Глосарій

вексельна порука, згідно якої аваліст (особа, яка здійснює аваль, у тому числі банк) бере на себе відповідальність за оплату податкового векселя перед векселедержателем і яке оформляється гарантійним написом банку на векселі чи на спеціальному додатковому аркуші (алонж) окремо для кожного окремого примірника кожного векселя. Забороняється оформлення авалю одним документом більше ніж на один вексель.

процедура отримання дозволу на проведення операції із застосуванням платіжної картки.

договір, що містить зобов’язання банку- емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

щомісячна грошова сума визначеного кредитором розміру, яка сплачується кредитору в рахунок погашення отриманого від нього кредиту, включає в себе відсотки. У страховій справі ануїтет також означає причину щорічних виплат по страхуванню ренти чи пенсій. 

юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до державного реєстру банків. Банки в Україні створюються відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства» та нормативно-правових актів Національного банку.

Учасниками банку можуть бути юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважені ним органи.

Організаційно-правовими формами створених в Україні банків є публічні акціонерні товариства або кооперативні банки. Вони можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані.

Слово «банк» і похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України в Державному реєстрі банків і мають банківську ліцензію.

юридична особа, в якій інша юридична особа володіє прямо та/або опосередковано 20-ма або більше відсотками статутного капіталу та/ або голосів.

група юридичних осіб, які мають спільного контролера, що складається: 1) з материнського банку та його українських та іноземних дочірніх та/або асоційованих компаній, які є фінансовими установами; 2) з двох або більше фінансових установ і в якій банківська діяльність є переважною.

Розрізняють наступні види Б.г.: а) міжнародна Б.г. – група фінансових установ, пов’язаних відносинами контролю, діяльність якої представлена більше ніж в одній країні та яка підлягає нагляду на консолідованій основі з боку іноземного органу нагляду; б) іноземна Б.г. – група, яка є частиною міжнародної Б.г.; в) національна Б.г. – Б.г., яка не є частиною міжнародної Б.г

залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Б.д. визначають через банківські послуги, які банк надає своїм клієнтам. Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування).

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, в т.ч. шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік таких фінансових послуг встановлюється Національним банком.

Крім надання фінансових послуг, банк може здійснювати діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів і перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Відповідно  до  Закону  України  "Про  банки  і  банківську  діяльність" до б. т. відносять відомості та інформацію: 1) про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, та здійснені ним угоди; 3) про фінансово-економічний стан клієнтів; 4) про системи охорони банку та клієнтів; 5) про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) щодо звітності банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) про коди банків для захисту інформації.

Банк має право надавати інформацію, що становить Б. т., іншим банкам і Національному банку України в обсягах, необхідних при наданні кредитів і банківських гарантій.

фінансова холдингова компанія, в якій переважною діяльністю фінансових установ, що є її дочірніми та асоційованими компаніями, є банківська діяльність. б.х.к. та компанія з надання допоміжних послуг, яка має спільного контролера з учасниками банківської групи, входять до складу банківської групи.

Переважна діяльність у групі є банківською, якщо сукупне середньо- арифметичне значення активів банків – учасників банківської групи за останні чотири звітних квартали становить не менше 50% сукупного розміру середньоарифметичних значень активів усіх фінансових установ, що входять до цієї групи, за цей період. При зменшенні цієї частки від 40 до 50% під час діяльності банківської групи така група вважається банківською ще впродовж трьох років з моменту такого зменшення.

система заходів щодо контролю та активних впорядкованих дій національного банку україни, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких національний банк україни здійснює наглядову діяльність, законодавстваукраїни і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Національний   банк   України   здійснює Б.н.   на індивідуальній та консолідованій основі та застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

Банківський нагляд на консолідованій основі – це нагляд, що здійснюється Національним банком України за банківською групою з метою забезпечення стабільності банківської системи та обмеження ризиків, на які наражається банк внаслідок участі в банківській групі, шляхом регулювання, моніторингу та контролю ризиків банківської групи у визначеному Національним банком порядку. Небанківські фінансові установи, які є учасниками банківської групи, також підлягають нагляду з боку Національного банку в межах нагляду на консолідованій основі.

Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Завданнями банківського регулювання та нагляду є: захист інтересів клієнтів і вкладників, які розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління та шахрайства; створення конкурентного середовища в банківському секторі; забезпечення прозорості банківського сектору; підвищення стійкості та ефективності банківської діяльності; підтримка необхідного рівня стандартів і професіоналізму в банківському секторі.

Основними принципами організації сучасного Б.н. є: 1) багаторівневість системи нагляду за банками; 2) постійне вдосконалення нормативного та методичного забезпечення наглядових процесів; 3) вдосконалення наукового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення банківського нагляду; 4) постійне підвищення кваліфікації спеціалістів банківського нагляду; 5) посилення публічності та прозорості фінансового стану банків, широке використання механізмів ринкової самодисципліни; 6) використання досвіду інших країн, запровадження міжнародних стандартів і кращої практики банківського нагляду.

сукупність грошових коштів, що перебувають у розпорядженні банку та використовуються ним для виконання своїх функцій та операцій. б.р. – це фінансові ресурси банку, що складаються із власних, залучених і запозичених коштів. власні кошти – це акціонерний і резервний  капітал,  а  також  нерозподілений  прибуток.  до  залучених  і запозичених коштів належать вклади (депозити), кошти від продажу облігацій та інших боргових цінних паперів, залишки на рахунках клієнтів, кошти, одержані від національного банку в порядку підтримання ліквідності, а також міжбанківські кредити. б.р.банки використовують для проведення кредитних та інших активних операцій.

паперовий розрахунковий документ установленої форми, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця платнику про сплату чекодержателю зазначеної в ньому суми коштів протягом установленого строку.

визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

1) особа (фізична, юридична), яка є одержувачем доходу чи платежу; 2) особа (фізична, юридична), на користь якої здійснюють довірчі функції та якій належить дохід від трастової діяльності (якщо трастові відносини здійснюють  на  користь  самого  довірителя,  то  поняття  «бенефіціар»  та

«довіритель»   збігаються); 3) одержувач   доходу   за   страховим полісом; 4) одержувач коштів за платіжним дорученням; 5) особа, на користь якої виставлено акредитив чи надається гарантія; 6) юридична або фізична особа, на користь якої здійснюють довірчі функції та яка є одержувачем доходу чи платежу за векселем.

кредит без забезпечення, виданий тільки  під  зобов’язання  позичальника  повернути  кредит.  банки надають б.к. надійним позичальникам – юридичним і фізичним особам, які мають довготривалі ділові стосунки з банком, стабільні джерела погашення кредиту та якісну кредитну історію. банки можуть надавати б.к. лише в межах наявних власних коштів. зазвичай, при наданні б.к. встановлюється підвищена процентна ставка.

юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, оброблення, зберігання, захист і використання інформації, яка складає кредитну історію. основним видом діяльності б.к.і. є ведення кредитної історії.

Б.к.і. створюється у формі господарського товариства. Його заснов- никами можуть  бути  юридичні  та  фізичні  особи.  Статутний капітал Б.к.і. формується виключно за рахунок грошових коштів засновників і має бути не менше 5 млн. грн.

На ведення своєї діяльності Б.к.і. повинно отримати відповідну ліцензію в Міністерстві юстиції України.Б.к.і. діє на підставі Положення, яке регламентує правила формування і ведення кредитних історій та затверджується виконавчим органом Б.к.і. за погодженням з Уповноваженим органом.

 Б.к.і. має право отримувати відомості та   інформацію на договірних засадах.

Користувачами Б.к.і. можуть бути банки, небанківські фінансові установи та інші суб’єкти господарської діяльності, які надають майно в кредит або послуги з відстроченням платежу.

Б.к.і. надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів, які містять інформацію, що відображає кредитну історію суб’єкта кредитної історії, та ведуть реєстр запитів щодо кредитних історій.

співвідношення вимог і зобов’язань банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності В.п. вважають закритою, а при нерівності – відкритою. Відкрита В.п. є короткою, якщо обсяг зобов’язань за іноземними валютами та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за іноземними валютами та банківськими металами перевищує обсяг зобов’язань.

наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют і цін на банківські метали. В.р.поділяють на: ризик трансакції; ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик); економічний В.р.

валютна операція за договором, умови якого передбачають купівлю (продаж, обмін) іноземної валюти зі зворотним її продажем (купівлею, обміном) на певну дату в майбутньому з фіксацією умов цих операцій (курсів, обсягів, дат валютування тощо) під час укладення договору. Виконання цієї операції здійснюється на другий робочий день після дня укладення договору.

Уповноважені банки мають право здійснювати операції купівлі-продажу іноземної валюти на умовах «своп» з Національним банком України. Національний банк України може здійснювати операції з купівлі-продажу іноземної валюти на умовах «своп» строком до 3-х місяців. Уповноважені банки мають право здійснювати між собою валютні операції на умовах «своп» з купівлі-продажу іноземної валюти та на міжнародному валютному ринку операції з обміну іноземної валюти на умовах «своп» у межах 1-ї групи Класифікатора іноземних валют. Валютні операції на умовах «своп», виконуються в строк, що не перевищує 365 календарних днів.

операції, пов’язані з переміщенням або переходом права власності на валютні цінності. Виділяють такі В.о.: поточні неторговельні; поточні торговельні; операції, пов’язані з рухом капіталу.

За умовами проведення В.о. поділяють на: 1) «тод» – операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в день укладення договору; 2)

«том» – операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в перший робочий день після дня укладення договору; 3) «спот» – операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції на другий робочий день після дня укладення договору; 4) «своп» – операція за договором, умови якого передбачають купівлю (продаж, обмін) іноземної валюти зі зворотним її продажем (купівлею, обміном) на певну дату в майбут- ньому з фіксацією умов цих операцій (курсів, обсягів, дат валютування тощо) під час укладення договору; 5) «форвард» – операція за форвардним договором, умови якого передбачають виконання цієї операції (з поставкою валюти за форвардним договором) пізніше ніж на другий робочий день після дня укладення договору.

документ, що надається Банком держателям рахунків, у якому зазначено всі операції по рахунку за певний період, баланс рахунку, а також нараховані відсотки на залишок коштів, що обліковуються на рахунку.

валюта, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу (I група класифікатора валют Національного банку України).

це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов’язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов’язання банку- гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов’язання безпосередньо міститься в тексті гарантії;

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Суб’єктами, які беруть участь у здійсненні операцій за Г. є: гарант, кредитор (бенефіціар), боржник (принципал). Бенефiцiар – особа, на користь якої надається Г. Принципал – особа, за заявою якої надається Г / контргарантія. Банк-гарант – банк, який надає Г. на користь бенефiцiара.

Основні види Г., які можуть надавати банки відповідно до чинного законодавства:  тендерна  Г.  (Г.  забезпечення  пропозиції),  Г. виконання, платiжнi Г., Г. повернення авансового платежу, Г. повернення позики.

різниця між активами та зобов’язаннями банку з відповідними строками. Наприклад, позитивна різниця (positive gap) виникає у випадку, коли сума короткострокових активів перевищує суму короткострокових зобов’язань. Негативна різниця (negative gap) виникає у випадку, коли сума короткострокових зобов’язань перевищує суму короткострокових активів. На практиці термін Г. інколи використовують для характеристики різниці («розриву») між певними показниками, співвідношення яких характеризується певною пропорційністю, збалансованістю. Наприклад, співвідношення між темпами приросту продуктивності праці та середньої заробітної плати.

форма переказу грошей у банківській або поштовій системі, зазвичай між фізичними особами або між фізичними та юридичними особами. В структурі грошового переказу присутній відправник, одержувач і посередник.

Г.п. можуть здійснювати банки, спеціалізовані небанківські фінансові установи – платіжні системи та відділення Укрпошти. До спеціалізованих установ, які здійснюють Г.п. в Україні, належать міжнародні платіжні системи термінових грошових переказів.

Г.п. поділяють на внутрішні та міжнародні. За міжнародними Г.п., виплати можуть здійснюватись як в іноземній, так і в національній валюті. Укрпошта приймає та видає грошові перекази фізичних осіб виключно в гривні за діючим ринковим курсом.

– комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України шляхом використання визначених Законом «Про Національний банк України» засобів і методів.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про Національний банк України» основними економічними засобами та методами Г.к.п. є регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), в т. ч. з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) емісію власних боргових зобов’язань і операції з ними.

В Україні головним суб’єктом Г.к.п. є Національний банк, який відповідно до Конституції України та Закону «Про Національний банк України» визначає та реалізує Г.к.п.

зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власністьотримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в обслуговуючих отримувачабанку або в установі – учасників платіжної системи.

різновид платіжної картки, за допомогою якої можна сплатити за товари та послуги або отримати готівку в межах залишку на картковому рахунку.

максимальна сума витрат протягом однієї доби, що встановлюється на кожну картку.

зобов'язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату.

борговий цінний папір, який засвідчує право клієнта банку на отримання внесеної ним суми та процентів після закінчення встановленого строку дії депозитного сертифіката.

банк, 100% статутного капіталу якого належить державі.

Д.б. засновується за рішенням Кабінету Міністрів України, а його статутний капітал формується за рахунок коштів Державного бюджету.

Органами управління Д.б. є наглядова рада та правління банку. Наглядова рада є вищим органом управління Д.б., що здійснює контроль за діяльністю

правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера, а також здійснює інші функції, визначені Законом України «Про банки і банківську діяльність». Органом контролю Д.б. є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою.

До складу наглядової ради входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою       України,  Президентом  України та Кабінетом Міністрів України.

Рішення про зміну розміру статутного капіталу Д.б. та припинення його діяльності приймається Кабінетом Міністрів України.

Д.б. має право додавати до свого найменування слово «державний», використовувати зображення Державного герба України, Державного прапора України.

1) різниця між номінальною вартістю і ринковою ціною фінансового інструменту без урахування накопиченого за час придбання купона, якщо ринкова ціна нижча від номіналу («ринковий»Д.); 2) у бухгалтерському обліку – різниця між номінальною вартістю ринкового інструменту та його вартістю під час первісного визнання без урахування нарахованих на час придбання процентів, якщо така вартість нижча за номінальну вартість («обліковий» Д.).

відмова від зобов’язань.

документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

 банк, що здійснює еквайрінг.

діяльність еквайра щодо технологічного, інформаційного обслуговування торговців та виконання розрахунків з ними за операції, які здійснені із застосуванням платіжних карток.

1) член платіжної системи, який здійснює емісію платіжних карток; 2) іноземний банк, іноземна компанія, що здійснює випуск (емісію) чеків; 3) юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і виконує обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

показники, встановлені Національним банком України з метою регулювання банківської діяльності на основі безвиїзного нагляду для здійснення моніторингу діяльності окремих банків і банківської системи в цілому. Національний банк України встановлює наступні економічні нормативи, що є обов’язковими до виконання всіма банками:

1.Нормативи капіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу – Н1 (500 млн. грн.); достатності (адекватності) регулятивного капіталу – Н2 (не менше 10%).

2. Нормативи ліквідності: миттєва ліквідність – Н4 (не менше 20%); поточна ліквідність – Н5 (не менше 40%); короткострокова ліквідність – Н6 (не менше 60%).

  3. Нормативи  кредитного  ризику:  максимального  розміру  кредитного ризику на одного контрагента – Н7 (не більше 25%); великих кредитних ризиків – Н8 (не більше 8-ми кратного розміру регулятивного капіталу); максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру – Н9 (не більше 5%); максимального сукупного розміру кредитів, гарантій тапоручительств, наданих інсайдерам – Н10 (не більше 30%).

4.Нормативи інвестування: інвестування в цінні папери окремо за кожною установою – Н11 (не більше 15%); загальної суми інвестування – Н12 (не більше 60%).

випуск банком власних цінних паперів. Е.д.б.включає випуск акцій, облігацій та ощадних (депозитних) сертифікатів. Власні акції банки випускають з метою залучення коштів для формування та поповнення статутного капіталу. Облігації банки випускають з метою залучення додаткових ресурсів для здійснення активних операцій. Емісію ощадних (депозитних) сертифікатів банки здійснюють з метою залучення ресурсів на певний строк для проведення банківських операцій. Таку діяльність можна розглядати як акумулювання грошових коштів для формування ресурсів банку та створення платіжних засобів.

сума, яку сплачує покупець, з метою гарантії подальшого виконання сторонами взятих на себе зобов’язань по договору. Ящо покупець не виконує умови договору, то він втрачає ці гроші, якщо продавець не виконує умови договору, то він повертає покупцю цю суму у подвійному розмірі.

спосіб забезпечення виконання зобов’язань, укладених суб’єктами економічної діяльності; форма гарантії, яку надає позичальник кредиторові в обумовленому обсязі та у визначені терміни.

Зазвичай, З. – це певна власність, яка на основі заставного зобов’язання передається кредитору на випадок, якщо позичальник не зможе сплачувати свої боргові платежі. Кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого З., одержати задоволення за рахунок заставленої власності переважно перед іншими кредиторами цього боржника (право застави).

У банківському законодавстві З. визнається як спосіб забезпечення зобов’язань. Предметом З. можуть бути власні основні засоби, майно, грошові кошти та нематеріальні активи, які здатні реально забезпечити виконання зобов’язань позичальника перед кредитором відповідно до законодавчих актів України. Законодавство України не містить конкретних видів зобов’язань, виконання яких може бути забезпечене З.Перелік, викладений у Законі України «Про   заставу», має   відкритий   характер, тобто   законодавець передбачає, що З. можна використати у будь-якому договорі. Заставне майно повинно мати: високу ліквідність; здатнicть до  тривалого зберігання (не менше терміну користування позикою); обґрунтовану вартість (або оцінку за справедливою вартістю); низькі витрати на зберігання та реалізацію; доступність для контролю. Окремі види  застави:  1)  іпотека   – застава   нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; 2) заклад – застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом – у володіння третій особі; 3) податкова застава.

– механічний пристрій, за допомогою якого держатель платіжної картки має змогу платити за товари, послуги або отримати готівку в касах уповноважених банків. В результаті проведеної операції, держатель картки обов'язкового отримує сліп (торгівельну або банківську квитанцію).

показник, що використовується з метою оцінки рівня монополізації галузі. І.Х- Х. рекомендований Керівництвом з розрахунку показників фінансової стійкості МВФ як індикатор рівня концентрації в банківському секторі.

Для характеристики рівня концентрації в банківській діяльності використовують такі показники як власнийкапітал, активи, кредитний портфель, обсяг залучених коштів тощо. І.Х-Х. може мати значення від 0 до 1. Встановлена така шкала градації рівня концентрації залежно від рівня І.Х-Х.: 1) 0 – мінімальна концентрація; 2) від 0 до 0,1 – низький рівень концентрації; 3) від 0,10 до 0,18 – середній рівень концентрації; 4) понад 0,18 – високий рівень концентрації. У разі наявності на ринку одного банку, тобто повної монополії, І.Х-Х. буде дорівнювати 1. На практиці використовуються й інші види градації – від 0 до 1000 або до 10000.

показники поточного фінансового стану та стійкості фінансових установ країни та їх контрагентів із сектору корпорацій та сектору домашніх господарств.

Система І.ф.с. включає агреговані дані для окремих установ і показники, що дають уявлення про ринки, на яких здійснюють свою діяльність фінансові установи. І.ф.с. розраховуються  та  поширюються  з  метою  використання у макропруденційному аналізі.

У 2001 р. МВФ представив першу систему І.ф.с., а в 2004 р. вона була уточнена і базовий набір показників визнано значущим для всіх країн світу. З цього часу центральні банки провідних країн світу почали створювати відповідні підрозділи для аналізу та прогнозування стабільності функціонування банківських і фінансових систем.

Методологія МВФ, на якій базується розрахунок І.ф.с., передбачає компіляцію та поширення 40 індексів: 25 індикаторів для установ сектору депозитних корпорацій (12 із яких основні) та 15 індикаторів для клієнтів сектору депозитних корпорацій, у т. ч.: інші фінансові корпорації (2 індикатори), нефінансовікорпорації  (5  індикаторів),  домашні  господарства (2 індикатори), ліквідність ринку (2 індикатори) та ринки нерухомості (4 індикатори).

   Національний  банк  України  на  основі  методології,  викладеної  в

«Індикаторах фінансової стійкості: Керівництво з компіляції» (МВФ, 2007), щоквартально складає та поширює дані щодо І.ф.с. сектору депозитних корпорацій (банків) за 12 основними та 10 рекомендованими індикаторами.

передавальний напис на зворотному боці векселя (чека, коносамента), що засвідчує передачу права на цей цінний папір від однієї особи (індосанта) до іншої (індосата). Інколи може проставлятися на додатковому аркуші – алонжі. В іменному (повному) І. зазначається особа, якій передається  право  власності.  У  бланковому  (ордерному) І.  не  міститься інформація про нового власника. Різновидом бланкового І. є І. на пред’явника. Заставний І. може використовуватися в кредитних операціях під заставу векселів. Передоручувальний І. може включати застереження про звичайне доручення провести операції з цінним папером. Індосант у такому випадку може індосувати цінний папір на користь іншої особи лише в порядку передоручення, тобто з аналогічним застереженням.

Безоборотний І. здійснюється із застереженням «без обороту на мене», що знімає відповідальність з векселедавця за несплаченим і опротестованим у платежі векселем. Крім передавальної, І. виконуєлегітимітаційну та гарантійну функції.

Сам І., як технічний запис, повинен бути чітким, простим і нічим не обумовленим. Всілякі обмежувальні умови (записи) вважаються недійсними. Підпис на І. повинен бути виконаний власноруч індосантом, тоді як інші частини можуть бути написані або надруковані іншим способом.

розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта і на підставі розрахункових документів одержує належні йому грошові суми з наступним зарахуванням цих сум на рахунки клієнта.

Розрізняють два види інкасо – чисте та документарне. Чисте інкасо означає інкасо фінансових документів, які не супроводжуються комерційними документами. Документарне інкасо – це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів. Документарне інкасо частіше використовують у практиці міжнародних розрахунків.

документ, відповідно до якого банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Розрахунки за І.д. називають «за інкасо».

особа, яка завдяки своєму службовому становищу або спорідненим зв’язкам має доступ до конфіденційної інформації про діяльність банку, що недоступна широкій громадськості, та може використати її у власних цілях з метою збагачення, одержання неконкурентних переваг, привілеїв тощо.

До інсайдерів – фізичних осіб належать:1) власники істотної участі;2) управлінський персонал банку: а) перші керівники: голова та члени спостережної ради банку, голова правління (ради) директорів, члени правління (ради)           директорів,           заступники           голови правління (ради) директорів (президент, віце-президенти), головний бухгалтер і його заступники; б) інший управлінський персонал: керівники та головні бухгалтери філій; керівники структурних підрозділів банку та члени кредитного комітету (кредитної комісії), які беруть участь у визначенні кредитної, інвестиційної та облікової політики, політики управління активами та пасивами, ключових напрямів діяльності банку; в) працівники внутрішнього аудиту та члени ревізійної комісії;3) контролери: особи, які здійснюють зовнішній аудит банку та керівники державних органів, які відповідно до своїх посадових обов’язків здійснюють контроль за діяльністю банків;4) керівники та контролери афілійованих і споріднених осіб; 5) асоційовані особи: рідні брати, сестри, батьки, чоловік, дружина або повнолітні діти керівників, контролерів банку та керівників установ – акціонерів банку, які є власниками істотної участі в банку.

До інсайдерів – юридичних осіб належать: а) власники істотної участі; б) афілійовані особи: установа, що має істотну участь у банку або в якій банк є власником істотної участі; в) споріднені особи: установа, в якій власником істотної участі є особа, яка одночасно є власником істотної участі в банку або керівники якої одночасно є керівниками банку; г) асоційована особа – юридична особа, в якій керівником є батьки, брати, сестри, дружина, чоловік або діти тих керівників і контролерів банку, а також установ – акціонерів банку, які є власниками істотної участі в банку.

Угоди, укладені з І., не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами.

