Група 305

Урок 1. Зміни в системі влади. Неосталінізм

Урок 2. Конституція УРСР 1978 р. Вплив міжнародних процесів на ситуацію в Україні

Урок 3. Активізація дисидентського руху: течії, форми та методи боротьби. «Самвидав». «Український вісник». (Українська Гельсінська група/УГГ)

Урок 4. Наростання економічної кризи. Уповільнення темпів зростання промисловості. Провал Продовольчої програми

Урок 5. Феномени радянського повсякдення: «хрущовки», «дефіцит», «черги». Етносоціальні зміни в УРСР

Урок 6. Практичне заняття. Повсякденне життя в місті та в селі (на прикладі кількох українських населених пунктів або родинних історій 1970–1980-х рр.)

Урок 7. Особливості розвитку культури. Українське поетичне кіно. Український спорт

Урок 8. Узагальнення. Тематичний контроль

1. Презентація до уроку 1 

2. Терміни: застій, неосталінізм, розвинений соціалізм, геронтократія, дефіцит.

Дійові особи: Леонід Брежнєв, Петро Шелест, Володимир Щербицький 

1. Презентація до уроку 

2. В зошит виписати значення термінів: радянський народ, розвинений соціалізм та на статтю 6 Конституції.

1. Перегляньте презентацію за посиланням: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/prezentaciyi/ukrayinska-gelsinska-grupa-u-shemah-i-personaliyah

2. В зошит виписати слайди 6, 7, 8, 16.

3. Домашнє завдання: https://www.classtime.com/code/8W7E23     

1. Презентація до уроку доступна за посиланням: https://docs.google.com/presentation/d/1-NbierLXp8j9Ywm1kzJxT6C2ypWm3BUt/edit?usp=sharing&ouid=117538915931496166795&rtpof=true&sd=true 

2. Зверніть увагу на суть "косигінської реформи" та продовольчої програми.

Презентація до уроку Зверніть увагу на терміни "дефіцит", "хрущовка", "черга".

https://app.wizer.me/learn/SOYFRQ

Обов'язково вказуйте своє ім'я та прізвище. Зверніть увагу, що відповіді надійдуть автоматично.

Підготовка до ЗНО: повторення етапів розвитку після Другої світової війни 1945-1985: https://wordwall.net/ru/resource/27280241 

Відео про те як зароджувалася українська естрада: https://www.youtube.com/watch?v=o47w3f8DZgM 

Повторення:

• розвинений соціалізм

• - косигінські реформи;

• провал косигінських реформ

Частина 1:  https://www.youtube.com/watch?v=GCybP0kW4U8 

• Спротив дисидентів 

• Прихід до влади Щербицького і масові арешти дисидентів 

• Українська Гельсінська група

• Нова хвиля русифікації

• Культура і наука 

Частина 2: https://www.youtube.com/watch?v=kG19IltduUM 

Урок 9. Політика «перебудови-прискорення-гласності» та її наслідки в УРСР

Урок 10. Чорнобильська катастрофа: передумови, позиція влади, заходи для подолання, наслідки

Урок 11. Народний рух України за перебудову. Перші альтернативні вибори (1990 р.). «Декларація про державний суверенітет України». «Революція на граніті»

Урок 12. «Акт проголошення державної незалежності України». Всеукраїнський референдум і вибори Президента України 1 грудня 1991 р.

Урок 13. Практичне заняття. Злочини тоталітарних імперій у ХХ столітті: уроки для України

Урок 14. Узагальнення. Тематичний контроль

https://www.youtube.com/watch?v=BatTPGKohBk

Презентація до уроку  Зверніть увагу на приховування факту трагедії

1. Презентація до уроку доступна за посиланням: https://docs.google.com/presentation/d/14GOyzsKGrd1y05TJG3h8cZPUbzh_7HkL/edit?usp=sharing&ouid=117538915931496166795&rtpof=true&sd=true 

Щоб зберегти СРСР і покласти край «параду суверенітетів», союзне керівництво вирішило ініціювати укладення нового Союзного договору (до того ж широкій громадськості завдяки дослідженням львівського історика Ярослава Дашкевича стало відомо, що Союзний договір 1922 р. так і не був підписаний, а його підмінили Конституцією СРСР 1924 р.). В Україні до підписання Союзного договору ставилися неоднозначно. Під тиском громадськості 17жовтня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла постанову, у якій визнавалося передчасним підписання нового Союзного договору до затвердження нової конституції України.

