З досвіду роботи класного керівника Клуніченко Л.О.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

06.06.2022 № 527

Про деякі питання національно-патріотичного виховання в закладах освіти України та визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 № 641

{Із змінами, внесеними згідно з Наказом
Міністерства освіти і науки
№ 586 від 23.06.2022}

Відповідно до підпунктів 18, 20 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630 (із змінами), та з метою посилення національно-патріотичного виховання дітей та молоді в закладах освіти відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2020 року № 932 “Про затвердження плану дій щодо реалізації Стратегії національно-патріотичного виховання на 2020 – 2025 роки” НАКАЗУЮ:

Затвердити Концепцію національно-патріотичного виховання в системі освіти України та Заходи щодо її реалізації до 2025 року, що додаються.

{Пункт 1 в редакції Наказу Міністерства освіти і науки № 586 від 23.06.2022}

Департаментам (управлінням) освіти і науки обласних, Київської міської державних (військово-цивільних) адміністрацій, іншим відповідальним виконавцям Заходів, спрямованих на посилення національно-патріотичного виховання дітей та молоді в закладах освіти, забезпечити виконання затверджених цим наказом Заходів.
Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 № 641“Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді, Заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та методичних рекомендацій щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах”.
Департаменту забезпечення документообігу, контролю та інформаційних технологій (Єрко І.) зробити в установленому порядку відмітку у справах архіву.
Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Рогову В.

Міністр

С. Шкарлет

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти

і науки України

06 червня 2022 року № 527

КОНЦЕПЦІЯ
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ

У період війни, яку російська федерація розв’язала і веде проти України, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення національно-патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських, цінностей.

Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку. В сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз, і водночас, великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного поступу, поряд із убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське та євроатлантичне співтовариство, є визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою формує майбутній розвиток Української держави.

Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають громадянсько-патріотичне, духовно-моральне, військово-патріотичне та екологічне виховання як основні складові національно-патріотичного виховання, як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть розвиток держави як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї патріотизму, поваги до культурних цінностей Українського народу, його історико-культурного надбання і традицій, гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності за природу як за національне багатство, здорового способу життя, готовності до змін та до виконання обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України.

Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, європоцентричність, пробудження громадянської і громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської діяльності, які накладаються на технологічну і комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині суспільства, ідентифікаційні і реідентифікаційні процеси в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі сплеску інтересу і прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу.

Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має древню і величну культуру та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним джерелом і міцним підґрунтям виховання дітей і молоді. Вони уже ввійшли до освітнього і загальновиховного простору, але нинішні суспільні процеси вимагають їх переосмислення, яке відкриває нові можливості для освітньої сфери.

Формування ціннісних орієнтирів і громадянської самосвідомості у дітей та молоді повинно здійснюватися на прикладах героїчної боротьби Українського народу за самовизначення і творення власної держави, ідеалів свободи, соборності та державності, зокрема, від княжої доби, українських козаків, Українських Січових Стрільців, армій Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, учасників антибільшовицьких селянських повстань, загонів Карпатської Січі, Української повстанської армії, українців-повстанців у сталінських концтаборах, учасників дисидентського руху. Також національно-патріотичне виховання має здійснюватися на прикладах мужності та героїзму учасників революційних подій в Україні у 2004, 2013 – 2014 років, Героїв Небесної Сотні, учасників антитерористичної операції та операції об’єднаних сил у Донецькій та Луганській областях, спротиву окупації та анексії Автономної Республіки Крим російською федерацією, війни російської федерації проти України.

Важливим завданням є розгляд порівняльно-історичних відомостей про переривання державності в інших європейських країнах, які сьогодні представлені потужними європейськими націями. Спеціального розгляду потребують історичні обставини, що призводять до переривання державницької традиції. На особливу увагу заслуговує формування української політичної культури в часи Речі Посполитої та Австро-Угорщини, нове осмислення ролі Кримського Ханату як держави кримськотатарського народу, включно з тривалим воєнним протистоянням і плідною військовою та культурною співпрацею.

