Сьогодні, 19 березня, народилася Ліна Костенко — легендарна українська поетеса, голос епохи та символ незламності духу.

Її слово — гостре, правдиве й вічне. Її поезія торкається серця, пробуджує думку й надихає покоління. Ліна Костенко — це не просто ім’я в літературі, це совість нації, що говорить крізь рядки.

Щиро вітаємо з днем народження! Бажаємо міцного здоров’я, натхнення та ще багатьох років творчості. Дякуємо за Ваше слово, яке робить нас сильнішими й мудрішими.

10 березня ми вшановуємо пам'ять великого Кобзаря – Тараса Шевченка, людини, чия душа горіла любов'ю до України, а його слова стали національним скарбом. Цей день нагадує нам про силу слова, здатність змінювати світ і боротися за правду навіть ціною власного життя. Тарас Шевченко залишив нам не лише поезії, а й глибокий духовний спадок, який сьогодні надихає на боротьбу за свободу, гідність і незалежність. 

25 лютого ми відзначаємо 155-у річницю від дня народження Лесі Українки – символу незламності та сили духу української жінки. Леся Українка — унікальна постать в українській культурі, чия творча спадщина стала невід'ємною частиною нашої національної ідентичності.

 Пропонуємо ознайомитися з  цікавими фактами про видатну письменницю.

1.Леся почала читати дуже рано – у 4 роки, а в дев’ятирічному віці написала свій перший вірш.

2.Дівчинка не ходила до школи, бо її мати не хотіла російського впливу на свою доньку. Її освітою опікувалися родичі і приватні педагоги.

3.Леся Українка вміла грати на фортепіано. Спочатку її навчала тітка Олена, а потім дружина Миколи Лисенка – піаністка Ольга Липська.

4.У 19 років письменниця написала перший підручник про історію східних народів українською мовою. Михайло Драгоманов допомагав їй у створенні «Стародавньої історії східних народів».

5.Поетеса  перекладала твори Байрона, Шекспіра, Міцкевича, Гюго, Гейне, Гомера.

6.Леся  добре малювала. Вона любила зображувати море. Але, на жаль, збереглася лише одна її картина – «Мати й дитина».

29 січня в Україні вшановують пам'ять Героїв Крут - юнаків, які у 1918 році стали на захист української державності, пожертвувавши власним життям за свободу і незалежність України. Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути на Чернігівщині. 

Бій під Крутами - цікаві факти

У бою під Крутами українські захисники змогли зупинити наступ більшовиків, а, відступаючи, зруйнували мости і дороги. Завдяки цьому у Симона Петлюри був час придушити повстання більшовиків, яке у той час починалося на заводі "Арсенал". У ці дні йшли переговори між УНР і країнами Четверного союзу - Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією - і було важливим те, що українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради.

9 лютого 1918 року підписали Берестейський мирний договір, згідно з яким УНР була визнана самостійною державою, а її сили оборони отримали підтримку німецької та австро-угорської армій у боротьбі з більшовиками.

Читайте також:

• Близько 30 юнаків, які були страчені більшовиками, поховали біля Аскольдової могили. Всі вони - герої Крут, але прізвища відомі лише 19 захисників. На їхню честь Павло Тичина написав вірш "Пам'яті тридцяти".

• У 2006 році на місці бою під Крутами встановлено пам'ятник.

• До 80-ї річниці бою була випущена пам'ятна монета номіналом 2 гривні.

• У 2019 році на екранах з'явилася історична драма Олександра Шапарева "Крути 1918", але вона була неоднозначно сприйнята глядачами.

Бій під Крутами - це не тільки трагічна сторінка в історії нашої країни, а й символ непохитної боротьби за незалежність України.

Щороку 27 січня світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. У цей день світ зупиняється у хвилині мовчання, вшановуючи пам’ять мільйонів жертв нацистського режиму.

Україна на державному рівні приєдналася до цього вшанування у 2012 році, підкреслюючи свою відданість загальнолюдським цінностям та збереженню історичної правди.

Основою для цієї дати стала Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 60/7, прийнята 1 листопада 2005

Документ наголошує, що Голокост, який призвів до знищення третини єврейського народу та незліченної кількості представників інших національностей, має слугувати вічною пересторогою про небезпеку ненависті, фанатизму расизму та упереджень.

Саме 27 січня 1945 року війська Першого Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого нацистського табору смерті — Освенцим (Аушвіц-Біркенау), де було знищено понад 1,1 мільйона людей. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.

7 грудня  ми відзначаємо свято, що вшановує один із найголовніших символів нашої культури — хустку. Вона є оберегом, ознакою жіночої мудрості, краси й приналежності до рідної землі.

