Михайло Грушевський (1866–1934) – видатний український історик, визначний державний і громадсько-політичний діяч, літературознавець, письменник і публіцист, організатор української науки, голова Центральної Ради Української Народної Республіки.
Михайло Грушевський (1866–1934) – видатний український історик, визначний державний і громадсько-політичний діяч, літературознавець, письменник і публіцист, організатор української науки, голова Центральної Ради Української Народної Республіки.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2026–2027 роках» від 18 грудня 2025 року № 4748-IX, цій визначній даті приділяється особлива увага.
Михайло Грушевський народився 29 вересня 1866 року у місті Холм (нині це Хелм, територія Польщі). Рід батька походив із чигиринського козацького роду Грушів. Рід матері — від греко-католицьких священників Опуцкевичів. Дитинство провів на Кавказі, у грузинському місті Тифліс. У 14 років Грушевський після домашнього навчання одразу потрапляє до третього класу гімназії в місті Тифліс. І тут цікаво: він не був душею компанії, його друзями стали книжки. Він багато читає, починає писати власні твори — "Бідна дівчина", "Німий свідок" та інші, які публікує під псевдонімом Михайло Заволока і навіть надсилає їх самому Івану Нечую-Левицькому. У 1894 році молодий Грушевський переїжджає до Львова, де живе 20 років і працює професором університету. Він створює Українську історичну школу, очолює Наукове товариство імені Шевченка — фактично неофіційну Українську академію наук.
Він став одним із засновників Української Національно-Демократичної партії, разом з І. Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вістник», а також – був одним з організаторів Української видавничої спілки (1899).
Після революції 1905–1907 років М. Грушевський переніс свою діяльність до Києва, створив Українське наукове товариство (УНТ), увійшов до складу Товариства українських поступовців (1907), яке стало єдиною до 1917 р. українською організацією ліберального спрямування.
Перша світова війна застала Грушевського на літньому відпочинку в Карпатах. Коли в середині листопада 1914 року Грушевський приїхав з сім'єю в Київ, його заарештували. У лютому 1915 р. – призначили висилку етапом в Сибір, але клопотаннями знайомих заслання відбував спочатку у Симбірську, а потім – Казані і Москві.
Після Лютневої революції в Росії у лютому 1917 року український народ отримав можливість здобути власну державність. Цю боротьбу очолила Українська Центральна Рада – єдина парламентська інституція, яка була створена на руїнах самодержавства. Легітимність Української Центральної Ради забезпечив Всеукраїнський національний з'їзд. Таємним голосуванням практично одностайно головою українського парламенту був обраний Михайло Грушевський.
З березня 1917-го Михайло Грушевський – голова Української Центральної Ради, головний ідейний натхненник українського національного руху. Під його керівництвом Центральна Рада еволюціонувала від вимог національно-культурної автономії до проголошення незалежної Української Народної Республіки.
Грушевський був автором головних політичних документів. Своє бачення національно-культурного і державницького поступу України викладав у виступах, статтях, брошурах, концептуальних положеннях Української революції 1917–1921 років. У статтях “Якої ми хочемо автономії і федерації”, “Хто такі українці і чого вони хочуть”, “На переломі”, “Українська самостійність і її історична необхідність” обґрунтував стратегію досягнення державної незалежності.
Михайло Сергійович – головна дієва особа тогочасного українського політичного життя. Без його участі не відбувалося практично жодне масштабне зібрання. Надавав великого значення конституційному процесові. Під його керівництвом розроблялася Конституція УНР, прийнята 29 квітня 1918 року.
У лютому 1919 р. Грушевський переїхав до Кам’янець-Подільського, а потім – до Станіслава (нині – місто Івано-Франківськ). У березні того ж року емігрував до Праги, потім – до Відня, де продовжував наукову діяльність і використовував усі можливості, щоб привернути увагу світової громадськості до України. Крім того, заснував у Празі Український соціологічний інститут.
У 1924 році заради продовження масштабної наукової праці, завершення «Історії України-Руси», що неможливо було без українських архівів та бібліотек, Михайло Грушевський змушений був піти на компроміс із встановленою в Україні радянською владою і повернутися на Батьківщину. Наукові заслуги історика були поціновані навіть більшовицьким урядом: у 1923 році його було обрано академіком Всеукраїнської академії наук, у 1929 році – Академії наук СРСР. В Україні вчений очолив Історичну секцію ВУАН, навколо якої об'єдналися всі історичні установи, провідні дослідники і талановита молодь.
Починаючи з 1930 року Грушевський піддавався репресіям і переслідуванням з боку силових структур. Його звинуватили в «контреволюційній діяльності» та інкримінували участь в антирадянському Українському національному центрі, в тому числі, вимагали від нього зізнання в організації террористичних актів і замахів на провідних партійних діячів. Також репресії охопили більшість його учнів, співробітників які працювали з ним протягом 1920-х років. Практично всі співробітники Грушевського були репресовані. З 1930 року працював у Москві під пильним контролем ОГПУ.
