Embedded Files
ВЗАЄМИНИ БАТЬКІВ З ДИТИНОЮ У ПЕРІОД ЇЇ АДАПТАЦІЇ ДО ДИТЯЧОГО САДКА:
ВЗАЄМИНИ БАТЬКІВ З ДИТИНОЮ У ПЕРІОД ЇЇ АДАПТАЦІЇ ДО ДИТЯЧОГО САДКА:
* У період адаптації Ваших дітей до нових умов закладу дошкільної освіти будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.
* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.
*Не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.
* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.
* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.
* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви її любите.
* Не віддавайте дитину в ЗДО у розпалі кризи трьох років.
* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.
* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.
*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.
* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.
* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра.
ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ ЇЇ "МОВОЮ"?
ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ ЇЇ "МОВОЮ"?
УДІАЛИ, КІНЕСТЕТИ, ВІЗУАЛИ
Звичайно ж, дорослим необхідно враховувати особливості сприймання й обробки інформації дітьми. Важливо спілкуватися з дитиною її «мовою».
* Зауваження сприйматимуться краще, якщо:
візуалу – похитати головою, «погрозити» пальцем;
аудіалу – прошепотіти «ш-ш-ш, тихіше»;
кінестетику – покласти руку на плече, легенько торкнутися
* Під час виконання дитиною певного завдання варто:
візуалу – дозволити поставити перед собою аркуш, на якому дитина у процесі роботи може штрихувати, малювати тощо;
аудіалу – не робити зауважень, коли він у процесі роботи вимовляє певні звуки, рухає губами;
кінестетику під час статистичної роботи – давати змогу порухатися – сходити в іншу кімнату, встати й пострибати тощо.
* При спілкуванні використовуйте прийоми, близькі і знайомі дитині:
із візуалом уживайте слова, що описують колір,форму, місце знаходження, використовуйте наочні посібник: ілюстрації, картини, схеми, зразки тощо;
з аудіалом імпровізуйте за допомогою різних варіацій голосу – гучність, паузи, інтонації ;
із кінестиком використвуйте жести, дотики; мовлення має бути повільним і чітким, слід давати йому змогу «обігравати» інформацію.
Учіться розуміти одне одного,тоді у вашому житті та у житті ваших дітей буде набагато меншепроблем !
Сором’язлива дитина
Сором’язлива дитина
Одна з розповсюджених проблем, з якою зіштовхуються батьки – це дитяча сором’язливість. Що роботи, коли дитина не відповідає на запитання дорослих або при знайомстві з новими дітьми, опустивши голову, мовчить?
Звичайно дівчата більш сором’язливі ніж хлопчики, а первістки більш сором’язливі, ніж інші діти в родині. Уже до семи років «нормальна» сором’язливість у хлопчиків проходить, а дівчаткам приходиться «виліковуватися» від неї трохи довше.
Як треба поводитися у таких випадках?
Бути дуже делікатним з дитиною і не розчаровуватися в ній.
Не відкидати її і не використовувати авторитарний метод виховання.
Не перетворювати дитину в Попелюшку.
Усе роботи так, щоб Ваше маля не почувало себе незахищеним і залежним від вас.
Гасити тривогу з будь-якого приводу.
Підвищувати рівень самооцінки дитини.
Учити, щоб вона поважала себе. Хвалити її і роботи їй компліменти.
Формувати впевненість у собі.
Допомогти дитині усвідомити все те, в чому вона набагато перевершує своїх однолітків, і цією сильною стороною зрівноважити свої недоліки.
Учити дитину йти на розумний ризик, уміти переносити поразки.
Тренуватися з нею в навичках спілкування.
Будь-якими способами заохочувати дитину гратись зі своїми однолітками.
Допомоги дитині знайти такого друга, котрий захищав би її в середовищі однолітків.
Не порівнювати зовнішній вигляд дитини з іншими, більш гарненькими дітьми і не оцінювати достоїнства дитини за шкалою краси.
