Вітаємо на сторінці практичного психолога Миколаївського ліцею 

 Метою  діяльності психологічної служби  є  сприяння створеним умовам для соціального та інтелектуального розвитку здобувачів освіти, охорони психічного здоров’я, надання психологічної та соціально-педагогічної підтримки всім учасникам освітнього процесу відповідно до цілей та завдань системи освіти.
Завдання психологічної служби:
– та зміцнення психічного та соціального здоров’я, сприяння особистісному, інтелектуальному, фізичному і соціальному розвитку здобувачів освіти шляхом доповнення сучасних методів навчання та виховання ефективними психолого-педагогічними технологіями;
– сприяння забезпеченню психологічної безпеки, надання психологічної та соціально-педагогічної допомоги всім учасникам освітнього процесу.
Практичний психолог є головною ланкою психологічної служби.
Практичний психолог ліцею, організовує:
– психологічне забезпечення освітнього процесу;
– психологічний супровід психічного, розумового, соціального і фізичного розвитку здобувачів освіти;
– психолого-педагогічну діагностику та аналіз динаміки психічного, розумового;
– просвітницьку роботу щодо формування психологічної культури всіх учасників освітнього процесу;
– консультативну допомогу здобувачам освіти, батькам (законним представникам), педагогічним працівникам та іншим учасникам освітнього процесу з питань особистісного та професійного розвитку, виховання, навчання здобувачів освіти тощо;
– формування психологічної готовності учасників освітнього процесу до взаємодії в інклюзивному середовищі з дитиною, з особливими освітніми потребами;

– профілактику злочинності, алкоголізму, наркоманії, інших залежностей і шкідливих звичок серед учасників освітнього процесу.
Практичний психолог ліцею,  бере участь у :
– освітній діяльності, спрямованій на забезпечення всебічного індивідуального розвитку здобувачів освіти, збереження їх повноцінного психічного здоров’я;
– роботи педагогічної ради, психолого-педагогічних консиліумів, семінарів і засідань методичних об’єднань;
– розробці та впровадженні розвивальних, корекційних програм, посібників, методичних рекомендацій, планів освітньої діяльності з урахуванням індивідуальних, гендерних, вікових особливостей здобувачів освіти, а також осіб, які перебувають на індивідуальній та інклюзивній формі навчання.
Практичний психолог ліцею, забезпечує :
– профільному та професійному самовизначенню здобувачів освіти, формування життєвої компетентності та у свідомому виборі професії;
– формування в здобувачів освіти відповідної поведінки, навичок здорового
– способу життя, збереження репродуктивного здоров’я, готовності до самореалізації тощо;
– пошук та формування соціально-комунікативної компетентності обдарованих дітей;
– педагогічним працівникам в опануванні й розробці інноваційних освітніх програм і технологій.

                                                                                                         Як зберегти свій ресурс?

 Якщо через стрес і психологічні навантаження ми відчуваємо постійно втому. І відразу ставимо собі запитання: «Де взяти ресурс?». Але чомусь часто ігноруємо інші, не менш важливі: «Як це — бути в ресурсі — для мене» чи «Як берегти свій ресурс?»

* Розумійте, що для вас означає бути в ресурсі*

Ви в ресурсі — це НЕ тоді, коли ви НЕ втомлені. Ми не можемо прагнути до чогось «не». Бути в ресурсі — це з легкістю брати за завдання, відчуваючи при цьому спокійно, задоволення і азарт. Крім того, промовляючи замість слова «втома» слово «задоволення», ми вже можемо почуватися краще.

* Не використовуйте ресурс на речі, які не приносять користі*

Подивіться: на що зараз витрачаєте свій ресурс? Складіть список і знайдіть те, від чого можна відмовитися. Наприклад, вам не потрібно запам'ятовування в Інтернеті, спілкування з людьми, з якими нудно, і щоденне читання новин.

* Відкрийте власні способи відпочинку*

Ваше завдання — точно розуміти, що наповнює вас енергією та позбавляє напруги. Для кожного це буде щось своє. Тож важливо достеменно знати, як це працює саме для вас.

* Плануйте відпочинок*

Навіть якщо це звучить дивно, все одно плануйте відпочинок. І кажу не тільки про мандрівки. Планувати можна (і варто) час (чи день) без справ, денний сон, прогулянку, відпочинок перед телевізором чи медитативні практики відновлення, а також перерву на чай.

* Розвивайте в собі культуру відпочинку*

Навчіться сприймати відпочинок не як щось вимушене, «бо ви так далі не можете», а як щось прекрасне і бажане. Пробуйте нові способи відпочивати. Створюйте «відпочинкові» традиції для себе і близьких.

Десять «золотих правил» виховання щасливих дітей

Правило 1. Стимулюйте інтелект дитини. 

Створивши сприятливі умови, можна підвищити розумовий розвиток дитини

Правило 2. Формуйте самоповагу.

Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих. І ще: у кожної дитини має бути хороший друг. Батьки спрямовують цю дружбу і зміцнюють її.

Правило 3. Навчіть дитину спілкуватися.

Є 6 умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків ( дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх ( не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість ( одяг, манери); можливість спостерігати правильне спілкування ( поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній ( як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.