Помер Михайло Грушевський 24 листопада 1934 року у російському курортному Кисловодську від сепсису через три дні після операції з видалення фурункула. Похований на Байковому кладовищі.
Історико-меморіальний музей
Михайла Грушевського
— це науково-інформаційний інтернет-проєкт, створений для збору, систематизації та вільного доступу до повного масиву джерел і літератури про життя, наукову та державну діяльність Михайла Грушевського. Проєкт започатковано у 2016 році до 150-річчя від дня народження Михайла Грушевського. Над ним працюють фахівці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Інституту історії України НАН України та інші наукові й музейні установи.
Мета проекту – надати читачам у легко доступній і безкоштовній формі максимально повну інформацію про М. С. Грушевського.
Главацький М. В. Михайло Грушевський. Київ : КМ-БУКС, 2016. 143 с.
Калакура Я. Українська історіографія на переломі: від методологічного монізму до європейських орієнтирів : монографія. Київ : Київ. ун-т, 2022. 464 с.
Розглянуто зміст і значення методологічного перелому в українській історіографії на тлі відродження її національних традицій в умовах відновлення державної незалежності України. Відстежено процес методологічної переорієнтації українських істориків, оновлення їхнього складу, розриву з ідеологічним монізмом і партійно-класовим підходом і перехід до цивілізаційного осмислення вітчизняної і зарубіжної історії.
Якимович Б. З. Україна та українці: події далекі і близькі : вибр. пр. Львів : Ін-т українознавства, 2014. 1085 с.
Жулинський М. Г. Вірю в силу духа: Іван Франко, Леся Українка і Михайло Грушевський у боротьбі за піднесення політичної і національної свідомості української людності. Луцьк : Надстир'я ; Медіа, 1999. 104 с.
Солдатенко В. Ф. Українська революція: концепція та історіографія (1918-1920 рр.) : монографія. - Київ : Книга пам'яті України ; Просвіта, 1999. 508 с.
Виставка «100 років боротьби: Українська революція 1917-1921» розповідає про події Української революції.
Експозиція з 20 банерів приурочена 100-річчю проголошення Української Народної Республіки. В дизайні експозиції задіяно більш ніж 250 унікальних документів та фотографій.
Виставка розповідає десять історій провідників революційного руху та детально висвітлює різні аспекти творення Української державності 1917 - 1921 рр.
Україна: хронологія розвитку. Т. 5 : Імперська доба. 1800-1917 рр. / уклад. : О. О. Григор'єва, Л. Ю. Нескромнюк, М. Г. Бєлік. Київ : Кріон, 2011. 560 с.
Науково-популярне видання, яке висвітлює в хронологічній послідовності історичний розвиток України з 1800 р. до початку Лютневої революції 1917 р., у період, коли українські землі перебували в складі двох імперій – Романових і Габсбургів. Цікаві факти, чудові ілюстрації допоможуть Вам пізнати історію України – історію великого народу. Розраховане на широке коло читачів.
Копиленко О. Л. "Сто днів" Центральної Ради / відп. ред. Б. М. Бабій. Київ : Україна, 1992. 204 с.
Україна крізь віки : у 15 т. Т. 10 : Українські визвольні змагання 1917-1921 рр. / О. С. Рубльов, О. П. Реєнт. Київ : Альтернативи, 1999. 320 с.
Петровський В. В., Радченко Л. О., Семененко В. І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. Київ : Школа, 2007. 592 с.
Пристайко В. І., Шаповал Ю. І. Михайло Грушевський і ГПУ - НКВД. Трагічне десятиліття: 1924 – 1934. Київ : Україна, 1996. 335 с.
Книга присвячена останньому десятиліттю життя Михайла Грушевського - від його повернення в 1924 році з еміграції до загадкової смерті 1934 року в Кисловодську. Велика кількість нових, недоступних досі дослідникам документів, уперше опублікованих та проаналізованих у книжці, висвітлює механізми стеження за видатним ученим-гуманітарієм та готування сталіністами масових репресій проти української інтелігенції.
Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9-ти т. / ред. и предисл.: Т. Гунчак, О. М. Сліпушко, ін. та. Київ : Дніпро, 2001. Т. 6 (90-ті р. ХIХ - 20-ті р. ХХ ст.). 520 с.
Томенко М. В. Абетка громадянина України. Київ : НА СБУ, 2024. 236 с.
Україна: хронологія розвитку / уклад.: О. О. Григор'єва, Л. Ю. Нескромнюк, М. Г. Бєлік. Київ : Кріон, 2011. Т. 5 : Імперська доба. 1800-1917 рр. 560 с.
Грушевський М. Щоденник (1902–1914 рр.) : у 2 т. / упоряд., вступна стаття, коментарі С. Панькова; наук. ред. І. Гирич. Київ: Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2021.
Т. 1 (1902–1907). 544 с.
