Поради психолога

Дуже важливим у час пандемії є психічне здоров'я педагога. 

Публікуємо поради нашого писхолога, старшого викладача кафедри  Олексенко С. В. щодо методів подолання стресу та мовної компетентності падагога.

Стресостійкість в умовах тривалої стресової ситуації.

Педагогічна діяльність має досить високий рівень стресогенності, за шкалою професійного стресу, і вимагає постійної адаптації до нових, часто стресових ситуацій. І в мирний час існувала проблема професійного, емоційного вигорання педагогів, була необхідність розвитку культури психологічного здоров’я педагогів. А в умовах тривалого воєнного періоду ситуація ускладнюється впливом додаткових стресорів, які перевищують можливості людей по адаптації до них, на які не можна вплинути. До того ж тривалість дії стресорів виснажує психологічні ресурси, може послаблювати опірність в стресі.

 Такі умови стимулюють педагогів розвивати в собі або підсилювати якості, які формують стресостійкість особистості, формувати здатність самостійно долати стресові ситуації.

Термін стресостійкості в україномовній літературі є перекладом терміну «резилієнс», хоча за змістом часто вживається для позначення резильєнтності - здатності психіки відновлюватися після несприятливих умов.

 Кокун О.М. визначає резильєнтність як розумову, фізичну, емоційну та поведінкову здатність людини адаптуватися, відновлюватися та процвітати в ситуаціях ризику, викликів, небезпеки, складності та негараздів, а також вчитися та рости після невдач.

Виділяють, також, поняття життєстійкості, яке є близьким до стресостійкості, але не тотожним.

Титаренко Т.М. зазначає, що життєстійкість має таку структуру:

·       Включеність - це впевненість у тому, що все, що відбувається, дає максимальний шанс знайти дещо цікаве для особистості. Людина з розвинутою включеністю отримує задоволення від власної діяльності. І навпаки, відсутність включенності породжує почуття відчуженості, відчуття себе за межами життя. «Якщо ви відчуваєте впевненість у собі та в тому, що світ великодушний до вас, вам притаманна включеність».

·       Контроль передбачає переконання в тому, що боротьба дозволяє вплинути на результат. Цей вплив помітний навіть тоді, коли він не є абсолютним і успіх зовсім не гарантовано. Протилежним до такого переконання є відчуття власної безпорадності. Людина, в якої сильно розвинутий контроль, відчуває, що самостійно обирає свою діяльність, власний шлях. Вона переконана, що завдяки ресурсам, які у неї є, або яких у неї поки що немає, але вона може їх отримати, вона може впоратися з проблемами, котрі стоять на її шляху. Якщо у людини сильно виражений контроль, вона буде намагатися впливати на події, а не проявляти бездіяльність.

·       Прийняття ризику – це переконання людини в тому, що все, що з нею трапляється, слугує її розвиткові, якій відбувається за рахунок знань, отриманих з досвіду (неважливо – позитивного чи негативного). Людина, яка розглядає життя як спосіб отримання досвіду, готова діяти в умовах, коли відсутні стовідсоткові гарантії успіху, на свій страх і ризик. В основу прийняття ризику покладено ідею розвитку завдяки активному засвоєнню знань із досвіду та наступного їх використання. Прийняття ризику дозволяє людині вчитися на власному житті, власному досвіді, а не очікувати на легке безтурботне життя.

Всі структурні компоненти, що визначають життєстійку позицію, дозволяють протистояти неприємним подіям приймати та творчо переробляти їх, а не просто уникати неприємностей і проблем.

Фактори, що сприяють стресостійкості:

·       Турбота про власне здоров’я;

·       Доброзичливе ставлення до себе та своїх здібностей;

·        Здатність робити реалістичні плани та втілювати їх;

·       Розвиток комунікативних навичок, зокрема асертивності (це вміння у ввічливий та доброзичливий спосіб відстояти себе, виразити свої почуття та думки, не ображаючи і не порушуючи гідності інших людей);

·       Усвідомлення цінностей і планування життя згідно з ними;

·       Розвиток власної «системи підтримки»: змістовних та глибоких стосунків із близькими людьми, з природою, з собою;

·       Розвиток емоційного інтелекту;

·       Розвиток критичного мислення.

Практичні вправи та техніки для самопідтримки

Важливе уміння - здатність переключати увагу на хороше.

Вправа «3-и хороші події».

Наприкінці дня пригадати 3-и події, які відбулися сьогодні і ви вважаєте їх позитивними. Бажано цю вправу практикувати щодня.