Хустка — це не просто аксесуар, а цілий всесвіт, переплетений кольорами, орнаментами та історіями поколінь. Кожна має своє значення: в радості, в горі, в любові.

Щороку, 6 грудня Україна відзначає чи не найважливіше свято – День Збройних сил України. Сьогодні чоловіки та жінки у лавах ЗСУ є символами мужності, незламності та відчайдушної жертовності своєму народу. 

5 грудня Україна і світ відзначають Міжнародний день волонтера. Свято було засновано у 1985 році за ініціативою Генеральної Асамблеї ООН. В сучасній Україні волонтерський рух розпочався в 90-х роках, а офіційно його визнали 10 грудня 2003 року постановою Кабінету Міністрів.

З новою силою запрацювало волонтерство в нашій країні під час революції Гідності, бойових дій на Сході та в умовах повномасштабної війни, яка змінила світогляд не лише українців, а й жителів усіх країн світу. Сьогодні війна в Україні одна на всіх і допомоги як ніколи потребують наші захисники – ЗСУ. За тисячами військових на фронті стоїть армія волонтерів, яка допомагає у забезпеченні бійців практично всім: медикаментами, одягом, продуктами, військовим спорядженням.

Тому, в цей день висловлюємо щиру вдячність усім тим, хто віддає себе шляхетній, самовідданій і безкорисливій справі та допомагає людям, які цього потребують.

Микола Бутович народився 1 грудня 1895р. в селі Петрівка Гадяцького повіту Полтавської губернії в дворянській родині, що походила від козацької старшини. Дитячі роки пройшли у середовищі, де розмовляли українською мовою, пам'ятали історію, звичаї, шанували традиції. Сила дитячих вражень супроводжувала Миколу Григоровича все життя, підтримувала у важкі часи, надихала на нові творчі задуми.

Багатогранний і непересічний талант українського графіка М.Г. Бутовича є невід’ємною складовою української культури, а його твори – гордістю Музейного фонду нашої держави.

Микола Бутович народився 1 грудня 1895р. в селі Петрівка Гадяцького повіту Полтавської губернії в дворянській родині, що походила від козацької старшини. Дитячі роки пройшли у середовищі, де розмовляли українською мовою, пам'ятали історію, звичаї, шанували традиції. Сила дитячих вражень супроводжувала Миколу Григоровича все життя, підтримувала у важкі часи, надихала на нові творчі задуми.

Спочатку, за бажанням матері, хлопчика віддали опановувати військову справу до Петровського Полтавського кадетського корпусу, пізніше до Московського військового інституту. Регламентоване життя майбутнього військового розраджують часи відпочинку за малюванням, яке зачаровує і поглинає цілком. Одними з перших зображень художника-аматора виявилися образи Енея і героїв творів М.В. Гоголя.

У 20-річному віці в житті офіцера М.Г. Бутовича відбуваються різкі зміни: він бере участь у боях Першої світової війни, потрапляє у полон, де зустрічається з випускником Санкт-Петербурзької Академії мистецтв Агафоновим. Вплив професійного художника на молодого військового став вирішальним у його долі. Микола Григорович планує залишити армію і повністю присвятити себе малярству. Але революційна ситуація в країні не сприяла оволодінню навичками нової професії. Час вимагав від кожного українця чітких дій у визначенні своїх політичних пріоритетів. Бутович тікає з австрійського полону і стає до лав Першої Стрілецької Козацької дивізії. Цей вчинок змушує його емігрувати. Довелося пережити тяжку і непевну подорож на Захід, й з часом усвідомити, що повернення на Батьківщину – неможливе.

Потім було навчання в Празькій Академії мистецтв і мистецько-промисловій школі. В 1921р. студент-емігрант прямує до Берліну, де опановує графічну майстерність у Шарлоттенбурзькій мистецько-промисловій школі, а через рік отримує можливість навчатися в Академії графічного мистецтва у Лейпцігу.

Про успіхи на учнівській ниві говорить той факт, що з двадцяти конкурсів, які проводила Академія протягом двох років, 3/4 усіх перших премій одержав М. Бутович.

Німецька мистецька школа сформувала Миколу Григоровича як професіонала високої технічної майстерності, надала його творам притаманних їй специфічних графічних особливостей, певних стильових ознак. Водночас, професори Академії вчасно акцентували увагу студента з України на прояв у його творчості національних уподобань, заохочували і підтримували цю схильність.

