Значне місце у моїй професійній діяльності займає представлення та популяризація української психологічної науки у світовому науковому просторі. Займаюсь проблемами психологічної допомоги постраждалих внаслідок війни.Фахівець у галузі педагогічної психології, психології особистості, засновник української наукової школи генетичної психології, відомий науковими розробками з теоретико-методологічних проблем розвивального навчання, методологічної рефлексії проблем розвитку в психології, експериментально-генетичних методів вікової та педагогічної психології, наукового обґрунтування створення та запровадження системи підготовки фахівців для галузі охорони здоров’я. Розроблені мною формувальні й діагностичні методи включені в Європейський банк дослідницьких процедур з лонгітюдних досліджень при Інституті Макса Планка (Мюнхен).
Народився 15 грудня 1941 року в селі Запруддя Рокитнянського району Київської області в селянській родині.
В юному віці свідомо обрав професію педагога, причому один з найскладніших напрямів педагогічної діяльності - роботу із знедоленими дітьми, які потребують особливо дбайливого ставлення.
У 1960 році вступив на педагогічний факультет Київського державного педагогічного інституту імені О.М. Горького, який закінчив у 1965 році, здобувши вищу освіту за спеціальністю: методика початкового навчання і дефектологія.Після закінчення інституту, з серпня 1965 року, був направлений на роботу до Дарницького дитячого будинку м. Києва, де виховувалися діти з глибокою розумовою відсталістю, на посаду вчителя, а з жовтня 1965 року був переведений на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи і працював на цій посаді до вересня 1970 року.
Робота у цьому закладі вимагала не лише терпіння та наполегливості, а й доброго, дбайливого ставлення до вихованців, всілякої підтримки, насамперед, психологінчої. Усвідомивши величезне значенння психології для навчання та виховання дитини, у 1970 році я вирішив поступити до аспірантури на кафедру психології Київського державного педагогічного інституту імені О.М. Горького й успішно закінчив її, захистивши кандидатську дисертацію із вікової та педагогічної психології.
Маючи організаторський хист та творчі здібності, мене запросили обійняти посаду заступника директора з наукової роботи НДІ психології УРСР.
З 1975 року, усе моє професійне, наукове, творче життя пов`язане з Інститутом психології, директором якого я працюю з 1997 року.
Очолював кафедру педагогіки та психології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, стаю ініціатором створення факультету медичної психології цього закладу та першим його деканом. Також я очолюю лабораторію психології навчання Інституту психології.
У 1990 році я захистив докторську дисертацію. У 1994 році мене було обрано членом-кореспондентом, а у 1995 р.-дійсним членом Академії педагогічних наук України, а у 1997 році я був обраний академіком секретарем Відділення психології, вікової фізіології та дефектології АПН України.
Продовжучи започатковану моїм вчителем- Григорієм Силовичем Костюком та Дмитром Федотовичем Ніколенком- лінію наукових психологічних досліджень в царині української психологічної науки, присвячену проблемі співвідношення навчання, виховання та розвитку, я дотримуюсь ідеї врахування власних сил дитини, її потреб та інтересів.Розкриваючи закони дитячого розвитку, психологія допомагає визначити і сформулювати цілі навчання стосовного кожного вікового періоду.
Я приділяю багато уваги методам наукового дослідження, зокрема статистичним. Експертно володію навичками застосування факторного аналізу в психологічному дослідженні. Цьому питанню присвячено низку статей , у яких я доводжу і показую, що не можна оперувати числами, не даючи конкретного психологічного їх тлумачення.
Як прихильник та один із розробників генетичного методу в психології, я дотримуюсь толернатної позиції щодо оцінки інших, і притому найрізноманітніших, методів дослідження, наголошуючи, проте, на необхідності виваженого їх використання, і особливо обережного впровадження їх результатів у педагогічну практику. В останні роки я приділяю особливу увагу проблемі розвитку особистості. Мною запропоновано психологічну концепцію діяльнісної самореалізації особистості в освітньому просторі, визначено психологічні закономірності , чинники та умови її становлення та самоздійснення.
Розробляючи генетичний підхід у психології, я звернувся до проблеми взаємодії учасників освітнього простору в контексті якого прослідковується еволюція широких інституціональних уявлень про форми та зміст взаємодії суб`єктів освітнього простору. Гуманістична парадигма дозволяє осмислити взаємодію в освітньому просторі як спрямоване на розвиток індивідуальної ідентичності смислотворення всіх суб`єктів осітнього простору, становлення індивідуального стилю взаємодії в контексті розповсюдження нових форм здобування знань і нових форм занятості. На основі зазначених методологічних підходів було розроблено наукову концепцію особистісної взаємодії суб`єктів освітнього простору.
Я постійно відгукуючь на гострі виклики сьогодення. Ініціював активну роботу Інституту з надання психологічної допомоги постраждалим внаслідок війни, створивши Кризовий центр медико-психолоігчної допомоги.
У 2015 році мене було обрано Президентом в Україні міжнародної організації «Глобальний союз науковців за мир» («Global Union of Scientists for Peace»), США. Я є головою Товариства психологів України, членом міжнародної ради психологів (США), дійсним членом Європейської академії природничих наук (м.Ганновер, Німеччина), дійсним членом Міжнародної академії природнознавства, дійсним членом Європейської академії природнознавства, головою наукової експертної ради Східноєвропейської федерації наукової аналітики, членом науково-консалтингової групи Європейського наукового індустріального консорціумум (Шотландія, Великобританія), дійсним членом Академічної спільноти Видавничого дому "Academy of Natural History" (Ной-Ізенбург, Німеччина).