Враховуючи досвід встановлення пам'ятників дітям-жертвам війни у Бабиному Яру (1941 рік) та м.Лідіца (1942 рік), можемо зробити висновок, що пам'ятники жертвам війни тих часів взагалі не ставили, тому що досвід війни, насамперед, був трагедією. Але його переписали в сталінські часи. Сталін не хотів говорити про страждання. Говорилося передовсім про перемогу, яку здобула армія.Оцінюючи кількість осіб військових ,смерть яких офіційно не встановлена-пропавші безвісти .Стає очевидним,що ціна перемоги є занадто великою. Тому мирне населення його страджання і жертви не відповідали потребам радянської ідеології, навіть не було ритуалів пам’яті про загибель цивільного населення.