20 листопада 1990 р. РРФСР та УРСР підписали угоду про визнання суверенітету одна одної та необхідність співпраці на взаємовигідних умовах. Аналогічну угоду Україна підписала з Казахстаном. Таким чином, союзний центр фактично було усунуто, формувалися обриси конфедеративного союзу.

23 листопада 1990 р. було подано проект Союзного договору, який обмежував права республік, передбачав формування союзних органів влади з великими повноваженнями у сфері міжнародних відносин та фінансів. Передбачався пріоритет союзних законів над республіканськими. Такий проект у республіканських лідерів не викликав особливого ентузіазму. Тому консервативні сили, зокрема депутатська група «Союз» Верховної Ради СРСР, закликали М. Горбачова як президента винести на всесоюзний референдум питання щодо майбутньої долі СРСР. 

На референдум було винесено таке питання:

«Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?».

Навмисно ускладнене формулювання, а також зловживання висловами, що не мали юридичного змісту («оновлена федерація», «повною мірою»), були потрібні комуністичному партійному апарату, щоб заручитися підтримкою народу, але залишити собі свободу дій. Відбулася відверта політична спекуляція на природному бажанні населення досягти стабільності.

У цій ситуації Голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук запропонував одночасно із всесоюзним референдумом провести в Україні опитування населення щодо суті майбутнього єдиного державного утворення. Верховна Рада УРСР затвердила додаткове запитання:

«Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?».

17 березня 1991 р. відбувся референдум, у якому взяли участь 83,5 % виборців. Народ України відповів позитивно і на перше (70,2% від кількості тих, хто взяв участь у голосуванні), і на друге запитання (80,2 %). Незважаючи на суперечливість результатів референдуму й опитування (на голосування виносили по суті різні форми національно-державного устрою), було очевидним, що громадська думка в Україні схиляється в бік незалежності. Таким чином, не вступаючи в пряме протистояння з президентом та Верховною Радою СРСР, Верховна Рада УРСР здобула підтримку народу, домігшись схвалення Декларації про державний суверенітет.

Після референдуму розпочався так званий «Новоогарьовський процес» — переговори керівників дев’яти республік, у тому числі й України, із президентом СРСР М. Горбачовим про новий Союзний договір. В останньому варіанті договору передбачалося, що союзні відомства поступляться значною кількістю повноважень, але Радянський Союз мав залишитися федерацією республік, а не співдружністю суверенних держав конфедеративного типу. Попереднє підписання договору планувалося провести 20 серпня 1991 р. Це була остання спроба М. Горбачова шляхом компромісу між республіками і центром урятувати СРСР. Проте тут втрутилися сили, що прагнули не лише зберегти СРСР, а й не допустити його оновлення в будь-якій формі.

Створення автономної Республіки Крим. Питання про відновлення Кримської АРСР було порушене в листопаді 1990 р. кримським обкомом КПРС, яким тоді керував Микола Багров. Цим кроком в умовах розпаду СРСР кримські комуністи намагалися зберегти вплив і владу, не допустити перетворення Криму на національну автономію кримських татар, які активно поверталися на півострів. 

Проведений 20 січня 1991 р. референдум став першим плебісцитом в історії СРСР. На загальне голосування було винесено питання: «Ви за відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки як суб’єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?». У референдумі взяло участь 81,37 % від загальної кількості виборців, із них 93,26 % підтримали ідею автономії (приблизно 77 % жителів півострова). Єдиною політичною силою на півострові, що виступила категорично проти проведення референдуму, була Організація кримськотатарського національного руху. На той час на півострів із 1989 р. переселилося 83 тис. кримських татар. Спираючись на результати референдуму, 12 лютого 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки». Він містив норму, яка твердила: «Відновити Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку в межах території Кримської області в складі Української РСР». Слово «відновлення» було свідомою помилкою, оскільки Кримської автономії у складі України ніколи не існувало. Утворення територіальної автономії у складі УРСР стало «міною уповільненої дії», яка згодом перетворилася на серйозну проблему вже за часів незалежної України.

