Для батьків

        Поради батькам як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей 

Батькам у відносинах із своїми дітьми необхідно зменшувати хворобливість їх переживань з приводу невдач, допомагати їм емоційно переборювати ситуації, які пов’язані зі шкільними оцінками. 

Як ставитись до шкільної оцінки в сім’ї? Як зробити так, щоб ставлення батьків позитивно впливало на дитину, а не пригнічувало її? 

Правило 1. Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні - все одно, що включити в автомобілі „газ” і натиснути на гальма. 

Правило 2. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрилкою і ненавидить учіння, школу, а може й ... вас. 

Правило 3. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи у школі. Вона відчуває вашу любов і це допомагає їй бути впевненою в собі. 

Правило 4. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги. 

Правило 5. Щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один – той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього. 

Правило 6. Порадьтеся із дитиною, почніть з ліквідації тих шкільних труднощів, котрі найзначущіші для неї самої. 

Правило 7. Хваліть виконавця, критикуйте – виконання. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи. 

Правило 8. Оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми. 

Правило 9. Не скупіться на похвалу; будуючи стосунки з власною дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. 

Правило 10. Виділіть у морі помилок острівок успіху, на якому зможе укорінюватися дитяча віра в себе і в успіх своїх навчальних зусиль. 

Правило 11. Ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні цілі. Не спокушайте дитину цілями, яких неможливо досягти.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона – єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте право прожити власне життя.

2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

3. Не соромтеся виявити свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь – яких обставин.

4. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

6. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного ( бажано, щоб заборон було небагато – лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

7. Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати : «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

8. Намагайтеся впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкцію. Якщо прохання не виконується, треба переконатись, що воно відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання – найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання . Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний – вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

9. Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти один одного.

10. Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

11. Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книжки).

12. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, проблемами, переживаннями, досягненнями.

13. Дозволяйте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з конструктором. Заохочуйте її до цього, створюйте умови.

14. Відвідуйте разом театри, музеї (спершу достатньо одного залу, щоб запобігати втомі, а згодом поступово, за кілька разів, слід оглянути всю експозицію), організуйте сімейні екскурсії, знайомлячи дитину з населеним пунктом де ви мешкаєте.

15. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підримуйте ініціативу й бажання допомагати вам).

Психологічний клімат сім’ї

Психологічний клімат – це емоційно-психологічний настрій, який формується в родині в процесі взаємодії її членів. Настрій з’являється внаслідок того, що при безпосередніх особистих контактах всі зв’язки між людьми набувають емоційно-психологічного забарвлення, яке визначається ціннісними орієнтаціями, моральними нормами та інтересами членів родини . На думку цих науковців, психологічний клімат конкретних родин формується під впливом двох основних факторів: мікросоціальних умов життєдіяльності родини (її склад, рівень добробуту, соціальний статус) та соціально-психологічного клімату в цілому, основні елементи якого засвоюються внаслідок тісного контакту членів родини .

Як зберегти гармонію у родинних стосунках?

- всі члени родини спілкуються між собою, вміють слухати і чути одне одного. В суперечках враховується думка кожного;

- відповідальність і обв’язки поділяються між всіма членами родини ;

- члени родини підтримують одне одного, можуть виконувати обов’язки іншого у випадку зміни ситуації;

- кожен член родини вірить у себе, має адекватну самооцінку, довіряє іншим;

- члени родини мають спільну систему цінностей, поважають сімейні традиції;

- цінується почуття гумору, приділяється увага духовному життю, виховується позитивне ставлення до будь-яких подій, виділяється час для спільних розваг;

- коаліції між членами родини динамічні й мінливі;

- члени родини створюють умови для особистого зростання, звертаються за допомогою і підтримкою до фахівців у випадку кризи чи виникнення якихось проблем.

Тож давайте любити та поважати наших рідних, бо вони є найближчими нашими людьми……

7 шкільних проблем для «домашніх» діток

Початок навчання в школі - один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті малюка. Гармонійно вписатися в дитячий колектив в 6-7 років набагато складніше, ніж в 3-4 роки. У дитячому саду вся увага батьків, вихователів і самих дітей сконцентровано саме на взаєминах з колективом. А в шкільні роки увага перемикається на навчання.

