Хочемо розповісти Вам про розвиток освіти в с. Літиня. Стверджують, що школа в селі була створена в середині XIXст. . Проте, це лише припущення. Однак відомо, що вже в 60-х роках XIXст. в селі Літиня існувала школа і перебувала у віданні церкви. А це означає, що в школі домінували дисципліни релігійного циклу. Ймовірно, дітей навчав сільський священик – єдина добре освічена на той час в селі людина. В той час парохом в селі був отець Антоній Лужецький (напівполяк).
Однак, в 1869р. в Австрійській імперії була проведена шкільна реформа: усі школи переходили із відання церкви під опіку держави, тобто стали світськими, встановлювалось загальне обов’язкове початкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. Але, хоч навчання було обов’язкове, багато дітей через матеріальне становище не відвідували школу (в 1890р. в Східній Галичині 66,4% населення залишалось неписьменним). В селі Літиня в другій половині XIXст. діяла так звана «статична» школа (це народна, початкова, «нижча», як і в інших селах школа). Школа складалася із першого і другого класу, в кожному з яких навчалося по два роки. Рідко хто ходив до школи повних чотири роки . Вважалося нормальним, коли дитина відвідувала школу хоча б три роки. Школа, як згадують старожили містилася у сільській хаті Малащак Віри. Лише наприкінці XIXст. в селі було збудовано спеціальне приміщення школи з двома класними кімнатами і двома кімнатами-помешканнями для вчителів. Ця будівля прослужила до 1987р. . На її місці розпочали будувати фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП), який і по цей день не закінчений. В 1967 році побудували силами колгоспу нову школу.
Після о. Антонія Лужецького парохом села був відомий галицький письменник о. Володимир Хиляк (1843 – 1893рр.), саме він навчав наших дідів і прадідів християнських чеснот і цінностей. З 1893 по1903р. вчителював у школі о. Петро Ієсип (до того був парохом в с. Меденичах). З1908р. душпастирські і учительські функції виконував о. Лев Стеців – палкий український патріот.
Навчання в школі велося в часи австрійського панування на рідній українській мові ( це правило мусив виконувати і поляк п. Макогонський). Навчалися діти тільки 3 години в день, обов’язковими предметами для народних шкіл (в тому числі і нашої) за законом від 14 травня 1869р. було визначено: релігію (Закон Божий ), мову, рахунки, природу, землепис та історію, письмо, геометрію, співи, тілесні вправи. Дівчата мали навчатися також жіночих ручних робіт і домашнього господарства.
Значний внесок в підвищення освітнього рівня односельчан вносила і «Просвіта», яка невідомо коли, але ще в часи Австрійської імперії відкрила свою філію в Літині. Тут була бібліотека (читальня) «Просвіти», яка налічувала сотні книг, як художніх творів, так і науково-популярних видань з різних галузей знань – все це рідною мовою.
З 1 серпня 1914р. розпочалася Перша світова війна. Фронт декілька разів з 1914 по 1918 рр. прокочувався через с. Літиня. Більша частина села була спалена. Чоловіки були мобілізовані спочатку в австрійську, а пізніше і в російську армію. До лихоліть війни додавалася ще й епідемія холери (1915р.) . В цей час школа в селі не працювала. Шкільний навчальний процес був відновлений уже в умовах польської окупації з вересня 1919р. До шкільних вчителів п. Макогонського з дружиною приєдналися ще двоє – Яків Думин з дружиною. Я.Думин і став директором школи. Погану згадку залишив про себе п.Макогонський, який був сексотом, неодноразово доносив польським властям про появи українського націоналістичного життя в селі, через що село часто потерпало від польської жандармерії. Саме з його наклепу був арештований о.Стеців і кинутий у концтабір Телергоф.
В 1924р. було прийнято так званий закон Грабського, міністра освіти Польщі, колишнього професора Львівського університету, згідно якого необхідно було створити умови для спільного навчання і виховання дітей різних національностей, які проживали в Галичині. Таку функцію мала виконувати утраквістична (двомовна) школа з українською і польською мовою навчання. Так у селі була утворена школа, де всі предмети велися польською мовою і лише два – «руська» мова і природа велися українською. За новим законом в селі на той час існувала 4-класна школа. При бажанні в ній могли вчитися 6-7 років. За новим шкільним законом від 1932р. початкова школа перетворилася в триступеневу (чотирирічну, шестирічну, семирічну). В Літині була школа саме триступенева. В 1-му і 2-му класі вчилися по 1-му року, в 3-му, 4-му класі по 2 роки, і 7-й рік, так званий «повторний» присвячувався вивченню ремесел, промислів, сільськогосподарських новинок. В школі, зокрема, вивчали садівництво, шовківництво, пасічництво.
Усі підручники і зошити батьки купляли за власні кошти (або перекупляли вже використані). Писати дітей навчали з 1-го класу спочатку олівцями, а потім вже чорнилом. Парти були довгі дерев’яні де сиділо по 7-8 учнів. Дітей били тростевою палкою.
В школі, як згадують старожили, існувала стара ощадна каса, куди діти вкладали зайві гроші. Вівся детальний опис, а в кінці року кожному учневі повертали його заощадження. Літинську утраквістичну школу відвідували діти із присілків с. Грушів, Солтисі, а також із хутора Груд Літинський ( зараз це с.Городківка). На Груді існувала 1-класна українська школа із дворічним терміном навчання, утворена в 1922р. . Вчителював у школі Йосип Ліщинський.
В селі Літиня існував дитячий садочок, в якому вихователі дошкільнят (діячі сільської «Просвіти») організували дитячий театр, інсценізували твори Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки.
Як бачимо, шкільництво в селі Літиня до 1939р. переживало бурхливу і цікаву історію. Школа стояла на сторожі аж ніяк не національних інтересів, керувалася офіційними державними шовіністичними поглядами в австрійські і польські часи. Тим не менше, це була освіта, освіта така необхідна українським дітям. Наші односельчани з теплотою згадують свої шкільні роки.
1 вересня 1939 року Польща стала жертвою Гітлера, а згодом і Сталіна (за пактом Молотова – Рібентропа). 17 вересня радянські війська почали «визволення» Західної України. 24 вересня вони ввійшли в с. Літиня. Черговий 1939-1940 навчальний рік був перерваний на самому початку. 4 грудня був запроваджений новий територіально-адміністративний устрій (село Літиня опинилося в Меденицькому районі Дрогобицької області). Почалась радянізація Західної України. У сфері освіти було зроблено наступне:
1)всі школи були реорганізовані відповідно до діючої в СРСР з1939р. системи освіти (були створені початкові чотирикласні; неповні середні (семирічні) і середні (десятирічні) школи; введені радянські навчальні плани, програми і підручники; запровадження російської мови і літератури, скасовано предмет релігії;
2)почалась чистка «націоналістично-буржуазних», «пансько-польських» педагогічних кадрів;
3)поповнення учительського колективу новими кадрами зі сходу;
4)почався навчально-виховний процес дітей в атеїстично-комуністичному дусі.
В Літині була створена неповна середня школа. Щоб не втратити перерваний 1939-1940 навчальний рік нова влада вирішила продовжити його. Всіх дітей відправили повторно в той самий клас, в якому вони навчалися в 1938-1939 році.
22 червня 1941 року почалась німецько-радянська війна. Уже через тиждень німецькі війська увійшли в с. Літиню. Школа продовжувала працювати. На зміну вчителям-східнякам, які втекли з відходом радянських військ, прийшли інші вчителі. Так, з 1941 року почав працювати наш односельчанин, випускник Віденського університету Микола Васильович Галушка. Викладав німецьку мову, біологію та хімію. А односельчанин Микола Степанович Полюжин викладав історію, географію та українську мову. Він чи не вперше в нашій школі зосередив увагу на національно-патріотичному вихованні дітей. Старожили згадують, що він навчив дітей співати "Ще не вмерла Україна", любити свою країну, свій народ. Працював він недовго, всього півтора року. В 1943р. він разом з братом вступив добровольцем в дивізію СС «Галичина», вірячи, що воюючи в лавах горевісного СС вони відстоюватимуть українські націоналістичні інтереси.
Трудового навчання навчала Ганна Дуцяк (з с. Добрівляни). Було відновлено уроки релігії (цим займався парох с. Літині – о. Михайло Співак). Замість російської введено було німецьку мову.
В серпні 1944р. радянські війська вдруге пройшлися вулицями с. Літині. В Літинську семирічну школу були прислані вчителі зі східних областей: Сорокаліт Надія Наумівна ( російська мова і література), Л.М. Кириленко (класовод), Костянтин Айзенбарт (класовод, заарештований за підозрою в зв’язках з ОУН-УПА), Йосип Фуревич (класовод, музика і співи, був з Вороблевич) . Крім М.В. Галушки всі вчителі мали середню педагогічну освіту і майже всі поповнювали її в Дрогобицькому учительському інституті заочно. Релігію знову заборонили. Після закінчення семирічки діти йшли вчитися в Меденицьку середню школу (Лесів Іван, Кемпа Григорій, Бурдяк Петро), згодом відкрилася середня школа в с.Грушів. Діти ходили пішки в 7 клас. Транспортного сполучення не було.
В 1948р. в школу прийшов С.Т. Глухівський та його дружина Ганна Іларіонівна.
В 1950 році було арештовано Чуклу Вікторію за зв’язки з ОУН-УПА. Їй пригадали ще участь у молодіжному русі 30-х рр., обвинуватили в націоналізмі (ще і згадали як вона організувала святкування роковин Т.Г. Шевченка) і засудили на 25 років. Проте, в 1955р. її було реабілітовано. Чуклу Д.М. знято з директора.
В 50-х рр.. XXст. педколектив поповнився рядом вчителів, як і західняків так і східняків. Приїхали Мельниченко Валентина Кирилівна, Пучковський В., Кобеляцька К.К., Бойко Б.В., Яценко Я.С., Бутчак А.М., Бреус (Пуляк) К.І.
Жодної різниці між вчителями місцевого походження і прибулими зі Східної України не було. Всі становили одну дружню вчительську сім’ю.
Однак, зазначають вчителі школи, великі труднощі були з виховною роботою в школі, яка велася в атеїстичному, прорадянському дусі. Діти відмовлялися вступати в піонери і комсомол. В 50-60рр. в школі було 3-4 учні комсомольці (і то з низькою успішністю). Інколи вона поповнювалася і кращими учнями, які планували вчитися у середній школі і далі здобувати вищу освіту. Учні, звісно ж, не були ідейними комсомольцями, а використовували членство у ВЛКСМ у власних цілях.
В 1958 році була проведена освітня реформа Хрущова. За законом «Про зміцнення життя школи з життям про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР» було встановлено загальну обов’язкову восьмирічну освіту. Літинська семирічна школа була перетворена у восьмирічну. Передбачалося поєднання загальноосвітнього і політичного навчання. Школа до цього була не готова (майстерень і інструменту не було, фахівців не було).
В 1967р. було побудовано нове приміщення школи за проектам початкової школи з майстернями (фінансував колгосп «Більшовик»).
Їдальню будували вже силами батьків. За часів директора Я.С. Яценка була добре оснащена школа матеріально-технічними засобами: апарат Леті, в кожному класі магнітофони, телевізори, фільмоскопи, епідіаскопи, прекрасно обладнана комбінована майстерня для роботи з деревом і металом (одна з найкращих в районі). За рішенням адміністрації школи дітей сиріт і напівсиріт безплатно годували 2 рази в день, їх безплатно забезпечували одягом, взуттям. Створена була бібліотека з солідним книжковим фондом. Працювали предметні гуртки.
В 1972р. в школі запрацювала система груп продовженого дня. В 1978р. в школі замість німецької мови ввели англійську.
В 70-х роках у школі була введена форма навчання екстернат.
Школа мала тісні зв’язки з колгоспом. Учні були змушені допомагати в сільськогосподарських роботах. Зате колгосп давав продукти харчування на столову.
У 60-80-х роках в школі працювали фахівці вищого ґатунку, багато з них отримали при атестації вищу категорію. Богдан Бойко, К.К. Кобелянська, Я.С.Яценко – присвоєно звання «Відмінник народної освіти». Я.С.Яценко 22 липня 1976р. нагороджений медаллю А.С.Макаренка за заслуги в галузі освіти, а в 1986р. – медаллю «Ветеран праці». С.С.Мисак і Л.О.Прима стали методистами райво, а С.Й.Прима – інспектором райво.
24 серпня 1991року Україна стала незалежною державою. Безумовно, усі процеси і тенденції торкнулися і Літинської школи.
В 1991 – 1992р. введено обов’язкове 11-річне навчання, отже, наша школа перетворилася на основну школу із 9-річним терміном навчання. Всі учні були переведені у післянаступний клас (наприклад, із 5-го в 5-й ).
Було відновлено викладання релігії, згодом за ініціативою райвно в школах був введений курс християнської етики.
Було ліквідовано піонерську, комсомольські організації.
Надмірне забезпечення школи педкадрами довело до того, що вчителі працюють на півставки.