Вправа «Позитив»

Не кожен день хороший, але в кожному дні завжди є щось хороше. Подумайте перед сном хай навіть про якусь дрібницю, за яку ви вдячні.

Вправа «Рефреймінг»

 Мета: навчитися змінювати свою думку на протилежну (як «мінуси» перетворити на «плюси»), тобто навчитися елементам позитивної психотерапії. В основу покладено метод, який дозволяє змінити точку зору людини на іншу, навіть протилежну (зміна рамок сприйняття). Знайти в ситуації іншу сторону, більш позитивну. Наприклад, «Зараз ми впроваджуємо нові технології, і це вимагає багато часу». Рефреймінг: «Ми зараз забезпечуємо собі великий часовий виграш на майбутнє». Відзначивши негатив, знайти вигоду, користь, позитив, використовуючи сполучник «проте». Зроблена помилка – проте тепер точно відомо, чого не варто робити в майбутньому. Дійсно, зараз дуже напружена робота – проте вона дозволить виконати план. Неприємна в спілкуванні людина  – проте розумна, й у неї багато чому можна навчитися.

 Для зручності  – розділіть аркуш паперу на дві частини. В першій колонці фіксуйте ситуацію у її негативному вигляді. У другій – із застосуванням сполучника «проте».

Приклади: я знову запізнилась на зустріч, він загубив гаманець, ваш розслаблений стиль роботи не відповідає стилю роботу компанії, я все виконую занадто повільно, він весь час роздратований і кудись поспішає тощо.

Обговорення: Які позитивні наслідки з ситуації для вас? У чому конструктивність такої роботи? У чому цінність такого підходу для усіх людей чи усього світу? Відслідкуйте емоції, які ви відчували, виконуючи цю вправу.

Вправа «Коло підтримки»

Ця практика нагадає, що ви не самі і вам є до кого звернутися за допомогою. Уявіть або намалюйте коло, а впроцесі задавайте собі наступні запитання:

-        Хто може мене обійняти зараз?

-        Хто може пояснити незрозуміле?

-        Хто може допомогти зробити те, на що немає сил чи вміння?

-        Хто може мовчки побути поруч?

-        Хто може розсмішити?

Щоразу після поставленого запитання візуалізуйте тих людей, кого ви назвали.

Використані джерела:

1.  Кокун, О. М. (2022). Всеукраїнське опитування «Твоя життєстійкість в умовах війни»: препринт. Київ: Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України. 46 с. https://lib.iitta.gov.ua/731505

2.  Титаренко T.M., Ларіна Т.О. Життєстійкість особистості: соціальна необхідність та безпека. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. Київ: Марич, 2009 - 76 с.

3.  Олексенко С. В. (2024) Стресостійкість учителів в умовах тривалої стресової ситуації/ Modern engineering and innovative technologies (34-03). с. 47-52.

4.  Федорчук В.М., Федорчук В.В., Комарніцька Л.М. Тренінг комунікативної компетентності: Практикум // Авториупорядники: В.М.  Федорчук, В.В.  Федорчук, Л.М.  Комарніцька  – Кам’янець-Подільський : Видавець ПП Зволейко Д. Г., 2021. – 176 с.

5.   https://www.unicef.org/.../how-take-care-yourself-during...

Пропонуємо переглянути поради щодо допомоги дітям у кризових ситуаціях

Професійне зростання педагогів: посилюємо мотивацію

До основних характеристик педагогічної діяльності належать цілеспрямованість і вмотивованість. Через робочу рутину й високе психоемоційне навантаження, педагоги можуть випускати із поля зору основні цілі, втрачати мотивацію. Тому періодично фахівцям необхідно фокусуватися на цілях, перевіряти напрямок руху, визначати пріоритети, оцінювати ресурси, активізовувати стимули й мотивацію.

Якою буває мотивація

Виділяють два види мотивації — зовнішню та внутрішню.

Зовнішню мотивацію зумовлює позитивне або негативне стимулювання. Так, зовнішнім мотивом діяльності може бути престижність роботи або зручній графік роботи в закладі освіти, досягнення певної кваліфікаційної категорії, педагогічного звання.

Внутрішню мотивацію обумовлює інтерес до процесу, задоволеність діяльністю та її результатами, орієнтація на особистісний і професійний розвиток, самореалізація. Для внутрішньої мотивації важливо, щоб людина задовольнила свої базові психологічні потреби в автономності, компетентності та значущих взаєминах. Якщо людина не може реалізувати ці потреби, їй потрібна зовнішня мотивація.