Наміри реформувати СРСР змусили противників цього до дій. 19 серпня 1991 р. було здійснено спробу державного перевороту. Блокувавши і позбавивши зв’язку М. Горбачова на його кримській дачі у Форосі, група вищих посадовців оголосила про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС, рос. ГКЧП), до якого увійшли восьмеро осіб, зокрема віце-президент СРСР                 Г. Янаєв, прем’єр-міністр В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністр оборони Д. Язов, міністр внутрішніх справ Б. Пуго. ДКНС заявив про свій намір відновити в країні порядок і не допустити розпаду СРСР. У зв’язку із цим було призупинено діяльність політичних партій, громадських організацій та масових рухів, заборонено проведення мітингів, демонстрацій, страйків. Було встановлено контроль над засобами масової інформації, у деяких регіонах Радянського Союзу на шість місяців запроваджувався надзвичайний стан. Рішучість заколотників на словах аж ніяк не підкріплювалася діями. Виведеним на вулиці військам не було поставлено чіткого завдання, до того ж вони не бажали воювати з власним народом. Єдиною політичною силою на півострові, що виступила категорично проти проведення референдуму, була Організація кримськотатарського національного руху. На той час на півострів із 1989 р. переселилося 83 тис. кримських татар.

Проголошення Україною незалежності

Змовники одразу зіткнулися з протидією керівництва РРФСР на чолі з президентом Росії Борисом Єльциним. На захист демократії виступили десятки тисяч жителів Москви, а також деяких інших міст СРСР. Серед захисників Білого дому в Москві були й представники України під синьо-жовтим прапором. Рішучі дії Б. Єльцина підтримала більшість урядів країн світу. Заколот зазнав поразки.

Події серпня виявили реальні, а не декларативні позиції та наміри всіх політичних сил і державних органів в Україні. Керівництво ЦК КПУ опинилося на боці заколотників. Секретаріат ЦК надіслав на місця шифрограму, у якій схвально оцінював переворот, і пропонував партійним комітетам «організувати» підтримку дій ДКНС. Генерал В. Варенников, якого заколотники відправили в Україну, заявив, що в разі не підтримки рішень ДКНС, проведення страйків та акцій непокори будуть застосовані війська. Заручившись підтримкою першого секретаря КПУ С. Гуренка, він намагався схилити Л. Кравчука до визнання ДКНС. Однак спроби виявилися марними. Л. Кравчук вважав,що будь-які масові виступи населення можуть спровокувати заколотників увести війська до Києва й інших міст та почати масові арешти, і закликав до спокою й витримки. Він заявив, що будь-які зміни мають відбуватися на основі закону, і підстав для введення в республіці надзвичайного стану немає. Тим самим він не визнав правомочними розпорядження ДКНС на території України. Військові та міліція на території України не підтримали заколотників. Союз офіцерів України запропонував організувати загони добровольців для захисту українського парламенту, а також закликав військових — громадян України не виконувати розпорядження ДКНС.

Деякі місцеві ради, особливо в західних областях, засудили заколот. У зверненні Львівської обласної ради до населення області містився заклик «при спробі насильницького усунення демократично обраної народом влади відповісти масовими актами громадянської непокори». Харківська міська рада кваліфікувала дії ДКНС як найтяжчий злочин. Послідовно й рішуче проти заколотників в Україні виступила тільки опозиція — представники Народного руху України та новоутворених демократичних партій. Вони висловили пропозицію засудити заколот спеціальним рішенням Верховної Ради УРСР, закликали до організації загального страйку.

Тим часом у ніч із 20 на 21 серпня 1991 р. віддані ДКНС війська спробували здійснити штурм Білого дому в Москві. Під час штурму загинуло троє осіб. Спецпідрозділи, які мали завершувати операцію, відмовилися її виконувати. Заколот провалився.

22 серпня Президія Верховної Ради УРСР ухвалила рішення про скликання позачергової сесії парламенту. Незважаючи на прийняття   16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет, Україна продовжувала залишатися у складі СРСР. Упродовж короткого часу (із літа 1990 до літа 1991 р.) Верховна Рада УРСР ухвалила низку законів і постанов із важливих проблем економічної політики, державотворчого життя: Закони «Про економічну самостійність України» (серпень 1990 р.), «Про заснування посади Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР», «Про вибори Президента Української РСР», «Про Президента Української РСР» (липень 1991 р.) та інші.

Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 р. прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України, у якому, зокрема, підкреслювалося: «Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України». Тим самим було покладено край юридичному існуванню УРСР. На карті світу з’явилася нова суверенна держава— Україна.