Проблема перша: комунікативна

Основна проблема домашніх дітей - відсутність досвіду спілкування з «собі подібними». У дитини, яка не відвідувала дитячий садок, як правило, практично відсутня комунікативна готовність до школи. «Вписатися» в дитяче суспільство, діяти спільно з іншими, поступатися, підкорятися – це власне ті якості, які забезпечують безболісну адаптацію дитини до нового колективу. Менталітет домашньої дитини сильно відрізняється від менталітету малюка, який хоч би рік відвідував дитячий садок. Домашня дитина, як правило, займає егоцентричну позицію. Вона упевнена, що інші діти повинні її слухатися і їй підкорятися. Вона вважає себе єдинию і неповторнию, центром, навколо якої обертається всесвіт. І дуже дивується, коли колектив не визнає за нею беззастережне право на лідерство. В результаті - самооцінка різко міняється і, як правило, далеко не в кращу сторону.

Завдання батьків у цій ситуації - пояснити дитині елементарні норми і правила, яким необхідно слідувати при взаємодії з оточуючими. Не заохочуйте проявів дитячого егоїзму. Малюк повинен розуміти, що він не єдиний на світі і що у навколишніх людей можуть бути власні бажання і потреби. Частіше грайте з сином або дочкою в ролеві ігри. Так, в ігровій формі можна розглянути різні моделі спілкування і пояснити їх дитині. Навчившись таким чином погоджувати свої дії з кимось ще, малюк переносить цю модель поведінки на відносини з однолітками. Вчіть дитину не тільки брати, а й давати.

Проблема друга: мотиваційна

У дітей, які відвідували дитячий садок, правильно сформований мотив - вони йдуть в школу вчитися. Вони вже награлися в садку і хочуть знань. Домашні діти, позбавлені тісного спілкування з ровесниками, часто йдуть в школу, щоб... спілкуватися. У першому класі вони віддають багато часу і емоцій на вибудовування взаємин з однокласниками. Для них важлива думка інших дітей, важливо знайти своє місце в колективі, важливо знайти нових друзів. При цьому навчання відсовується на другий план. Дитина, яка не пройшла певні стадії взаємодії з соціумом, сприймає школу як захоплюючу нову гру. Саме так 4-5-ти річний малюк відноситься до дитячого садку. І в результаті, зіткнувшись з першими труднощами навчання, першокласник психологічно не готовий їх долати. Адже гру завжди можна перервати і знайти собі іншу. З навчанням все не так.

Завдання батьків - зорієнтувати дитину саме на процес навчання. Важливо, щоб школа привертала маленького учня своєю головною діяльністю - навчанням. Розповідайте дитині, які предмети він вивчатиме в школі, як проходить урок, як треба відповідати, як цікаво дізнаватися щодня багато нового.

Проблема третя: страх перед вчителем

Діти можуть відчувати панічний страх перед вчителем. Така дитина тихо сидить, але неначе відсутня, не чує запитання, не виконує завданнь вчителя. Це не пов'язано з тим, що йому не цікаво або вона захоплена чимось іншим. Це страх перед новою реальністю. У даному випадку перед вчителем. Модель взаємин «вчитель – учень» сильно відрізняється від моделі «дитина – батьки». Діти, які пройшли через дитячий садок і навчилися вибудовувати спілкування з дорослими по моделі «вихователь – дитина», легко переходять на шкільний варіант взаємин. Вони не бояться вчителя і адекватно сприймають строгість, критику.

Завдання батьків - пояснити дитині дії вчителя: чому він лає когось, чому сердиться, критикує. Розповісти малюкові, що це ніяк не пов'язано з ним особисто - критикують не його, як особистість, а, наприклад, неправильно виконане завдання. І ще одне. Дитина повинна поважати вчителя, а не боятися його. Всі виникаючі питання дорослим варто вирішувати тільки наодинці з педагогом і у жодному випадку не критикувати його в присутності дитини.

Проблема четверта: життя за розкладом

Найбільшим стресом в школі є дотримання строгого режиму дня. Діти, що відвідували дитячий садок, звикли жити за розкладом. Домашні малюки, навіть в тому випадку, якщо батьки дотримувалися певного режиму дня, мали все ж таки набагато більше свободи. В результаті різкий перехід такої дитини на достатньо жорсткий шкільний режим стає сильним стресом. Дитина стає повільнішою, замикається в собі. То що ж робити? Не квапте дочку або сина, чим більше ви будете прискорювати процес, тим повільніше все буде відбуватися. Повільність - це природна захисна реакція організму. Будіть дитину трохи раніше, зазаделегідь попереджайте, коли він повинен закінчити свої справи (через 20 хвилин ми виходимо). Від постійного поспіху дитина швидше перевтомлюється і гірше засвоює нову інформацію.

Проблема п'ята: завищені очікування

Більшість батьків, які не віддавали дитину в дитячий садок і займалися з ним удома, впевнені, що їх чадо значно розумніше за однокласників. Вони чекають від нього миттєвого успіху. А до неминучих на початку навчання труднощів відносяться вкрай негативно. Середньостатистичні успіхи дитини вони сприймають, як невдачі. Вони недооцінюють досягнення малюка. Він відчуває, що мама і тато засмучені (навіть якщо вони це приховують). В результаті у маленького учня пропадає бажання досягти успіху, знижується упевненість в собі і формується низька самооцінка. Дитина гірше засвоює новий матеріал, з'являються погані оцінки, які знову викликають незадоволеність батьків, і розірвати це замкнене коло стає все складніше.

Часто родичі, намагаючись подолати шкільні труднощі, добитися кращих (із їхньої точки зору) результатів, збільшують навантаження дитини. Влаштовують щоденні додаткові заняття, примушують по кілька разів переписувати вправи, довго сидять з дитиною над домашнім завданням. Ефект буде зворотній. Перш ніж виносити дитині «вирок», поговоріть з вчителем - може це тільки вам здається, що малюк нічого не встигає. Постарайтеся адекватно оцінювати можливості своєї дитини і не завищувати планку.

Проблема шоста: порівняння з однокласниками

Все пізнається в порівнянні. Потрапляючи в суспільство ровесників, дитина починає порівнювати себе з однокласниками. Через цю фазу проходять всі діти. Якщо відвідував дитячий садок, то до першого класу він вже пройшов через цей етап. Домашня дитина, навпаки, занадто залежна від думки однокласників. Йому важливо бути таким, як усі, а не виділятися на загальному фоні. В результаті малюк, замість того щоб розвивати і демонструвати свої знання, прагне злитися з класом, стати непомітним і не виділятися на загальному фоні. Додаткові уміння дитина сприймає не як власну гідність, а як недолік і старається їх нікому не демонструвати. У жодному випадку не порівнюйте результати досягнень сина або дочки з нормами (вимогами шкільної програми) і досягненнями інших учнів. Порівнювати дитину можна тільки з ним самим і хвалити тільки за поліпшення його власних результатів (вчора ти зробив дві помилки, а сьогодні тільки одну).

Завдання батьків - пояснити чаду, що всі діти різні, з різними здібностями і талантами

Проблема сьома: Різниця в адаптації

Адаптація до школи у домашніх і у «садкових» діток, протікає по-різному. Малюки, що відвідували дитячий сад, як правило, в період адаптації можуть бути дуже галасливими, вони бігають по коридорах, відволікаються на уроках, часто сперечаються з вчителями. У таких дітей може... покращати апетит, вони постійно хочуть їсти. Домашні діти, навпаки, дуже скуті, боязкі, прагнуть триматися непомітно, при щонайменшій невдачі, зауваженнях плачуть. У них може порушитися сон, пропасти апетит, вони стають капризні і починають виявляти цікавість до іграшок і книг для дуже маленьких діток. Домашні діти частіше і довше хворіють, причому ці хвороби носять психосоматичний характер. Зазвичай період адаптації до школи складає від 1 до 2 місяців. Якщо через цей час ситуація не нормалізувалася, щоб не запускати проблему, проконсультуйтеся у психолога і невропатолога

                                                                  Десять  ПОРАД БАТЬКАМ

1. РЕЖИМ. Режим дня додатково дисциплінуватиме, але складайте його з врахуванням звичок і стану здоров'я дитини. Вставати вранці він повинен не пізніше чим за годину до виходу з будинку, аби спокійно зібратися і поснідати (обов'язково щось гаряче), а перед тим ще і встигнути зголодніти. Тому лягати спати слід до 9 вечора.

