Вас гостинно вітає наше село Мокротин. Село розгорнулось серед мористих, заболочених обширів за 5 км на південь від Жовкви. Характеристика тієї місцевості, як вважають дослідники, знайшла відображення у його назві.

Село давнє, його пракорені лягають ще у Княжій добі. Першу згадку про село знайшов академік І. Крип’якевич з 1398 р. З цієї дати ведемо літочислення. Історична доля Мокротина складалась так само, як і більшість сіл Галичини. Після втрати державності, занепаду Галицько-Волинського князівства, на багато століть потрапили в залежність спочатку до Польщі, а з 1772 р. до Австрії.

У всі часи мокротинці ніколи не схиляли голови перед гнобителями. Постійно прагнули і боролись за волю, свободу і незалежність. Великий вплив на людей мали священники і церква. Духівництво стало консолідованою силою у відношенні національно-культурного життя ХІХ ст. Осередком просвітницької роботи були плебанії. Ось, наприклад, з середини ХІХ ст. ставилась на всю околицю плебанія села Мокротин. Парох Мокротина Петро Плешкевич у своєму домі тримав деканальну бібліотеку, в якій були рукописи робіт Івана Могильницького, Івана Лавриківського, Йосифа Лозинського. Йосиф Левицький особисто привіз у Мокротин свою граматику української мови. Тут любив працювати в бібліотеці отець Іван Герасевич, який займав посади проректора Львівської семінарії і пароха церкви святого Юра.

Тут же він вінчав у Мокротині Миколу Устияновича з донькою Петра Плешкевича Анною. Полюбив Микола Мокротин, тут він орав, доглядав улюблених коней, клав на папір все нові і нові рядки поезії.

Цікавим є той факт, що під час вінчання дочки Плешкевичів Марії, свідком на весіллі був майбутній тесть Маркіяна Шашкевича парох з с. Деревня Крушинський.

Значний слід у розвитку національної культури залишили Будзиновські. В останні десятиріччя 19 ст. парохом в нашому селі був Євстахій Будзиновський, який навчався разом з Маркіяном Шашкевичем. Після його смерті парохом став його син Йосиф Будзиновський, який збудував муровану нову церкву у 1890 році і 14 листопада посвятив на честь Косми і Дем’яна, яка красується по сьогоднішній день. Обидва померли на мокротинскій землі і поховані в ній.

Альфред Будзиновський засновник і керівник сокільського руху в Галичині, започаткував туризм.

Відомий Галичині і Осип Будзинський –один із перших сотників, які формували легіон українських січових стрільців. Служили в його сотні і 8 юнаків з Мокротина.

Друга Світова війна залишила найстрашніший відбиток в історії нашого села. Мокротинці за свою непокору ворогам, а рівно ж за перемогу, заплатили дорогою ціною. Від більшовицької кулі загинуло понад 200 мокротинців.

Під кінець 1942 р. Мокротин став своєрідним воєнізованим табором, а юнаки, які роздобули зброю, створили групу самооборони. Почалось масове облаштування криївок. Очолив цю відповідальну роботу член ОУН Григорій Гущак ”Вишня” 1912 р.н., загинув восени 1946 р.

Криваві бої з окупантом відбувались майже щодня. Запеклий бій відбувся 19 серпня 1944 р. неподалік присілка Тернова. В бою загинуло 28 повстанців , 30 було поранено, весь Тернів, понад 50 хат, було спалено. У серпні 1994 р. тернівці збудували могилу з березовим хрестом. І кожного року біля могили відправляють Панахиду за своїх героїв.

До героїчного чину слід віднести Полянські бої. До війни село нараховувало 60 дворів, було лісництво, панський двір, початкова школа, читальня, крамниця, сільрада до 1950р., бібліотека, каплиця, до церкви ходили в село Мокротин . У 1950 р. було повністю знищено радянською владою – одних вивезли в Сибір, інших розселили по околицях села Мокротин за підтримку УПА.

В полянському лісі звели собі гніздо волелюбні хлопці УПА. Весною 1944 р. була організована самооборона. Виникли постійні воєнізовані підрозділи з яких утворився курінь ”Холодноярців” під командою сотника ”Хмари” до якого входили сотні ”Глухого”, ”Грізного”, ”Сагайдачного”. Тут перебував командир І-го військового-повстанського округу УПА ”Град”. Всі вони загинули.

Силами осередку ”Меморіал” і його керівником В.І.Кунтим і учнями школи проведено велику пошукову роботу і знайдено імена керівників, встановлено імена тих, хто геройською смертю загинув за волю України.

Полянці відбудували каплицю. І освячували її багатотисячним народом 25 серпня 1991 р., в перший день Незалежності України. Гості були запрошені із всієї Львівщини. Це було подвійне св’ято. Полянці, які після 40 років неволі, з’їхались на зустріч і одночасно на освячення могили п’ятьох повстанців Чардаша”, ”Вишні”, ”Лева”, ”Хоми”, ”Сагайдачного”.

Вперше прозвучала там пісня про Поляни, яку написав (слова і музику ) колишній житель Полян, вчитель нашої школи, голова осередку ”Меморіал” В. І. Кунтий. Написав багато віршів і пісень, які присвятив героям-повстанцям, вони друкувались в районній і обласній пресі. Ці пісні знають і співають по всій Західній Україні.

Чим ще багата полянська земля, що вона народила великих людей. Коріння дружини колишнього польського президента – Йоланти Кваснєвської сягають української землі. Дід – Григорій Конти народився на Львівщині під Жовквою у мальовничому селі Поляни. У травні 2001 р. батько Юліан Конти побував на Львівщині і відвідав Мокротин, зустрічався з мокротиннями-полянцями на прізвище Кунтий. Широко ці події висвітлила газета ”Високий замок” 25 травня 2001 р.

Вклад мокротинців у відновленні нашої держави великий. І цим його жителі гордяться. 14 жовтня 1994 р. була відновлена могила борцям за волю України, яка стоїть у центрі села і кожного року у День Незалежності відправляється Молебень і Панахида за полеглих односельчан в національно-визвольній боротьбі.

У 1990 р. встановлено пам’ятну стелу, присвячену пам’яті нашого пророка – борця за волю України – Т.Г.Шевченку. Кожного року громада села, школа відзначає День пам’яті Т. Шевченка.

24 серпня 1998 р. село відзначало 600 – річний ювілей. На честь цієї дати встановлено монумент Матері Божої, покровительки та хоронительки села.

Вироблена символіка села: Герб, прапор, пісня.

Герб Мокротина – на золотій горі золота тризубна церква, на схилі гори - срібне дерево із золотою кроною.

Папор (хоругва) – квадратне полотнище, на жовтому тлі від древка зображені черешні, що символізує черешневий край.

Автор проектів Андрій Гречило, голова Українського Геральдичного Товариства, науковий співробітник інституту української ехографії та джерелознавства ім. Михайла Грушевського Національної академії наук України, кандидат історичних наук.