Причетність КПУ до спроби державного перевороту ДКНС стала причиною для прийняття указів Президії Верховної Ради «Про тимчасове призупинення діяльності КПУ» (26 серпня 1991 р.) та «Про заборону діяльності КПУ» (30 серпня 1991 р.).                                      4 вересня 1991 р. було прийнято історичне рішення про підняття над будівлею Верховної Ради України національного синьо-жовтого прапора, який 28 січня 1992 р. був затверджений як Державний Прапор України. Восени 1991 р. відбулися перші офіційні візити Голови Верховної Ради України Л. Кравчука до Франції, США та Канади.

 Референдум 1 грудня 1991 р. та вибори Президента України.

Як ви знаєте, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. Однак згідно із чинним на той час законодавством питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР, і його мали вирішувати виключно на всеукраїнському референдумі. Тому того ж дня, крім Акта проголошення незалежності України, було прийнято й постанову Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України», якою, зокрема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. Референдум не залишив жодних сумнівів. 90,32 % громадян, що взяли участь у референдумі, на питання бюлетеня «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» відповіли: «Так, підтверджую». Результати голосування ознаменували повноправне входження України до світової спільноти вільних держав. Почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави.

1 грудня 1991 р. жителі України також обирали першого Президента України. Перемогу здобув чинний Голова Верховної Ради України Л. Кравчук. Він і став першим Президентом незалежної України (1991—1994 р.).

8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі, неподалік Мінська, Президент України Л. Кравчук, президент Росії Б. Єльцин, голова Верховної Ради Білорусі С. Шушкевич констатували, що вихід республік зі складу СРСР й утворення незалежних держав стали реальним фактом, а СРСР як суб’єкт міжнародного права й геополітична реальність припинив своє існування. Вони підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), до якої можуть приєднатися республіки колишнього СРСР та інші країни. Україна увійшла до складу СНД на правах асоційованого члена.

Причини розпаду СРСР: 

• Криза тоталітарного режиму в СРСР.

• Поразка СРСР у «холодній війні».

• Унітарний імперський характер СРСР, що обмежував права союзних республік, хоча за Конституцією Рядянський Союз був федерацією.

• Нерозважливість і прорахунки в національній політиці (зросійщення, курс на «злиття націй» і формування типу «радянської людини», ігнорування національних особливостей і проблем).

• Нездатність союзного керівництва подолати економічну кризу.

• Процес демократизації і «гласності», що сприяв зростанню національної свідомості й активізації національно-визвольних рухів.

• Ослаблення в процесі «перебудови» ролі союзного центру і стержня радянської системи — КПРС.

• Ідеологічна криза КПРС.

• Втрата авторитету влади після кривавих подій у Баку (Азербайджан), Вільнюсі (Литва) та інших містах, особливо після заколоту 19—21 серпня 1991 р.

!!! ЗАВДАННЯ: після опрацювання матеріалу виконайте завдання за посиланням: 

https://learningapps.org/8888710 

Скрін виконаного завдання надсилайте на пошту dia.sveta@gmail.com або  в особисті повідомлення, також омжна приєднати в classroom

1. Перегляньте презентацію за посиланням: https://drive.google.com/file/d/19w-FuT1Mcfrs3aBBl0llz47KF22Rruhw/view

2. Виконайте завдання за посиланням, відповіді надійдуть автоматично: https://app.wizer.me/learn/D0RMU2

https://www.classtime.com/code/RR6RW8  

Урок 15. Державотворчі процеси. Прийняття Конституції України 1996 р.

Урок 16. Президентські вибори 2004 р. «Помаранчева революція». Конституційна реформа 2004 р.

Урок 17. Основні тенденції суспільно-політичного життя в 2005–2009 рр. Спроби формування авторитарного режиму в 2010–2013 рр. Харківські угоди 2010 р.

Урок 18. Багатовекторність зовнішньої політики України та її наслідки. Вступ України до Ради Європи. Будапештський меморандум

Урок 19. Практичне заняття. Інтеграція України в європейський та світовий економічний простір: виклики і відповіді

Урок 20. Повсякденне життя. Зрушення в суспільній свідомості. Релігійне життя. Здобутки українців у сфері культури (наука, освіта, мистецтва, спорт). Українці в світі

Урок 21. Узагальнення. Тематичний контроль

Презентація до уроку  

Презентація до уроку

Презентація до уроку. Звернути увагу на термінологію: реприватизація, нафтотрейдер. Парламенстька криза часів Ю. Тимошенко на посаді прем'єр-міністра. Вступ України у СОТ. Президентські вибори 2010 року. 

Презентація до уроку

1. Перегляньте презентацію за посиланням: https://docs.google.com/presentation/d/1NhxoegzTZZxN16rj5daXZpWD2LtGBAFf/edit?usp=sharing&ouid=117538915931496166795&rtpof=true&sd=true 

2. завдання до уроку !!!! за посиланням:

зверніть увагу, що відповіді на 9, 10, 11 питання є повними: 

на 9 - ім`я та прізвище; 

на 10 - два слова; 

на 11 - дата (число, місяць та рік у форматі 18 січня 2021 року) Відповіді на питання є в презентації.

https://www.flippity.net/sh.php?k=1IHcS1WnSFABeGhEGk2CQrayfsc9f1EHzWynP-5q5mx0&fbclid=IwAR3Ir4RZ3bnlKScKWaB4sfAxdTy7YIMYUHljrY4qmJ4ZW8jU-aPutUQ_dMk 

Після виконання надсилайте скрін виконаного завдання в особисті повідомленням або приєднуйте в classroom

Презентація до уроку. 

1. Мовна політика (перепис). 2. Наука (винаходи). 3. Освіта - НУШ. 4. Література (представники). 5. Мистецтво

https://www.classtime.com/code/87M7Z6 

Урок 22. Геополітичний вибір України: утвердження євроінтеграційного курсу

Урок 23. Зрив угоди про асоціацію України та Європейським Союзом (ЄС). Євромайдан. Революція Гідності. Небесна Сотня

Урок 24. Початок війни РФ проти України: окупація, анексія Криму, збройна агресія на сході України. Квазіреферендуми і проголошення маріонеткових квазідержав Донецької Народної Республіки (ДНР), Луганської Народної Республіки (ЛНР). Антитерористична операція/Операція об’єднаних сил (АТО/ООС).

Урок 25. Добровольчі батальйони. Волонтерський рух. Участь добровольців-іноземців у збройній боротьбі на боці України

Урок 26. Соціально-економічний розвиток України у 2014–2022 р.

Урок 27. Розвиток української культури. Утворення канонічної автокефальної Православної церкви України (ПЦУ)

Урок 28. Президентські вибори 2019 р. Обрання Володимира Зеленського Президентом України. Земельна та інфраструктурна реформи. Цифровізація України

Урок 29. Широкомасштабне вторгнення російських військ на терени України: перебіг, результати

Урок 30. Збройні сили України (ЗСУ), Національна гвардія, територіальна оборона, громадянське суспільство та влада в обороні країни

Урок 31. Злочини геноциду та воєнні злочини РФ проти України. Нищення економіки України

Урок 32. Протидія України російській пропаганді та дезінформації. Розгортання дипломатичної боротьби України

Урок 33. Утворення міжнародної коаліції держав на підтримку незалежності і обороноздатності України. Лендліз. Надання Україні статусу кандидата в члени ЄС

Урок 34. Рух Опору на тимчасово окупованих територіях. Біженці та вимушені переселенці. Примусове переселення громадян України до РФ

Урок 35. Тематичний контроль 

Десятиріччя після Помаранчевої революції - це надзвичайно насичений подіями історичний період, що несе на собі відбитки особистостей політичних діячів, зокрема двох українських президентів, які боролися між собою за владу під час Помаранчевої революції: В. Ющенка та В. Януковича. Ці люди впливали на перебіг подій і певною мірою визначали їх характер та послідовність. Однак набагато більшою мірою події визначалися не діями окремих осіб, навіть обтяжених високими повноваженнями, а об'єктивними закономірностями пострадянського розвитку.

Найбільші зміни відбулися в суспільній свідомості. Громадяни України засвідчили, що українське суспільство долає в собі наслідки посткомуністичної «совковості». Люди відчули свою згуртованість, перетворюючи задекларовані конституційні права з примари на реальність і показуючи олігархічній Україні, хто в домі господар.

Революційного помаранчевого потенціалу не вистачило, щоб радикально змінити світобачення та звички поколінь, які народилися й виросли в умовах радянської дійсності. Однак український народ спромігся відповісти на виклик віджилих політичних сил новим Майданом. Наявність у нього такої спроможності є найпереконливішим свідченням значення Помаранчевої революції.

З обранням Президентом України В. Ющенка всі очікували реформ, які змінять обличчя країни. Реформи, однак, не відбулися. Свою каденцію В. Ющенко розпочав з кадрових перестановок на державній службі. Одразу після інавгурації він перейменував свою адміністрацію на секретаріат, але майже не скоротив кількості його служб.

Заміна чиновників здійснювалася за політичною, а не кваліфікаційною ознакою. У 2005 р. вибуло 48 622 державних службовців (18,9 % від загальної чисельності) і було прийнято на роботу 56 531 особу.

За влучно сформульованими тезами про торжество демократії та загальнолюдських цінностей не проглядалося конструктивної стратегії просування країни євроінтеграційним курсом. За патріотичною риторикою про зміцнення української державності не відчувалося бажання шукати шляхи національної консолідації суспільства, поділеного на прибічників помаранчевого і біло-блакитного кольорів.

Сотні кримінальних справ щодо фальсифікації президентських виборів 2004 р. були спущені на гальмах.

Діючи згідно з коаліційними домовленостями, В. Ющенко в січні 2005 р. підписав указ про призначення Юлії Тимошенко на пост виконувачки обов'язків прем'єр-міністра. На початку лютого Верховна Рада затвердила її на цій посаді.

Перші кроки Ю. Тимошенко на чолі уряду були успішними. Вона усунула чимало бюрократичних перепон у підприємницькій діяльності, запроваджених за часів Л. Кучми. Уряд енергійно взявся за боротьбу з контрабандою, що дало змогу збільшити митні надходження. Були істотно обмежені махінації, пов'язані з поверненням податку на додану вартість у державний бюджет.

Загострення конфлікту між Ю. Тимошенко й секретарем Ради національної безпеки та оборони П. Порошенком змусило В. Ющенка прийняти відставку обох. Наступником Ю. Тимошенко став Юрій Єхануров. Щоб затвердити його на посаді прем'єр-міністра, Президенту довелося домовлятися з В. Януковичем - лідером опозиційної фракції в парламенті. 22 вересня 2005 р. В. Ющенко, В. Янукович і в. о. прем'єр-міністра Ю. Єхануров підписали меморандум порозуміння між владою та опозицією.

Від січня 2006 р. набула чинності конституційна реформа, затверджена парламентом під час Помаранчевої революції. Вона істотно підвищила роль партій у політичному житті. Тепер вибори до Верховної Ради мали відбуватися тільки за партійними списками. Владні повноваження Президента України суттєво скорочувалися, а повноваження прем'єр-міністра відповідно розширювалися. Президент мусив вносити на затвердження ту кандидатуру голови уряду, яку йому рекомендувала створена в парламенті коаліційна більшість депутатів. Усі 450 місць у Верховній Раді України заповнювалися кандидатами в народні депутати, які здобули перемогу в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі. Поріг проходження в парламент знижувався з 4 до 3 % набраних голосів.

Під час виборів 26 березня 2006 р. тривідсотковий бар'єр подолали п'ять політичних сил: Партія регіонів з 32,14 % голосів; «Блок Юлії Тимошенко» (БЮТ) з 22,29 %; «Наша Україна» з 13,95 %; соціалісти з 5,69 % та комуністи - з 3,66 % голосів. Помаранчева коаліція здобула в сумі 41,93 % голосів, а Партія регіонів з комуністами - 35,8 %. Отже, коаліція мала запропонувати президентові кандидатуру прем'єр-міністра.

Проте справа з розподілом посад закінчилася неочікувано: соціалісти перейшли на бік регіоналів, створивши інше співвідношення сил у Верховній Раді.

Переможці в парламентських виборах стали переможеними, а помаранчева коаліція припинила існування. Лідер соціалістів О. Мороз досяг мети і став головою парламенту, після чого 7 липня проголосив утворення так званої антикризової коаліції на чолі з В. Януковичем.

Антикризова коаліція проіснувала недовго. Суперечності між В. Ющенком та В. Януковичем у принципових питаннях дійшли до того, що у червні 2007 р. Президент України розпустив парламент і призначив позачергові вибори на 30 вересня.