Який вид мотивації ліпше використовувати

Якщо використовувати лише зовнішню мотивацію, це знижує творчий потенціал, зменшує позитивні емоції та негативно позначається на якості роботи загалом. Вітчизняний психолог Сергій Рубінштейн зауважував, що «зовнішні причини завжди діють через внутрішні умови, а спосіб їх впливу на суб’єкта діяльності залежить від його внутрішнього стану й ставлення до певної життєвої ситуації, у якій він має діяти».

Процес мотивації має відповідати на запитання «Для чого?», «Навіщо?» Повинна бути мета, заради якої потрібно мотивувати. Це може бути глобальна, стратегічна або тактична мета, приміром реалізація якогось проєкту. Найліпший варіант, коли людина досягає спільної мети й водночас задовольняє власні потреби, реалізує власні цілі. Утім, у потоці щоденних справ людина зазвичай забуває до чого прагнула, реалізовує чужі цілі, не розрізняє бажання і потреби.

Як розробити мотиваційне тренінгове завдання

Щоб підвищувати ефективність діяльності та спонукати педагогів зростати професійно, треба формувати й активізувати їхню внутрішню мотивацію, допомагати їм усвідомити власні мотиви, ціннісні орієнтації. Це можна зробити під час мотиваційного тренінгового заняття.

Розробляючи мотиваційне тренінгове заняття, потрібно передбачити певні етапи, під час яких педагоги мали б змогу:

·       пізнати себе, оцінити ресурси;

·       проаналізувати життєву, професійну ситуацію;

·       виділити пріоритети, визначити цілі;

·       спланувати дії.

На етапі практичних дій, який відбуватиметься уже після тренінгового заняття, важливі вольові зусилля педагогів. Їх необхідно підкріплювати інтересом, позитивними емоціями від процесу, проміжного та очікуваного кінцевого результату. Тому тренінгові заняття, що спрямовані підвищувати мотивацію педагогів та спонукати їх до професійного зростання, потрібно проводити кілька разів продовж навчального року.

Зрозуміло, що всі колективи різні та унікальні. Якщо ті чи ті вправи ефективно спрацювати в одній групі педагогів, це не означає, що вони дадуть такий самий результат в іншій. Фахівець має враховувати своєрідність свого колективу і відповідно добирати ігри та вправи. Підбирайте вправи для конкретних груп, враховуючи індивідуальні та професійні особливості педагогів.

 «Прокачай свої професійні вміння»

Мотиваційне тренінгове заняття для педагогів

Мета: підвищувати мотивацію зростати професійно, активізовувати творчий потенціал кожного педагога.

Кількість учасників: 15—20 осіб.

Тривалість: 2 години.

ВСТУПНА ЧАСТИНА

Тренер відрекомендовується, аргументує, чому саме він проводить тренінгове заняття, а відтак оголошує його тему, мету і завдання. Перш ніж розпочинати виконувати вправи, тренер ознайомлює учасників із загальними правилами роботи, приміром:

·       проявляти активність. Усі учасники мають долучитися до роботи — брати участь в обговореннях, вправах, відповідати на запитання;

·       не критикувати. Думка кожного учасника однаково цінна, адже заснована на його власному досвіді.

·       дотримуватись регламенту. Кожен учасник має стежити за часом та не затягувати виконання того чи того завдання. Якщо учасник має якесь запитання, яке потребує розлогої відповіді, він може поставити його тренеру наприкінці або після тренінгового заняття;

·       піднімати руку. Якщо учасник хоче щось додати чи розповісти, він має підняти руку. Крім цього, він повинен не перебивати інших і не заважати їм слухати або говорити;

·       поважати одне одного. Щоб взаємини у групі були дружними та комфортними, кожен має поважати своїх колег, їхні ідеї, думки й почуття.

Відтак тренер ініціює знайомство учасників між собою.

Вправа «Побажання»

Мета: допомогти учасникам розкритися, налаштуватися на роботу, згуртувати групу.

Матеріали: гумовий м’яч або м’яка іграшка.

Хід: учасники стають кружка й бажають одне одному щось приємне. Той, хто починає вправу, кидає м’яча учаснику, що стоїть праворуч від нього, і говорить коротке побажання. Приміром, «Бажаю гарного настрою впродовж тренінгового заняття», «Бажаю бути активним і не соромитися висловлювати свою думку» тощо. Учасник, якому було адресоване побажання, кидає м’яч своєму сусіду праворуч і також щось йому бажає. М’яч передають доти, доки він не опиниться в учасника, що починав вправу.

Вправа на очікування «Вітрила»

Мета: визначити, чого кожен учасник очікує від тренінгового заняття, які завдання ставить перед собою.