Правило 4. Пильнуйте, щоб дитина не стала "залежною" від комп’ютера чи телевізора.

Телевізор, комп’ютер, як злі чаклуни, здатні красти в дитини години, дні й роки . Надмірне сидіння перед телевізором чи комп’ютером гальмує в дітей розвиток мовлення. Діти стають нервовими, миттєво реагують дією, не намагаючись осмислити та обговорити події. Потрібно залучити дітей до занять спортом, музикою, читанням, корисною роботою, тощо.

Правило 5. Виховуйте відповідальність, порядність.

Не тільки пояснюйте, що таке добре, а що – погано, а й закріплюйте гарні звички, карайте за негідні вчинки, тільки не різкою. За приклад дитині має слугувати гідна поведінка батьків, а пізніше ровесників.

Правило 6. Навчіть дитину шанувати сім’ю Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя.

Діти мають бачити все тільки добре та розуміти "хочу" і "треба".

Любов і повага між членами родини краще за будь-яку лекцію дадуть зрозуміти дитині, що сімейне життя – це, насамперед, рівноправність у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання зробити для неї добро, виявляти ніжність та взаємну повагу.

Правило 7. Живіть у хорошому оточенні.

Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку.

Правило 8. Будьте вимогливими.

Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку у домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися. Не будьте тиранами . Запам’ятайте, що відповідальними, розумними й слухняними діти стають не одразу. На це треба витратити роки.

Правило 9. Привчайте дитину до праці.

Але без примусу. Подбайте, щоб вони набули трудових навичок, подбайте, щоб їхнє життя було заповнене цікавими і корисними справами.

Правило 10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.

Нехай все перепробують, вчаться на власних помилках. Беруть участь у сімейних нарадах . Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, особливо, те, що в них добре виходить.

Типові правила, що сприяють ефективному спілкуванню з дитиною

При спілкуванні з дітьми батьки повинні:

постійно підкреслювати свою увагу до індивідуальності сина чи дочки, до їх прагнення до самоствердження;

проявляти увагу, інтерес і повагу до всіх дітей у сім’ї;

проявляти постійну готовність і вміння вислухати дитину, дати їй можливість говорити (виговоритися), відстоювати свої погляди, переконання;

перед тим, як показати дитині її помилки в поведінці, починати

з похвали і схвалення позитивних якостей навіть при самому важкому характері сина (дочки);

тактовно показувати кращі позитивні якості своєї особистості (ерудицію, працелюбність, пунктуальність, гуманні відносини до людей, порядність, чесність та інше), але при цьому не показувати, не підкреслювати своєї переваги над дитиною;

створювати сімейну атмосферу любові, доброзичливості турботи, захищеності радості і перспективи, що благополучно впливає на фізичне і морально-психологічне здоров’я дітей.

Ви повинні знати:

з ким приятелює ваша дитина;

де проводить вільний час;

чи не пропускає занять в школі;

в якому вигляді або стані повертається додому.

Готуйте дитину до майбутнього життя. Говоріть з нею про це:

Не відгороджуйте дитину від обов’язків і проблем. Вирішуйте справи разом з нею.

Надавайте дитині самостійності в діях і прийнятті рішень.

Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитись вами.

Не бійтесь в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

Частіше розмовляйте з дитиною. Пам’ятайте, що ні телевізор, ні радіо , ні комп’ютер не замінять їй вас.

Не обмежуйте дитину у спілкуванні з ровесниками.

Частіше звертайтесь за порадами до педагогів та психологів.

Більше читайте, і не лише педагогічну літературу, але й художню.

Звертайтесь до родини, в яких є діти. Передавайте свій досвід

і переймайте чужий.

Пам’ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей:

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності ;

• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

• Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на прояв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.

• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Пам’ятка для батьків дітей підліткового віку:

Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а лише за те, що вона – рідне дитя.

Головне новоутворення підліткового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого “Я”.

Починається перебудова організму – дитина стає імпульсивною, з’являється негативізм, часта зміна настрою, суперечки із ровесниками, бунт проти батьків.

На дітей звалюється криза, пов’язана з бажанням самостійності, відокремленості від батьківської опіки і страхом перед невідомим дорослим життям.

Зростає дух незалежності, який робить стосунки підлітків в сім’ї, в школі дуже напруженими.

Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується із збільшенням самоконтролю і початком свідомого самовиховання.

Підліток дуже чутливий, вразливий і легко піддається впливам як позитивним так і негативним.

Підвищений рівень тривожності.

Внутрішній світ дитини ще не має стабільності, тому батькам не бажано залишати своїх дітей без розумного нагляду.

Розширюється спілкування.

Підвищується інтерес до свого тіла і зовнішності.

З’являються нові авторитети

Недоліки і протиріччя в поведінці близьких і старших сприймаються гостро і хворобливо.

В батьках хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів Як ми можемо допомогти дитині-підлітку

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводить себе агресивно – це означає, що загорілося червоне світло. І так само, як при переході вулиці, вам варто зупинитися і подумати, що дитина переживає таке, що змушує її діяти агресивно. Спробуйте зрозуміти свою дитину та її почуття. Це не означає, що ви повинні оправдовувати її вчинки. Адже коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, конструктивно і по-людському, а отже, маємо більше шансів, щоб вибрана нами стратегія спрацює.