Більш сприятливими умовами визнаються: 1) отримання активу низької якості від І.; 2) викуп у І. активу за значно вищою ціною, ніж та, яку банк сплатив би за придбання такого активу від неінсайдера; 3) продаж І.активу за значно нижчою ціною, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу неінсайдеру; 4) вкладення коштів у цінні папери І., в які банк в іншому випадку не вкладав би, в зв’язку з високим рівнем їх ризику; 5) оплата за товари та послуги, надані І., за вищими цінами, ніж ті, за якими банк сплачував би за аналогічні товари та послуги неінсайдерам, або оплата таких товарів і послуг у тих випадках, коли бнеінсайдеру оплата взагалі не надавалась; 6) прийнят- тя меншого забезпечення виконання зобов’язань, ніж вимагається від інших клієнтів; 7) надання І. кредиту для придбання акцій цього банку та під забезпечення акцій банку; 8) строк сплати відсотків за користування кредитом не визначений або передбачений в кінці строку дії кредитного договору.

знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги.

вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом.

довгостроковий кредит (довгострокова позика), яку надає банк під заставу нерухомості.

пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи. З метою підвищення транспарентності банківської діяльності Національний банк України публікує на своєму сайті інформацію про власників істотної участі в банках України.

підрозділ банку, який здійснює оперативне управління потоками коштів з метою досягнення максимальної рентабельності операцій при забезпеченні достатнього рівня ліквідності, проведення зваженої ризикової політики.

кошти, спеціально створені фонди та резерви, призначені для забезпечення фінансової стійкості, комерційної та господарської діяльності, відшкодування можливих збитків, і які перебувають у користуванні банку. Слово «капітал» походить від лат. capitalis – головний. У процесі діяльності банку К.б. виконує операційну, захисну та регулюючу функції.

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» К.б. визначається як власні кошти, залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов’язань. Законом визначено такі види К.б.: статутний, приписний та регулятивний. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, не може бути меншим 120 мільйонів гривень.

Регулятивний капітал банку включає основний і додатковий капітал. Основний капітал включає статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у статутний капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Додатковий капітал, за умови затвердження Національним банком, може включати нерозкриті резерви, резерви переоцінки, гібридні капітальні інструменти і субординованийборг. Також Національний банк України має право визначати інші складові додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. Додатковий капітал не може бути більш як 100 відсотків основного капіталу.

1) збільшення обсягу капіталу банку; 2) сукупна вартість цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку країни, визначена у відсотках до ВВП – рівень капіталізації фондового ринку; 3) сукупна максимальна вартість акцій та облігацій, які може випустити компанія;

4) збільшення вартості банку в зв’язку зі зростанням його ринкової вартості; 5) додавання нарахованої суми відсотків до основної суми депозиту та подальше нарахування доходів на більшу суму – депозит з капіталізацією доходу (капіталізація відсотків за депозитом); 6) питома вага цінних паперів певного виду в загальній сумі емісії цінних паперів або капіталі компанії – норма капіталізації; 7) додатковий випуск акцій з метою збільшення капіталу або спрямування частини доходів (прибутку, дивідендів) на збільшення капіталу банку; 8) капіталізація прибутку – метод визначення ринкової вартості банку на основі капіталізації за певним нормативом (процентом) доходів, одержаних протягом певного періоду часу; 9) капіталізація процентів – у сучасній фінансовій практиці включення нарахованих і сплачених кредитором відсотків за використані кредити у вартість новостворених активів (будівлі, споруди), а не вирахування цихвідсотків із прибутку чи віднесення на собівартість. Метою такої К.  є  чітке  відображення  реальної  вартості  капітальних  вкладень  у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності.

операції банку, пов’язані з обслуговуванням готівкового обігу. К.о.є базовими комісійно-посередницькими банківськими операціями.

До К.о. належать: 1) приймання готівки в національній та іноземній валюті від клієнтів для зарахування на власні рахунки та рахунки інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку; 2) видача готівки в національній та іноземній валюті клієнтам з їхніх рахунків за видатковими касовими документами через касу банку або із застосуванням платіжних карток чи відповідного рахунка банку через його касу або банкомат; 3) приймання від фізичних і юридичних осіб готівки в національній та іноземній валюті для переказу і виплати отримувачу суми переказу в готівковій формі; 4) вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет) та відправлення їх на дослідження; 5) обмін клієнтам непридатних для обігу банкнот (монет)одного номіналу на банкноти (монети) іншого номіналу; 6) валютообмінні операції; 7) операції з банківськими металами.

Для проведення касового обслуговування клієнтів у банку створюється операційна каса.

набір показників для характеристики позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента) банки здійснюють під час укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі – з певною періодичністю залежно від статусу позичальника, суми кредиту та рівня його ризику.

К.п. – юридичної особи (від 1 до 9) визначається в залежності від отриманого значення інтегрального показника фінансового стану боржника з урахуванням величини підприємства (велике, середнє або мале).

Для характеристики позичальників фізичних осіб встановлено такі К.п.: «А», «Б», «В» і «Г».

одна із сторін договору. 

механізм,  що   включає  збирання, сортування, реконсиляцію та  проведення взаємозаліку  зустрічних  вимог учасників платіжної системи, а також обчислення за кожним із них сумарного сальдо за визначений період часу між загальними обсягами вимог та зобов’язань. 

посередницькі     операції,  не пов’язані з наданням кредитів чи залученням коштів, які банки виконують за дорученням клієнтів відповідно до укладених договорів комісії за певну плату – комісійну винагороду.

При виконанні К.о. формально банк (комісіонер) стає агентом клієнта (комітентом). До К.о. належать обслуговування рахунків, здійснення переказів, приймання платежів, конвертація іноземної валюти, купівля-продаж цінних паперів, операції з готівкою тощо.

За виконання К.о. банки встановлюють комісійну винагороду, яка є платою, що стягується банком з клієнта за виконання певних банківських операцій за дорученням клієнта. Комісійна винагорода є одним із видів непроцентних доходів банків. Розмір і порядок стягнення комісійної винагороди банки встановлюють самостійно з урахуванням чинного законодавства на основі тарифів, затверджених рішенням правління банку, та відповідно до укладених з клієнтами договорів.

1) можливість законного обміну однієї валюти на іншу; 2) можливість у країні здійснити обмін національної валюти на золото; 3) оборотність, вільний міжнародний обмін валюти.

збільшення розмірів капіталу банку в процесі його нагромадження. К.к. може здійснюватися шляхом збільшення капіталу банку за рахунок власних коштів (капіталізація частини прибутку), залучення додаткових коштів акціонерів, власників і кредиторів, а також на основі консолідації капіталу шляхом приєднання, злиття банків або створення банківських об’єднань.

Необхідність К.к. обумовлена потребою в розширенні масштабів і підвищенні ефективності банківської діяльності; забезпеченні стійкості банківської системи; дотриманні вимог законодавства та нормативів Національного банку; забезпеченні платоспроможності, ліквідності та безпеки діяльності банків; підвищенні рівня їх конкурентоспроможності та гнучкості у реагуванні на циклічні зміни розвитку економіки; необхідністю покриття капіталом банківських ризиків тощо.

Основними показниками К.к. на рівні банківської системи є: відношення капіталу, активів і зобов’язань банків до ВВП; питома вага капіталу, активів і зобов’язань 3-х, 5-ти та 10-ти найбільших банків, відповідно, в капіталі, активах і зобов’язаннях банківської системи країни; середня вартість капіталу, активів і зобов’язань, що припадають на один банк; кількість банківських установ на 100 тис. жителів; зосередження банківського капіталу в окремих регіонах тощо.

Основними показниками К.к. на рівні окремого банку є: загальна сума його капіталу, активів і зобов’язань; питома вага цих показників у відповідних показниках банківської системи країни, індекс Херфіндаля-Хіршмана. Додатково можуть використовуватися показники рентабельності, конкурентоспроможності, ліквідності тощо.

рахунок, відкритий конкретному банку в центральному банку або в іншому банку. К.р. призначений для відображення розрахунків, які здійснює один банк за дорученням і за рахунок іншого банку на підставі укладеної між ними кореспондентської угоди (договору).

Основними видами К.р. є. 1. «Ностро» (від іт. nostro conto – «наш рахунок у Вас») – рахунок, відкритий банком у банку-кореспонденті для відображення взаємних розрахунків банків та їх клієнтів. Для банку, який має рахунок «ностро», він є активним, оскільки відображує розміщення коштів у формі банківського депозиту. Для іншого банку даний рахунок є пасивним, оскільки відображає залучені   ресурси   та   називається   рахунок   «лоро». 2. Лоро» (від іт. loro conto – «Ваш рахунок у нас») – рахунок, відкритий банком своєму банку-кореспонденту, на який зараховуються всі одержані або видані за його дорученням суми коштів. У банківському листуванні термін «лоро» також вживається по відношенню до кореспондентського рахунку третього банку, відкритого у банку-кореспонденті даної кредитної установи, а рахунок банку- кореспондента в даній кредитній установі називається «ностро». 3. «Востро» (від іт. vostroconto) – рахунок, який банк веде за кордоном у місцевій валюті. Банк, який розмістив кошти на такому рахунку, буде посилатися на нього як на рахунок «ностро».

Умови ведення К.р. передбачаються в договорах при встановленні кореспондентських відносин між банками.

спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, емітований банківською чи іншою кредитно-фінансовою установою, який засвідчує, що у відповідній установі є рахунок власника цієї картки.

угода, відповідно до якої банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник   зобов’язується   повернути   кредит   і   сплатити проценти. К.д.укладається в письмовій формі.

кредитна угода, відповідно до якої протягом передбаченого договором терміну банк виділяє позичальнику кредит у межах узгодженої суми (ліміту кредитування) на умовах, що відрізняються від умов одноразового надання кредиту.

Виділяють два різновиди К.л.: рекомендована лінія (Advised Line) або підтверджена лінія (Confirmed Line). У період дії К.л. в межах встановленого ліміту позичальник може одержувати додаткові кошти відповідно до своєї потреби в них. У договорі на відкриття та обслуговування К.л. передбачають усі умови кредитування, в т.ч. ступінь безумовності підтримки та обслуговування К. л.

Кредитування на умовах К.л. використовують у тому випадку, коли позичальник періодично потребує значних коштів або наперед не може точно визначити необхідну суму кредиту. За користування К.л. банки, як правило, стягують додаткову плату або ж відкривають такі лінії тільки надійним клієнтам. Розрізняють поновлювану та непоновлювану К.л.

сукупність усіх банківських позик, що структуровані за певними параметрами відповідно до завдань визначеної банком кредитної політики.

Обсяг К.п. оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, в т.ч. прострочених, пролонгованих і сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, яка має свій рівень дохідності та відповідний рівень ризику.

Обсяг і структура К. п. банку визначаються такими чинниками: розмір банку (капіталу); правила регулювання банківської діяльності; офіційна кредитна політика банку; досвід і кваліфікація менеджерів; рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.

Структура К. п. банку залежить від суб’єктів кредитування (юридичні та фізичні особи); стану обслуговування боргу (високий, добрий, задовільний, слабкий, незадовільний); класу боржника (клас боржника – юридичної особи (від 1 до 9) визначається в залежності від отриманого значення інтегрального показника фінансового стану боржника з урахуванням величини підприємства); категорії якості кредиту (від І до V, з урахуванням стану обслуговування боргу та класу боржника – юридичної особи); показника ризику кредиту, який залежить від фактичних значень інтегрального показника фінансового стану боржника-юридичної особи, коефіцієнта покриття боргу, якості менеджменту боржника – юридичної особи, ринків збуту продукції, наявності бізнес-планів, рейтингів боржника – юридичної особи та інших подій та обставин, що можуть вплинути на своєчасність та повноту погашення боргу; видів економічної діяльності; валюти кредитування; строків кредитування тощо.

На конкурентноспроможність К.  п.  банку  впливають  такі чинники: ризиковість, ліквідність, дохідність, швидкість відновлення та ступінь оновлення К.п.

наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання.

Під час оцінки К.р. розрізняють індивідуальний та портфельний К.р. Джерелом індивідуального К.р. є окремий, конкретний контрагент банку – позичальник,  боржник,  емітент  цінних  паперів.  Оцінка індивідуального К.р. передбачає оцінку кредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов’язаннями.