Матеріали: плакат із зображенням корабля з піднятими вітрилами, наліпки-стікери та ручки — за кількістю учасників.

Хід: учасники записують на наліпках-стікерах відповідь на запитання: «Що я хочу отримати від тренінгового заняття?», відтак по черзі озвучують свої очікування й наклеюють стікери на вітрила корабля. Тренер коментує, чи відповідають очікування темі та змісту тренінгового заняття.

Вправа на об’єднання «Знайди пару»

Мета: організувати групу, водночас допомогти учасникам розслабитися, створити позитивний настрій.

Матеріали: папірці з назвами тварин — за кількістю учасників, по два із назвою однієї й тієї самої тварини.

Хід: тренер складає папірці в капелюх чи торбинку. Кожен учасник по черзі підходить до нього й тягне навмання один папірець. При цьому тренер просить учасників не говорити між собою і нікому не показувати свої папірці. Коли жеребкування закінчиться, учасники починають рухатися кімнатою й імітувати рухи, пози та мовлення тварин, які їм дісталися. Рухаючись у такий спосіб, учасники намагаються знайти свою пару. Партнери, які знайшли одне одного, сідають поруч так, щоб не заважати іншим учасникам.

Вправа на знайомство «Чемпіони»

Мета: позитивно, оптимістично представити учасників одне одному.

Хід: учасники розбиваються на пари й представляють групі одне одного. Перш ніж вони розпочнуть роботу, тренер пояснює, що кожен учасник має виставити свого партнера в позитивному світлі, наголосити, у чому його цінність для колективу та групової роботи під час тренінгового заняття.

Примітка. Цю вправу ліпше проводити із групою, учасники якої добре знайомі одне з одним.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Вправа «Злети і падіння» (за Клаусом Фопелем)

Мета: шукати ресурси в професійному середовищі, сприяти згуртованості та розвивати взаєморозуміння.

Матеріали: аркуші паперу та ручки — за кількістю учасників.

Інформаційне повідомлення: члени групи по-своєму відчувають її розвиток, можуть по-різному почуватися в одні й ті самі моменти групової роботи. Якщо члени групи ліпше зрозуміють її минуле, то зможуть чіткіше побачити, на чому їм варто зосереджуватися в майбутньому.

Хід: тренер пропонує учасникам дослідити історію розвитку їхньої групи. Для цього кожен учасник має взяти аркуш паперу й намалювати на ньому лінію, яка символізуватиме його самопочуття під час перебування в групі від самого початку й до цього моменту. Цю лінію треба провести так, щоб на ній були чітко помітні злети й падіння, які він пережив. Крім цього, учасник має позначити ключовими словами:

·       момент, у який він був найщасливіший у цій групі;

·       ситуацію, яка була для нього найнеприємнішою;

·       проміжну ситуацію, у якій він почувався спокійно та комфортно.

Коли учасники впораються із завданням, вони проставляють на аркуші дату й пишуть своє ім’я, відтак беруть аркуш у руки — написом назовні, й починають довільно рухатися приміщенням і читати, що написали інші учасники, а також можуть перемовитися з ними кількома словами.

Обговорення:

·       Чи є події, які усі або більшість учасників групи сприймають однаково позитивно/негативно?

·       Чи помітили ви певну закономірність у розвитку групи?

·       Як кожен учасник бачить майбутнє групи?

·       Які висновки ви можете зробити після цієї вправи?

Вправа «Пори року моєї душі» (за Клаусом Фопелем)

Мета: проаналізувати власну життєву ситуацію.

Матеріали: аркуші паперу та ручки — за кількістю учасників.

Інформаційне повідомлення: не всі цілі ми ставимо свідомо. Іноді ми формуємо наші цілі несвідомо і лише тоді, коли щось зробимо, починаємо розуміти, чого хотіли насправді. Тому важливо точно визначити, що має для нас першочергове значення, з’ясувати головні цінності, що наповнюють життя сенсом, зосередити свої зусилля на тому, що вам подобається, що є вашою сильною стороною. Якщо правильно визначати пріоритети, можна досягати більше й витрачати на це менше часу і сил.

Навчитися розрізняти головне і другорядне ми можемо в природи. Саме в природі ми спостерігаємо циклічні зміни. Зима дарує всім спокій. Навесні життя знову відроджується. Улітку воно досягає повного розквіту, дозрівають плоди. Осінь дає змогу зібрати урожай, а потім природа починає наступний цикл становлення, відмирання й нового народження. Якщо ми хочемо збирати урожай, то циклічність пір року має нас заспокоювати. Якщо ж ми мріємо тільки про цвітіння, то кругообіг пір року засмучуватиме нас. Так само і в житті: ми можемо досягати зрілості й пожинати плоди лише тоді, якщо зрозуміємо та приймемо, що все тече і змінюється й у такий спосіб створює передумови для появи чогось нового.