Щоб покращити знання про історію і культуру свого народу, художник бере курс лекцій в Берлінському Українському інституті. Пізніше, згадуючи навчання в інституті, М.Г.Бутович писав: «Я слухав лекції покійного історика Дмитра Дорошенка. Він дав мені список літератури, і в берлінських бібліотеках я знайшов досить праць про українські стародавні вірування»…… Таким чином, притаманна молодому українцю зачарованість містерією рідного казкового переказу, обрядовою піснею, священним дійством отримала тепер наукове усвідомлення.

Наступною професійною сходинкою став для Миколи Григоровича період перебування в Парижі (1928-1930рр.), де він був прийнятий до «Осіннього салону», працював у рекламній студії «Aloris», мав змогу ознайомитися із сучасними напрямами розвитку світового мистецтва. Саме в цей плідний творчий період його життя туга за Україною стає особливо відчутною і болісною. Митець починає докладати значних зусиль, щоб повернутися на Батьківщину. В 30-х роках він працює у видавництвах Львова, у 1942р. викладає графіку в місцевій Державній мистецько-промисловій школі, Вищій образотворчій студії. Але разом із наближенням воєнних дій обірвалася і мрія майстра повернутися додому. Знову мандри: В Австрії – табір для «переміщених осіб», потім знову − дорога на Захід, важка фізична праця, втрата доньки, бідність. Нарешті, у 1947р., родина Бутовичів оселяється поблизу Нью-Йорку.

В Америці Микола Григорович активно займався різноманітними видами художньої діяльності, а у своїх спогадах розповідав, що не міг повністю присвятити себе графічній роботі, тому що заради заробітку доводилося бути то «церковним маляром, то текстильним дизайнером». Брак часу, однак, не ставав на заваді стрімкому поширенню слави українського графіка. Свідченням тому була пропозиція від Української Академії наук у Нью-Йорку виготовити ілюстрації до «Енеїди» Котляревського у 1953р. Так, на схилі літ, М.Г. Бутович знову повернувся до теми, що супроводжувала його творчу долю протягом життя. 21 грудня 1961р. художника не стало.

22 листопада в Україні вчергове відзначать День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій. По всіх містах і селах нашої держави відбудеться традиційна Всеукраїнська акція «Засвіти свічку». Зігріймо порухом свого єства, тремтливим вогником свічі зневірені та спраглі душі закатованих українців. Станьмо у своїх діях і прагненнях людьми, яких досвід минулого спонукає до рішучого поступу з пітьми поневірянь у світло завтрашнього дня. Пам’ятаймо… 

День Гідності та Свободи – це не просто дата в календарі. Це символ нашої незламності, нашої віри в краще майбутнє. Це день, коли ми згадуємо про тих, хто віддав життя за свободу України. 

Українська мова — це не просто засіб спілкування. Це наш корінь, наша пам’ять і наша гордість. У ній — історія поколінь, колискова мами, мудрість предків і пісня нашого народу.
Берегти мову — означає берегти себе, свою культуру й державу.

У цей день ми згадуємо, що рідне слово — це наша зброя, наша краса і наша незалежність.
Говорімо українською з любов’ю, бо кожне слово — це частинка України в нашому серці 💙💛

22 жовтня – 90 років від дня народження Бориса Олійника, поета і громадського та політичного діяча, перекладача, народного депутата України першого-четвертого скликань, Героя України, академіка.

Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка на Полтавщині в родині службовця. Батько загинув на війні, матері доводилося важко працювати, щоб прогодувати сім’ю.

Перший вірш майбутнього поета «Краю мій!» був надрукований у районній газеті у 1948 році. У 1953 році вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка, а вже у 1958 році розпочав роботу в редакції газети «Молодь України». Фахова й літературна доля Бориса Олійника перетиналася з журналом «Ранок», часописами «Вітчизна» та «Дніпро». Він працював також у редакції серії «Романи й повісті» видавництва «Дніпро», заступником голови правління Київської організації Спілки письменників України (СПУ), секретарем правління СПУ та Спілки письменників СРСР, водночас плідно займаючись поетичною, літературно-критичною та публіцистичною діяльністю.

Ім’я Бориса Олійника з’явилося на сторінках республіканської преси в середині 50-х років. Його мистецьке визнання почалося з журналістського нарису «За Сіверським Дінцем», що вийшов окремим виданням 1959 року, а перша поетична збірка «Б’ють у крицю ковалі» побачила світ у 1962 році. Борис Олійник належить до поетів, яким пощастило за життя: їх видавали активно, охоче й часто щороку. Після дебютної збірки поезій невдовзі з’явилася наступна — «Двадцятий вал» (1964), а далі розгорнувся справжній «поетичний серіал» (якщо мислити й оцінювати написане поетом крізь призму нинішніх реалій), у якому виділяються книжки «Поезії» (1966), «На лінії тиші» (1972), «Ми знаєм, для чого жить!» (1974), «Гора» (1975), «Істина» (1976), «Сива ластівка» (1979) та «Доля» (1981), «Поеми» (1983), «Міра» (1984). 1985 року вийшли друком «Вибрані твори» (у 2-х томах).

