Історія школи

У Мельниці з кінця ХІХ століття існувала трьохрічна школа. З часом вона переросла в семирічну. В школу направили працювати сімох вчителів-поляків. За навчання треба було платити. Суми встановлювалися різні. Це залежало від заможності батьків.  Бідних здібних дітей звільняли від сплати за навчання.

Навчання в школі розпочиналося з молитви, за запізнення на яку суворо карали. В теплу пору молилися на подвір’ї школи. Один раз в тиждень приходив священник на уроки Закону Божого.

Вчителі, крім загальної грамоти, вивчали з учнями історію Польщі. Для рідної мови і літератури відводилося дві години в тиждень. Школа давала навики трудової практики. Учні повинні були вміти переплести книгу, зробити щітку, з лози виготовити кошики.

На уроках дисципліну підтримували за допомогою лінійки. За будь-яку провину на уроці учнів били по руках. За більш серйозні порушення поведінки на учня чекали різки.

На перерві дозволяли розмовляти лише польською. Була обов'язкова шкільна форма: святкова і на щодень.

В кінці 30-х років ХХ століття в Мельниці працювало дві семирічні школи: українська, директором якої був Хвідос та єврейська (з 1938 по 1940), директором в якій працював Ройцен. Заняття проходили у дві зміни. Класи були переповнені.

З початком війни у 1941 році школу закрили, вчителів евакуювали. Після визволення села навчання в школі поновилося. Через декілька років виникла потреба в розширенні приміщення школи. На початку 50-х збудували нове приміщення. В школі навчалося понад 400 учнів. У Мельницьку школу ходили діти з навколишніх сіл.