Як надати психологічну допомогу дитині, яка зазнала фізичних ушкоджень через війну.
Коли батьки дізнаються про фізичні ушкодження в дитини, то почуваються пригніченими, розгубленими й так само, як і дитина, потребують підтримки. Зокрема, у перші дні після трагедії. Рекомендації допоможуть батькам:
• підтримати себе та дитину;
• підготувати дитину до розмови про те, що сталося;
• допомогти дитині адаптуватися до нових умов життя і впоратися з труднощами.
Зміни в стані здоров’я дитини через особливо тяжкі форми фізичних ушкоджень, зокрема ампутації кінцівок, пов’язані з больовими відчуттями, а також позбавленням дитини звичного способу функціонування. Переживання через розлуку або навіть утрату близького оточення, пригнічений стан батьків, довготривале перебування в лікарні негативно впливають на психічне здоров’я дитини. Оскільки лікування та реабілітація можуть бути тривалими, наснага та позитивне налаштування як дитини, так і всього її оточення, надважливі. Далі поговоримо про те, як діяти батькам потерпілої дитини.
Підготувати дитину до розмови
Лікування змінює життя дитини та батьків. Смуток і страх, розгубленість чи навіть гнів, біль, зневіра, відчай супроводжують їх після травматичної події, хірургічного втручання, під час лікування тощо. Дитина запитуватиме: «Як мені буде в дитячому садку?», «Чи зможу я займатися улюбленою справою?», «Чи зможу гратися з іншими дітьми?», «А якщо мене дражнитимуть?», «Що скажуть про мене друзі / брати та сестри / інші члени родини?» тощо. Батьки шукатимуть шляхи, як упоратися із ситуацією, підготувати дитину до розмови, відповісти на запитання, які її бентежать. Розради не буде на все й одразу, і це - природно. Головне для батьків - бути завжди готовими зробити все, що від них залежить.
Коли батьки повідомлятимуть дитині про стан її здоров’я, то повинні зважати й на власний психоемоційний стан. Адже дитина відчує їхню емоційну реакцію. Її травмує не так сама ситуація, як занепокоєння батьків із цього приводу.
Хто повинен сказати дитині про ушкодження тіла? Багато батьків отримують інформацію про стан здоров’я дитини від лікаря, тому повинні й радитися попередньо з ним про те, як і що саме повідомити дитині. Зробити це варто в присутності лікаря, який у разі потреби пояснить дитині необхідне.
Чому важливо не замовчувати інформацію? Дитина має розуміти, як її лікуватимуть, які саме процедури на неї очікують, як угамовувати емоції, де шукати підтримку, а також, як усвідомлювати себе повноцінним учасником лікування. Важливо, щоб дитина знала: її люблять, підтримують і оточують люди, які піклуються про неї і що її настрій і воля мають сприяти одужанню та відновленню.
Як заспокоїти дитину? Сказати про стан її здоров’я якомога швидше, але дозовано. Зокрема, відповідно до віку дитини, щоб інформація п не налякала.
Якщо це можливо за станом дитини, тримайте її на руках. Тілесний контакт дуже важливий. Розмовляйте з дитиною лагідним голосом, наспівуйте. Принесіть із дому знайомі їй речі. Наприклад, іграшки чи ковдру. Дотики й запахи можуть також заспокоїти.
Обіймайте дитину. Ваша присутність, улюблена іграшка чи смаколик також заспокоять. Дитині віком від 1 до 3 років уже цікаво самостійно робити вибір. Тому дозвольте їй щось «обирати». Наприклад, колір пластиру, стілець, серветку тощо. Заздалегідь підготуйте дитину до того, що певна процедура може бути болісною. Це навряд чи її заспокоїть і болю також не зменшить, однак допоможе трохи вгамувати страх і тривогу.
Для того щоб допомогти дитині ліпше зрозуміти процес лікування, надайте їй змогу «дослідити» місце й засоби, якими її лікуватимуть. Запитайте в лікарів, до чого можна доторкнутися. Часто для втіхи дитини лікарі самі пропонують якусь медичну «забавку». Якщо очікується неприємна та болісна процедура, відволікайте увагу дитини на немедичні предмети: освітлення, картина на стіні, дощ за вікном тощо. Згадайте якусь цікаву історію чи вигадайте її.
Читання дитячих книжок, герої яких захворіли чи зазнали ушкоджень, але попри все залишаються сміливцями і долають перешкоди з вірними друзями, також заспокоюють, заохочують й навіть сприяють підвищенню самооцінки: «Я також сміливий», «Я також так зможу» тощо.