Борис Олійник автор близько 50 книг, численних публікацій, есе, статей, які друкувалися в Україні, перекладалися російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Повні тексти творів можна прочитати на сайті УкрЛіб.

На вірші Бориса Ілліча написано чимало пісень. Популярними стали: «Пісня про матір», «Мати сіяла льон», «Мамо, вечір догоря», «Мелодія», та багато інших. У своїх творах Борис Олійник проповідує високі загальнолюдські ідеали. Він глибоко переконаний, що кожен має жити напруженим життям, бути щедрим і щирим, розуміти красу, неповторність світу, кожної миті існування на землі. Для письменників і поетів він був і лишатиметься передусім прикладом того, як багато може встигнути зробити творча людина за своє життя - всупереч політиці, в яку доводилося занурюватися.

Борис Ілліч – фундатор Українського фонду культури і незмінний його очільник на громадських засадах з 1987 по 2017 рік.

З 2010 по 2016 рік був головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Як поет, громадський і державний діяч Борис Олійник був відзначений почесними званнями і нагородами. Він - Лауреат Державної премії СРСР, Державної премії України ім. Т. Шевченка, міжнародних премій імені Сковороди (1994) та «Дружба» (1997), Всеюгославської премії «Лицарське перо» (1998), міжнародної премії імені Давида Гурамішвілі (1999), міжнародної премії імені М.О. Шолохова (2001) та ін. Кавалер Ордену Ярослава Мудрого (V, IV, III ст.).

У 2005 році за самовіддане служіння Україні на літературній і державницькій ниві, визначний внесок у збереження національної духовної культури, вагому особисту роль у піднесенні міжнародного авторитету України Борис Ілліч Олійник був удостоєний найвищої державної відзнаки - звання Героя України з врученням ордена Держави.

Борис Ілліч Олійник пішов із життя 30 квітня 2017 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

1 жовтня в Україні відзначають День захисників і захисниць. Це свято запроваджено 2014 року на вшанування мужності та героїзму захисників і захисниць незалежності та територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.

В Українській традиції це свято пов’язане з Днем Покрови Пресвятої Богородиці. Тому, у 2023 році День захисників і захисниць перенесено з 14 на 1 жовтня в зв’язку з переходом Православної церкви України та Української грекокатолицької церкви на Новоюліанський стиль календаря.

Ідея заступництва Божої Матері – захисниці від ворогів – має глибоке коріння. Пресвяту Богородицю дуже шанували козаки, а Покрова для них була одним із найвеличніших свят, за що й отримала другу назву – Козацька Покрова. Козацькі традиції бережуть і розвивають сучасні захисники і захисниці України.

День захисників і захисниць – передусім свято тих, завдяки кому ми зберігаємо незалежність, маємо змогу жити повсякденним життям – працювати, творити, відпочивати, виховувати дітей.

Мова – не тільки засіб комунікації, а й головна ознака ідентичності, громадянської позиції і національної приналежності. Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова.

Іван Карпович Карпенко-Карий — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру.

Іван Карпович Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка на Херсонщині (нині Кіровоградська область) у родині дрібного чиновника. Навчався у Бобринецькому повітовому училищі. 1865 року переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління. Працював у канцеляріях, але через участь у громадському русі та зв’язки з «народниками» зазнав переслідувань і був висланий до Новочеркаська. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

Псевдонім Карпенко-Карий він склав із батькового імені (Карпо) та прізвища улюбленого літературного героя з п’єси Шевченка «Назар Стодоля». На сцену Іван вийшов як актор аматорського гуртка, а згодом став одним із провідних діячів трупи Марка Кропивницького. Він працював поруч із Марією Заньковецькою, Панасом Саксаганським, Миколою Садовським, творячи славу українського театру. У 1900-1904 рр. створив власну трупу, яка продовжувала традиції Театру корифеїв.

Як драматург Карпенко-Карий залишив понад 20 п’єс, серед яких — соціально-побутові драми й комедії: «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Безталанна», «Суєта». У його творах порушуються питання моральності, соціальної нерівності, прагнення людини до щастя й справедливості. Його комедії й сьогодні залишаються актуальними, адже в них відбилися вічні проблеми людського суспільства.