Портфельний К.р. виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, ніж внаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного К.р. є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний К.р., – кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного К.р. передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

вид активних банківських операцій, пов’язаних із розміщенням залучених банком коштів шляхом їх надання в тимчасове користування або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування на певних умовах, а також надання гарантій, поручительств, акредитивів, акцептів, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу).

наявність у позичальника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки.

К. позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

Українські банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу К. позичальника, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінювання банками К. та фінансової стабільності позичальника.

Банк визначає К. та платоспроможність позичальника під час надання кредиту, протягом строку дії договору з періодичністю, визначеною Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями та в разі зміни первісних умов договору, в т.ч. пов’язаних із фінансовими труднощами позичальника.

різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

спроможність окремої установи чи системи в цілому забезпечувати своєчасність, повноту та безперервність виконання усіх своїх грошових зобов’язань (від лат. liquidus – рідкий, текучий).

Л. розглядають як багаторівневу систему категорій, яка об’єднує поняття:

1)   Л. банківської системи; 2) Л.банку; 3) Л. балансу банку (Л. активів, Л. пасивів); 4) Л. окремих фінансових інструментів тощо.

Л. банку – це його спроможність забезпечувати своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, завдяки збалансованості між строками та сумами погашення розміщених активів і строками та сумами виконання зобов’язань, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів. З метою підтримання Л. банк повинен мати певний резерв коштів для виконання непередбачених зобов’язань, які можуть бути обумовлені як змінами стану грошового ринку, так і фінансовим станом клієнтів або банків-партнерів.

Л. банку слід розглядати як здатність банку виконувати свої зобов’язання не тільки своєчасно, але й без суттєвих втрат. Можливість забезпечення Л. банку пов’язана з наявністю надійної капітальної бази; високою якістю активів і депозитів, їх збалансованістю за строками; помірною залежністю від зовнішніхджерел; позитивним іміджем банку; високим рівнем менеджменту тощо.

Л. балансу банку характеризується співвідношенням окремих статей активу та пасиву балансу з метою порівняння їх значень зі встановленими нормативами. Л. балансу банку є основним фактором підтримання належного рівня Л. банку. Баланс банку вважають Л., якщо термінові зобов’язання за пасивами можна швидко покрити за рахунок реалізації активів.

Під Л. активів розуміють їх здатність перетворюватися у грошову форму під час  реалізації  або  внаслідок  погашення  зобов’язань  позичальником. Ступінь Л. того чи іншого виду активів залежить від їх призначення.

Л. пасивів забезпечується наявністю їх стабільних джерел, не чутливих до коливань відсоткових ставок. До ліквідних пасивів належать залишки на поточних рахунках постійних клієнтів банку, кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій, кошти, одержані від емісії довгострокових облігацій банку тощо.

динамічний стан, який забезпечує своєчасність, повноту та безперервність виконання всіх грошових зобов’язань банківської системи країни, характеризує рівень її надійності та достатність коштів відповідно до потреб розвитку економіки.

Л.б.с. – це спроможність банківської системи забезпечити своєчасне виконання всіх зобов’язань перед вкладниками, кредиторами та акціонерами банківських установ, можливість залучати в необхідному обсязі вільні кошти юридичних і фізичних осіб, надавати кредити та інвестувати у розвиток економіки країни.

Л.б.с. забезпечується коштами обов’язкових резервних вимог, які зберігаються на рахунках банків у центральному банку та вільною ліквідністю, тобто коштами понад необхідний обсяг обов’язкових резервних вимог.

З метою регулювання ліквідності банків Національний банк з урахуванням поточної ситуації на грошовому ринку застосовує: 1) операції з рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування); 2) операції репо (операції прямого репо, операції зворотногорепо); 3) операції з власними борговими зобов’язаннями (депозитні сертифікати овернайт та строком до 90 днів); 4) операції з державними облігаціями України.

показник, що використовується в торговельній, біржовій, страховій, інвестиційній та банківській практиці. М. може мати такі значення.

1. Різниця між двома значеннями вартості одного й того ж активу (фінансового інструменту), що використовується з метою одержання прибутку. Наприклад, різниця між ціною покупця та продавця, відсотковими ставками, цінами товарів, курсами валют, котируваннями цінних паперів тощо. Синонімом терміну М. є термін «спред».

2. Мінімальна частка власних коштів інвестора при купівлі цінних паперів на умовах надання йому брокерського кредиту через маржинальний рахунок (мінімальний відсоток від вартості цінних паперів, який відповідає сумі, що її повинен мати інвестор на власному рахунку при купівлі цінних паперів за кошти, одержані в кредит).

3. Гарантійний внесок, що забезпечує виконання зобов’язань за біржовою угодою при торгівлі ф’ючерсними та опціонними контрактами. Розрізняють: а) початкову (операційну – performance margin) М. у вигляді сплаченої застави при відкритті позиції на ринку ф’ючерсних контрактів у розмірі кількох відсотків від вартості контракту, яка повертається після закриття позиції на ринку; б) змінну (варіаційну –variation margin) М. – різниця між розрахунковими цінами біржі за даним ф’ючерсним контрактом поточного та попереднього дня, яка розраховується для відкритої позиції, що переходить на наступний торговий день.

4.  Різниця між ставками відсотків за кредитами та депозитами, між відсотковими ставками для окремих позичальників або кредиторів, між відсотковими ставками за активними та пасивними операціями. Чиста процентна М. – показник прибутковості банку – різниця між середньою відсотковою ставкою, яку одержує банк за кредитами та інвестиціями, та середньою ставкою, сплаченою за зобов’язаннями та капіталом.

5. Показник, що відображає (у процентах) відношення суми чистого процентного   доходу   банку   до   середньої   суми   активів,   на які нараховано процентний дохід.

розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України.

кредит, наданий на міжбанківському ринку одним банком іншому. Кредитні відносини між банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних угод, які передбачають умови розміщення тимчасово вільних коштів, права та зобов’язання сторін з належним оформленням справ за М.к.

Зазвичай, М.к. – це короткостроковий кредит, одержаний (наданий) з метою оперативного забезпечення банківської системи ресурсами, дотримання вимог економічних нормативів, підтримки ліквідності, платоспроможності та стабільності функціонування банків. Джерелом М.к. є тимчасово вільні кошти банків.

платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу.

– абревіатура від «міжфіліальні обороти». В сучасній економіці цей термін використовують для ідентифікації банків. В міжнародній практиці використовують абревіатуру (Bank Identifier Code).

нездатність учасника платіжної системи в строк, встановлений договором або визначений законодавством України, в повному обсязі виконати свої зобов'язання щодо переказу коштів.

банк, у разі: 1) не приведення ним своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його таким; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

l) – економічний норматив Н2, встановлений Національним банком України, що відображає здатність банку своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника достатності (адекватності) регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її беруть на себе власники банку. І навпаки, чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори та вкладники банку.

Н.д.р.к. встановлюється з метою запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів і вкладників банку.

Н.д.р.к. визначається як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень у боргові цінні папери) безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав і зважених за ступенем кредитного ризику.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи за ступенем ризику поділяють на п’ять груп та підсумовують з урахуванням відповідних коефіцієнтів зважування.

Нормативне значення коефіцієнта Н2 для діючих банків повинно бути не менше 10%. Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити: а) протягом перших 12 місяців діяльності з дня отримання ліцензії – не менше 15%; б) протягом наступних 12 місяців – не менше 12%; в) надалі – не менше 10%.

економічні нормативи, встановлені Національним банком України з метою зменшення банківських ризиків, та недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку. До них належать нормативи Н7, Н8, Н9, Н10.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань.

Розмір кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента (групи пов’язаних контрагентів), до регулятивного капіталу банку. Значення нормативу Н7 складає не більше 25%.

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) встановлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів.

Кредитний ризик, який прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів, вважають великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента (групи пов’язаних контрагентів) і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, становить 10% і більше регулятивного капіталу банку.

Н8 визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів, з врахуванням всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цих контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не повинно перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)встановлюється з метою обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого або непрямого впливу на діяльність банку.

Норматив Н9 розраховують як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера (групи пов’язаних інсайдерів) перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку. Нормативне значення коефіцієнта Н9 не повинно перевищувати 5%.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)встановлюється з метою обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів.

Норматив Н10 розраховується як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і 100% суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку. Нормативне значення коефіцієнта Н10 не повинно перевищувати 30%.

економічні нормативи, які встановлює Національний банк України з метою контролю за станом ліквідності банків: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) визначається як співвідношення високоліквідних активів до поточних зобов’язань банку. Він характеризує мінімальний обсяг високоліквідних активів, необхідний для забезпечення виконання поточних зобов’язань протягом одного операційного дня. Нормативне значення коефіцієнта Н4 повинно бути не менше 20%.

Норматив поточної ліквідності (Н5) визначається як співвідношення активів з кінцевим строком погашення до 31 дня до зобов’язань банку з кінцевим строком погашення до 31 дня. Цей норматив характеризує мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання поточного обсягу зобов’язань протягом одного календарного місяця. Нормативне значення коефіцієнта Н5 повинно бути не менше 40%.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) визначається як співвідношення ліквідних активів до зобов’язань з кінцевим строком погашення до одного року. Він визначає мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов’язань протягом одного року. Нормативне значення коефіцієнта Н6 повинно бути не менше 60%.

сукупність визначених у межах чинного законодавства принципів, методів і процедур, які використовує банк для ведення бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності.

Свою  облікову  політику  кожен  банк  визначає  самостійно  на  основі «Положення  про  облікову політику банку»,відповідно до якого  розробляє систему та форми управлінського обліку, внутрішньої звітності та контролю операцій, визначає права працівників на підписання документів, затверджує правила документообігу та технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб’єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених грошових коштів на відповідний період. О.с. є базовою процентною ставкою щодо інших процентних ставок Національного банку України. О.с. використовується Національним банком України одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші. Динаміка О.с. характеризує основні напрями змін грошово-кредитного регулювання.

Рівень і характер змін О.с. залежить від тенденцій економічного розвитку країни, макроекономічних і бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку тощо. О.с. має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозованого рівня інфляції, який визначається Кабінетом Міністрів України на відповідний рік і враховується при складанні державного бюджету. О.с. є найнижчою ставкою серед процентних ставок, за якими Національний банк України може підтримувати ліквідність банків. Розмір О.с. затверджується рішенням Правління Національного банку України.

сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу, з виявлення фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, ідентифікації учасників таких операцій та вивчення їх діяльності, ведення обліку цих операцій та відомостей про їх учасників, обов’язкового звітування про них Спеціально уповноваженому органу, а також подання додаткової інформації про фінансові операції та їх учасників, що стали об’єктом фінансового моніторингу.

Об’єктом О.ф.м. є дії з активами, пов’язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання цих активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників.

один   із   монетарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком. Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком коштів, залучених від банків-резидентів, міжнародних  фінансових  організацій  та  коштів,  залучених  на умовах субординованого боргу. Банки України формують О.р., виходячи із встановлених Національним банком України нормативів обов’язкового резервування до зобов’язань щодо залучених банком коштів. Національний банк України може встановлювати для різних видів зобов’язань диференційовані нормативи О.р. залежно від: строку залучення коштів (короткострокові зобов’язання банку, довгострокові зобов’язання банку); виду зобов’язань у розрізі валют (національна, іноземна, в т. ч. в банківських металах); суб’єктів (юридичні/фізичні особи, резиденти/ нерезиденти).

Для всіх банків установлюється єдиний порядок визначення та формування О.р. Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку України приймає окремі рішення щодо: звітного періоду резервування; нормативів О.р.; складу зобов’язань банку (об’єкта резервування), щодо яких установлюються нормативи О.р.; обсягу О.р., який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України; порядку формування та зберігання коштів О.р. на окремому рахунку в Національному банку України.

Формування та зберігання банками коштів О.р. здійснюється в грошовій одиниці України на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України та/або на окремому рахунку в Національному банку України. За залишками коштів О.р., що перераховані банками на окремий рахунок у Національному банку України, Національний банк нараховує проценти в установленому ним порядку за умови дотримання банком порядку формування та зберігання О.р.