Хід: кожен учасник записує п’ять речей, які змінюються, слабшають, втрачають свою значущість у його житті, відступають на другий план, однак не зникають зовсім. Можливо, закінчується і йде в минуле дружба, робота чи шлюб, змінюється внутрішня позиція, якесь почуття, життєва філософія або політичні погляди.

Після цього кожен учасник записує п’ять конкретних речей, які розвиваються, але поки не стали повноцінною частиною його життя. Це може бути те, що тільки з’являється або те, що знову повертається, стає дедалі важливішим і бажанішим. Можливо, зароджується нова дружба чи інтерес до якогось заняття, зростає бажання подорожувати. Відтак кожен вибирає із другого списку пункт, який його цікавить найбільше, й коротко відповідає на запитання про нього:

·       Що саме і як зароджується?

·       Що сприяє, а що заважає його появі?

·       Чи може це стати важливою життєвою, професійною метою?

·       Як ви можете на це налаштуватися?

Вправа «Веселка» (за Клаусом Фопелем)

Мета: визначити і осмислити важливі життєві цілі.

Матеріали: аркуші паперу, кольорові олівці, фломастери — за кількістю учасників.

Хід: тренер звертається до учасників — «Кажуть, що під одним із кінців веселки стоїть горщик із золотом, який кожному, хто його знайде, дарує щастя та багатство. Уявіть веселку, яку сонце і дощ створили саме для вас. Нехай кінці, якими веселка спирається на горизонт, позначають ваше сьогодення і майбутнє. Уявіть, що в майбутньому на вас чекає щось цінне і дуже бажане, те, що ідеально підходить вам». Відтак тренер просить кожного учасника намалювати веселку, а там, де вона йде за горизонт— будь-яку мету, яка першою спадає на думку. Під час малювання учасники мають зосереджуватися насамперед на веселці, на її кольорах, її вигині. Водночас учасники визначають найголовнішу мету й символічно або реалістично зображують її на першому плані малюнка. Після цього кожен учасник розглядає свій малюнок і подумки відповідає на запитання:

·       Як я можу досягти цієї мети?

·       Що залежить від мене, а що — від інших?

·       Із якими перешкодами я можу зіткнутися на своєму шляху?

·       Від чого мені, можливо, доведеться відмовитися?

·       Що я виграю?\Що я отримаю натомість?

·       Хто, крім мене, може отримати користь від досягнення цієї мети?

·       Як я ставлюся до цієї мети?

Вправа «Мої кроки до мети»

Мета: усвідомити етапи реалізації мети, покроково спланувати дії, визначити пріоритетні завдання.

Матеріали: бланки формату А5 із зображенням сходинок, ручки та олівці.

Хід: кожен учасник записує п’ять перших кроків для досягнення обраної мети, які він може зробити найближчим часом. Відтак визнає послідовність їх виконання, враховуючи обсяг, складність, емоційну забарвленість роботи.

Обговорення:

·       Чи складно вам було визначити послідовність, пріоритетність дій?

·       Що ви відчули, коли прописали останній крок?

·       Чи спонукало вас планування до того, щоб почати реалізовувати мету?

Мозковий штурм «Що мене спонукає діяти»

Мета: усвідомити індивідуальні стимули, які впливають на кожного конкретного учасника.

Матеріали: фліпчарт або дошка.

Хід: тренер розповідає учасникам про правило 20 хвилин. Пояснює, що 20 хвилин можна витерпіти будь-яку дію, яку ви зовсім не хочете робити. Тож таке правило — хороший спосіб почати щось робити, боротися з лінню й підвищити мотивацію. Відтак тренер запитує учасників, які способи мотивації впливають на них, що їх стимулює рухатися до мети тощо.

Вправа для зворотного зв’язку «Що я отримав?»

Мета: підбити підсумки тренінгового заняття.

Матеріали: плакат із зображенням корабля із широкими вітрилами, який тренер використовував на початку тренінгового заняття.