Не критикувати вголос розум Вашої дитини. І взагалі… менше критикувати.
Не створювати такі ситуації, у яких вона відчула б себе неповноцінною і була об’єктом навіть самих невинних жартів і глузувань.
Дитина повинна відчувати, що вона неповторна.
Бути ніжним з дитиною.
Співчувати їй.
Підтримувати її.
Зробити так, щоб місток довіри міцно з’єднав би Вас і Вашу дитину.
Гіперактивні діти
Гіперактивні діти
СДУГ дуже часто проявляється у віці з 2 до 3 років. Але також він може себе проявити в більш пізньому віці - в період навчання в школі, тобто у віці 6-8 років. У гіперактивних дітей виникають проблеми з навчанням і в спілкуванні з однолітками. На них не діють ні покарання, ні вмовляння. Вони немов пропускають повз вуха все те, що їм кажуть. Вони порушують встановлені батьками або навчальними закладами правила поведінки.
Дослідження показали, що гіперактивність практично у всіх випадках супроводжується синдромом дефіциту уваги. Так у даного захворювання з'явилася власна назва - СДУГ, тобто синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.
Головний мозок такої дитини дуже важко сприймає інформацію - як зовнішню, так і внутрішню. Такі дітки не можуть довго концентрувати свою увагу на одному предметі і відрізняються від здорових дітей непосидючістю, неуважністю, імпульсивністю, а також невмінням контролювати свої рухи.
Якщо вчасно не почати лікування, то є велика ймовірність того, що гіперактивній дитині буде дуже складно адаптуватися в суспільстві, а також у нього можуть виникнути проблеми з навчанням.
До симптомів СДУГ можна віднести наступне:
• непосидючість (дитина не може просидіти на одному місці без рухів більше 2 хвилин);
• неуважність (дитина не в змозі концентрувати тривалий час свою увагу на одному предметі);
• емоційна нестабільність (часті зміни настрою, плаксивість);
• метушливість і занепокоєння;
• проблеми зі сном (дитина довго не може заснути і часто прокидається вночі);
• ігнорування правил і норм поведінки;
• затримка розвитку мови.
Що робити? Отже, якщо у вас зростає гіперактивна дитина і ви не знаєте, що з цим робити, то вам просто необхідно створити мікросвіт для свого чада, який матиме певні правила, дотримання яких необхідно, де він буде отримувати необхідне йому увагу від дорослих, але не шляхом покарань або криків, а нормального спілкування, яке супроводжується фізичним контактом, тобто частіше його обіймайте і гладьте по голові, особливо коли він плаче.
В цьому мікросвіті повинні існувати всі умови для нормального існування. Запишіть його в який-небудь гурток чи спортивну секцію. Там гіперактивна дитина буде вихлюпувати свою енергію і одночасно вчитися дисципліні. Але найважливіше - це заняття повинно подобається вашому чаду.
Також цей мікросвіт повинен бути максимально передбачуваним, спокійним і стійким для малюка. Повинен бути строгий режим дня, виконання якого необхідно і при якому не існує «поважних» причин, щоб його не дотримуватися. Крім того, ви також повинні брати активну участь в житті вашої дитини, особливо якщо він гіперактивний. Грайте з ним частіше, робіть разом будь-які саморобки, вам необхідно зацікавити малюка, так ви навчите його концентрувати свою увагу на чомусь одному.
Також можна чергувати активні ігри з спокійними. Побігайте з малюком, пограйте в прядки, а потім посадіть його за стіл і помалюйте разом. Спробуйте на початку гри створити позитивний емоційний настрій і підтримувати його протягом всього часу взаємодії з дитиною. Сядьте поруч, не забувайте дивитися один одному в очі, щиро дивуватися, радіти, використовувати ласкаві дотики.
Яким має бути зміст цих ігор?
Перш за все це ігри, безпосередньо направлені на збагачення емоційних відчуттів, розраховані на те, щоб розсмішити, здивувати, заспокоїти і тому подібне. Наприклад, можна використовувати гру "Розкажи вірші руками", коли мама і дитина по черзі і разом намагаються різними рухами рук з використанням міміки показати зміст вірша. Або ігри на узгодженість спільних рухів типу"Насос", "Кузня".