Підтримати дитину й допомогти їй
Діти по-різному реагують на зміни в стані здоров’я. Хтось гнівається чи відчуває розпач, а хтось непокоїться через фізичні відмінності, їхній вплив на життя та спілкування з однолітками або членами родини. Через обмеження або втрату змоги виконувати звичні рухи / дії дитина на певний час чи назавжди стає залежною від інших. Це занижує її самооцінку та породжує страх перед майбутнім. Здолати страх, зберегти самооцінку й упоратися зі змінами стану здоров’я важливо саме в період одужання.
Реакції на повідомлення про стан власного здоров’я та ушкодження в дитини можуть бути різними й залежать від її віку. Важливо, щоб дитина була не обʼєктом, а субʼєктом медичної допомоги й отримувала відповідну до її віку інформацію про те, що відбувається та відбуватиметься під час лікування та реабілітації. Будь-які переживання - типова реакція на ситуацію, у якій дитина опинилася. Для того щоб стабілізувати психоемоційний стан дитини, не стримуйте її емоцій та уникайте фраз на кшталт «Не плач», «Заспокойся», «Ти ж хлопчик» тощо.
Залучити до співпраці лікарів
Батькам потерпілої дитини доведеться впродовж певного періоду контактувати з медичним персоналом, який бере участь у лікуванні та реабілітації. Ділимося порадами, які допоможуть вам налагодити ефективну комунікацію.
Вибудуйте міцне партнерство. Поважайте лікарів та їхній досвід. Так ви більше дізнаєтеся про стан здоров’я дитини, перебіг її лікування та підготовки до процедур. А також допоможете мінімізувати побічні реакції в організмі дитини та успішно здійснювати її реабілітацію.
Дізнавайтеся більше інформації. Відкритий і чесний діалог із вами допоможе лікарю визначити план лікування та його варіанти. Запитання, які хочете обговорити, готуйте заздалегідь, Так ви ймовірніше отримаєте обґрунтовані відповіді. Запитувати лікарів - ваше право. Записувати почуте - необхідність. Зрозуміти сказане - потреба. Тому носіть із собою блокнот і ручку. Цікавтеся, чи можете отримати роздатковий матеріал з інформацією, яка стосується стану здоров’я вашої дитини. Уточнюйте те, що не зрозуміли. Добре було б, якби на медичній консультації з вами була особа, якій ви довіряєте. Вона також може нотувати, ставити запитання та обговорювати разом із вами важливу інформацію
Готуйтеся до кожного візиту в медзаклад. Записуйте запитання, які хотіли б обговорити з лікарем. Починайте з найактуальнішого. Упорядкуйте всі документи і матеріали з історії хвороби дитини та зберігайте їх в одному місці. Беріть їх на кожну зустріч із лікарем. Домовтеся заздалегідь про можливість за нагальної потреби телефонувати щодо непланової консультації та запису на прийом.
Обговорюйте зміни в стані здоров’я дитини. Вчасно повідомляйте про них лікарю. Дізнайтеся, які медичні проблеми чи потреби невідкладні, і на що слід звертати увагу насамперед.
Будьте на зв’язку. Запишіть імена та номери телефонів осіб, які беруть участь у лікуванні вашої дитини. Узгодьте заздалегідь, кому і коли можете телефонувати. Якщо є можливість, домовтеся про нагальні дзвінки вночі та у вихідні дні.
Приймайте рішення без поспіху. Дайте собі час визначитися в засобах лікування та особливостях хірургічного втручання. Вагання - типова реакція батьків, коли йдеться про здоров’я дитини. Тим паче, якщо така ситуація трапилася вперше. Намагайтеся обговорити й обміркувати різні варіанти рішень за підтримки лікарів і близьких для вас людей.
Насамкінець
Для того щоб ефективно надати психологічну допомогу дитині з фізичними ушкодженнями, батьки повинні подбати й про свій психоемоційний стан. А також не забувати й про інших дітей у родині - братів чи сестер потерпілої. Адже вони також стикаються з багатьма труднощами. Вони можуть сумувати, бути наляканими чи розгубленими; виявляти сміливість, приносити користь і водночас почуватися самотніми; бути збентеженими, коли інші діти або дорослі звертатимуть увагу на хворого сестру / брата чи говоритимуть про них. А ще вони можуть відчувати провину за те, що здорові й неушкоджені. Батьки також можуть помічати в їхній поведінці ревнощі через те, що більшість часу приділяють дитині, яка проходить лікування / реабілітацію. Жваві діти деколи стають тихими й замкнутими, гірше навчаються тощо. Про те, як батькам підтримувати здорових дітей у родині та дбати про свій психоемоційний стан, читайте далі на сторінках журналу.
