Embedded Files
Хутір - село Кабаняче – Преображенське – Миронівка
У давнину шляхами називали стародавні степові дороги, які відігравали величезну історичну роль у політичному, військовому і торговельному аспектах Давньої Руси та Гетьманщини. Були шляхи як місцевого так й міжнародного значення. По цих шляхах також здійснювали свої набіги кочівники на слов'янські поселення.
Саме слово "шлях", ймовірно, було запозичене не пізніше XVII століття через українсько білоруське посередництво з польської мови, у котрій schlach удар, слід, дорога, що в свою чергу утворене від старонімецького slag, похідного від slagen - бити, ударяти. Тож, шлях - це буквально "втоптана дорога". Іноді шляхи ще називали гостинцями або трактами. Шляхи бувають воєнні, торгові, чумацькі, соляні, волові, шовкові, янтарні тощо.
Мура́вський шлях — один з найважливіших стратегічних шляхів 16—18 століть, який пролягав з Південної України на північ до кордону з Московською державою. Шлях починався з Перекопу, йшов на північ між верхів'ями річок Молочні Води і Кінські Води (біля впадіння в Дніпро), перетинав річки Вовчі Води, Самару, Оріль.
Саме на березі Балки Кабанячої, яка через 2,5 км впадає в річку Оріль (ліва притока). з’явилися маленькі хатки, потім виросло село, яке називали Кабаняче. Але є ще одна версія чому село здобуло таку назву. Сторожили говорять, що назвали його так тому, що на цьому місці водилося багато диких кабанів.
Вперше в історії, ймовірне місце заснування села Кабаняче було позначено у Столистової карти 1804 року. Це перша картографічна згадка, яка була вказана , як ХУТІР.
Вдруге ми зустрічаємо ХУТІР (Кабаняче) на Карті Наполеона 1812 року
На Спеціальній карті Шуберта 1826-1840 р.р. Населений пункт було нанесено на карту вже під своєю історичною назвою КАБАНЯЧЕ.
21 травня 1823 року з дозволу Урядового Сенату і по благословенню голови православної церкви Павла був закладений у Кабанячому кам’яний храм імені Преображеніє Господнє, який споруджували 10 років при участі прихожан.18 травня 1833 цей храм був освячений святим Інокентієм і названий Преображенським. За даними на 1864 рік у казеній слободі Преображенське, центрі Преображенської волості Зміївського повіту, мешкало 928 осіб (471 чоловічої статі та 457 — жіночої), налічувалось 144 дворових господарства, існувала православна церква, відбувалось 5 ярмарків на рік. На 1862 рік до складу волості входили: поселення Преображенське, хутора Плисовські поселення Верхня Олріль, поселення Закутне.
На карті Стрельбицького 1871 року ми бачимо вже нову назву, у 1847 році село отримало назву Преображенське та зберігало її до 1919.
Преображенське не оминула буря революції 1917 року. Село стало свідком запеклих політичних протистоянь, на його землі зіткнулися білі та червоні, а також загони Нестора Махна. Серед перших активних учасників революційних подій у селі були Андрій Семенко, Свиридон Волковий та Максим Короткий. Нова влада змінила обличчя села: тут було створено волосну раду, очолив яку присланий партією комуніст Микола Калинович Мироненко із сусідньої Закутнівки.
У 1919 році Мироненко Микола Калинович очолив Преображенський волосний виконком та обійняв посаду військового комісара. Активно протистояв білогвардійцям Денікіна. Загинув у бою під Богодуховом на початку червня того ж року.
У грудні 1919 року був звільнений Зміївський повіт від денікінців. Жителі преображенського ухвалили перейменувати їх село в Миронівку.
У 1934 році на Поштовій карті фігурує нова назва населеного пункту - Миронівка. Село стало відомим під цією назвою.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Біляївської селищної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Первомайського , село увійшло до складу Лозівського району Харківської області.
Page updated
Google Sites
Report abuse