2. КНИГИ. Діти зараз змінилися. Навіть найменші частенько вільно володіють інтернетом, звідки черпають багато інформації. А ось книжки у них не в шані. Тому прагніть більше читати, оскільки без читання і письмо не піде.

3. ЛІМІТ. Скоротіть до мінімуму перегляд телевізора і «спілкування» з комп'ютером — не більше години в день. Особливо лімітуйте ігри на комп'ютері: вони перезбуджують нервову систему, на яку зараз і так великі навантаження.

4. ЗДОРОВ'Я. Школа для шестирічки — сильний стрес, тому у багатьох малят можуть статися психосоматичні розлади здоров'я (тобто викликані нервовим перенапруженням). Дитина може скаржитися, що у нього болить живіт, голова, можуть бути блювота, пронос, підвищена температура або навіть можуть з'явитися такі серйозні захворювання, як псоріаз, екзема, дерматити, бувають порушення сну. Батьки часто думають, що ці симптоми не більше ніж симуляція, аби не йти в школу. Але діти відчувають справжній біль, тому треба звернутися спочатку до профільного фахівця, аби виключити отруєння або гастрит, а потім, можливо, і до психолога або психоневрології.

5. КОРИСНА ЗВИЧКА. Обов'язково треба давати дитині в школу маленьку пляшку води. По-перше, вода, як відомо, є хорошим переносником інформації, і діти, які п'ють більше, дійсно краще міркують.

6. ТАБУ. Не можна з'ясовувати проблеми дитини з вчителем в його присутності, оскільки це б'є по його самооцінці. Не можна також говорити йому, що вчителька сказала про нього щось погане. А треба з'ясувати ситуацію в бесіді наодинці — можливо, дитина бачить цю ситуацію зовсім з іншої точки зору. Не порівнюйте дитину ні з відмінниками, ні з двієчниками, причому ні в поганому, ні в хорошому плані, а лише з самим собою. У першому випадку провокується розвиток комплексу неповноцінності, а в другому ви ризикуєте виростити такого нарциса, який не зможе ні з ким дружити.

7. ГУРТКИ. Часто батьки прагнуть одночасно з початком занять в першому класі визначити маляти ще і в якісь гуртки, спортивні секції або музичну школу. Школа сама по собі вже великий стрес, і не варто посилювати його освоєнням ще одного нового заняття. Тому гуртки варто підключати вже з другого півріччя або навіть з другого класу. Але це стосується лише чогось нового. Якщо дитина вже ходила в дитсадку на плавання або танці, то ці заняття краще продовжувати.

8. КАНЦЕЛЯРІЯ З СЕКРЕТОМ. Зелений колір акумулює увагу, тому купите пенал, зошити, обкладинки для підручників зеленого кольору.

9. РЕЦЕПТ ОТ СЛІЗ. Якщо дитина дуже сумує, можна дати їй з собою родинну фотографію. Почастіше обіймайте його, нагадуючи, як ви його любите (рекомендується не менше вісім раз на день) — в цей період дитині особливо поважно відчувати тілесний зв'язок з батьками.

10. СУБОРДИНАЦІЯ. Часто шестирічки ще не можуть визначитися з субординацією по відношенню до вчителя і поводяться із словами «тіткою», «бабуся» або навіть «ей ти». Це не дає мотивації до навчання як серйозного заняття, а соромливі діти, не знаючи, як звернутися, можуть замкнутися, та і вчителя таке звернення дратуватиме. Тому привчайте дитину називати його лише по імені-по батькові.