Як уберегти дитину від застуди.
До вашої уваги прості поради, що дозволять уберегти дитину від застуди:
1. Найдієвіший засіб, який рекомендують усі медсестри у дитсадках, – змащувати носик дитини оксоліновою маззю, бодай не запобігти, то принаймні зменшити ризик захворювання малюка.
2. Дітям треба більше гуляти, оскільки ризик підхопити якийсь вірус у приміщенні набагато вищий, ніж на свіжому повітрі.
3. Привчіть дитину мити руки, до того ж не тільки після туалету. І що частіше вона це робитиме, то більш імовірно, що малеча менше хворітиме.
4. Загартовуйтеся, привчайте дитину до не дуже високої температури повітря удома, наприклад, удень вона не має перевищувати +21...+22 °С, а вночі – +17...+18 °С. Річ у тім, що за дуже високої температури повітря стає сухішим, що може призвести до пересихання слизової носоглотки, і як наслідок – знизити опірність до хвороб.
5. Коли виходите на прогулянку, не вкутуйте малюка, бо він, активно рухаючись, тільки прітиме, що збільшує імовірність захворювання.
6. Не допускайте, щоб у дитини були мокрі ноги.
7. Привчіть малюка пити не звичайний чай, а спеціальні трав’яні відвари, або ж із малиновими або смородиновими гілочками.
8. Коли вже так сталося, що ваш малюк застудився і в нього піднялася температура, не поспішайте її збивати, оскільки це відповідь організму на вірус.
Дайте йому самому перебороти інфекцію. Температуру потрібно збивати, тільки якщо вона сягає 38–38,5 °С. Висока температура стимулює вироблення імунітету.
Щеплення.
Для розсудливих батьків немає і не може бути жодної дискусії з приводу того, необхідно робити щеплення чи ні.
Абсолютно інше питання полягає в тому, що відповідні реакції на щеплення цілком залежать від стану організму дитини. А якщо ви дуже боїтеся, то логіка полягає не в тому, щоб щеплення не робити. Логіка в цілеспрямованій підготовці організму — нормальному способі життя, природному вигодовуванні, загартовуванні, усуненні контактів із джерелами алергії тощо.
Щеплення необхідно проводити у призначені педіатром терміни, і чим ви точніше це робите, тим вищою є профілактична ефективність. Це обов’язково слід враховувати під час планування, наприклад, літньої відпустки, непогано б і самим поцікавитися, коли і яке щеплення необхідно робити.
Кожна країна світу має свій, затверджений відповідним державним органом, календар профілактичних щеплень. Календар ураховує вік дитини, інтервал між щепленнями і перелік конкретних хвороб, для попередження яких щеплення, власне кажучи, і роблять.
У чому ж полягає суть профілактичних щеплень?
В організм уводиться особливий медичний препарат – вакцина. У відповідь на введення вакцини організм виробляє особливі клітини — специфічні антитіла, які захищають людину від відповідної хвороби.
Кожна з вакцин має свої терміни, свою схему і свої шляхи введення (через рот, внутрішньом’язовий, підшкірно, внутрішньошкірний).
На кожну вакцину організм реагує по-різному. У деяких випадках одного щеплення цілком достатньо для вироблення тривалого імунітету. В інших — необхідні багаторазові введення. Звідси виникли два медичних слова — вакцинація і ревакцинація. Суть вакцинації — досягнути вироблення специфічних антитіл у кількості, що є достатньою для профілактики конкретної хвороби.
Але цей стартовий (захисний) рівень антитіл поступово знижується, і потрібні повторні введення для підтримки потрібної кількості їх (антитіл). Ось ці повторні введення вакцини і є ревакцинацією.
Тепер декілька слів про конкретні щеплення від конкретних хвороб.
Найперше щеплення — це щеплення проти туберкульозу (знаменита протитуберкульозна вакцина називається БЦЖ).
Вона, як правило, робиться безпосередньо в пологовому будинку на 4-7-й день після народження, одноразово. Надалі, теоретично, ревакцинація здійснюється у 7,12 і 16-17 років. Чому теоретично? Питання проте, робити або не робити ревакцинацію проти туберкульозу, багато в чому залежить від реакції Манту. Цю реакцію роблять дітям щорічно, але більшість батьків не розуміють, що це і для чого призначено.
