Не лише за «дар Божий літератора» любили й поважали письменника лубенці. Володимир Кирилович не був байдужим до життя міста, завжди перебував у вирі подій. Його бачили в заводському цеху й на польовому стані, у студентській аудиторії і в науково-дослідницькому інституті лікарських рослин, на агітаційному майданчику в новому мікрорайоні міста і в солдатській казармі. Він був невичерпним генератором яскравих непересічних ідей і невтомним трудівником, який, із вартою подиву старанністю та безмежним терпінням, наполегливо втілював свої задуми в життя. Тисячі лубенців ставали соратниками письменника в боротьбі за збереження природних багатств краю, його історичних та культурних пам’яток. Інакше й бути не могло, адже відстоював Володимир Кирилович те, що складає душу народу – його національні й культурні святині.