етап корекційної роботи над диференціацією звуків (букв), що їх плутає дитина, бажано проводити в тій самій послідовності, що й у підготовчому періоді. Але основна мета цього періоду — попарне зіставлення звуків (букв) і визначення їх відмінностей в артикуляції і слуховому сприйманні, тактильному відчутті, графічному зображенні тощо. Мовленнєвий і наочний матеріал слід добирати з парами звуків, щоб виробити тісний зв’язок між буквою і звуком. У процесі виконання всіх завдань (як на першому, так і на другому етапі) дитина, проговорюючи звук, має показати відповідну букву, і навпаки, спираючись на графічне зображення букви, чітко повторити відповідний звук.

                                                                                   Дисграфія: вправи з корекції

   Для успішного подолання проблеми існує ряд спеціальних вправ. Так, наприклад, вправи для кращого запам'ятовування літер: пропонувати дітям ліпити їх з пластиліну, тіста, писати в повітрі, обводити по готовому контуру, намагатися знайти відмінності в оптично схожих буквах, знаходити певну букву при накладенні декількох зображень одне на одне і т.п.

Кілька порад батькам

   Якщо у вашої дитини дисграфія, не лайте її за помилки, не змушуйте по багато разів переписувати текст, інакше ви досягнете лише невпевненості дитини у своїх силах і викличете нелюбов до письма та читання. Обов'язково хваліть дитину за кожен успіх, але не перехвалюйте. Крім того, не показуйте свою сильну заклопотаність проблемою, щоб не розвинути у дитини почуття неповноцінності.

   Потрібно враховувати при наявності у дитини дисграфії, що це, як правило, такий стан, при якому розвивається хороша зорова пам'ять (як заміщення дефекту), тому таким дітям не варто пропонувати вправи, де потрібно виправити спочатку допущені помилки. Це може надати дитині «ведмежу послугу». Диктанти в таких випадках пишуться повільно, з промовляння всіх букв і розділових знаків перед початком письма, а потім і під час нього.