Хід: тренер пропонує учасникам протягом декількох хвилин поміркувати — «Який досвід я отримав в цій групі і як він допоможе мені справлятися з негараздами?». Відтак учасники записують свої думки на наліпках-стікерах і прикріпляють їх на борт корабля. За бажанням учасники та тренер по черзі можуть висловити думку: чи було тренінгове заняття ефективним, чи справдились їхні очікування, поділитися своїми емоціями та переживання тощо.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Тренер підбиває підсумки заняття, дякує учасникам за активну участь та звертається до них із мотиваційною промовою: «Програміст та підприємець, розробник і засновник соціальної мережі Facebook Марк Цукерберг (Mark Zuckerberg) сказав, що «мета — це відчуття, що ви частина чогось більшого, ніж ви самі, чогось, чого ви самі потребуєте і що зможете зробити трохи ліпше. Мета — це те, що створює справжнє щастя». Сьогодні кожен з нас замислився, а може і визначив свою професійну мету, яка буде частиною загальної мети колективу. Але щоб здійснити її, потрібно щодня докладати зусиль. Бажаю вам успіхів на шляху до своєї мети!».

За матеріалами статті Олексенко С.В.

«Професійне зростання педагогів: посилюємо мотивацію»

(Ж-л «Практичний психолог: Дитячий садок» №9/2020р.)

Підтримка психологічного здоров’я педагогів.

Психологічне здоров’я — динамічна сукупність психічних властивостей особистості, що забезпечують гармонію між потребами — її власними та суспільства. А також дають змогу людині виконувати її життєве завдання.

Психологічне здоров’я визначають на основі того, як людина розуміє та приймає себе, а також як вона самовдосконалюється. Ці показники обумовлюють успішну адаптацію та продуктивний розвиток особистості.

До чинників, які підвищують рівень психологічного здоров’я, належать:

·   вміння нести відповідальність за своє життя та здоров’я;

·   високий рівень особистісного розвитку;

·   самопізнання й самоаналіз;

·   саморозуміння і прийняття себе, процес внутрішньої інтеграції; особистісна саморегуляція, тобто здатність керувати своїм життям, уміння жити сьогоденням;

·   свідомість індивідуального буття й усвідомлено вибудована ієрархія цінностей;

·   здатність розуміти, слухати і приймати інших.

Серед причин емоційного виснаження та порушення психологічного благополуччя педагогічних працівників виділяють:

1. Хронічно напружена психоемоційна діяльність, пов'язана з інтенсивною взаємодією з людьми, необхідністю ставити і розв'язувати проблеми, уважно сприймати та аналізувати різноманітну інформацію, швидко ухвалювати рішення;

2. Організаційні фактори: нечітка організація та планування праці, власного часу, відсутність обладнання, погано структурована й розпливчаста інформація, завищена кількість дітей (в групі, класі);

3. Несприятлива психологічна атмосфера професійної діяльності яка  визначається у взаємодії у системі «керівник — підлеглий» та у системі «колега — колега»;

4. Психологічно важкий контингент, з яким має справу педагог у сфері спілкування: діти з аномаліями характеру, нервової системи або із затримками психічного розвитку, девіантною поведінкою;

5. Особистісні фактори (темперамент, вік, стаж роботи, «трудоголізм», підвищена відповідальність за функції, що виконуються педагогом);

6. Ігнорування власних потреб, невміння виділяти пріоритети та ставити цілі, мотивація, ступінь задоволеності професією та професійним зростанням;

7. Недостатній рівень комунікативних навичок;

8. Підвищена вразливість і чутливість, розвинена емпатія, емоційна стриманість, надмірний контроль над власними емоціями в стресових та конфліктних ситуаціях.

Серед цих причин можна виділити зовнішні, організаційні фактори та внутрішні, індивідуальні фактори. Зважаючи на це, профілактичну роботу, як і відновлювальну потрібно організовувати впливаючи на фактори як зовнішнього так і  внутрішнього рівня.

До нормалізації зовнішніх, організаційно-функціональних факторів   можна віднести: створення сприятливого психологічного клімату в педагогічному колективі; створення психологічно безпечного освітнього середовища; розумну організацію праці педагога, оптимальне робоче навантаження; створення можливостей для психологічного розвантаження; підвищення психологічної та управлінської культури адміністрації навчального закладу.

 Нормалізація внутрішніх факторів: підвищення рівня професійної стресостійкості; самоосвіта, самовдосконалення педагога; супервізія у педагогічній діяльності; професійне зростання; оволодіння продуктивними копінг-стратегіями та засобами саморегуляції; розвиток комунікативних навичок, емоційного інтелекту; оволодіння прийомами тайм-менеджменту.