Карпенко-Карий був не лише талановитим драматургом і актором, а й ерудитом, людиною широких інтересів, яка багато читала й глибоко розуміла життя. Він вірив у силу мистецтва, що здатне виховувати народ і сприяти його духовному відродженню.

Помер Іван Карпенко-Карий 15 вересня 1907 року в Берліні, де лікувався від тяжкої хвороби. Похований у рідному селі на Кіровоградщині. Його творчість стала невід’ємною частиною української культури, а сам він увійшов в історію як один із корифеїв українського побутового театру.

День пам'яті трагедії Бабиного Яру в Україні відзначається щорічно 29 вересня на честь масових розстрілів євреїв та представників інших національностей, що почалися 29-30 вересня 1941 року, коли нацисти вбили близько 34 тисяч євреїв за два дні, перетворивши Бабин Яр на місце масового знищення людей під час окупації. Ця дата є символом нелюдських злочинів Голокосту та нагадує про важливість збереження історичної пам'яті для запобігання подібним жахіттям у майбутньому.  

21 вересня, українці разом з цивілізованим світом відзначають Міжнародний день миру та День миру в Україні. Останній встановлено відповідно до Указу Президента від 5 лютого 2002 року. 

Мета Дня – звернути увагу на необхідність завершення усіх війн та конфліктів, а також підкреслити важливість мирних переговорів, дипломатії та толерантності.

Міжнародний день миру є символом надії та співчуття для мільйонів людей у всьому світі, які прагнуть завершення збройних конфліктів та побудови світу без війн та страждань.  

19 вересня минає 150 років із дня народження Федора Даниловича Кушнерика (1875-1941) − українського кобзаря, поета.

Кобзарів називають українськими народними співцями, виразниками мрій і прагнень простих людей, їхніх ідеалів і естетичних смаків. Особливого розвитку набуло кобзарське мистецтво на Полтавщині, яка дала світу Остапа Вересая, Самійла Яшного, Михайла та Івана Кравченків. Їхні найкращі традиції запозичив і гідно проніс через усе життя уродженець Великої Багачки Федір Кушнерик.

У семирічному віці Федір осліп. Самостійно навчався грати на скрипці, фісгармонії, з якими ходив по весіллях і ярмарках, заробляючи на прожиття.

Читай більше деталей – https://poda.gov.ua/news/236754 

Міжнародний день читання електронних книг святкується щорічно 18 вересня. Цей день, започаткований у 2014 році компанією «OverDrive», присвячений популяризації електронних видань, їх переваг (зручність, доступність, економія місця) та заохоченню читання в цифрову епоху, просуваючи ідею, що головне — це саме читання, незалежно від формату.  

15 вересня 2025 року виповнилося 135 років від дня народження Агати Крісті (1890-1976), легендарної англійської письменниці, відомої як «Королева детективу», яка створила таких культових героїв як Еркюль Пуаро та міс Марпл, а її твори залишаються одними з найпопулярніших у світі, посідаючи третє місце після Біблії та Шекспіра за сумарними накладами видань, пише Espeso.tv та ВВС Україна.  

День народження Google святкують 15 вересня, хоча компанію заснували 4 вересня 1998 року, а домен google.com зареєстрували 15 вересня 1997 року – компанія сама обирає цю дату для привітань, що символізує запуск найпопулярнішої пошукової системи.  

Міжнародний день благодійності відзначається щорічно 5 вересня на честь річниці смерті Матері Терези, щоб підвищити обізнаність про важливість доброчинності та залучити людей до допомоги іншим, а в Україні також існує окремий День благодійництва у другу неділю грудня. Цей день підкреслює роль благодійних організацій, волонтерів та кожного небайдужого громадянина у вирішенні соціальних проблем та підтримці вразливих верств населення.  

29 серпня - День пам’яті захисників України, які віддали своє життя у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

Щороку в цей день проходить Всеукраїнська акція пам’яті «Сонях», що покликана зберегти пам'ять про Героїв та об’єднати українців у спільному вшануванні.

У ці дні ми вшановуємо подвиг українського народу та всіх людей, які загинули в боротьбі проти фашизму та внаслідок його злочинів. Це трагічні сторінки нашої та світової історії. Сторінки, які не дають забути про горе і нестерпний біль, який несе війна людству. 

Всесвітній день запобігання булінгу — це не просто дата в календарі, а важливий привід нагадати суспільству, що жорстокість, цькування, агресія та приниження не мають місця ні в освітньому закладі, ні в будь-якому іншому середовищі.

Булінг — це не лише фізична агресія, а й образи, цькування, приниження, виключення з колективу, кібербулінг. Наслідки можуть бути дуже серйозними: від заниженої самооцінки до психологічних травм.