Можна використовувати ігрові вправи типу "Спробуй показати, спробуй вгадати", головним змістом яких є зображення різних предметів і дій з ними (наприклад, з'їсти кислий лимон, морозиво, що тане, підняти важку валізу та ін.). Ці вправи не лише збагатять дитину всілякими емоційними відчуттями, але і сприятимуть розвитку уяви. Дуже корисно також спільне вигадування казок, віршів, розповідей.
Оскільки для гіперактивних дітей характерні деякі порушення уваги і самоконтролю, Важливо проводити з ними прості ігри на розвиток даних функцій, наприклад "Лабіринт", "Що змінилося", "Чим схожі, чим відрізняються", "Знайди "зайве" та ін. Для впорядкування реакції при сприйнятті інструкцій і розвитку умінь утримувати ціль підійдуть ігри типу "Встигай". Вміст гри зводиться до того, що дорослий домовляється з дитиною про те, що буде, припустимо, називати цифри, а той повинен стежити і сказати "Стоп", якщо виголошена обумовлена цифра, наприклад "7". Можна ускладнювати правила: "Стоп" говорити лише в тому випадку, якщо перед цифрою "7" називалася цифра "6". Підтримати інтерес дитини до даної гри можна, замінивши слуховий матеріал на зоровий. За цим же принципом побудовані ігри "Не наслідуй", "Так і ні" не говорити", "Підлога, ніс, стеля", в яких передбачені правила обмеження деяких дій дитини. Спільна діяльності з дитиною, особливо значима, оскільки допомагає зняти напругу як у дитини, так і в дорослого, наблизити їх один до одного, відчути бажання і потреби один одного – одним словом, налагодити нормальне емоційно- насичене життя дитяти в сім'ї.
Деякі прийоми поведінки дітей з гіперактивністю можна звести до наступних:
У своїх стосунках з дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це зміцнює впевненість дитини у власних силах, підвищує її самооцінку.
У вихованні необхідно уникайте крайнощів - надмірної суворості і надмірного потурання. Чітко поясніть дитині правила поведінки в різних ситуаціях.
Заохочуйте дитину в кожному випадку, коли їй вдалося довести розпочату справу до кінця. На прикладі відносно простих справ вчіть її правильно розподіляти сили.
Дуже важливим є емоційний і фізичний контакт. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях - і неконтрольовані емоції та м'язова напруга почнуть спадати.
Дотримуйтеся вдома чіткого розпорядку дня. Це діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще - виставити будильник чи таймер.
Оберігайте дітей від перевтоми, що пов'язана з надлишковою кількістю вражень (телевізор, комп'ютер), уникайте місць з підвищеним скупченням людей (магазинів, базарів).
Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини.
Дайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисними є щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття, ігри. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. Крім того, таким дітям не слід брати участь у командних, іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).
Продумуйте раціон дитини, віддавайте перевагу правильному харчуванню з достатнім вмістом вітамінів і мікроелементів. Дитина має вживати якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, більше - вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Якщо дитина не хоче їсти - не примушуйте її!
Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати.
Не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите.
Важливим є і те, як харчується дитина.
Дієтичні дослідження показують, що гіперактивні діти споживають великі кількості солодощів і цукру. Надлишок глюкози, відсутність збалансованої дієти часто призводить до аномального процесу метаболізму у дітей. Експерти рекомендують аналізувати продукти харчування, які їдять ваші діти, щоб з’ясувати, чому деякі з них провокують розвиток гіперактивності, роблячи дитини примхливим і дратівливим.