Т. 2 (1908–1914). 535 с.
До видання увійшли всі виявлені на даний час щоденникові нотатки Михайла Грушевського за 1902–1914 роки.
Унікальне мемуарне джерело відкриває нові сторінки життєпису Михайла Грушевського, репрезентує невтомну енергію професора першої кафедри української історії, керманича наукових інституцій у Львові та Києві, етапи творення національного гранд-наративу, багатогранну діяльність вченого на ниві публіцистики, культури, видавничого руху та суспільно-політичного життя України початку XX століття. Виняткової ваги его-документ розкриває внутрішній світ, уподобання, повсякденне життя видатного історика, додає яскраві барви до його психологічного автопортета.
Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11 т. Київ : Наук. думка.
1992. 12 кн. Т. II: (XI-XIII віки). 640 с.
1993. 12 кн. Т. III: До року 1340. 592 с.
1993. 12 кн. Т. IV: XIV XVI віки відносини політичні. 544 с.
1994. 12 кн. Т. V: Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV - XVII віків. 689 с.
1995. 12 кн. Т. VI: Житє економічне, культурне, національне XIV XVII віків. 674 с.
1995. 12 кн. Т. VII: Козацькі часи до року 1625. 628 с.
1995. 12 кн. Т.VIII: (Роки 1626 1650). 856 с.
1996. 12 кн. Т. IX: Кн. 1: (1650-1654 рр.). 880 с.
1998. 12 кн. Т. X : Роки 1657-1658. 408 с.
Грушевський М. Барське староство. Історичні нариси (XV-XVIII ст.) Львів : [б. в.], 1996. 625 с.
У монографії на основі величезного масиву джерел, більшість з яких М. С. Грушевський сам виявив, докладно і глибоко аналізуються колонізація південно-східної частини Подільського воєводства, історія місцевих шляхетських родів, організація служилого землеволодіння, становий устрій і управління. Повторна публікація монографії викликана тим, що у вивченні цих історико-географічних питань вона й дотепер є унікальним явищем в українській історіографії. Публікація має завдання активізувати регіональне дослідження історії України, що М. С. Грушевський вважав одним із головних завдань української історичної науки.
Грушевський М. С. Про батька козацького Богдана Хмельницького. Дніпропетровськ : Січ, 1993. 55 с.
Грушевський М. С. Про старі часи на Україні: Коротка історія України: (для першого початку). Київ : Обереги, 1991. 104 с.
Грушевський М. С. Хто такі українці і чого вони хочуть. Київ : Т-во "Знання", 1991. 240 с.
Таке питання ставить М. Грушевський і дає відповідь. Українець – це, по-перше, той, хто зроду українець, родився і виріс з українською мовою на устах і хоче тепер йти спільно зі своїм народом, хто хоче працювати для його добра, боротися за його свободу і кращу долю. По-друге, українець також кожний, хто щиро хоче бути з українцями і почуває себе їх однодумцем і товаришем, членом українського народу, бажає працювати для його добра. «Якого б не був він роду, віри чи звання – це не важливо».
Грушевський М. С. Предок : із белетристичної спадщини. Київ : Веселка, 1990. 247 с.
Грушевський М. С. Новий період історії України: За роки від 1914 до 1919 / упоряд. А. Ф. Трубайчук. Київ : Либідь, 1992. 46 с.
Грушевський М. С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХIV сторіччя . Київ : Наук. думка, 1991. 560 с.
Збірка публіцистичних статей Михайла Грушевського, написана у період з весни 1917-го до весни 1918 року та видана у Києві у квітні 1918 року. Книга містить статті про будову української державності, культуру, армію, соціальні питання села та міста, а також про зовнішні орієнтації України.
Грушевський М. С. З історії релігійної думки на Україні. Киев : Освіта, 1992. 192 с.
Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6 т. 9 кн. Київ : Либідь, 1993.
Т.1. 392 с.
Т. 2. 264 с.
Т.3. 285 с.
«Історія української літератури» у 6 томах (9 книгах) видатного українського історика та літературознавця М. С. Грушевського, перевидана у Києві видавництвом «Либідь» протягом 1993–1996 років, є фундаментальною науковою працею, що досліджує розвиток українського слова, фольклору та писемності від найдавніших часів до XVII століття.
Грушевський М. С. Ілюстрована історія України. 1992. 544 с.
Грушевський М. С. Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх. Київ : КМ Academia, 1994. 254 с.
Книга є ретельно відредагованим і, за словами автора, приладженим для учнів і початківців виданням, в основу якого покладено не діяння князів і царів, а суспільно-політичний лад, культуру, етнографію, правові засади – все те, що створює долю народу. Відображено історію України до заснування Київської держави, литовсько-польська і козацька доба, упадок козаччини і українського життя.
Грушевський М. С. Ілюстрована історія України : Десята тисяча. Харків : ІСЕ-Україна, 1990. 524 с.
Бібліотека Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
виконала провідний бібліограф В. Щабельник