Разом із тим національно-патріотичне виховання не повинно формувати ідеї культурного імперіалізму, тобто способу споглядання світу лише очима власної культури. Ця Концепція виходить з ідеї об’єднання різних народів, національних, етнічних та релігійних груп, які проживають на території України, довкола ідеї української державності, українського громадянства, що виступають загальними надбаннями, забезпечують їхній всебічний соціальний та культурний розвиток. Українська держава заперечує будь-які форми дискримінації, підтримуючи всі мови і культури, забезпечує формування у здобувачів освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами.

На жаль, до сьогодні українська освіта не мала переконливої і позитивної україноцентричної традиції, досвіду щодо виховання патріотизму в дітей та молоді, у попередні часи боялися взагалі терміна “національний”, а “патріотичне виховання” сприймали винятково в етнонародному або неорадянському вимірі.

На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення національно-патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей:

– повага до національних символів (Герба, Прапора, Гімну України);

– активна участь у громадсько-політичному житті країни;

– верховенство права, повага до прав людини;

– готовності до природоохоронної діяльності;

– толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей;

– готовність захищати суверенітет і територіальну цілісність України.

Процес патріотичного виховання дітей і молоді повинен мати випереджувальний характер, відповідати віковим і сенситивним періодам розвитку дитини та особистісним характеристикам, ґрунтуватися на духовно-моральних засадах.

Відтак, враховуючи всі обставини, виникає погреба в актуалізації концепції, яка б визначала нову стратегію цілеспрямованого і ефективного процесу виховання суб’єкта громадянського суспільства, громадянина – патріота України.

Мета та завдання національно-патріотичного виховання в системі освіти України

Національно-патріотичне виховання дітей та молоді – це комплексна, системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, закладів освіти, сім’ї, громадських об’єднань та благодійних організацій, релігійних організацій та інших інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.

Метою національно-патріотичного виховання є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин, формування активної громадянської позиції, утвердження національної ідентичності громадян на основі духовно-моральних цінностей Українського народу, національної самобутності.

Національно-патріотичне виховання має сприяти єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави.

Складовою частиною патріотичного виховання, яка в часи воєнної загрози набуває пріоритетного значення, є військово-патріотичне виховання, зорієнтоване на формування у зростаючої особистості готовності до захисту України, розвиток бажання здобувати військові професії, проходити службу у Збройних Силах України як особливому виді державної служби. Його зміст визначається національними інтересами України і покликаний забезпечити активну участь громадян у збереженні її безпеки від зовнішньої загрози. Робота з військово-патріотичного виховання має проводитися комплексно, спільними зусиллями органів державної влади та місцевого самоврядування, а також закладів освіти, сім’ї, громадських об’єднань та благодійних організацій, Збройних Сил України, інших силових структур.

Системна організація військово-патріотичного виховання має бути спрямована на підготовку до оволодіння початковою військовою підготовкою, військовими професіями, формування психологічної та фізичної, морально-духовної готовності до служби в Збройних Силах, задоволення потреби підростаючого покоління у постійному вдосконаленні своєї підготовки до захисту України.

Мета національно-патріотичного виховання реалізується через систему таких виховних завдань:

– утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;

– виховання поваги до Конституції України, законів України, державної символіки;

– підвищення престижу військової служби, а звідси – культивування ставлення до військовослужбовця як до захисника України, героя;

– усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;

– сприяння набуттю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;

– виховання екологічної культури особистості, усвідомлення себе частиною природи, почуття відповідальності за неї як за національне багатство, основи життя на землі;

– формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;

– утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства;

– культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, відповідального ставлення до природи;

– формування мовленнєвої культури;

– спонукання зростаючої особистості до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму;

– розвиток духовності і моральності у суспільстві, утвердження традиційних сімейних цінностей.

Принципи національно-патріотичного виховання

Національно-патріотичне виховання спирається на загальнопедагогічні принципи виховання, такі як дитиноцентризм, природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, врахування вікових та індивідуальних особливостей. Водночас національно-патріотичне виховання має власні принципи, що відображають його специфіку. Серед них:

– принцип національної спрямованості, що передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, природи, українського народу, шанобливого ставлення до його культури, історії, традицій; поваги до культури всіх народів, які населяють Україну; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

– принцип самоактивності й саморегуляції забезпечує розвиток у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;

– принцип полікультурності передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування відкритості, толерантного ставлення до відмінних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань; здатності диференціювали спільне і відмінне в різних культурах, спроможності сприймати українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської;