Зрозумійте, що для зростаючого організму вкрай важливо отримувати всі необхідні вітаміни і мінерали. Для початку слід збільшити кількістьОмега-3 жирівв раціоні дитини. Омега-3 мають заспокійливий ефект для багатьох дітей з синдромом гіперактивності. А відсутність у харчуванні корисних речовин негативно позначаються на розвитку мозкових структур, стан пам’яті, рівні запам’ятовування, уваги та інше. Необхідно включати в раціон харчування дитини свіжі овочі, знежирені або нежирні кисломолочні продукти (йогурт, кефір, сир), сири, приготовані зі знежиреного молока. Зменшити споживання цукру можна, запропонувавши дитині свіжі, заморожені або сушені фрукти або ягоди. Печива краще замінити крекерами з цільнозерновий борошна, збільшити споживання каш із злаків. З традиційних солодощів можна залишити темний шоколад, він містить менше цукру, ніж молочний.
Це дозволить знизити рівень адреналіну і норадреналіну в крові, які роблять дітей нервовими і схвильованими. Морозиво краще вибирати ванільне, оскільки цей компонент відомий своїми заспокійливими властивостями.
Як забезпечувати інформаційну гігієну під час війни?
психологиня Карамушка Л.М. Програма «SOS: Поради»
Як зберегти психічне здоров’я населення під час війни?
психологиня Карамушка Л.М. Програма «SOS: Ми поруч»
6 способів впоратися зі стресом на роботі
Психологи вважають, що дану допомогу можуть надавати люди, які можуть допомогти. Це можуть бути батьки, педагоги і професійні психологи.
Як управляти стресом в умовах війни? психологиня Карамушка Л.М. Програма «SOS: Поради»
Готовність дітей шестирічного віку до навчання в школі
Нерідко можна почути таке: «Наш хлопчик до школи вже вмів читати та рахувати, був дуже обізнаним. А сусідського скільки не вчили, все в одне вухо влітало, з другого вилітало. І ось через два роки навчання наш приносить найнижчі бали та купу зауважень, а сусідський — майже відмінник. Як це?» Висока ймовірність, що в першої дитини не було шкільної зрілості, а в другої — була. Тож перше, з чим доведеться змиритися батькам: знання, звісно, корисні, але вони не є показником зрілості дитини. Річ, переважно, у фізіології: у якому стані організм дитини, зокрема нервова система, вважає Марія Гончаренко.
Статистика доводить: лише половина 6-річних дітей має достатній показник шкільної готовності. Серед 7-річних лише у чверті обстежених виявили низькі показники. А серед тих, хто до цього віку відвідував дитсадки, студії, гуртки, був лише 1% не готових до школи. Тож підготовка та дозрівання дають змогу кожній дитині проявити себе.
Якщо ж дитина піде до школи раніше, ніж дозріє до цього, то не зможе продемонструвати весь потенціал. Здавалося б, що поганого в школі? Хай навчається та дозріває одночасно. Але за цей час в учня може сформуватися репутація непосидючого, нетямущого, до нього ставитимуться упереджено. Або ж він сам звикне до навчальних невдач, тож бажання вчитися зникне
Які показники шкільної готовності до НУШ?
1. Зріла гра.
Дитина не просто маніпулює іграшками, а розподіляє ролі, вигадує сюжет, у неї добре розвинена уява. Спробуйте додати нові обставини у звичну гру: скажімо, до Покемона прилетіли друзі з іншої планети. Або перукар не просто стриже — сьогодні його запросили до зоопарку причепурити тварин. Наскільки охоче дитина сприйме новий поворот сюжету? Чи здатна вона самостійно розвивати ідею, чи вигадує цікаві деталі?
Звичайна настільна гра-бродилка, у якій потрібно по черзі кидати кубик та пересувати фішки, теж може показати, чи стабілізувалася нервова система дитини. Якщо малюк може спокійно чекати своєї черги та приймає поразку без істерик (трохи засмучується — це нормально) — швидше за все перед вами потенційний першачок.
2. Фізіологічна зрілість.
Філіппінський тест — один з головних критеріїв шкільної зрілості. Він показує, чи був у дитини «стрибок зростання», який полягає в істотному подовженні рук і ніг. Потрібно попросити сина чи доньку доторкнутися правою рукою до лівого вуха, перекинувши руку над головою. Результат досить точно відображає ступінь зрілості організму.