Цей день нагадує, що кожна людина має право на безпечне освітнє середовище, де її поважають, підтримують і чують. Важливо навчити дітей:

• не боятися говорити про проблеми;

• підтримувати тих, хто став жертвою;

• бути небайдужими до чужого болю.

Всесвітній день книги і авторського права, який щороку відзначається 23 квітня, — це свято, покликане нагадати про незамінну роль книги в житті людини, освіті, культурі та розвитку суспільства.

Цей день:

• вшановує авторів — творців літературної спадщини людства;

• підтримує культуру читання;

• популяризує книги як джерело знань, мудрості, натхнення та духовного зростання.

Книга — це вікно у світ. Вона:

• формує мовлення й мислення,

• розвиває уяву та емоційний інтелект,

• зберігає пам’ять поколінь і культурну спадщину.

У час цифрових технологій Всесвітній день книги нагадує нам про важливість живого читання, спілкування з паперовим виданням, яке має не лише зміст, а й душу.

Це також чудова нагода:

• відвідати бібліотеку,

• прочитати улюблений твір,

• поділитися книгою з другом,

• згадати автора, який змінив ваш світогляд.

З нагоди одного з найважливіших свят християнського календаря в бібліотеці ліцею було проведено виховний захід «Світле свято Великодня», який створив атмосферу добра, радості та духовного єднання.

Захід розпочався щирими великодніми привітаннями та розповіддю про історію свята, його значення як релігійного та народного. Учні дізналися про традиції святкування Великодня, символіку писанки, значення кольорів, а також про особливості великоднього богослужіння.

Упродовж заходу учні охоче ділилися легендами про походження Великодня, розповідали про історичне підґрунтя цього світлого свята, демонструючи зацікавленість і повагу до народних традицій.

Проведення заходу стало гарною нагодою для формування духовних і моральних цінностей, виховання любові до рідної культури, звичаїв та обрядів українського народу.

У межах популяризації здорового способу життя було проведено пізнавальний і захопливий виховний захід під назвою «Здоровим будь», метою якого стало формування у учнів свідомого ставлення до власного здоров’я та розуміння його цінності.

Однією з найцікавіших активностей стала вікторина, під час якої учні відповідали на запитання, пов’язані зі складовими здорового способу життя, гігієною, правильним харчуванням та фізичною активністю.

Також учні із задоволенням долучилися до веселого й пізнавального завдання — вставляли пропущені слова у прислів’я про здоров’я. Завдяки цьому вони не лише пригадали народну мудрість, а й усвідомили, наскільки важливо берегти й підтримувати своє здоров’я щодня.

У рамках екологічної ініціативи було проведено змістовний захід під гаслом "Збережемо планету разом". Метою події було привернення уваги учнів до проблем захисту навколишнього середовища, навчити учасників відповідального ставлення до природи та продемонструвати важливість повторного використання матеріалів.

Протягом заходу відбулися:

• Інформаційна презентація про забруднення довкілля та способи зменшення відходів

• Ігрова екологічна вікторина

• Перегляд короткого мотиваційного відео про зміни, які ми можемо зробити кожен у своєму житті

Родзинкою заходу став майстер-клас з апсайклінгу — виготовлення великодньої підставки для крашанок із використаного паперового лотка для яєць. Учасники власноруч створювали святкові підставки, розфарбовували їх та декорували на свій смак. Такий творчий підхід не лише розвиває уяву, а й показує, як прості речі можуть отримати друге життя, зменшуючи кількість сміття.

Захід пройшов у теплій атмосфері творчості та турботи про довкілля, залишивши по собі яскраві емоції та бажання змінювати світ на краще.

Максим Рильський (1895–1964) — видатний український письменник, поет, перекладач, літературознавець, мовознавець, етнограф, громадський діяч, академік, один із найяскравіших представників української культури XX століття.

Народився в селі Романівка на Київщині. Походив із родини інтелігенції, що мало значний вплив на формування його світогляду та любові до рідного слова.

Максим Рильський був представником неокласиків — літературної течії, яка прагнула до гармонії, краси, досконалості мови та форми. У своїй поезії поєднував глибокий ліризм, філософські роздуми з майстерною образністю. Серед його найвідоміших збірок — "На узліссі", "Синя далечінь", "Слово про рідну матір".

Він також зробив вагомий внесок у перекладну літературу, перекладаючи твори Гомера, Пушкіна, Гете, Міцкевича, Байрона, Мольєра, Шекспіра та багатьох інших класиків.

Як громадський діяч, Рильський був активним учасником культурного життя, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії, брав участь у міжнародних конференціях, працював над збереженням та розвитком української мови і культури.