Важливим питанням в підтримці та відновленні психологічного здоров’я є визначення зони відповідальності за реалізацію тих чи інших заходів. Якщо організаційно-функціональні фактори, фактори викликані специфікою педагогічної діяльності можуть нейтралізовуватись зусиллями адміністрації, психологічної служби і самих педагогів, то нормалізація внутрішніх, особистісних факторів – це зона індивідуальної відповідальності.

Дедалі частіше фахівці говорять про відповідальність людини за власне здоров’я.

З огляду на це виникає потреба формувати культуру психологічного здоров’я.

Дослідники визначають такі компоненти культури психічного здоров’я:

-                 відчувати потребу підтримати та зміцнити особистісні ресурси психіки;

-                 усвідомити необхідність дізнатися про профілактику емоційних та особистісних розладів;

-                 планувати свою життєдіяльність так, аби зберігати та збагачувати ресурси психіки, самореалізовуватися й самовдосконалюватися;

-                 застосувати необхідні знання та уміння, аби зберігати власне психічне благополуччя, і цілеспрямовано обмежувати чинники, які можуть його порушити.

Якщо педагог сформує всі компоненти, то він буде психологічно стійким, зможе долати проблеми, пов’язані з професійним стресом та іншими чинниками, із найменшою для себе шкодою, і відповідно, буде менше схильним до вигорання.

Те, як людина ставиться до здоров’я загалом і психологічного здоров’я зокрема, залежить від:

-                 актуальності цієї проблеми наразі. Адже переживання хвороби підсилює відчуття цінності здоров’я;

-                 ставлення до здоров’я її близького оточення;

-                 індивідуальних та вікових особливостей.

Доктор біологічних наук, професор Ігор Коцан зазначає: «Людина може знати, що робити (поведінка) і як робити (здібність), але нічого не робити, бо це не є для неї цінністю, чи вона переконана, що це нічого не змінить. Якщо здоров’я займає першу позицію у системі цінностей людини, тоді її поведінку ініціює і спрямовує специфічний мотив, який називають волею до здоров’я».

Щоб актуалізувати проблему, мотивувати себе чи колег, визначити цілі й віднайти особистісні ресурси для відновлення можна використати спеціальні вправи.

Вправи для самоаналізу

Блок 1. Актуалізація та мотивація.

Вправа «10 дієслів»

Мета: визначити, наскільки учасники задоволені своїм життям.

Хід: тренер роздає учасникам аркуш паперу й просить написати 10 дієслів, які описували б їхній учорашній день. Речення слід починати зі слів: «Я учора…ходив/писав/читав тощо». Відтак тренер просить учасників підкреслити ті слова-дії, які є приємними для них, і порахувати їх. Після цього учасники визначають свій рівень задоволеності життям: множать кількість приємних слів на 10.

Учасникам, у яких низький рівень, тренер радить проаналізувати дієслова, а відповідно і дії, які їм не подобаються, а відтак поміркувати, чи можна замінити їх та заняття, які приносять їм задоволення. Ведучий спонукає учасників задуматися, вчорашній день був просто невдалим чи це типова для них ситуація.

Наприкінці тренер підводить учасників до такої думки: щоб почати щось змінювати у житті, віднайти причини психологічного неблагополуччя, потрібно проаналізувати чим наповнене ваше життя, на які життєві пріоритети ви витрачаєте свій час та енергію.

Методика «Колесо життя» (модифікація методики Б.Рея)

Мета: проаналізувати актуальну ситуацію, життєві пріоритети.

Хід: тренер пропонує учасникам — намалювати коло та розділити його на сектори — сфер життя; дати назву кожній частині, приміром, сім’я, робота тощо; визначити скільки зусиль і часу вони витрачають на певну сферу, оцінити таким чином кожну сферу за 10-бальною шкалою та позначити це на відповідному секторі; з’єднати всі позначки однією лінією і подивитися, яка фігура утворилася. Це і є «колесо життя». Поглянути на малюнок й з’ясувати, які сфери у пріоритеті, а які дефіцитні й потребують змін.

Запитання для аналізу:

На яку сферу життя я хочу витрачати більше зусиль, часу?

На скільки балів реально наразі збільшити витрати?

Із яких сфер я готовий (-а) віддати бали, тобто зменшити зусилля, щоб компенсувати дефіцитну сферу?

Примітка. Зазвичай не всі сфери життя на малюнках учасників мають однакову кількість балів. Однак в ідеальному варіанті слід рівномірно розподіляти зусилля між усіма сферами життя.

По завершенні тренер підводить учасників до думки, що людина наповнює своє життя залежно від власних пріоритетів та ціннісних орієнтацій. Щоб усвідомити ці пріоритети, варто ранжувати свої цінності.