Коли дитина поводить себе агресивно:

З’ясуйте для себе, в яких ситуаціях, з ким, де дитина поводить себе агресивно. Тоді вам легше буде зрозуміти причини такої поведінки.

Навчайте дитину висловлювати свої почуття і потреби відкрито. Гнів та агресивність – це нормальні природні почуття. Головне те, як ми його сприймаємо та виражаємо. Традиційно ми привчаємо дітей затискувати свій гнів та агресивність. І коли ці почуття виникають, дитина навчається їх ховати, відчуваючи сором, провину.

Встановіть чіткі та незмінні межі поведінки. Впевніться, що дитина розуміє: ворожі агресивні дії не припустимі ніколи.

Пам’ятайте, що ваші дії для дитини – основний взірець для наслідування. Ваша поведінка може бути уроком того, як можна одержувати те, що хочеш, не звертаючись до нападів, тиску, погроз, бійок.

Що в наших діях може викликати агресивні почуття і дії наших дітей.

Накази, команди: “Зараз же перестань!”, “Забери!”, “Винеси відро!”, “Швидко в ліжко!”, “Замовкни!”. В цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають відчуття безправ’я та покину тості. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками.

Попередження, застереження, погрози: “Якщо ти не перестанеш плакати, я піду”, “Якщо ти не перестанеш плакати, я піду”, “Дивись, щоб не стало гірше”, “Не прийдеш вчасно, тримайся”. Погрози та попередження погані тим, що при частому повторенні, діти до них звикають і перестають на них реагувати.

Мораль, повчання, проповіді: “Ти зобов’язаний поводити себе так, як належить”, “Кожна людина повинна працювати”, “Ти повинен поважати дорослих”. Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Моральні основи і моральну поведінку виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім’ї, поведінка дорослих.

Постійні поради, намагання все вирішити за дитину: “А ти візьми і скажи…”, “По-моєму, треба…”, “Я б на твоєму місці…”. Діти не схильні дослухатись до наших порад. Така позиція батька “зверху” дратує дітей, а головне, не залишає у них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Докази, нотації, “лекції”: “Слід би знати, що перед їжею треба мити руки”, “Все через тебе!”, “Даремно я на тебе надіялась”, “Завжди ти…”. Це викликає у дітей або активне захищання, або нудьгу, подавленість, розчарованість у собі і у своїх стосунках з батьками. В цьому випадку у дитини формується низька самооцінка. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують її.

Обзивання, висміювання: “Плакса-вакса”, “Не будь лапшою”, “Ну, просто бовдур!”, “Який же ти ледащо!”. Все це – найкращий спосіб відштовхнути дитину і “допомогти” їй розчаруватися в собі. Звичайно, в таких випадках діти ображаються і захищаються: “А сама яка?”, “Ну і буду таким!”.

Випитування, здогадування, розслідування: “Що ж все-таки трапилося? Я все одно дізнаюся”, “Чому ти знову отримав двійку?”, “Ну чому ти мовчиш?”. Утриматися в розмові від запитань дуже важко. І все ж краще постаратися і спробувати замінити питальні речення на стверджувальні. Питання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння і підтримка.

Співчуття на словах, умовляння. Звичайно, дитина потребує співчуття. І все-таки є ризик, що слова “я тебе розумію”, “я тобі співчуваю” прозвучать фальшиво. Може замість цього промовчати, притиснувши її до себе.

Ігнорування. “Відчепись, “Не до тебе”, “Завжди ти зі своїми скаргами”.

Правила батьківської поведінки в організації навчання дитини:

1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2. Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.

3. Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти.

4. Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями і іншими покараннями.

5. При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою («Дев’ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могло бути б дванадцять»). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).

6. Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаєте виконання додаткових завдань.

7. Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

8. Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.

Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини:

У домашній програмі корекції дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності повинен переважати поведінковий аспект, тобто слід дотримуватись таких умов:

1. Зміна поведінки дорослого й ставлення до дитини

· Виявляйте твердість і послідовність у вихованні;

· Контролюйте поведінку дитини, не нав’язуючи їй жорстких правил;

· Не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»;

· Будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;

· Реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін..);

· Повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;

· Вислухайте те, що хоче сказати дитина.

2. Зміна психологічного мікроклімату в родині

· Приділяйте дитині достатньо уваги;

· Проводьте дозвілля всією родиною;

· Не сваріться у присутності дитини.

3. Організація режиму дня та місця для занять

· Установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;

· Знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;

· Зменшіть тривалість занять дитини за комп’ютером й перегляд телевізійних передач;

· Уникайте значних скупчень людей;

· Пам’ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності.

4. Спеціальна поведінкова програма

· Забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;

· Частіше хваліть дитину, гіперактивні діти чутливі до заохочень; складіть список обов’язків дитини й помістіть його на стіну;

· Виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією;

· Не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час;

· Не давайте дитині доручень, що не відповідають її віку та здібностям;

· Допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап.