Вступ

Ода географії

Вона появилась з початком роду людського…

Стародавній мисливець

Гострим каменем різьбив візерунки звіриних стежок

На мамонта бивні.

Номад-кочівник

Вимальовував нитки-шляхи

Арабесками на шкірі сідла

Від оази до ріки

Довгою піснею сонця і степу.

Безстрашний мореплавець

На вузькому човні 

Слухав музику зір,

Складаючи лоцію

На податливому мокрому дереві.

Через холодну блакить гір,

Жаркий подих пустель,

Зелену стіну джунглів

Рухалися племена, 

Каравани, 

Армії.

Цілі були різні… 

Але народжувалась Вона.

Коли Вона одержала нинішнє ім’я,

То була давно відома і мудра,

Даруючи щастя пізнання,

Надію розуміння і лихоманку руху.

А обрії не мали меж …

Її звали Матір’ю наук,

Сестрою мудрості,

Нареченою неспокою.

Образи її 

Перетворювалися у витвори мистецтва,

Розпалювали уяву, фантазію і спокусу.

Її видіння 

Підігрівали пристрасті і бажання,

Штовхали на авантюри і подвиги.

Кращі із кращих 

Гордилися успіхами на її царинах.

Час Хронос обтікав Гею Землю.

Змінювалися епохи. 

Проходили віки. 

Розпадалися імперії.

Людина 

Оперилася крилами парусів і літаків,

Змінила скакунів на колеса,

Заявила себе космічною силою,

Об’їхала, облетіла,

 Роздивилась, 

Описала.

Здавалося, її кращі дні вже у минулому.

Вона лише дитяча казка 

Часів молодості Світу…

Але Мати-Земля кругла – безкінечна.

Так і Вона безмежна,

Молода і прекрасна.

Чарівно і таємниче

Звучить Вона в іменах і назвах

Лілонгве, Оаху, Мауна-Лоа, Таїті…

Сплітається орнаментами могутніх вод,

Піднімається в натхненні гірських вершин,

Обігріває могутнім полум’ям вулканів,

Кружляє в танцях тайфунів і торнадо,

Розповідає, обнімає, 

Об’єднує …

Прекрасна Дама – Географія!

Дарунок часу!

Душа простору!

                                                Віталій ШАНДРА