Не лише за «дар Божий літератора» любили й поважали письменника лубенці. Володимир Кирилович не був байдужим до життя міста, завжди перебував у вирі подій. Його бачили в заводському цеху й на польовому стані, у студентській аудиторії і в науково-дослідницькому інституті лікарських рослин, на агітаційному майданчику в новому мікрорайоні міста і в солдатській казармі. Він був невичерпним генератором яскравих непересічних ідей і невтомним трудівником, який, із вартою подиву старанністю та безмежним терпінням, наполегливо втілював свої задуми в життя. Тисячі лубенців ставали соратниками письменника в боротьбі за збереження природних багатств краю, його історичних та культурних пам’яток. Інакше й бути не могло, адже відстоював Володимир Кирилович те, що складає душу народу – його національні й культурні святині.
У 1987 році за безпосередньої участі Володимира Малика було відкрито меморіальну дошку Олесю Донченку, відомому дитячому письменнику
Володимир Малик разом із художником Василем Семенютою домоглися спорудження й відкриття в Лубнах пам’ятного знака Олександру Пушкіну
Велика заслуга Володимира Малика в спорудженні комплексу «Дзвони Пам'яті» на Кургані Скорботи поблизу Лубен, що засвідчує пам'ять українців про голодомор 30-х років XXст.
Наприкінці 80-х років Володимир Кирилович рішуче виступив проти перетворення природної пам’ятки Лубенщини – Лисої гори на дачний кооператив.