Його творчість пройнята глибоким патріотизмом, гуманізмом, любов’ю до народу та природи. Пам’ять про Максима Рильського зберігається в назвах вулиць, бібліотек, шкіл, а також у діяльності Літературно-меморіального музею Максима Рильського в Києві.

У ліцеї відбувся урочистий захід, приурочений 211-річниці з Дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Разом ми поринули у світ його поезії, згадали нелегкий життєвий шлях та відчули силу його пророчих слів.

Лунали пісні на слова Шевченка, а його слова про боротьбу за волю та незалежність України звучали особливо актуально в наш час.

Його творчість залишається нашим дороговказом у складні часи.

День становлення одного з головних символів нашої держави. Саме цього дня у 1865 році на роковинах Тараса

Шевченка в польському місті Перемишль уперше прозвучав майбутній гімн України - твір композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського.

Сьогодні 154 річниця від дня народження великої поетеси, письменниці, драматургині, перекладачки та громадської діячки Лесі Українки.

Її творчість та постать залишається символом незламності українського духу і сьогодні.

24 лютого 2025 року – третя річниця початку повномасштабної війни, і цей день залишиться назавжди не тільки в історії, але і в пам’яті кожного українця.

24 лютого 2022 року назавжди розділило життя українців на “до” та “після”. Цього дня, три роки тому росія розв’язала повномасштабну війну проти України. Цей напад став кульмінацією загарбницької війни, яку ворог розпочав проти нашої держави ще 11 років тому.

…І вже три роки війни – великої, важкої, визвольної… Війни, яка торкнулася кожного… 1067 днів сповнених страждань, страшних випробувань, втрат, розпачу, розлук… 1067 днів мужності, незламності, героїчного спротиву….

І впродовж кожного з цих 1067-и днів, наші Захисники та Захисниці на межі людських можливостей роблять все, щоб ворог не досяг своєї мети, наближає нас до Перемоги.

Щиро дякуємо Вам мужні українські Воїни за кожен світанок і за кожен вечір. Дякуємо Вам за Вашу незламність та мужність, сміливість та стійкість. 

Міжнародний день рідної мови, який щороку відзначається 21 лютого, має велике культурне, освітнє та духовне значення для кожної нації. Це свято нагадує нам про те, що мова — це не лише засіб спілкування, а й носій історії, традицій, ментальності та душі народу.

Рідна мова формує нашу ідентичність із перших днів життя. Через неї ми пізнаємо світ, висловлюємо свої думки, почуття, навчаємося, зберігаємо родинну пам’ять і духовні цінності. Вона об'єднує покоління, передає культурну спадщину і збагачує світове мовне розмаїття.

20 лютого День  вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні – загиблих майданівців, які поклали свої життя в боротьбі за свободу, демократію та європейське майбутнє країни. Одинадцятий рік від тих трагічних подій Революції Гідності, ми продовжуємо цю боротьбу. Битва, що розпочалася в Києві на барикадах Майдану, триває на фронті російсько-української війни.

#ЦеПроСвободу

#Бути_гідним

20 січня, згідно зі спільним Наказом Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України  від 20 січня 2022 року «Про День вшанування захисників Донецького аеропорту», українці вшановують пам'ять захисників, які 242 дні  тримали оборону Донецького аеропорту з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року. Донецький аеропорт героїчно відстоювали люди, які виявилися сильнішими за бетон. Їх стали називати «кіборгами». Подвиг оборонців аеропорту залишиться одним із джерел сили і мужності української нації.

Вічна пам’ять і  пошана Героям – кіборгам!

14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Ця дата є символом мужності, самовідданості та героїзму тисяч людей, які ціною власного здоров’я та життя зупинили розповсюдження радіації після однієї з найбільших техногенних катастроф ХХ століття. 

 Сьогодні ми поринули в атмосферу чудес і доброти. Ведучі заходу нагадали всім про добрі справи святого Миколая, який допомагав бідним і     приносив радість дітям.

Вітаємо усіх зі святом Святого Миколая! Нехай цей день стане для нас усіх символом надії та віри у світле майбутнє. Нехай Святий Миколай оберігає наших захисників, які боронять нашу землю. Хай кожен з нас відчує його благословення. Бажаємо всім міцного здоров’я, щастя та якнайшвидшої Перемоги!

Четверта субота листопада в Україні є Днем пам’яті жертв голодоморів. Ця скорботна дата нагадує нам про одну з найтрагічніших сторінок в історії українського народу – Голодомор 1932-1933 років, організований сталінським режимом. 