форма короткострокового кредиту в межах встановленого банком ліміту, що дозволяє здійснювати розрахунки, коли у клієнта на поточному рахунку недостатньо коштів. За умов О.кредитування банком розрахункового рахунку клієнта здійснюється для оплати розрахункових документівпри нестачі або відсутності на розрахунковому рахунку клієнта- позичальника коштів. Банк списує кошти з рахунку клієнта в повному обсязі, тобто автоматично надає клієнту кредит на суму, що перевищує залишок коштів. О. відрізняється від звичайного кредиту тим, що для погашення заборгованості спрямовуються всі кошти, що надходять на рахунок клієнта.

один із різновидів кредиту, як правило, міжбанківського та кредиту рефінансування центрального банку. Кредит О. надається на найкоротший термін – до наступного робочого дня. Найчастіше кредит О. банки використовують для підтримки своєї ліквідності з метою виконання економічних нормативів Національного банку.

Кредити О. у рамках рефінансування банкам може надавати Національний банк України за оголошеною процентною ставкою на основі постійно діючої лінії  рефінансування.  Метою  таких  кредитів  є  згладжування  тимчасових коливань ліквідності банків і оперативне регулювання грошово-кредитного ринку. Процентна ставка за кредитами О. визначається Національним банком України на основі облікової ставки з урахуванням поточної ситуації на грошово- кредитному ринку, аналізу процентних ставок на міжбанківському ринку та можливостей пропозиції щодо випуску центральним банком в обіг коштів. Розмір процентної ставки за кредитом О. є фіксованим та диференціюється залежно від забезпечення кредиту.

За кредитами О. Національний банк України встановлює дві ставки: а) для кредитів О. під забезпечення та б) кредитів О. без забезпечення (бланковий). Процентна ставка за кредитом О. без забезпечення є найвищою процентною ставкою Національного банку України.

купівля/продаж казначейських зобов’язань Національним банком України, а також інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов’язань, визначених Правлінням Національного банку.

Відкритим вважають ринок, на якому здійснюються операції з купівлі- продажу цінних паперів між особами, що не є первинними кредиторами та позичальниками, і коли кошти внаслідок продажу цінних паперів на такому ринку надходять на користь держателя цінних паперів, а не їх емітента. Відкритий ринок використовується центральними банками для купівлі-продажу, як правило, короткострокових державних цінних паперів з метою регулювання грошової маси. Внаслідок купівлі збільшується вкладення коштів в економіку, внаслідок продажу – зменшується.

Національний банк України, враховуючи стан грошово-кредитного ринку проводить операції купівлі (продажу) інших цінних паперів на відкритому ринку з метою регулювання грошово-кредитного ринку, активізації проведення міжбанківських операцій з цінними паперами, а також для сприяння встановленню котирувальних цін на них здійснює операції з державними облігаціями  України.  З  метою  регулювання  грошово-кредитного ринку Національний банк України може здійснювати операції з купівлі/продажу державних облігацій України шляхом участі в торгах, які проводять організатори торгівлі цінними паперами, що офіційно зареєстровані відповідно до законодавства, а також на позабіржовому ринку. З метою сприяння встановленню котирувальних цін на державні цінні папери Національний банк України може здійснювати продаж державних облігацій України, що є в його портфелі, з обов’язковою гарантією їх викупу у власників у будь-який час за встановленою ціною протягом кожного наступного дня до часу їх обігу поза Національним банком України.

операції, що здійснюються між Національним банком України та банками з державними облігаціями України та банківськими металами. О.р. можуть здійснюватися лише з тими державними облігаціями, строк погашення яких не припадає на строк проведення операції.

Національний банк України здійснює О.р. шляхом безпосередньої домовленості з банком щодо купівлі/продажу державних облігацій України та проведення тендера заявок банків щодо участі в О.р. з державними облігаціями України. За умови проведення О.р., що здійснюється шляхом безпосередньої домовленості з банком, Національний банк вибирає тих учасників, які пропонують найвищий процентний дохід. У разі проведення тендера щодо участі в О.р. задовольняються заявки банків, що є найсприятливішими за обсягами операцій або ціновими параметрами.

Національний банк України може проводити з банками О.р. двох видів.

1. Прямого репо – кредитна операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі про купівлю Національним банком державних облігацій України з портфеля банку або банківських металів (перша частина договору репо) з подальшим зобов’язанням банку викупити державні облігації України або банківські метали (друга частина договору репо) за обумовленою ціною на обумовлену дату. Зобов’язання щодо виконання другої частини договору репо у сторін договору виникає тільки за умови повного виконання ними зобов’язань за першою частиною договору. Національний банк може проводити операції прямогорепо з державними облігаціями України шляхом проведення тендера заявок банків щодо участі в операціях прямого репо або шляхом безпосередньої домовленості з банком, а операції прямого репо з банківськими металами – тільки шляхом безпосередньої домовленості з банком і за ініціативою банку та за умови, що банківські метали банку перебувають на відповідальному зберіганні в Національному банку України.

2. Зворотного репо – депозитна операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі про продаж Національним банком зі свого портфеля державних облігацій України з одночасним зобов’язанням зворотного їх викупу у банків за обумовленою в договорі ціною та на обумовлену дату. Національний банкможе проводити операції зворотного репо з державними облігаціями України шляхом безпосередньої домовленості з банками.

Національний банк України може здійснювати тільки операції строкового репо (строк операції чітко визначений), але не більше ніж на 90 календарних днів.

За операцією прямого репо ціною купівлі Національним банком державних облігацій є їх справедлива вартість, але не вища, ніж номінальна вартість цих цінних паперів, а ціною купівлі банківських металів є ціна банківських металів, перерахована за офіційним курсом банківських металів на день укладення договору прямого репо. Ціна зворотного продажу Національним банком України державних облігацій або банківських металів залежить від ціни, визначеної в першій частині операції репо та строку цієї операції, а також від дохідності за державними облігаціями, облікової ставки Національного банку, процентних ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку, середньозваженої процентної ставки за кредитами рефінансування під забезпечення державними облігаціями, які діяли у відповідному періоді. При проведенні операції зворотного репо для визначення ціни продажу (купівлі) державних облігацій Національний банк орієнтується на процентні ставки за власними борговими зобов’язаннями, процентні ставки за депозитами на міжбанківському ринку та дохідність за державними облігаціями України. Процентний дохід (витрати) обумовлений та є фіксованим на час проведення О.р.

пiдроздiл банку, який виконує операції з касового обслуговування клієнтів. До складу О.к. входять прибуткові та видаткові каси, каси для розміну грошей, вечiрнi каси, касиперерахування готівки, сховища. Прибуткові каси здійснюють приймання та перерахування готівки протягом операційного дня. Приймання грошей проводиться від підприємств, організацій, установ, населення, а також виручки торговельних підприємств для зарахування коштів на банківські рахунки. Видаткові каси видають готівку із каси банку підприємствам, організаціям, установам, індивідуальним позичальникам, які одержують позички в банку, вкладникам, а також фізичним особам, які одержують готівку з власних поточних рахунків. Вечірня каса приймає від підприємств, організацій готівку після закінчення операційного  дня,  а  також  інкасаторські  сумки  з готівкою вiд інкасаторів банку. Каси перерахування готівки здійснюють перерахування, сортування та пакування готівки, яка надходить вiдпідприємств, організацій та банків. Перерахування готівки проводиться касирами лічильних бригад касиперерахування. Кожну бригаду очолює контролер. Працівники каси перерахування несуть повну матеріальну вiдповiдальнicтъ за доручені їм цiнностi. Залежно від видів і кількості послуг банки можуть створювати  каси  з  приймання  комунальних  платежів,  вкладні каси, каси з реалiзацiї пам’ятних i ювілейних монет тощо. Надлишок грошей із О.к. банків передається до оборотної каси вiдповiдного територіального управління   Національного   банку   України.   У разi потреби   банку в готiвцi (підкріплення), вона надходить доО.к. банку із оборотної каси територіального управління Національного банку.

частина операційного дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

надходження, отримані банком у результаті  здійснення   операцій  чи  надання  послуг  своїм клієнтам. О.д. складаються з процентних (отримані проценти) та непроцентних (чисте позитивне сальдо) доходів від торговельних операцій на валютному ринку та ринку цінних паперів; дивідендів; доходів від фінансового лізингу; отриманих штрафів тощо. До складу О.д. не включають доходи, отримані від продажу основних засобів, доходи неопераційних підрозділів (їдальні, гуртожитки), штрафи та пені, отримані за господарськими операціями. У міжнародній практиці до О.д.також не включають отримані дивіденди від вкладень у дочірні компанії та доходи вiд оперативного лізингу основних засобів і нематеріальних активів. Основною статтею О.д. вітчизняних банків є процентні доходи. Їх частка в структурі доходів окремих банків складає 70–85%. Найбільша питома вага в структурі О.д. належить доходам, одержаним від надання кредитів. Частка доходів вітчизняних банків від операцій з цінними паперами, на відміну від зарубіжних банків, залишається відносно низькою, що є наслідком недостатньої розвиненості вітчизняного фондового ринку.

забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк України має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

Національний банк України в межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню основної цілі.

Національний банк України також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню попередніх цілей.

операції, за допомогою яких банки формують свої фінансові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Завдяки П.о.формуються власні, залучені та запозичені кошти банку. До П.о. належать: розміщення акцій банку, залучення вкладів, отримання кредитів від центрального банку та на міжбанківському ринку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань. Результати П.о. відображаються у пасиві балансу банку. Часто під П.о. розуміють лише залучення коштів на вклади та в позики, тобто операції з формування ресурсів банку, необхідних йому понад суму власного капіталу. П.о., пов’язані з розміщенням акцій чи залученням внесків засновників, відрахуваннями з поточного і нерозподіленого прибутку, сприяють збільшенню власного капіталу банку. Грошові кошти, які банки одержують шляхом приймання вкладів (депозитів), є залученими коштами. Таке залучення коштів називають депозитним. Кошти, одержані шляхом випуску облігацій або інших зобов’язань чи на основі запозичень на міжбанківському ринку, в центральному банку, називають запозиченими коштами. Запозичені кошти найчастіше залучаються для підтримки ліквідності та платоспроможності банку. Інколи практики називають процес залучення ресурсівфондуванням.

У П.о. центральних банків переважає випуск банкнот, у інвестиційних – випуск i розміщення цінних паперів, а в ощадних – залучення депозитів.

фінансова санкція за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією й тією ж особою.

Неналежний П.к. – рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.

– банк, створений у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, номінальним власником і управителем акцій якого є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до дня продажу цього банку  інвестору  –  особі,  яка  виявила  намір  і  надала  ФГВФО  письмове зобов’язання про придбання акцій (паїв) неплатоспроможного банку або П.б. в процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

секретний код, відомий лише власнику платіжної картки і необхідний для здійснення операцій із використанням платіжної картки.

процентна ставка за середньо-, і довгостроковими кредитами, розмір якої може змінюватись банком в односторонньому порядку та в строки передбачені умовами кредитного договору.

розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача, а при договірному списанні – отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунка платника на рахунок отримувача. Платіжна вимога-доручення – розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму коштів та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. Переваги використання платіжних вимог-доручень полягають у простоті документообігу та можливості здійснювати оплату проти документів, а не проти товару, що прискорює розрахунки.

електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Залежно від умов, за якими здійснюються платіжні операції з використанням платіжної картки, можуть застосовуватися дебетова, дебетово- кредитна та кредитна платіжні схеми.

Дебетова схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його рахунку.

Під час застосування дебетово-кредитної схеми користувач здійснює платіжні операції з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його рахунку, а в разі їх недостатності або відсутності - за рахунок наданого банком кредиту.

юридична особа, що визначає правила роботи платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи та несе відповідальність згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та договором.

платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов’язковою функцією, що має виконувати П.с.

Внутрішньодержавна П.с. - П.с., в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України.

Міжнародна П.с. - П.с., в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу.

розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

розпорядження або повідомлення з вимогою про переказ грошових коштів (у формі грошової вимоги) за розпорядженням одержувача грошових коштів. Розпорядження може стосуватися або кредитового, або дебетового переказу. П.р. також називають платіжною інструкцією.

засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому носії інформації, який використовується для ініціювання переказів. До платіжних інструментів належать документи на переказ та електронні платіжні засоби.

спроможність банку виконати законні вимоги кредиторів. П.характеризується рівнем забезпеченості фінансових зобов’язань банку власним капіталом. Коефіцієнт П.банку розраховується як відношення власного капіталу банку до активів, зважених на ризик. Неплатоспроможність банку визначається як його неспроможність протягом одного місяця в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше третини суми, встановленої Національним банком як мінімально необхідної.

Поняття П., як і поняття ліквідності характеризують здатність банку виконувати свої фінансові зобов’язання. Відмінність полягає в тому, що П. передбачає виконання зобов’язань за рахунок власного капіталу, тоді як ліквідність – повне виконання всіх зобов’язань банківської установи.

фізична особа, яка за своїм службовим статусом, родинними зв’язками або майновим станом пов’язана з діяльністю та управлінням банком і може одержати певні матеріальні переваги в процесі виконання банком своїх функцій.

П.о. можуть бути: 1) керівники банку; 2) власники істотної участі в банку; 3) близькі родичі, чоловік, жінка, діти, батьки керівника або власника істотної участі в банку; 4) афілійовані особи банку, керівники та власники істотної участі в афілійованих особах, а також їх близькі родичі.

Угоди, що здійснюються з П.о., не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені банком з іншими особами. Угоди, укладені банком із П.о. на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

Більш  сприятливими  умовами  визначаються: 1)  прийняття  меншого забезпечення виконання зобов’язань, ніж вимагається від інших клієнтів; 2) придбання у П.о. майна низької якості чи за завищеною ціною; 3) здійснення інвестиції у цінні папери П.о., яку банк не здійснив би в інше підприємство; 4) оплата товарів та послуг пов’язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

Банк може укладати угоди з П.о., які передбачають нарахування відсотків та комісійних на здійснення банківських операцій, які менші звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку.

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для: 1) погашення цією  особою  будь-яких  зобов’язань  перед П.о. банку;  2) при-д- бання активів П.о. банку; 3) придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних П.о. банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою.

електронний пристрій, за допомогою якого держатель платіжної картки має змогу сплатити за товари, послуги або отримати готівку в касах уповноважених банків. В результаті проведеної операції, держатель картки обов'язкового отримує чек.

спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого поручитель повністю або частково бере на себе відповідальність у разі настання передбаченого випадку виконати перед кредитором зобов’язання боржника.

П. можна розглядати як різновид фінансової гарантії.

Відношення П. регулюються положеннями розділу «Зобов’язальне право» Цивільного кодексу України, згідно з яким договір поруки укладається між поручителем, боржником і кредитором виключно в письмовому вигляді.

З правової точки зору договір поруки створює зобов’язання для поручителя, а тому його зобов’язальною стороною є саме поручитель. Іншою стороною договору поручительства може бути кредитор за основним зобов’язанням або інша особа, включаючи боржника.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України боржник і поручитель відповідають перед кредитором солідарно.

Особливість П. полягає в тому, що зобов’язання за договором поруки має характер додаткового(акцесорного) по відношенню до основного зобов’язання. Це означає, що припинення основного зобов’язання одночасно припиняє дію договору поруки.

Відносини  поручительства  оформлюються  шляхом  укладання договору П.

У вітчизняній банківській практиці при кредитуванні фізичних осіб (споживче, іпотечне кредитування) банки з метою додаткового забезпечення наданого кредиту можуть залучати поручителів боржника для солідарної відповідальності в разі неможливості виконання основним позичальником своїх зобов’язань. Зазвичай, такими поручителями стають близькі родичі або друзі позичальника, яким останній не сплачує ніяких коштів.

вид банківського рахунка, який відкривається банками юридичним i фізичним особам на договірній основі для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. П.р. відкривається підприємствам усіх видів і форм власності, їх відокремленимпiдpоздiлам, а також фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства.

До поточних рахунків також належать: 1) рахунки за спеціальними режимами використання, які відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України; 2) поточні рахунки типу «Н», відкриті в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб – нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України; 3) поточні рахунки типу «П», відкриті в національній валюті постійним представництвам; 4) поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів; 5) інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам- інвесторам для здійснення інвестиційної діяльності в Україні, а також для повернення  іноземної  інвестиції  та  прибутків,  доходів,  інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.

П.р. фізичним особам – не суб’єктам підприємницької діяльності відкриваються як вклади до запитання i використовуються їх власниками для здійснення розрахункових операцій як i П.р. юридичних осіб.

Порядок відкриття i закриття П.р. регламентується Національним банком, а конкретні умови визначаються банками, які такі рахунки відкривають. Власник П.р. самостійно розпоряджається коштами, які на ньому розміщено, та може зняти з цього рахунка суму, що не перевищує фактичний залишок. У разі потреби в коштах, що перевищує суму залишку, використовують П.р. з овердрафтом і контокорентні рахунки. Інколи такі рахунки відносять до кредитних.

Підприємства мають право відкривати кілька різних рахунків, один з яких визначається головним. В окремих країнах замість одного П.р. використовують два окремі рахунки – поточний і розрахунковий.

перевищення доходів банку над витратами. П.б. формується врезультаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банку.

Доходи банку складаються з: відсотків за надані кредити; відсотків, сплачених банками-кореспондентами;плати за розрахункове та касове обслуговування клієнтів; позитивної курсової різниці від операцій в іноземній валюті; доходів від операцій з цінними паперами; доходів від факторингових, лізингових, трастових операцій, інформаційних, консультаційних послуг; відшкодування клієнтами поштових, телеграфних витрат; доходів від участі в діяльності інших організацій та ін.

Витрати банку складаються з: виплати відсотків за пасивними операціями (за поточними та депозитними рахунками, облігаціями, депозитними сертифікатами); плата за кредитні ресурси, одержані від інших банків і від центрального банку; оплати послуг з кореспондентських відносин; комісії за операціями з іноземною валютою; витрат на інкасацію виручки; оплати послуг (обчислювальних центрів, аудиторських, поштових, телеграфних); витрат на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів; витрат на рекламу; амортизаційних відрахувань основних фондів; витрат, пов’язаних з виготовленням і впровадженням платіжно-розрахункових документів; платежів зі страхування майна та діяльності банків; витрат на утримання апарату; інших витрат (збитки від списання безнадійної заборгованості клієнтів, штрафи, сплачені за порушення правил ведення операцій тощо).

Балансовий П.б. також включає прибуток госпрозрахункових підприємств банків. Прибуток, що залишився після сплати податків (чистий прибуток), використовується для виплати дивідендів, формування резервного фонду, фонду розвитку, матеріальне стимулювання.

– банк, що відповідає хоча б одному з таких критеріїв: 1) банк допустив зменшення розміру регулятивного капіталу та/або нормативів капіталу банку, встановленого законом та/або нормативно- правовими актами Національного банку України, на 10 і більше відсотків протягом звітного місяця; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п’ять і більше робочих днів тому; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк порушив вимоги законодавства щодо порядку подання та/або оприлюднення звітності, в тому числі подав Національному банку України та/або оприлюднив недостовірну звітність, що призвело до суттєвого викривлення показників фінансового стану банку; 5) систематичне незабезпечення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Національний  банк  України  має  право  віднести  банк  до категорії П.б.з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами. П.б. повинен перебувати під посиленим контролем Національного банку України.

1) відстрочка; 2) продовження строку/терміну дії договору тощо.

один із інструментів грошово- кредитної політики Національного банку України, який використовується з метою регулювання попиту та пропозиції на грошові кошти шляхом зміни процентних ставок за своїми операціями та шляхом надання рекомендацій щодо встановлення процентних ставок за активними та пасивними операціями банків (індикативні ставки) з метою впливу на процентні ставки суб’єктів грошово- кредитного ринку та дохідність фінансових операцій.

Процентна ставка – встановлений розмір плати за розміщені чи залучені кошти, що встановлюється Національним банком як важіль впливу на економічні процеси, застосовується у сферах економіки, банківської та зовнішньоекономічної  діяльності,  а  також  як  інструмент  антиінфляційних заходів.

З метою ефективного управління грошово-кредитним ринком, обсягами грошової маси в обігу, виконання функції кредитора останньої інстанції Національний банк встановлює за своїми операціями такі процентні ставки: облікову; за кредитами овернайт; рефінансування; за стабілізаційними кредитами; за депозитамиовернайт; ставки залучення тимчасово вільних коштів банків.

Процентні ставки за своїми операціями Національний банк оголошує щоденно.

встановлена банком ставка, за якою у визначені в договорі строки виплачуються проценти; її розмір, як правило, встановлюють у річному обчисленні відповідно до одиниці використаного капіталу (позики, суми боргу).

дохід, що виплачується за користування фінансовими коштами, виражений у вигляді річної процентної ставки. П.д. виплачується власникам фінансових інструментів, дохідність яких визначається в процентах.

стороння організація, яка здійснює процесинг операцій з платіжними картками (авторизація, кліринг, списання, технічна підтримка платіжних карток тощо).

діяльність, яка включає в себе виконання авторизації, моніторинг, збір, оброблення, зберігання й надання членам платіжної системи та розрахунковому банку платіжних повідомлень за операціями з платіжними картками.

рахунок, відкритий банком своєму банку- кореспонденту, на якому відображаються всі операції, що здійснюються за його дорученням. Походить від італ. loro conto – «Ваш рахунок у нас». При встановленні кореспондентських відносин передбачається валюта рахунка, умови платежів у межах наявних на рахунку сум чи можливий овердрафт тощо. Зазвичай, за рахунками лоро нараховуються проценти та комісійна винагорода за виконання доручень.

Інколи Р.л. розглядають як вид кореспондентського рахунка за міжнародними розрахунками, який відкривається у вітчизняному банку на ім’я іноземного банку.

кореспондентський рахунок банку, відкритий у банку-кореспонденті, на якому відображуються всі взаємні платежі. Походить  від  італ. nostro conto –  «наш  рахунок  у  Вас».  Умови ведення Р.н. обговорюються при встановленні кореспондентських відносин між двома банками: визначається валюта рахунка, умови платежів у межах наявних на рахунку сум чи в порядку овердрафту, комісійні тощо. Зазвичай, при веденні Р.н. нараховуються проценти та комісійна винагорода за виконання доручень. 

механізм, який використовує Національний банк України з метою управління грошово- кредитним   ринком  у   межах   визначених   монетарних   параметрів.

Для Р.л.б. Національний банк України з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі інструменти: операції з рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт,  кредити  рефінансування);  операції репо (операції прямого репо та зворотного репо); операції з власними борговими зобов’язання- ми (депозитні сертифікати та овернайт до 90 днів); операції з державними облігаціями України.

один із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе у процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості та стабільності банківської діяльності. Р.к. банку складається із основного та додаткового капіталу. 

Основний капітал банку включає статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій та додаткових внесків акціонерів у статутний капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати наступним критеріям: 1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання; 2) фонди та рух коштів до них і з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку; 3) фонди повинні бути в розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого та негайного використання в разі появи збитків; 4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.

Додатковий капітал, за умови затвердження Національним банком України, може включати: 1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати таку саму якість і природу, як і розкритий капітальний резерв); 2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання); 3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям: вони є незабезпеченими банком, субординованими та повністю сплаченими; вони не можуть бути погашені за ініціативою власника; вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги про припинення торгових операцій; вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати; 4) субординований борг (звичайні незабезпечені банком боргові капітальні інструменти, які за умовами договору не можуть бути вилучені з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума субординованого боргу, включеного в капітал, щорічно зменшується на 20% її первинного розміру протягом п’яти останніх років дії договору. В разі, якщо субординований борг наданий в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України, він враховується при розрахунку капіталу за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на звітну дату.

Національний банк України має право визначати своєю постановою інші складові додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. Додатковий капітал не може бути більш як 100% основного капіталу.

Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір Р.к. нижче мінімально встановленого рівня. Р.к. банку не може бути меншим за статутний капітал. Ця вимога не поширюється на новостворений банк протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії. Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення.

Відповідно до чинного законодавства мінімальний розмір Р.к. (Н1) має становити 200 млн. грн. Розмір Р.к.банку не може бути меншим, ніж його статутний капітал.

– резерви під можливі збитки від проведення активних операцій, які мають певну ймовірність виникнення. Суму таких резервів визначають як частину вартості негативно класифікованих активів, яку банк з певною мірою достовірності, на основі попереднього досвіду, може вважати втраченою і відтак відносить на витрати своєї діяльності. З точки зору обліку резерви є контрактивним регулюючим рахунком, який зменшує облікову вартість активів. Резерви під втрати за активними операціями не включаються до капіталу банку. Ці резерви складаються з резервів під кредитні ризики, резервів під нараховані доходи, резервів під дебіторську заборгованість та резервів під кореспондентські рахунки.

позиція банку на ринку залежно від певних параметрів і показників діяльності, фінансового стану, виконання економічних нормативів, вимог законодавства тощо. ВизначенняР. є одним із методів аналізу, який дозволяє одержати комплексну оцінку фінансового стану банків і порівняти їх між собою.

З метою встановлення Р. розробляються певні системи кількісних і якісних показників діяльності банку, методики їх розрахунку, порядок обробки даних, їх інтерпретації тощо. Рейтинговий підхід передбачає встановлення кількох рівнів (груп, категорій) фінансового стану та інших параметрів діяльності банку, тісно пов’язаних між собою.

Такі системи називають системами рейтингування. Кінцевим результатом рейтингової оцінки є віднесення певного банку до тієї чи іншої групи, а для державних рейтингових систем – ще й розроблення рекомендацій щодо подальшої діяльності банків.

На практиці використовують три основні методи побудови Р.: номерний, бальний та індексний.

Найвідомішими  системами рейтингування банків  є  системи,  розроблені світовими лідерами  у цій  сфері –    рейтинговими компаніями Standard& Poor’s, Moody’s Investors Service та Fitch Ratings.

Національний банк визначає Р. банків за результатами кожної інспекційної перевірки. Базовим вважають рейтинг, визначений за результатами останньої інспекційної перевірки банку.

Поряд з рейтингуванням банків Національним банком існує система внутрішніх банківських Р. Внутрішні Р.– це стандартизована оцінка індивідуального кредитного ризику, яка виражається як узагальнений показник, що має літерну або цифрову семантику. Банк визначає рейтинг контрагента самостійно, на підставі внутрішньої методології.

термін використовується переважно для характеристики процесу зміни або відновлення статутних капіталів банків або інших фінансових установ (від лат. re – повторна дія)– 1) зміна структури капіталу банку чи фінансової установи шляхом конвертації цінних паперів, наприклад, заміни облігацій акціями; 2) передача на основі відповідних процедур всіх або частини акцій банку чи фінансової установи іншим власникам;

3) викуп державою банків шляхом обміну їх активів на облігації внутрішньої державної позики з подальшою їх монетизацією центральним банком. Наприклад, Р. державою в 2009 р. комерційних банків «Київ», «Родовідбанк» і «Укргазбанк», внаслідок чого фактично відбулася їх націоналізація.

відносний показник економічної ефективності, який відображає рівень ефективності використання ресурсів і капіталу банку. Коефіцієнт Р. розраховується як відношення операційного прибутку до активів, ресурсів або потоків, що її формують. Р. може бути виражена показниками прибутку в розрахунку на одиницю вкладених коштів або показниками прибутку, що міститься в кожній одержаній грошовій одиниці. Основними показниками, що характеризують Р. банківської діяльності, є ROA, ROE.

ROA (Return on Assets) – показник Р. використання активів банку. Розраховується як відношення прибутку банку після оподаткування на звітну дату до середньої вартості використовуваних банком активів за відповідний період і виражається у процентах.

ROE (Return on Equity) – показник Р. використання статутного капіталу банку. Розраховується як відношення прибутку банку після оподаткування на звітну дату до середньої вартості балансового капіталу за відповідний період і виражається у процентах.

злиття, приєднання, поділ, виділення банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття майна банку, коштів, прав і обов’язків правонаступниками.

операції з надання банкам кредитів у встановленому Національним банком порядку. Основною метою Р. є регулювання ліквідності банків на виконання Національним банком функції кредитора останньої інстанції. Для цього Національний банк використовує такі кредити Р.:  1)  постійно  діюча  лінія  рефінансування  для  надання  банкам кредитів овернайт; 2) кредити рефінансування строком до 90 днів.

За потреби підтримки ліквідності банків на більш тривалий строк Національний банк України може прийняти рішення щодо здійснення рефінансування шляхом проведення тендерів строком до 360 днів.

На основі постійно діючої лінії Р. Національний банк здійснює підтримку короткострокової (миттєвої) ліквідності банку в національній валюті шляхом надання кредиту овернайт: 1) під забезпечення державними облігаціями України (крім облігацій зовнішньої державної позики) або депозитними сертифікатами; 2) без забезпечення (бланковий кредит).

Р. банків здійснюється шляхом проведення кількісного або процентного тендера. Тендери проводяться з такою періодичністю: 3 середи підряд – Р. строком до 14 днів і одна середа – Р. строком до 90 днів.

Національний банк України здійснює Р. банків шляхом проведення тендерів лише під відповіднезабезпечення. Перелік прийнятного забезпечення щоквартально доводиться до відома банків.

Національний банк України здійснює Р. банків за процентною ставкою, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку України, та яка протягом дії кредитного договору не підлягає коригуванню.

система управління ризиками, що включає в себе стратегію та тактику управління та спрямована на досягнення основних бізнес-цілей банку. Ефективний Р.-м. включає: систему управління; систему ідентифікації та вимірювання; систему супроводження (моніторингу та контролю).

Комплекс дій з Р.-м. має на меті забезпечити досягнення таких цілей: 1) ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком і його керівництвом; 2) ризики мають бути в межах рівнів толерантності, встановлених спостережною радою; 3) рішення з прийняття ризику мають бути конкретними, чіткими та відповідати стратегічним завданням діяльності банку; 4) очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик; 5) розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк; 6) стимули для досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

До процесу Р.-м. мають бути залучені:   1) спостережна рада – у межах своїх функцій та  відповідальності     перед власниками банку, вкладниками/контрагентами та органами банківського нагляду; 2) правління банку – у межах своїх повноважень та відповідальності перед спостережною радою банку, вкладниками/контрагентами та органами банківського нагляду; 3) підрозділ з ризик-менеджменту – в межах своїх функцій щодо виявлення, кіль- кісної та якісної оцінки, контролю та моніторингу ризиків; 4) бек-офіси – у межах своїх функцій контролю за дотриманням встановлених вимог; 5) фронт- офіси – у межах своїх функцій прийняття банком ризиків у рамках доведених повноважень.

Безпосередню відповідальність за організацію та реалізацію Р.-м. в банку несе правління банку.

Для здійснення процесу Р.-м. в банку створюється спеціальний структурний підрозділ, у якому зосереджено функції управління ризиками. Підрозділ з Р.- м. повинен бути підпорядкований голові правління або іншому керівнику вищого виконавчого органу банку.

ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку.

Р.б.д. випливають із специфіки банківської діяльності, що здійснюється в умовах ринкових відносин, і означають імовірність одержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансових утрат і, як наслідок, до банкрутства банків.

З точки зору банку ризик – це потенційна можливість недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. Такі збитки можуть бути прямими (втрата доходів або капіталу) чи непрямими (накладення обмежень на здатність банку досягати своїх бізнес-цілей).

З метою здійснення банківського нагляду Національний банк України виділив дев’ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно- технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик. Ці види ризиків не є взаємовиключними. Будь-який банківський продукт або послуга моженаражати банк на кілька ризиків.

документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

(settlement and cash services) – послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов’язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

форма банківського обслуговування клієнтів, яка побудована на використанні інформаційних технологій, що забезпечують клієнтам можливість дистанційного отримання фінансової інформації та управління банківськими рахунками.

цінний папір, випущений банком, як письмове свідоцтво про депонування грошових коштів, та яке засвідчує право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту та процентів за ним.

платіжна організація, учасники системи розрахунків та взаємовідносини, що виникають між ними щодо здійснення розрахунків за валютні цінності та фінансові інструменти.

офіційно визнана вдосконалена система рейтингової оцінки банків, яку широко використовують наглядові органи багатьох країн світу. Система CAMELSО є бальною та ґрунтується на поєднанні оцінки кількісних та якісних показників, бухгалтерського підходу та професійного судження. Нагляд за банками, що ґрунтується на оцінках ризиків за цією рейтинговою системою, полягає у визначенні загального стану банку на підставі стандартизованих критеріїв, що охоплюють усі напрямки його діяльності.

Метою оцінки банків за рейтинговою системою CAMELSО є визначення їх фінансового стану, якості менеджменту та корпоративного управління, прозорості операцій та ефективності внутрішніх контролів, управління ризиками; виявлення недоліків, що можуть призвести до банкрутства банку та вимагають посиленого контролю з боку органів банківського нагляду, а також вжиття відповідних заходів для виправлення недоліків і стабілізації фінансового стану банку.

Основою рейтингової системи CAMELSО є оцінка ризиків і визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами:

1. Капітал – Capital Adequacy (C) – оцінка розміру капіталу банку з точки зору  його  достатності  для  захисту  інтересів  вкладників  і підтримки платоспроможності.

2.   Якість активів – Asset Quality (A) – спроможність забезпечити повернення активів, вплив проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3.   Менеджмент і корпоративне управління – Management (M) – оцінка методів управління банком з точки зору принципів корпоративного управління, ефективності діяльності, методів управління та контролю.

4.   Надходження – Earnings (E) – достатність доходів банку для перспективного розвитку та зростання.

5. Ліквідність – Liquidity (L) – здатність банку забезпечити своє¬часне та повне виконання своїх зобов’язань.

6.   Чутливість до ринкових ризиків – Sensitivity to Risk (S) – ступінь реагування банку на зміну ситуації на ринку.

7. Операційний ризик – Operational Risk (О) – здатність банку ефективно управляти операційним та інформаційним ризиком з метою недопущення/мінімізації фінансових втрат внаслідок реалізації ризиків.

Комплексна рейтингова оцінка за рейтинговою системою CAMELSО визначається для кожного банку відповідно до рейтингових оцінок за зазначеними сімома компонентами. Рейтингова система дає можливість оцінити всі фактори, за якими оцінюється якість управління та контролів, рівень ризику, фінансовий стан і якість операцій кожного банку.

За рейтинговою системою CAMELSО для кожного банку встановлюється цифровий рейтинг за сімома компонентами, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із цих компонентів, з урахуванням їх ваги. При цьому розрахунок комплексна оцінка може перевищувати найнижчу з оцінок за компонентами не більше ніж на один бал.

Кожен        компонент        рейтингової        системи оцінюється за чотирьохбальною шкалою, де оцінка "1" є найвищою, а оцінка "4" – найнижчою.

Комплексна рейтингова оцінка банку свідчить:

•  "1" - про те, що банк є надійним за всіма показниками, спроможним протистояти більшості економічних спадів (крім надзвичайних), уважається стабільним і таким, що має кваліфіковане керівництво;

• "2" - про те, що банк має недоліки в роботі, і якщо ці недоліки не будуть усунені, то вони можуть призвести до значних проблем, пов’язаних з платоспроможністю та ліквідністю;

•    "3" - про те, що банк має суттєві недоліки в роботі, загальна платоспроможність банку під загрозою. Така комплексна рейтингова оцінка свідчить про те, що потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду;

• "4" - про те, що ліквідність і платоспроможність банку незадовільні, банк потребує спеціальних оздоровчих заходів та негайних конкретних дій служби банківського нагляду.

банк, неможливість функціонування якого спричиняє значний вплив на функціонування банківської системи в цілому. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» С.б. – банк, зобов’язання якого становлять не менше 10% від загальних зобов’язань банківської системи.