Найбільшу фракцію в парламенті 6-го скликання мала Партія регіонів - 174 народні депутати. Значних успіхів, якщо порівняти з попередніми виборами, досяг БЮТ, здобувши 156 мандатів (у попередньому складі - 129). Президентський блок «Наша Україна - Народна самооборона» скоротив представництво в парламенті з 81 до 72 мандатів. КПУ здобула 27 мандатів. Блок В. Литвина одержав 20 мандатів.

29 листопада 2007 р. було оголошено про створення Коаліції демократичних сил у складі 228 депутатів (БЮТ і НУ-НС). Головою Верховної Ради став А. Яценюк. 11 грудня в парламенті відбулося голосування щодо кандидатури прем'єр-міністра. Перебуваючи на чолі коаліції, Ю. Тимошенко отримала підтримку тільки 225 депутатів, до обрання їй не вистачило одного голосу. Лише на наступному пленарному засіданні вона була затверджена голосами 226 депутатів.

Внутрішньофракційні суперечності позначилися на роботі парламенту. Блокування трибуни різними політичними силами стало нормою в діяльності вищого законодавчого органу. А. Яценюк подав у вересні 2008 р. письмову заяву про відставку з посади голови парламенту, але й далі виконував обов'язки голови,

оскільки парламент не розглядав заяву. 9 грудня до коаліції БЮТ і НУ-НС приєднався Блок Литвина. В. Литвина цього ж дня обрали головою парламенту.

Чергові президентські вибори було призначено на 17 січня 2010 р.

Як і всі попередні, президентські вибори 2010 р. стали ареною боротьби двох Україн - демократичної та олігархічної. В. Ющенко обіцяв, що вибори пройдуть максимально прозоро, без застосування «адміністративного ресурсу». У другий тур з істотним розривом вийшли В. Янукович та Ю. Тимошенко. Ю. Тимошенко вдалося скоротити відставання, але вона все-таки залишилася позаду з 45,47 % голосів (11 млн 593 тис.). В. Янукович набрав 48,95 % (12 млн 481 тис.). Інавгурація нового президента відбулася 25 лютого.

На підставі тексту параграфа наведіть п'ять фактів політичного життя за президентства В. Ющенка, які свідчать про суперечності між очікуваннями суспільства після Помаранчевої революції та реальною політикою.

2. Загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні за президентства В. Януковича

Блок Литвина після перемоги В. Януковича вийшов з коаліції, сформованої Ю. Тимошенко, і приєднався до регіоналів в обмін на обіцянку президента зберегти за його лідером пост голови парламенту. Перетворившись на президентську партію, регіонали взялися за вже звичну для них справу - скуповування народних депутатів. У Верховній Раді сформувалася нова більшість «Стабільність і реформи», яку журналісти назвали «коаліцією тушок». Парламент висловив недовіру уряду Ю. Тимошенко і 11 березня 2010 р. голосами 237 депутатів відправив його у відставку. Прем'єр-міністром став М. Азаров.

Звичними методами регіонали здобули контроль над Конституційним Судом, після чого той наважився у вересні 2010 р. на закритому засіданні безпідставно скасувати політичну реформу 2004 р. Україна знову перетворилася з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську республіку.

Парламентські вибори за новими правилами відбулися в жовтні 2012 р. На першому місці опинилася Партія регіонів (30 % голосів), далі йшли «Батьківщина» на чолі з Ю. Тимошенко (25,5 %), «Удар» В. Кличка (14 %), Компартія України (13,3 %) і «Свобода» (10,4 %). Маючи в сумі 49,9 % голосів, три опозиційні політсили («Батьківщина», «Удар», «Свобода») одержували в парламенті більшість завдяки голосам, поданим за партії, які не подолали встановленого прохідного бар'єра. Але більша частина депутатів-мажоритарників, чиї бізнесові інтереси залежали від влади, приєдналися до провладної коаліції. Використання адміністративного ресурсу допомогло Партії регіонів сформувати пропрезидентську більшість і в облрадах (крім трьох областей).