Пам’ятаючи про Голодомор, ми:

• Шануємо пам’ять жертв: Віддаємо данину поваги мільйонам невинно загиблих.

• Зміцнюємо національну ідентичність: Голодомор є невід’ємною частиною нашої історії і формує нашу національну свідомість.

• Будуємо демократичне суспільство: Пам’ятаючи про трагедію, ми прагнемо побудувати суспільство, де такі злочини неможливі.

• Сприяємо міжнародному співробітництву: Разом з іншими країнами ми боремося за справедливість і захищаємо права людини.

Міжнародний день толерантності – це не просто дата в календарі, це щоденна робота над собою і світом навколо нас.

Давайте разом створювати більш толерантне і справедливе суспільство!

Як ми можемо сприяти розвитку толерантності?

• Виховувати в собі толерантність: Починати зміни потрібно з себе. Спробуйте подивитися на світ очима іншої людини, вислухати її точку зору і спробувати зрозуміти її.

• Спілкуватися з людьми різних культур: Знайомтеся з людьми різних національностей, релігій і переконань. Це допоможе вам розширити світогляд і позбутися стереотипів.

• Підтримувати ініціативи, спрямовані на розвиток толерантності: Долучайтеся до волонтерських проектів, беріть участь у культурних заходах, які пропагують ідеї толерантності.

• Протидіячити проявам нетерпимості: Якщо ви стали свідком проявів дискримінації або насильства, не залишайтеся байдужими. Говоріть про це, захищайте права інших людей.

Праця в полі – гордість країни!

Ми –  учні Решетилівського професійного аграрного ліцею імені І.Г.Боровенського, майбутні трактористи-машиністи, з гордістю беремо участь у челенджі „Праця в полі – гордість країни”. У цьому відео ми ділимося історією розвитку сільського господарства нашого регіону, цікавими фактами про працю аграріїв, професіями, які здобуваємо, та нашим  досвідом участі в проєктах.

Завдяки праці та відданості аграріїв Україна залишається стійкою та незламною! Дякуємо всім, хто щодня самовіддано працює, щоб забезпечити нас хлібом і стабільністю.

Приєднуйтесь до нашого привітання з Днем працівників сільського господарства і підтримайте тих, хто годує нашу країну!

Сьогодні, 25 жовтня,  учні та педагоги ліцею долучилися до великої родини українців, які написали Радіодиктант національної єдності!  Це була чудова можливість не лише перевірити свої знання української мови, а й поринути в атмосферу свята української писемності, поєднатися з усіма, хто любить нашу мову та культуру. 

Цього року десятий ювілейний захід проходе під гаслом "Читаюча молодь - стратегічне завдання бібліотек"

Головна мета такої бесіди – спонукати учасників до активного читання та показати, як читання може збагатити їхнє життя. Сформувати позитивне ставлення до книги як джерела знань і задоволення. 

Професійне Міжнародне свято працівників освіти було засновано ЮНЕСКО в 1994 році. Сьогодні в Україні майже 860 тисяч педагогів, вихователів, майстрів виробничого навчання, науково-педагогічних працівників і управлінців. Вони навчають і виховують понад мільйон дошкільнят, навчають більше п’яти мільйонів школярів, викладають майбутню спеціальність майже трьом мільйонам студентів країни. 

Дорогі захисники і захисниці України! Ми з гордістю вшановуємо вашу відвагу, силу та непохитну волю!  

Пам’ятаючи про трагедію Бабиного Яру, ми беремо на себе відповідальність за майбутнє. Ми зобов’язані передати пам’ять про цю трагедію наступним поколінням, щоб вони ніколи не забули про злочини нацизму і зробили все можливе, щоб подібні трагедії більше ніколи не повторилися.

Пам’ятаючи про минуле, ми будуємо краще майбутнє!

Головною метою такого заходу є формування в учасників глибокого розуміння та поваги до національної спадщини, виховання патріотизму та національної свідомості.

День миру у аграрному ліцеї!

Квіти миру розцвіли у Решетилівському професійному аграрному ліцеї імені І.Г.Боровенського! Виставка квіткових композицій наповнила заклад освіти радістю, позитивом та вірою у мирне і щасливе майбутнє нашої України.

Сьогодні ми захоплюємося неймовірною красою квіткових шедеврів, створених руками наших талановитих учнів та їх наставників!

Заради щасливого майбутнього, об'єднаймося заради миру!

За мирне небо над головою! За щасливу Україну!

Сьогодні, в День Державного Прапора, відчуваємо особливу гордість за нашу країну. Нехай синьо-жовтий стяг завжди нагадує нам про нашу силу, незламність і прагнення до свободи!