кредит, який надає Національний банк України платоспроможному банку для підтримки ліквідності до двох років під програму фінансового оздоровлення банку. Національний банк має право приймати рішення про продовження строку користування С.к. на строк до одного року. Загальний строк користування С.к. з урахуванням усіх продовжень строку користування не може перевищувати п’яти років.

Рішення про надання чи відмову в наданні С.к., зміну умов кредитного договору, погодження графіка повернення кредиту та сплати процентів за користування ним приймає Правління Національного банку України в межах монетарних можливостей. Національний банк України має право приймати рішення  щодо  взяття  під С.к. однорідного  або  змішаного забезпечення. С.к. надається під визначений Національним банком перелік основного чи додаткового забезпечення. Процентна ставка за С.к. є змінною і встановлюється на основі облікової ставки Національного банку України відповідно до Положення про надання С.к. банкам України.

– комплексна характеристика стану банківської системи, при якому реалізується її сутність і призначення в економічній системі країни, адекватно та ефективно виконуються її функції, а також забезпечується спроможність підтримувати рівновагу та відновлювати стан після зовнішніх потрясінь чи посилення диспропорцій, будь-яких відхилень від безпечних параметрів, спричинених кризовими явищами (спадом економіки, фінансовою кризою, трансформацією економіки тощо). С.б.с. характеризується надійністю, збалансованістю та пропорційністю функціонування її структурних елементів, здатністю зберігати стійку рівновагу та надійність протягом тривалого часу.

С.б.с. розглядається як ситуація, коли в національній банківській системі не відбуваються банкрутства банків; або як ситуація, коли національна банківська система є стійкою та прибутковою і повністю відповідає національному законодавству, а також принципам управління ризиками, встановленими Базельським комітетом з питань банківського нагляду.

Банківську систему вважають стабільною, якщо вона: 1) полегшує ефективний розподіл фінансових ресурсів у просторі та часі; 2) дозволяє здійснювати оцінку, котирування, розподіл та управління фінансовими ризиками; 3) зберігає здатність виконувати ці найважливіші функції навіть за умов зовнішніх потрясінь або посилення диспропорцій.

Оскільки фінансова система сприймається як динамічна система, то її стабільність розглядається, насамперед, з точки зору відповідності конкретному стану, якого вона повинна досягти після певних змін, трансформацій чи потрясінь. С.б.с. є чинником забезпечення стабільності фінансової та економічної систем і економічної безпеки держави. На сьогоднішній день сприяння або забезпечення С.б.с. є однією із основних функцій центральних банків.

процентна ставка, за якою Національний банк України надає банкам на визначений строк кредити рефінансування. Національний банк встановлює процентну ставку за кредитами рефінансування під час проведення кількісного тендеру щодо реалізації обсягів рефінансування. С.р. визначається на основі облікової ставки Національного банку залежно від строку та виду рефінансування. С.р. не може бути меншою, ніж облікова ставка. Національний банк може встановлювати С.р. за результатами проведення процентних тендерів залежно від пропозиції вартості на кошти Національного банку, що надходять від банків. На процентному тендері заявки банків задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи із найвищої, і далі поступово до закінчення запропонованого Національним банком обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків. На процентному тендері ціна «відсікання» серед запропонованих банками  процентних  ставок  не  може  бути  нижчою,  ніж  облікова ставка. С.р. протягом кредитного договору не підлягає коригуванню.

метод кількісної оцінки ризику, який полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора – валютного курсу, процентної ставки тощо. Поєднання цих величин дає уявлення про те, яку суму збитків чи доходів отримає банк, якщо події розвиватимуться за закладеними припущеннями. С.-т. широко використовується для оцінки кредитного ризику, ризику ліквідності, валютного ризику, ризикузміни процентної ставки та вартості активів.

Метою С.-т. є оцінка ризиків та визначення спроможності протистояти потрясінням на фінансовому ринку.

Найбільш поширеними об’єктами С.-т. є: різка зміна відсоткових ставок за внутрішніми чи зовнішніми запозиченнями, кредитами, цінними паперами тощо; суттєві коливання валютних курсів; кредитний ризик у кредитних портфелях; різкі зміни в обсягах і структурі капіталу фінансової установи, вартості застави при іпотеці; зниження ліквідності та можливість дефолту банку; ймовірність виникнення системного ризику на основі різкого зниження ліквідності чи втрати капіталу тощо.

Як  базові  фактори  ризиків  Національний  банк рекомендує  використовувати такі: 1) макроекономічні показники: стабільність економічної ситуації (економічний спад, радикальна зміна вектора розвитку економіки, дефолти першокласних компаній-позичальників тощо); значні коливання курсу національної валюти; відкритість і доступність міжбанківського ринку; рівень політичної та міжнародної стабільності; стійкість фінансових ринків, у т.ч. можливість протидіяти спекулятивним атакам; зміни процентних ставок, наприклад, LIBOR, облікової ставки тощо; можливість знецінення майна, яке надано в забезпечення за кредитними операціями банків (зокрема, через падіння цін  на  ринку  нерухомості,  кризу  окремих  галузей  економіки тощо); волатильність цін на енергоресурси; 2) мікроекономічні показники: можливість доступу банку до зовнішніх джерел підтримання ліквідності; конкурентна позиція банку (визначена за методикою SWOT-аналізу як узагальнена оцінка).

Для проведення С.-т. використовують такі методи: тести чутливості, тести сценаріїв, і тести екстремальних величин.

це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті цих рахунків.

субординований борг, який зараховується до капіталу банку.

Субординований борг – звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до договору не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації банку повертаються інвестору після погашення претензій інших кредиторів. Сумасубординованого боргу, включеного до капіталу банку, щорічно зменшується на 20% її первинного розміру протягом п’яти років дії договору.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, включають до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку України.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою їх врахування до додаткового капіталу банку у вигляді позик, кредитів, депозитів юридичних осіб може здійснюватися як шляхом укладення прямих договорів між банком- боржником та інвестором, так і шляхом випуску банком-боржником облігацій.

Мінімальна  сума залучених коштів наумовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій становить 100 тис. грн. У разі залучення коштів на умовах субординованого боргу від однієї особи в сумі більше 2 млн. грн., укладається прямий договір.

Банки мають право залучати субординований борг від юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів у грошовій формі та в банківських металах.

Процентна ставка за субординованим боргом не може перевищувати протягом  усього  періоду  дії  угоди  максимальної  ставки залучення субординованих коштів, встановленої рішенням Правління Національного банку України з огляду на економічні умови на ринку банківських послуг. У разі залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій процентна ставка залишається незмінною протягом усього періоду обігу облігацій.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, не можуть бути заставою за кредитами та іншими операціями банку-боржника. Дострокове погашення субординованого боргу може відбуватися за ініціативою банку- боржника та за згодою інвестора за умови отримання дозволу Національного банку України на дострокове погашення субординованого боргу.

частина загального портфеля банку, що складається з об’єктів, щодо яких банк має чіткі наміри продати в найближчому майбутньому та отримати спекулятивний дохід від коливання цін (курсів). Як правило, до торгового портфеля відносяться цінні папери, валюта та банківські метали. До торгового портфеля також відноситься та частина позиції банку, яка утворилася внаслідок проведення клієнтських операцій. З точки зору управління банком керівництво повинно завжди мати оперативну інформацію щодо поточної вартості об’єктів, що входять до торгового портфеля. Відтак торговий портфель підлягає постійній переоцінці на ринкову вартість і тому перебуває під впливом ризику зміни ринкових умов.

термін походить від лат. transactio – дія, договір і характеризує: 1) операцію щодо переказу коштів з одного рахунка на інший; 2) ініційовану власником картки послідовність повідомлень, які передають один одному учасники системи для обслуговування власника картки (здійснення доступу до рахунка з метою його дебетування, кредитування чи з’ясування його стану); 3) угоду з цінними паперами; 4) бухгалтерську проводку; 5) угоду, яка супроводжується взаємними поступками. Основними характеристиками Т. є: неподільність, узгодженість, надійність, ізольованість від інших Т. Термін Т. також часто використовують для характеристики будь-якої результативної фінансової чи комерційної операції.

У банківській та економічній практиці, зазвичай, використовується напис – «транСакція», а в техніці та інформатиці – «транЗакція».

будь-яке зобов’язання, що є:

1) контрактним зобов’язанням передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому суб’єкту або обмінятися фінансовим активом чи фінансовим зобов’язанням з іншим суб’єктом за умов, які є потенційно несприятливими для банку; 2) контрактом, розрахунки за яким здійснюватимуться (можуть здійснюватися) власними інструментами капіталу суб’єкта та який є непохідним інструментом, за яким банк зобов’язаний надавати змінну кількість власних інструментів капіталу або ж похідним інструментом, розрахунки за яким здійснюватимуться іншим чином, ніж обмін фіксованої суми грошових коштів на фіксовану кількість власних інструментів капіталу банку.

Ф.з., призначене для перепродажу, – зобов’язання, що виникає внаслідок випуску фінансового інструмента з метою подальшого продажу для отримання прибутку від короткотермінових коливань його ціни та/або винагороди посередника.

відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.

1) грошові кошти та їх еквіваленти; 2) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства; 3) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; 4)інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Ф.а. створюються шляхом здійснення фінансових операцій за рахунок власного капіталу та залучених коштів. У структурі фінансових інструментів Ф.а. належить найбільша питома вага, а в структурі Ф.а. – банківським кредитам.

За методологією МВФ Ф.а. поділяють на: 1) двосторонні активи, відношення між двома сторонами (актив та зобов’язання) – готівка та депозити; позичка, цінні папери, крім акцій; похідні фінансові інструменти, якими торгують на ринку; акції та інші інструменти участі в капіталі; комерційні кредити; інші рахунки дебіторів і кредиторів: 2) активи без паралельних зобов’язань – монетарне золото, СПЗ; 3) умовні Ф.а. – угоди про подальший викуп, фінансовий лізинг; 4) позабіржові похідні фінансові інструменти – більшістьсвопів та угод про майбутню процентну ставку; інші похідні фінансові інструменти, які мають ринкову вартість.

будь-який контракт, результатом якого є створення фінансового активу одного суб’єкта господарювання і фінансового зобов’язання або інструменту власного капіталу іншого суб’єкта господарювання. Ф.і. – це контракт, за яким одночасно в одного суб’єкта господарювання виникає фінансовий актив, а в іншого – фінансове зобов’язання або інструмент власного капіталу. Ф.і. – фінансові активи чи пасиви, які можна купувати та продавати на ринку та за допомогою яких здійснюється розподіл та перерозподіл створеного капіталу. Ф.і. – юридичний документ, що відображує певні договірні взаємовідносини, або який надає певні права.

Ф.і. поділяють на: валютні (обмін однієї грошової одиниці на іншу); відсоткові (активи, які приносять прибуток за твердими, плаваючими чи змінними ставками); цінові (акції, дорогоцінні метали, сировина, товари) інструменти.

Відповідно до Стандарту бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» Ф.і. поділяють на фінансові активи, фінансові зобов’язання, інструменти власного капіталу та похідні Ф.і.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» Ф.і. – цінні папери, строкові контракти (ф’ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) в разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у т.ч. тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).

для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Розрахунки за участю фізичних осіб, не пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.

Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

операційний підрозділ банку та інші його структурні одиниці, які відповідають за розвиток і управління взаємовідносинами з контрагентами. У Ф.-о. відбувається безпосереднє спілкування з клієнтами, первинна верифікація наданих клієнтами даних, збір і аналіз поданого пакету документів, підготовка угод з клієнтами тощо.

це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній Валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів на фінансовому ринку України ставка FIDRможе змінюватись (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому Сторонами у Кредитному договорі.

метод пом’якшення ризику, який полягає у визначенні об’єкта Х. та підборі до нього адекватного інструменту Х. Полягає в компенсації збитків від об’єкта Х. за рахунок прибутку від інструменту Х., які виникають за одних і тих самих умов чи подій. За наявності схеми Х. банк повністю ліквідує як ризик, так і можливість отримання додаткового прибутку: у разі, якщо умови чи події будуть сприятливими з точки зору об’єкта Х., будь- який прибуток автоматично перекриватиметься збитками від інструменту Х.