– принцип культуровідповідності задля формування базової культури особистості на основі набутого морально-етичного досвіду людства;

– принцип соціальної відповідності обумовлює потребу узгодження змісту і методів національно-патріотичного виховання з реальною соціальною ситуацією, в якій організовується виховний процес, і має на меті виховання в дітей і молоді готовності до захисту України та ефективного розв’язання життєвих проблем на основі сформованих цінностей;

– принцип історичної і соціальної пам’яті спрямований на збереження духовно-моральної і культурно-історичної спадщини українців та відтворює її у реконструйованих і осучаснених формах і методах діяльності;

– принцип міжпоколінної наступності, який зберігає для нащадків зразки української культури, етнокультури народів, що живуть в Україні.

Шляхи реалізації національно-патріотичного виховання в системі освіти України

3.1. Удосконалення нормативно-правової бази патріотичного виховання:

– підготовка нормативно-правових документів з питань національно-патріотичного виховання в системі освіти України, удосконалення законодавства;

– розроблення державних і громадських заходів з інформаційної безпеки, спрямованих на запобігання негативним наслідкам впливу інформаційної війни, та розвиток критичного мислення;

– розроблення порядку державного фінансування заходів, спрямованих на національно-патріотичне виховання;

– підготовка комплексних програм громадянсько-патріотичного, військово-патріотичного, духовно-морального виховання та нормативно-методичного забезпечення їх реалізації з метою виховання здорового підростаючого покоління, готового захищати національні інтереси та територіальну цілісність України;

– вироблення науково-теоретичних і методичних засад патріотичного виховання молоді, включення проблематики патріотичного виховання молоді до дослідницьких програм та планів наукових установ і закладів освіти (через історію можна показати, як державність поновлювали інші народи; через зарубіжну літературу – показати, як ці народи утверджували свою ідентичність; через дисципліни природничо-наукового циклу – розкрити здобутки українців у науці і техніці, якими слід пишатися тощо). Тільки цілісна і системна картина гарантуватиме досягнення мети Концепції.

3.2. Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері національно-патріотичного виховання:

– збереження мережі закладів позашкільної освіти на всіх рівнях (державному, обласному, територіальних громад), недопущення їх реорганізації та ліквідації;

– міжнародна співпраця з питань удосконалення процесу національно-патріотичного виховання, обмін досвідом з відповідними інституціями інших держав;

– проведення заходів, спрямованих на реалізацію патріотичного виховання в закладах системи освіти, культури, спорту;

– підтримка та сприяння волонтерським проектам, іншої громадської діяльності та самоорганізації українських громадян, спрямованої на заохочення молоді до благодійних соціальних, інтелектуальних та творчих ініціатив і проектів на благо України;

– створення умов для популяризації кращих здобутків національної культурної і духовної спадщини, героїчного минулого і сучасного українського народу, підтримки професійної й самодіяльної творчості;

– активне залучення до патріотичного виховання дітей та молоді учасників бойових дій на Сході України, членів сімей Героїв Небесної Сотні, учасників антитерористичної операції, операції об’єднаних сил, учасників війни Російської Федерації проти України та їхніх сімей, військових капеланів, діячів сучасної культури, мистецтва, науки, спорту, які виявляють активну громадянську і патріотичну позицію;

– залучення молоді до участі у збереженні і підтримці єдності українського суспільства, у громадському русі задля громадянського миру і злагоди;

– сприяння спортивній і фізичній підготовці, спрямованій на утвердження здорового способу життя громадян з урахуванням принципів національно-патріотичного виховання;

– налагодження співпраці з військовими формуваннями України як мотивація готовності до вибору військових професій;

– сприяння роботі клубів за місцем проживання, закладів позашкільної освіти, центрів національно-патріотичного виховання, громадських об’єднань, благодійних організацій та інших інститутів громадянського суспільства, які здійснюють патріотичне виховання молоді;

– утворення міжшкільних ресурсних центрів, що забезпечуватимуть викладання предмета “Захист України”;

– удосконалення підготовки та перепідготовки кадрів, які займаються питаннями національно-патріотичного виховання дітей та молоді в системі освіти, культури, спорту;

– сприяння впровадженню навчальних дисциплін духовно-морального спрямування як основи формування особистості та підґрунтя для національно-патріотичного виховання;

– вивчення потреб дітей і молоді, зокрема шляхом проведення соціологічних досліджень;

– забезпечення активної участі сім’ї та родини в розвитку фізично і морально здорової, патріотично налаштованої зростаючої особистості.

3.3. Співпраця органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадянським суспільством:

– активне залучення до національно-патріотичного виховання громадських об’єднань та благодійних організацій, використання їхнього досвіду, потенціалу, методів роботи у вихованні патріотів України;

– організаційна та фінансова підтримка на конкурсній основі програм, проектів громадських організацій, спрямованих на національно-патріотичне виховання;

– активне залучення сім’ї до процесу національно-патріотичного виховання, долучення батьківської громадськості до популяризації кращого досвіду національно-патріотичного виховання;

– підтримка та сприяння волонтерським проектам, іншій громадській діяльності та самоорганізації українських громадян, спрямованій на заохочення молоді до благодійних соціальних, інтелектуальних та творчих ініціатив і проектів на благо України;

– створення умов для популяризації найкращих здобутків національної культурної і духовної спадщини, героїчного минулого і сучасного українського народу, підтримки професійної й самодіяльної творчості;

– посилення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади стосовно національно-патріотичного виховання.

3.4. Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання:

– організація у теле-, радіопрограмах, інтернет-ресурсах та в друкованій пресі постійно діючих рубрик, що популяризують українську історію, боротьбу українського народу за незалежність, досягнення українського народу, його мову та культуру, інтелектуальні, духовні та інші надбання, духовно-моральні цінності, досвід роботи з національно-патріотичного виховання різних соціальних інституцій; підтримка україномовних молодіжних засобів масової інформації;

– запобігання пропаганді в засобах масової інформації культу насильства, жорстокості і бездуховності, поширення порнографії та інших матеріалів, що суперечать загальнолюдським та національним духовним цінностям, заперечують суверенність Української держави;

– виробництво кіно- і відеофільмів, підтримка видання науково-популярної, наукової, художньої літератури національно-патріотичного спрямування;

– підготовка інформаційної та науково-популярної літератури для батьків з питань патріотичного виховання дітей та молоді у сім’ї; висвітлення в засобах масової інформації кращого досвіду родинного виховання;

– здійснення заходів щодо розширення фактографічної бази історичних подій, публікація розсекречених архівних документів, видання історичної науково-популярної літератури, довідкових матеріалів про здобутки України за роки незалежності, книг патріотичної спрямованості;

– створення в мережі Інтернет інформаційної бази з питань патріотичного виховання;

– залучення до обговорення нагальних питань з патріотичного виховання молоді відомих вчених, державних і громадських діячів, представників культури і мистецтва, педагогів, ветеранів війни, лідерів та активістів громадських організацій;

– активна протидія фактам, що фальсифікують історію України та її сьогодення;

– підтримка україномовних молодіжних друкованих засобів масової інформації, теле- та радіопрограм, інтернет-центрів.

Впровадження національно-патріотичного виховання

Національно-патріотичне виховання в системі освіти впроваджується шляхом реалізації Стратегії національно-патріотичного виховання, затвердженої Указом Президента України від 18 травня 2019 року № 286/2019 (далі – Стратегія), плану дій щодо реалізації Стратегії, державних цільових програм з питань з національно-патріотичного виховання (або програм, що пов’язані з національно-патріотичним вихованням), обласних, місцевих цільових програм з національно-патріотичного виховання (або програм, що пов’язані з національно-патріотичним вихованням), виконання Заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання.

Окремими напрямами реалізації цієї Концепції є:

– створення сприятливих умов, встановлених на законодавчому рівні, для діяльності молодіжних організацій, дитячих та молодіжних громадських об’єднань, що беруть участь в процесі національно-патріотичного виховання;

– розроблення та упровадження системи заходів з метою реалізації концепції національно-патріотичного виховання;

– реалізація положення про Всеукраїнську дитячо-юнацьку військово-патріотичну гру “Сокіл” (“Джура”);

– сприяння впровадженню навчальних дисциплін духовно-морального спрямування та громадянської освіти в Україні у відповідності до Концепції розвитку громадянської освіти в Україні, інших документів з розвитку громадянської освіти.