Вправа «Ранжування цінностей» (за методикою «Ціннісні орієнтації» Мілтона Рокича)

Мета: визначити пріоритетні ціннісні орієнтації.

Хід: учасники отримують перелік цінностей, кожній із яких вони мають присвоїти ранговий номер у порядку значимості для себе. При цьому учасники повинні спиратися на ті принципи, якими вони керуються у житті.

Термінальні цінності:

активне діяльне життя

життєва мудрість

здоров’я — фізичне і психічне

цікава робота

краса природи й мистецтва

любов

матеріально забезпечене життя

гарні та вірні друзі

суспільне визнання, повага оточення

пізнання — можливість розширювати свої знання, світогляд

продуктивне життя — максимальне використання своїх можливостей

розвиток — робота над собою, постійне самовдосконалення

розваги — приємне дозвілля, відсутність обов’язків

воля — самостійність, незалежність у судженнях і вчинках

щасливе сімейне життя

щастя інших — добробут, розвиток інших людей, усього народу, людства

творчість

упевненість у собі, внутрішня гармонія.

Коли учасники виконають завдання, тренер пропонує їм порівняти отримані результати із результатами методики «Колесо життя». Щоб учасникам було простіше, він ставить їм такі запитання —

Чи є у визначених сферах життя пріоритетні ціннісні орієнтації?

Чи достатньо зусиль і часу ви відводите для того, аби втілити їх у життя?

Блок 2. Пошук ресурсів

Вправа «Режим дня»

Мета: вчити не забувати про себе, планувати день/тиждень/ життя з огляду на себе, відшукувати ресурси.

Хід: тренер об’єднує учасників у міні-групи. Завдання кожної міні-групи — скласти типовий розклад дня й знайти у ньому час  для себе.

Вправа «8 стільців»

Мета: відшукати ресурсні для себе сфери життя.

Хід: тренер заздалегідь поставив кружка стільці із написами «робота», «здоров’я», «сім’я», «відпочинок», «хобі», «самовдосконалення», «друзі», «кохання». Кожен учасник по черзі сідає на кожен стілець, заплющує очі й прислухається до своїх відчуттів — чи немає напруження у тілі, чи немає бажання швидше встати зі стільця. Коли учасник посидить на всіх стільцях, він зможе визначити свої проблемні та ресурсні сфери життя.

За бажанням учасники обговорюють свої відчуття, діляться враженнями та висновками.

Мозковий штурм «Мій ресурс»

Мета: визначити, які ресурси дають змогу запобігати емоційному вигоранню та боротися з ним.

Хід: кожен учасник записує, що допомагає йому, коли він перебуває у стані емоційного виснаження. Відтак учасники по колу озвучують те, що записали, і у такий спосіб складають загальний список ресурсів.

Вправа «На щастя, на жаль»

Мета: сформувати уявлення про те, що завжди є вихід із складної ситуації.

Хід: учасники і тренер стають кружка. Тренер починає розповідати про якусь проблемну, складну ситуацію. Відтак учасник, що стоїть праворуч, має продовжити цю історію й помітити у ній щось позитивне. Свою розповідь він має розпочати зі слів «На щастя». Після цього розповідь продовжує наступний учасник. Утім, він має помітити мінуси цієї ситуації й розпочати зі слів «На жаль». Решта учасників по колу продовжує розповідь, позитивні та негативні її моменти.

Узагальнюючи, можна окреслити основні напрямки підтримки та відновлення психологічного здоров’я педагогів:

-                 розвиток професійної стресостійкості,  адаптивності психіки, уміння відновлювати особистісні та соціальні ресурси,  формування резілієнсу;

-                 формування культури психологічного здоров’я шляхом психоедукації, просвіти. Метою цього напряму має бути розвиток уміння проводити самоаналіз, саморефлексію, розрізняти власні потреби та бажання, ставити цілі, виділяти пріоритети, управляти власним часом;

-                  розвиток навичок ефективної комунікації, відпрацювання моделей поведінки, які сприяють конструктивному вирішенню професійних ситуацій, ситуацій комунікації, розвиток емоційного інтелекту;

-                 засвоєння технік саморегуляції та стабілізації в ситуації стрессу, продуктивних копінг-стратегій, моделей упереджувальної діяльності;

-                 підвищення самооцінки і позитивного ставлення до себе і своїх можливостей.

За матеріалами статті Олексенко С.В.

«Допоможіть педагогам підтримати

психологічне здоров’я» (Ж-л «Практичний

 психолог:Дитячий садок» №1/2020р.)