Малі́ Будки́ — село в Україні, у Роменському районі Сумської області. Згідно останього перепесу 2001 року, населення,  на той період, становило 273 особи. Однак вже на 01 січня 2024 року в селі залишилося близько 60 жителів. Орган місцевого самоврядування — Коровинська сільська рада.

Після ліквідації Недригайлівського району 19 липня 2020 року село увійшло до Роменського району.

Малі Будки знаходиться на березі річки Бишкінь в місці впадання в неї річки Хусть, вище за течією на відстані 4 км розташоване село Томашівка, вище за течією річки Хусть на відстані в 2,5 км розташоване село Беседівка, а нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Ракова Січ. До села примикає лісовий масив (дуб).

Середня висота над рівнем моря – 132 м. Поштовий індекс – 42141. Код КОАТУУ — 5923583407. 

В архівних матеріалах, які вдалося віднайти на даний час, вперше село Малі Будки згадується у податкових реєстрах 1750 – 1756 рр. Тоді воно входило до Костянтинівської сотні Лубенського козацького полку Лівобережної Гетьманщини. Однак хоч конкретної дати створення і не встановлено та територія сучасної Недригайлівщини почала інтенсивно обживатися в першій половині 16 століття. Так у 1602 році з’являються згадки про Костянтинів (до речі населення якого згодом сягнуло близько 18 тисяч осіб). У 1609 році – про Вільшану. В ті ж роки було засновано Коровинці, Курмани. Ближче до 1650 року встаткувалися поселення Хоружівки та Беседівки. Роком заснування Недригайлова вважається 1639. Тож цімком сміливо припустити, що саме в цей період також було засновано і Малі Будки.

Назва походить від місця колишніх будних станів. Головний продукт цього виробництва – поташ, який широко використовувався з давніх часів, як миючий засіб, був продуктом переробки деревного попелу. Для виробництва одного пуду (16кг.) поташу необхідно було переробити 17 пудів попелу. Інтенсивний розвиток будництва в нашому краї припадає на кінець XVI – першу половину XVII століття. Головним чинником, що сприяв його росту, був високий попит за кордоном на продукцію поташного промислу – «фальбу» (деревну золу, доведену до певної кондиції), «смальцований попіл» (перепалену в печах фальбу), а також кальцинований поташ потрібний для виробництва мила, селітри, скла, сукна, фарб та відбілювачів, для миття вовни і в табачному виробництві.