Очікувані результати

У результаті впровадження системи національно-патріотичного виховання очікується:

– забезпечення у молодого покоління розвинутої патріотичної свідомості і відповідальності, почуття вірності, любові до Батьківщини, поваги до національних, історичних, культурних і духовних цінностей Українського народу, його історико-культурного надбання і традицій, державної мови та державних символів України, турботи про спільне благо, природу, збереження та шанування національної пам’яті, формування активної громадянської позиції;

– зацікавленість молоді щодо служби у Збройних Силах України, готовність до захисту України та виконання конституційного і громадянського обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, з метою становлення її як правової, демократичної, соціальної держави;

– формування компетенцій, необхідних для захисту України, служби в Збройних Силах України;

– збереження стабільності в суспільстві, соціальному та економічному розвитку країни, зміцнення її обороноздатності та безпеки;

– створення ефективної системи національно-патріотичного виховання молоді;

– консолідація зусиль суспільних інституцій у справі виховання підростаючого покоління.

Індикатори ефективності

Індикаторами ефективності національно-патріотичного виховання в системі освіти України, зокрема, є:

– збільшення відвідуваності здобувачами освіти закладів, що популяризують культурні та національно-мистецькі традиції Українського народу, а також пам’яток історії, культури, експозицій музеїв, присвячених національно-визвольній боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України;

– підвищення серед здобувачів освіти рівня знань про видатних особистостей українського державотворення, визначних українських учених, педагогів, спортсменів, військових, підприємців, провідних діячів культури, мистецтв, а також духовних провідників Українського народу;

– збільшення кількості здобувачів освіти, які пишаються своїм українським походженням, громадянством;

– зростання рівня екологічної культури, збільшення кількості учасників екологічних акцій, природоохоронних заходів;

– збільшення кількості здобувачів освіти, які здійснюють екскурсії, подорожі, походи;

– збільшення кількості підготовлених фахівців з національно-патріотичного виховання;

– збільшення кількості проведених зустрічей здобувачів освіти з борцями за незалежність України у XX столітті, ветеранами та учасниками антитерористичної операції та операції об’єднаних сил у Донецькій та Луганській областях, учасниками війни російської федерації проти України;

– збільшення чисельності громадян, готових до виконання обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України;

– збільшення кількості громадян, зокрема дітей та молоді, залучених до проектів та заходів з національно-патріотичного виховання місцевого, всеукраїнського та міжнародного рівнів, які відповідають ціннісним орієнтирам та індикаторам ефективності Стратегії;

– збільшення кількості здобувачів освіти, які беруть участь у заходах, спрямованих на популяризацію духовно-моральних цінностей Українського народу, його духовних надбань;

– збільшення числа молодих людей, які пов’язують своє майбутнє з навчанням і проживанням в Україні;

– збільшення числа громадян України, які виявляють почуття поваги до своєї Батьківщини.

Хвилина мовчання

На виконання пункту 2 Указу Президента України Володимира ЗЕЛЕНСЬКОГО «Про загальнонаціональну хвилину мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України» від 16.03.2022 №143/2022 щоденно о 9 годині 00 хвилин започатковуємо проведення загальнонаціональної хвилини мовчання за загиблими співвітчизниками.
Згадаймо українців, яких ми втратили через терор, розв’язаний окупантом, усіх військових і цивільних, дорослих і дітей!
Вічна пам’ять кожному, хто загинув за Україну!

Вшануймо янголів нашої НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ!

14 березня - День українського добровольця

14 березня в Україні відбувається вшанування добровольців – людей, які не були військовими за професією, але в критичний для держави момент без повісток чи примусу, добровільно «поставили на паузу» своє попереднє життя й узяли до рук зброю, щоб захистити країну.

Чому День українського добровольця відзначається 14 березня?

14 березня 2014-го на тренувальну базу в Нових Петрівцях з Майдану Незалежності вирушили 500 бійців Самооборони Майдану. Вони сформували перший добровольчий батальйон для захисту України від російської гібридної агресії на Сході.

Навесні того ж року виникла низка добровольчих формувань – як поза державними структурами, так і при облдержадміністраціях, Нацгвардії, поліції.
У боях 2014–2015 років російсько-української війни брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Більшість із них згодом трансформувалися у військові частини силових структур.