Другий тест — на координацію рухів. Дитині треба одночасно правою рукою погладити себе по голові, а лівою — поплескати по животу. Фізіологічна зрілість — важлива, і цей показник не обдуриш. Організм повинен бути готовий витримувати певні розумові та фізичні навантаження. А якщо цього ще немає, дитині доведеться в школі працювати на межі перевтоми.
3. Опосередковані пам’ять та увага.
Чи здатна дитина управляти пам’яттю та увагою? Чи може вона вивчити віршик не мимоволі, а цілеспрямовано? Або утримувати увагу на одному предметі? Від того, як повноцінно починають працювати лобові ділянки кори головного мозку, ці процеси стають опосередкованими, виборчими, довільними. Розвивається логічна пам’ять.
4. Абстрактне мислення.
В активній мові дитини має з’явитися чимало узагальнюючих слів, а також підрядні речення. Формується словесно-логічне мислення замість наочно-схематичного. Найпростіший приклад: майбутній першокласник може вже про щось розмірковувати, щось порівнювати, узагальнювати, не маючи цих об’єктів у полі зору.
5. Самообслуговування.
Якщо дитина не навчена самостійно їсти чи одягатися, у школі ці проблеми створюватимуть додатковий стрес, підкреслює Антоніна Оксанич. До того ж прагнення до самостійності, автономії свідчить про те, що малюк налаштований дещо відокремитися від батьків. Він принаймні не почуватиметься без них у класі безпорадним та не проситиметься додому.
У перший клас по-новому: як обійти «підводні камені»
Отже, без базових навичок самообслуговування краще почекати зі школою. Але не треба цей пункт перебільшувати. Якщо дитина не може самостійно зав’язати шнурки — це не привід залишатися вдома на рік, досить буде купляти взуття на липучках, які вона вміє застібати. Якщо проблема з ґудзиками — хай куртка буде на блискавці.
6. Комунікаційні навички.
Якщо дитина не вміє знайомитися, гратися і вливатися в нові колективи, варто ще до школи навчити її цього . Майбутній першокласник має вміти просити про допомогу і пояснювати свої потреби. Також важливе вміння слухати і не перебивати. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, виступ, вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то вона просто знудиться в школі.
7. Криза.
Як не дивно, її початок — це позитивна ознака. Раніше цю кризу називали «семи років», але нині вона настає і в шість. Криза розвивається не через те, що дитина йде до школи і набуває нового статусу, як часто неправильно трактують, а, навпаки, ще до школи свідчить про готовність навчатися, бо є бажанням нового статусу. Може йти фоном негативізм, упертість, але це лише побічні ефекти того, що дитину більше не влаштовує статус малюка. Вона хоче займати те саме місце, що й дорослі, знати про світ так само багато, стати фізично досконалою.
Чому «зріла» дитина може бути не готова до школи
Окрема проблема: частина дітей з достатнім рівнем шкільної готовності не хоче вчитися і робитиме це на низькому рівні. Чому? Причина — негативна мотивація до навчання в школі (її фіксують у кожної 20-ої дитини зі шкільною готовністю). Наприклад, не хочеться розлучатися з батьками чи бабусею, якщо не відвідувала дитсадок, боїться невідомого. Або ж батьки чи старші брати і сестри казали, що школа — то нудно, важко, часто сварять та соромлять. Тож треба подбати ще й про психологічну готовність, мотивувати до навчання. Неправильна мотивація: бо це треба батькам, бо вчитися — «це як робота», щоб не працювати (так сприймають діти фразу «а то станеш двірником»), бо вже виріс.
Найкраща мотивація першокласника: у школі цікаво, а те, що вивчаєш там, — корисно. Розкажіть, приміром, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час туристичних подорожей, як навчилися розмовляти іноземної мовою, і це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо.
Page updated
Google Sites
Report abuse