В історичних документах село вперше згадується в 1545 році, коли Митків входив до складу Гайсинського повіту, який належав Брацлавському замку. Про походження назви села існує легенда, що назва походить від слова «мито». Через село проходив шлях, який зв’язував сусідні села з великим чумацьким шляхом. Долина річки, що протікає через село, була широка і заболочена, перед містком баюри, важко було переїхати. Люди, які їхали з вантажем, почали обминати село іншими шляхами. Недалеко від річки, на садибі Коваля, шинкував єврей. Коли проїзд через село припинявся, то торгівля в шинку занепадала. Шинкар, з дозволу пана, побудував місток, засипав баюри за свій рахунок. Для покриття витрат, шинкар з кожного, хто їхав через місток, відбирав мито – плату.

Довгий час, аж поки України не приєдналась до Росії, населення Гайсинського повіту, в тому числі і наше село Митків, входило до Брацлавського намісництва. Дуже довго Брацлавщина находилась під владою різних завойовників, монголо-татарських орд, турецьких султанів, литовських князів і польських панів. Лівобережна Україна приєдналась до Росії в 1654 році, а правобережна частина України – ще майже 140 років находилась під владою польських магнатів. Остаточно правобережна Україна з’єдналась з лівобережною Україною в 1793 році. За час свого панування, польські феодали загарбали і привласнили українські землі, які роздавали її різним князям, графам, поміщикам. Пани розпоряджались землею і природними багатствами як хотіли: продавали, пропивали, дарували, програвали в карти тощо.

З початку, землі села загарбав князь Чарторійський. Потім, ними заволодів польський магнат Яловікий, який пізніше перепродав поміщикові Ярошинському. Останній користувався своїми володіннями більш 200 років. Основна садиба, де жив і оселився поміщик, була в селі Кіблич. Його маєтки також були в селах Миткові, Грузькому, Рахнівці і Огієвці. В користуванні поміщика було більше 2000 га орної землі та 400 га лісу. Крім земельних володінь, в своєму користуванні мав великі підсобні підприємства. В селі Кібличі – гуральню, цигельню, два водяних млини, два ставки площею 100 га, в Огієвці – ставок 50 га, вальцьовий млин. В кожному своєму маєткові побудував господарчі приміщення: конюшні, корівники, комори, майстерні, стельмашні, житлові будинки для керівника і постійних робітників. В кожному селі фільварок для обробки полів, тримав по 100-150 робочих коней. Багато різного сільськогосподарського знаряддя, плуги, культиватори, сівалки, косарки, молотарки та інше. Кожним маєтком керував управитель. Перед революцією, митківський маєток орендував посесор Бернатович.

Друга Світова війна 1941-1945 рр.

Люди були зайняті тим, щоб виростити як найбільше хліба, спорудити гарні й світлі житлові будинки, зробити своє життя радісним, красивим й повним достатку. Багато, що гадали зробити колгоспники, але виконати їх не пощастило. Почалась війна!

На фронт пішло 200 молодих й здорових людей, бо відбувалось це десь далеко від села. Всі розуміли, що наступила пора, коли вирішується чи жити нашій Батьківщині й Радянській владі. Колгоспники вирішили нічого не залишати загарбникам: худобу погнали за Дніпро, трактори, машини й с/г реманент теж вивезли. Настав грізний час для села – 26 липня 1941 року ворог зайняв село Митків.

Скоро в селі була створена німецька управа. Старостою і поліцаями призначили бувших куркулів, які радо зустріли ворогів. Ці зрадники ловили комуністів, комсомольців, активістів, військовополонених, які попали в німецьке оточення і відправлялись в гестапо. За час окупації села, німецька управа на чолі з старостою Коваленком П. відправила в німецьку неволю біля 100 чоловік, хлопців і дівчат. Багато з них було закатовані, й додому вони не повернулися.

Людей, які залишилися в селі, заставляли працювати на німців. Під наглядом старости й поліцаїв люди виконували всі господарчі роботи: орали, сіяли, збирали врожай, молотили, зерно відправляли в Німеччину. З дозволу старости можна було змолоти на одну робочу людину не більше 8 кг зерна на місяць. Працювали всі від світання до смеркання.