Справа в тому, що практично кожна людина рано чи пізно інфікується бактерією туберкульозу, тобто мікроб потрапляє в людський організм. Але сам факт інфікування зовсім не свідчить про те, що людина захворіла на туберкульоз. Припустімо, мікроб потрапив в організм, а він, завдяки тому самому щепленню, має захисну кількість антитіл — ось хвороба і не розвивається, хоча туберкульозна бактерія присутня. Реакція Манту — це не щеплення, це проба на інфікування туберкульозом. Вираз «не щеплення, а проба» є дуже принциповим. Після проб не буває загальних реакцій — не підвищується температура, не змінюється самопочуття. Місцева реакція, тобто безпосередньо в тому місці, куди вкололи, цілком може виникнути, власне для цього проба і робиться.
Якщо в організмі туберкульозних бактерій немає – проба негативна, а після інфікування вона стає позитивною.
Як усе це здійснюється на практиці? Дитині щорічно роблять реакцію Манту, вона, зрозуміло, негативна, але може статися так, що з негативної проба стане позитивною. Медики називають це віражем туберкулінової проби, і цей самий віраж рано чи пізно трапляється практично у всіх людей, але в одного в 3 роки, а в іншого — у 12 або 19. Ось тут і виникає вельми відповідальна ситуація. Необхідно отримати відповідь на дуже принципове питання: людина інфікувалася, але не захворіла завдяки тому, що має імунітет, або зараження призвело до виникнення захворювання — захисних антитіл бракувало.
Відповідають на це питання лікарі, фахівці з туберкульозу (фтизіатри). Для цього дитина проходить огляд, беруться певні аналізи, за потреби робиться рентгенографія органів грудної клітки. Залежно від результатів лікар робить відповідний висновок. Виявлено туберкульоз — лікуємо туберкульоз, сумнівні результати — курс профілактичного лікування особливими протитуберкульозними антибіотиками, усе гаразд — то все гаразд, але ревакцинації тепер уже робити не варто — протитуберкульозний імунітет підтримуватиметься вже не вакциною, а мікробом, який безпосередньо потрапив в організм. А завдання медиків — не упускати таку дитину з поля зору, поставити на облік і регулярно оглядати, щоб вчасно виявити ситуацію, коли організм не зможе впоратися і таки доведеться лікувати.
На будь-яке щеплення (будь-яке!) може виникнути реакція організму — підвищення температури тіла, відмова від їжі, млявість. Це нормально: організм виробляє імунітет (захист) до конкретної хвороби. Одні вакцини переносяться дуже легко і майже ніколи не дають серйозних реакцій. Уведення інших препаратів, навпаки, часто супроводжується вираженим підвищенням температури і істотним порушенням загального стану дитини. Для батьків дуже важливо усвідомлювати принципову різницю між реакцією на щеплення і ускладненням після щеплення. Реакції на вакцинацію, в тому чи іншому ступені прояву, просто мусять бути, і це, як ми вже зазначили, абсолютно нормально.
Що ж таке ускладнення? Ось це якраз те, чого бути не повинно, що украй рідкісне. Не повинно бути ані судом, ані втрати свідомості, ані температури вище ніж 40 °С. Не повинна дитина покриватися від ніг до голови висипом, а в тому місці, куди вкололи, не повинно бути жодних нагноєнь.
Ускладнення після щеплень — це завжди серйозно. Кожен такий випадок детально аналізується, ціла лікарська комісія вирішує — чому так вийшло і що ж робити далі? Робити щеплення чи ні, якщо робити, то яким препаратом і від яких хвороб.
Коли можна і коли не можна робити щеплення?
Перш за все пам’ятати, що будь-яке щеплення робиться дитині, в якої у цей момент немає жодної гострої інфекційної хвороби — ані нежиті, ані проносу, ані висипу, ані підвищення температури тіла. Чому важливою є саме відсутність інфекційної хвороби? Тому що будь-яка вакцина — це навантаження на імунітет. Для того щоб відреагувати на щеплення правильно і виробити достатню кількість антитіл, організм повинен бути більш-менш вільним від інших справ, у свою чергу, пов’язаних із виробленням імунітету. Звідси два висновки: якщо у дитини нога в гіпсі, то це не є протипоказанням до щеплення. Якщо будь-яка, нехай навіть інфекційна хвороба, перебігає з нормальною температурою і з непорушеним загальним станом організму —зрозуміло, що така хвороба не приховує в собі істотного навантаження на імунітет і не є протипоказанням до вакцинації.
Із наведеного правила є винятки. Деякі інфекційні хвороби специфічно вражають саме ті клітини людського організму, які відповідають за вироблення імунітету. Це, наприклад, вітряна віспа та інфекційний мононуклеоз. Якщо у дитини вітряна віспа, то нормальна температура і задовільний загальний стан все одно не є приводом для того, щоб робити щеплення. Але виняток лише підтверджує правило — помірне шмигання носом при загальному бадьорому стані цілком дозволяє робити щеплення.
Деякі перенесені дитиною інфекційні хвороби викликають тривале ослаблення захисних сил організму, і це, у свою чергу, є протипоказанням до проведення щеплень на певний термін (близько 6 місяців після одужання). До таких хвороб належать менінгіт, вірусний гепатит, уже згаданий нами інфекційний мононуклеоз.
У той же час робити або не робити щеплення — питання, що стосується тільки компетенції лікаря. Для кожної хвороби—алергічної, природженої, неврологічної та ін. — розроблені відповідні правила: як, коли і чим робити щеплення.
Як підготуватися до щеплення?
Спеціально нічого робити не варто. Ну хіба що всіляко уникати експериментів щодо їжі — жодних нових продуктів не давати. Дітям, схильним до алергічних реакцій, у деяких випадках за два-три дні до вакцинації лікарі призначають протиалергійні препарати і глюконат кальцію. Підкреслюю: це призначають саме лікарі. Порадитися з педіатром можна і потрібно, але виявляти індивідуальну ініціативу не слід.
Оскільки місце уколу один-два дні небажано мочити, добре було б перед відвідуванням поліклініки (напередодні увечері) здійснити повноцінну гігієнічну ванну.
Дії після щеплення
1. Намагатися трохи недогодовувати (за наявності апетиту) або годувати тільки по апетиту (якщо апетит знижений або відсутній). Більше пити, наприклад, мінеральну воду, компот із сухофруктів, зелений, фруктовий, ягідний чай.
2. Чисте прохолодне вологе повітря.
3. Температура тіла нижче ніж 37,5 °С цілком дозволяє гуляти на свіжому повітрі.
4. Максимально обмежити спілкування з людьми — дитина виробляє імунітет, її організм зайнятий. Інші мікроби нам зараз небажані. А джерело цих інших мікробів — інші люди.
5. При підвищенні температури тіла та істотному порушенні загального стану — огляд лікаря. Чим вищою є температура тіла, тим актуальніші правила, викладені в пунктах 1 і 2.
«Раціональне харчування дітей — профілактика інфекційних захворювань».
Шановні батьки!
Раціональне харчування — це не просто задоволення голоду, а важливий чинник збереження здоров’я дитини, зміцнення імунітету та профілактики різноманітних інфекційних захворювань. Особливо це актуально в умовах воєнного стану, підвищеної психологічної напруги та частих сезонних хвороб.
Чому раціональне харчування важливе:
1. Зміцнює імунітет. Збалансоване харчування забезпечує організм необхідними вітамінами (A, C, D, E), мікроелементами (цинк, залізо, селен), які стимулюють імунну систему.
2. Запобігає розвитку хронічних і інфекційних хвороб. Надмірне вживання цукру, солі, жирної їжі, а також нестача білка і клітковини — це прямий шлях до зниження опірності організму.
3. Покращує стан кишкової мікрофлори. Саме кишечник є одним з головних центрів імунного захисту. Корисні бактерії активно працюють на «першій лінії» захисту від інфекцій.
Що має бути в раціоні дитини:
Овочі та фрукти (джерело вітамінів, клітковини) – щодня.
Молочні продукти (джерело кальцію і пробіотиків).
М’ясо, риба, яйця — джерело білка, цинку, заліза.
Каші, цільнозерновий хліб — енергія для зростання.
Вода — не менше 1 літра щодня, обмежити солодкі напої.
Що варто обмежити або виключити:
надлишок цукру (солодощі, газовані напої);
фастфуд, напівфабрикати, ковбасні вироби;
надмір солі, копченості, штучні барвники та консерванти.
Гігієна харчування – також важлива!
Мити руки перед їжею.
Ретельно мити фрукти, овочі.
Не вживати продукти з порушеним терміном або умовами зберігання.
Уникати спільного використання посуду, особливо під час епідемій.
Корисні поради для профілактики інфекцій:
Забезпечуйте дитині повноцінний сон і щоденні прогулянки на свіжому повітрі.
Вчасно вакцинуйте дитину за календарем щеплень.
Створюйте спокійну емоційну атмосферу — стрес також послаблює імунітет.
Не годуйте дитину насильно — харчування має бути приємним процесом.
Висновок:
Раціональне харчування — це не тимчасова дієта, а стиль життя, який допомагає дитині рости здоровою, сильною та енергійною. Наше завдання — закласти правильні харчові звички змалку. Спільними зусиллями — у родині та в закладі дошкільної освіти — ми зможемо сформувати у дітей міцний імунітет і зменшити ризик виникнення захворювань.
Дякую за увагу!