Нематеріальна культурна спадщина відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні ідентичності окремої соціальної групи і особистості. Існування нематеріальної спадщини в її великому багатстві є необхідною умовою для збереження культурного розмаїття в умовах зростаючої глобалізації. Взаємне розуміння нематеріальної культурної спадщини різних громад допомагає в проведенні міжкультурного діалогу і виховує взаємну повагу до інших способів життя. Значення нематеріальної культурної спадщини було визнане ЮНЕСКО, яка в 2003 році ухвалила Конвенцію про охорону цієї спадщини, розвиваючи її когерентне визначення, а саме: “нематеріальна  культурна  спадщина”  означає   ті звичаї,  форми  показу  та вираження,  знання та навички,  а також пов’язані з ними  інструменти,  предмети,  артефакти  й  культурні простори,  які  визнані  спільнотами,  групами й у деяких випадках окремим  особами  як  частина  їхньої  культурної   спадщини.   

Ця нематеріальна культурна спадщина,  що передається від покоління до покоління,  постійно  відтворюється  спільнотами  та  групами  під впливом  їхнього  оточення,  їхньої взаємодії з природою та їхньої історії  і  формує  у  них  почуття  самобутності  й  наступності, сприяючи   таким   чином  повазі  до  культурного  різноманіття  й творчості  людини. Для цілей цієї Конвенції до уваги береться лише та  нематеріальна  культурна  спадщина, яка є сумісною з існуючими міжнародними  договорами з прав людини, з вимогами взаємної поваги між  спільнотами,  групами  та  окремими  особами, а також сталого розвитку.

“Нематеріальна культурна спадщина” в значенні Конвенції виявляється, зокрема, у таких сферах:

a) усних традиціях та формах вираження, зокрема в  мові  як носії нематеріальної культурної спадщини;

b) виконавському мистецтві;

c) звичаях, обрядах, святкуваннях;

d) знаннях та практиці, що стосуються природи та всесвіту;

e) традиційних ремеслах.