В селі жив німецький комендант, кожен день перевіряв вихід на роботу. Коли хтось запізнився або залишився вдома – карав нагайкою. Не було для селян ні вихідного, ні свята, ні неділі. По розказам жителів села Митків, які жили на окупованій території, розлючений комендант часто навідувався під час служби в церкву, кого там заставав – гонив нагайкою на роботу.

Під час панування німецьких загарбників на селі припинилася торгівля, не було гасу, солі, сірників, мила, одягу й взуття. Було закрито клуб, бібліотеку й школу. За всяку наймалішу провину або непокору, підозру – арештовували і відправляли в гестапо, й по-звірячому розправлялись. За підозру зв’язку з партизанами, були арештовані поліцією Миронюк Іван Іванович і Зиза Микола Артемович, яких били і не давали їсти. Ці люди якимось чудом спаслись від смерті.

Люди не скорилися ворогові, не втратили віри в перемогу. В лісах поблизу Миткова, діяла велика група партизан, які часто навідувались до села. Селяни відповідно допомагали їм одягом, взуттям та харчами.

В 1942 році в Миткові виникла підпільна група, до якої вступили бувший голова колгоспу Левацький Митрофан, бухгалтер колгоспу Власюк Терень, завгосп колгоспу Дяченко Демень, бригадири Безсмертний Іван, Левацький Михайло, Дяченко Дем’ян, колгоспники Чабанюк Марко, Фалаштинський Каленик, Безсмертний Олекса.

Підпільна група закликала селян саботувати всякі розпорядження окупантів, переховувати молодь, щоб вона не потрапила в німецьку неволю, переховували втікачів з німецького полону тощо. Підпільники викривали ворожі дії старости й сільських поліцаїв, які в угоду ворогам знущались над народом. Старосту, як одного з активних зрадників, партизани знищили.

Нацистам вдалося захопити і розстріляти сім підпільників. Загинули Левацький Митрофан, Власюк Терень, Безсмертний Іван, Левацький Михайло, Дяченко Демень, Чабанюк Марко, Безсмертний Олекса.

13 березня 1944 року частинами 2 Українського фронту, село Митків було звільнено від ворога. Мені, автору цих строк(Балинець Г.С.), на другий день після звільнення прийшлось побувати в Миткові.

Колгосп повністю було зруйновано: тваринницькі приміщення, стайню, комори, в яких до окупації було багато всякого добра, стояли пусткою. Німці ліквідували медпункт, пограбували кооперацію. Сумна картина представлялась тоді, смутні стояли чоловіки, жінки й діти. Вони лише могли дивитись на розвалене і пограбоване господарство.

Незабаром після звільнення села було скликано загальні збори, на яких обрали сільську раду. Головою сільради обрали Миронюка Івана, а головою колгоспу – Сладецького. Правління колгоспу почало організовувати людей на відбудову артільного господарства: ремонтували вози, гарби, плуги, борони. Почали зводити коней, зносити упряж. Запрацювала кузня-стельмашня. Все це нагадувало, що колгосп починає оживати.

Війна принесла великі труднощі і збитки людям. Величезні труднощі прийшлось перебороти селянам Миткова під час відновлення господарства, яке потрібно було створити майже заново. На весь колгосп залишилося лише 12 кінних плугів, 6 культиваторів, два десятки борін, 10 возів, одна молотарка та три поломаних жниварки. Селяни раді своєму визволенню, успіху наших військ на фронтах війни, з великим піднесенням відбудовували колгоспне господарство, налагоджували своє життя. Зносили й лагодили с/г реманент, зводили робочу та продуктивну худобу, зносили для тварин корма. В селі не залишилося жодного трактора, автомашин, бракувало коней, як основної тяглової сили, посівного матеріалу, не вистачало робочих рук. Члени артілі зносили до колгоспу зерно, солому, вишукували залишені військами коней, вози та автомашини.

Через місяць після звільнення села від окупантів, головою колгоспу обрали Сладецького. Голова сільради Миронюк І.І. перейшов на іншу роботу, тому новою головою сільради був бранний повернений з фронту інвалід Світової війни Кізкін.

Важкою була весна 1944 року, землю обробляли кіньми і коровами. Кіньми орали й виробляли ріллю, а коровами боронували. Сіяли жменями, збирали косами й серпами, снопи до скирти3 носили ряднами. Та переборюючи труднощі, колгоспники перший господарський рік завершили успішно – вся земельна площа була посіяна. З зібраного здали у Державу 2500 центнерів зерна.

За постановою Уряду Партії з Миткова було відправлено в промисловість і для видобутку вугілля 10 чол.

Щоб прискорити перемогу Радянської армії над ворогом. Все населення Миткова взяло активну участь у зборі коштів на побудову танкової кодони «Колгоспник Вінниччини», в реалізації Державної позики, відродження зруйнованого війною народного господарства.

Після визволення Миткова від німецьких окупантів, всі разом почали кувати перемогу над ворогом. Чоловіки добивали ворога на фронті, а жінки воювали на трудовому фронті по відбудові колгоспного господарства. Ось що писав з фронту наш земляк Микола Сергійович Лавренюк та інші наші земляки, які з ним воювали:

«Привіт вам, дорогі земляки, із Східної Пруссії. В хвилину відпочинку пишемо цього листа і хочемо розповісти, як ми б’ємо фашистських загарбників. Давно минув час, коли ми били фашистського гада на Кавказі і під стінами Сталінграду. В ті тяжкі дні, коли з боєм відстоювали кожний будинок й кожну вулицю у героїчному місті на Волзі. Ми билися за наступне визволення рідного Гайсина, свого села Миткова. Багато наших комсомольців, які загинули смертю хоробрих, як воїни-герої - Лавренюк І., Орловський В., Марущак Д., Бадяка І. Їх імена ми носимо і носитимемо в серцях. Хіба можна забути Лавренюка, коли він у тяжку хвилину бою за славне місто Севастополь кинувся з гранатою під танк?! Хіба можна забути першого листа з дому, в якому нам написали, що німецькі людожери вбили Левацького, Дяченка, Власюка, Діденка, Чабанюка, Безсмертного?! Ні, цього ми ворогові ніколи не забудемо, не простимо.

Ми пройшли довгий переможний шлях від Сталінграда до Тільзіта і тепер, йдучи в атаку на ворога на його землі, ми бачимо як горить ця земля, героїчна Червона армія несе на своїх багнетах смерть гітлерівським бандитам і визволення всім народам Європи. Вже недалеко та хвилина радості й щастя, коли над Берліном замайорить червоний Прапор Перемоги.

Так давайте ж, дорогі земляки, працювати ще завзятіше, ще краще. Віддавайте всі сили для остаточного розгрому ворога. Готуйтеся до весняної сівби по-фронтовому. Хай ім’я Лавренюка і стане символом у боротьбі з ворогом у нас на фронті і у вас в тилу. Вперед до перемоги!»

Письмо підписали: Лавренюк М. та інші товариші. 3-1 Білоруський фр.

В своїй відповіді на лист Лавренюка, колгоспники писали:

«Привіт, фронтовику-комсомольцю Миколі Лавренюку і його друзям, з рідного Миткова. З вашого листа, вміщеного в райгазеті 22 лютого 1945 року, ми довідалися про ваше фронтове життя і про ті вимоги, які ви ставите перед нами, працівниками тилу. Відповідно до вашої героїчної боротьби по розгрому ворога, ми – колгоспники артілі «Думка Леніна», з честю справляємося з своїми завданнями в тилу, працюючи під гаслом «Все для фронту, все для остаточного розгрому німецьких загарбників».

В минулому році колгосп виконав державну натуроплату МТС на 170 відсотків, хліба - на 116 відсотків,план здачі хліба у фонд Червоної Армії – на 327 відсотків, овочів здано 350 центнерів. Крім того колгоспники з своїх власних заощаджень здали у фонд перемоги 2040 пудів хліба.

Весну зустрічаємо по-фронтовому: повністю підготовлений посів матеріал, засипані страховий та фуражний фонди, відремонтований с/г техніка інвентар, заготовляємо місцеві добрива. Підготовляємо тяглову силу до польових робіт.

Дякуючи вашій героїчній боротьбі, з німецького рабства повертаються ваші земляки.

Ми, колгоспники артілі «Думка Леніна», запевняємо вас, що з поставленими завданнями – виростити 1945р. високий урожай, справимося з честю. В пам’ять загиблих у боротьбі за свободу і незалежність нашої Батьківщини, земляків наших, ми ще більше будемо докладати сил в тилу для скорішого розгрому фашистських супостатів. Героїчний подвиг Івана Лавренюка вічно житиме в наших серцях, стане символом боротьби виконання наших зобов’язань. Будьте здорові і безстрашні в боях. Чекаємо вас із славною перемогою!»

За дорученням зборів листа підписали: М.Безсмертна, П.Лавренюк та Гайсинська райгазета «Радянське село» за 25 березня1945 року.

Розпочалося навчання в школі, відновлено роботу сільського клубу, хати-читальні, медпункту. Запрацював млин, олійня, круподерка, відкрилася торгівля в магазині споживчої кооперації.

1945 рік став ударним роком відродження колгоспу. Відновила роботу Гранівська МТС. Стали повертатися додому фронтовики.

Не село, а сад!

Митків до недавно був заболоченим селом: весною, літом і восени при дощах на вулицях утворювались такі баюри і грязь, що не можна було ні проїхати, ні пройти. Тепер село і господарство колгоспу зв’язане великим асфальтованим шляхом Вінниця-Умань й бруківкою. Шлях при в’їзді в село розширюється і стає головною вулицею. Зразу обабіч вулиці починаються житлові будинки колгоспників Всі вони високі, гарні й чепурні. Побудовані з цегли, вапняку, криті бляхою або шифером, з великими вікнами, скляними верандами, подвір’я огороджені штахетником.

Здавна село славилось садами, і тепер свої подвір’я колгоспники обсаджують деревами. В скронях садових дерев ховаються, і здалеку село схоже на сад. Дальше ліворуч вулиці, в скверику, будинки початкової школи, а ними – стадіон. Недалеко від школи, праворуч вулиці, в куті схрещення двох вулиць, будинок медично-акушерського пункту. В центрі села автобусна зупинка, по другий бік вулиці – промтоварний і продтоварний магазини, буфет. Біля торгівельного містечка вулиця круто повертає і прямує до адміністративно-господарчого центру. З початку над ставком, в глибині скверу, Будинок культури, попереду якого стоїть пам’ятник-монумент в пам’ять загинувши воїнів при визволенні Миткова від гітлерівських загарбників, також в пам’ять митківчан, які загинули в боях за визволення нашої Батьківщини. На повороті до колгоспного господарства, ліворуч вулиці, побудовано адміністративний будинок, в якому розмістились Сільська рада, правління колгоспу, парторганізація, поштове відділення, ощадкаса, телефонна автоматична станція. Праворуч вулиці – будинок дит’ясел, а через вулицю, навпроти адміністративного пункту, готель для приїжджих.

Село розташоване в мальовничій місцевості з усіма природними умовами і зручностями для життя людини. З заходу і півдня село оточено великими масивами лісу, де ростуть переважно дерева листяних порід: дуб, граб, ясен, клен, береза, липа й сосна. Ростуть також дикі яблуні, груші, шипшина, орішина, черешня. Літом на прогалинах росте багато лісових ягід: землянки й ожини. Восени багато росте їстівних грибів. В лісі водиться різна дичина: зайці, лисиці, дикі кози, кабани, тхори та ін.

На схід і північ від села, розкинулись великі масиви, обрамлені великими квадратами лісосмуг колгоспних ланів. Немає в селі горбків і глибоких ярів, село розміщене на рівній низовинній площині. На терені села з маленьких джерельних струмочків починаються дві річки, серед села вони збігаються в одну. Річку в 4 місцях перепинено греблями, і у селі утворилось чотири ставки площею біля 9 га. В ставках вирощуються коропи, карасі та інша дрібна риба. Є де покупатися, і любителям рибалки – половити рибу. На ставках вигулюється багато домашньої й водоплавної птиці і всякої дичини.

Гарне село Митків, а ще кращі в ньому працьовиті люди. Ось і піде розмову про тих, хто своєю революційною відвагою заснував Радянську владу в нашому селі. Хто очолював рух селян за перебудову села на соціалістичний лад. Хто своєю самовідданою працею боровся за побудову колективного господарства. Про тих, хто в годину небезпеки для нашої країни відстоював здобутки і честь нашого села.