Узурпація державної влади супроводжувалася репресіями, спрямованими на залякування і придушення опозиції. У квітні 2010 р. М. Азаров заявив у парламенті, що «дії уряду Тимошенко завдали збитків державі в 100 млрд грн, у зв'язку з чим Тимошенко й посадові особи повинні понести кримінальну відповідальність». Услід за цим Генеральна прокуратура відновила призупинену Л. Кучмою в 2004 р. «справу Тимошенко», за якою вона бездоказово звинувачувалася. Коли висунуті звинувачення не підтверджувалися, їй висували нові. 24 травня 2011 р. Ю. Тимошенко запросили до Генеральної прокуратури для висунення нового звинувачення та арешту. У Генеральній прокуратурі вона з'явилася в супроводі послів провідних європейських держав і США, а також посла Євросоюзу, які висловили протест проти незаконних дій українських правоохоронців. Янукович тоді дав команду пригальмувати, й Тимошенко зачитали рішення про закриття справи та звільнення з-під арешту. Проте в червні 2011 р. Генпрокуратура висунула нові звинувачення, а в жовтні суд визнав її винною в перевищенні влади та службових повноважень і засудив до семи років ув'язнення. Звинувачення політичних противників у кримінальних злочинах стали буденною справою.

* Тушки - іронічна назва народних депутатів, яких обирали від однієї політичної сили, але за винагороду.

У країні погіршилося економічне становище. У 2013 р. вона посіла 161-ше місце з 46,3 бала серед 177 країн, що увійшли до рейтингу економічної свободи. Цей показник був найгіршим серед 43 європейських країн. Коментуючи його, розробники індексу економічної свободи зауважили: «Корупція квітне, закони функціонують погано».

За час президентських повноважень В. Януковича істотно погіршився й політичний клімат у країні. На запитання соціологічного опитування «Чи можуть сьогодні люди в Україні вільно висловлювати свої політичні погляди?» у 2012-2013 рр. відповідь «ні» обирав кожен третій респондент.

ЗАВДАННЯ!!!

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: 

» Обрання В. Януковича Президентом України 

» Початок президентства В. Ющенка 

» Помаранчева революція 

» Ухвалення Верховною Радою Закону «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні».

2. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях 2005-2013 рр.: В. Ющенко, В. Янукович, Ю. Тимошенко.

3. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.

«Час президентства Ющенка, на жаль, виявився для країни періодом втрачених можливостей. Відповідальність за це лежить також і на президенті, й на його секретаріаті, які перебували в ситуації конфлікту з Кабінетом Міністрів» (екс-посол США в Україні Стівен Пфайфер).

«Для більшості українців новий президент асоціювався з двома речами: по-перше, вульгарними за розмірами витратами на життєдіяльність першої особи в державі, по-друге, невластивою сильним людям мстивістю. Резиденції в Межигір'ї та Криму, гелікоптерний майданчик на Дніпровській набережній у не найбагатшій країні світу є, делікатно кажучи, моветоном*».

4. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел.

«Експерти тоді ж говорили, що угода, яку згодом назвали “харківською”, суперечить Конституції України, а прості посполиті казали, що “нас ще раз продали”. Зрештою, 27 квітня 2010 року, після мітингів, протистоянь з міліцією, яєць і диму у Верховній Раді, Угоду ратифікували парламенти обох країн...»

«Рада ЄС підтверджує своє серйозне занепокоєння з приводу політично вмотивованих ув'язнень членів колишнього уряду, що мали місце після судів, які не шанували міжнародних стандартів чесного, прозорого та незалежного процесу... Рада очікує, що українська влада негайно розв'яже питання політично вмотивованих арештів і зробить подальші кроки для реформування судової системи» (з постанови Ради міністрів закордонних справ Євросоюзу).

* Моветон (з фр.) - поведінка, манери та вчинки, неприйнятні у пристойній спільноті.

Виконати тест за посиланням: https://forms.gle/SqKGFWb3RCG5daRJ6    Відповіді надійдуть автоматично.

Відео  про окупацію Криму Росією

Презентація до уроку

1. Загальні тенденції розвитку культури в  роки незалежності. Відродження національної культури. 

2. Наука незалежної України.

3.  Розвиток освіти в роки незалежності.

4. Основні здобутки української культури та спорту

5. Релігійне й  церковне життя.

Презентація до уроку.  Зверніть увагу на термін декомунізація, реформи розпочаті президентом, парламентські вибори 2019 року та передвиборчу програму переможця.

Презентація до уроку.  Виписати слайди  про структуру військової організації України та структуру збройних сил. (слайди 2 і 4).

Домашнє завдання: https://learningapps.org/22337159 Розподіліть роди військ.

ДЕТАЛЬНО