Наступний сплеск масового добровольчого руху відбувся наприкінці 2021 – на початку 2022 років. На тлі загрози повномасштабної війни в країні формувалися підрозділи територіальної оборони. А після широкомасштабного вторгнення люди просто заполонили військкомати. Зараз Сили територіальної оборони є наймолодшим родом військ в українській армії.

День українського добровольця встановлено Постановою Верховної Ради України від 17 січня 2017 року № 1822-VII на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

10 березня - День Державного Гімну України

10 березня українці відзначають День Державного Гімну України, який вшановує один із головних символів державності.

Це свято в Україні офіційно запровадили у 2021 році.

Його святкують 10 березня, адже саме у цей день, у роковини смерті Тараса Шевченка, у 1865 році в Перемишлі вперше прозвучав гімн "Ще не вмерла України"

Історія українського гімну почалася ще у середині XIX століття. У 1862 році поет і громадський діяч Павло Чубинський організував зустріч, на яку завітали сербські студенти Київського університету. Якось вони почали співати патріотичну пісню, що дуже вразило українця. Вже через пів години Чубинський написав текст "Ще не вмерла Україна", який швидко став популярним серед громадян та навіть привернув увагу композитора і священника Михайла Вербицького. Саме він створив до нього урочисту мелодію.

Вже у 1865 році цей твір уперше виконали на офіційному заході в Перемишлі, а згодом вірш став символом національного відродження. У XX столітті гімн неодноразово забороняли через репресивну політику радянської влади. Однак він залишався важливим символом боротьби за свободу і суверенітет.

Лише після проголошення незалежності України у 1991 році "Ще не вмерла України" офіційно визнали як державний гімн. А в березні 2003-го Верховна Рада ухвалила Закон "Про Державний Гімн України", затвердивши мелодію Вербицького і перший куплет з приспівом твору Чубинського.

Офіційне запровадження Дня Державного Гімну України у 2021 році стало ще одним кроком у вшануванні національних символів. Тоді Кабінет Міністрів оголосив, що це свято щорічно відзначатимуть 10 березня.

9 березня- 211- річниця з дня народження Т. Г. Шевченка

9 березня 2025 року виповнюється 211 років з дня народження видатного українського поета, художника, громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка. Його творчість стала основою для формування української національної ідентичності та розвитку нової української літератури.

Тарас Шевченко залишив понад 835 художніх творів, які до сьогодні вважаються безцінною спадщиною для української культури та мистецтва. Шевченко не лише розвинув літературу, а й став символом боротьби за свободу та незалежність України. Його слова надихають покоління, і навіть сьогодні, у часи війни з росією, він продовжує бути джерелом сили та рішучості для українців.

Шевченко завжди наголошував на важливості боротьби за волю і свободу, і його спадщина не вмирає, а живе в серцях українців, які продовжують цей шлях сьогодні.

24 лютого- третя річниця початку повномасштабного вторгнення рф в Україну

За три роки Український народ продемонстрував світові приклади мужності, стійкості, сміливості та єдності перед жорстоким ворогом, що чисельно переважає. Загалом російсько-українська війна триває вже 11 років.

Ця дата нагадує нам про ціну, яку Україна платить за свою свободу. Ми вшановуємо пам’ять загиблих героїв, висловлюємо безмежну вдячність Збройним Силам України, волонтерам, медикам і всім, хто бореться на фронті, в тилу і за кордоном.

Сьогодні українці розкидані по всьому світу, але кожен із нас — невід’ємна частина великої нації, бо справжня Україна живе там, де б’ються за неї серця.

Попри всі труднощі, ми продовжуємо відстоювати своє майбутнє. Україна сильна, бо за неї стоять люди, які вірять у перемогу і справедливість.

Україна — це ми. Єдині. Сильні. Незламні.

На уроках було проведено інформаційні п'ятихвилинки, приурочені цій трагічній даті

21лютого - День рідної мови

Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок.

21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.

Година спілкування до Дня Героїв Небесної Сотні

20 лютого 2025 року минає 11 років від дня масових розстрілів Небесної Сотні на Майдані. Крім того, це 11 років від початку російської агресії. Адже саме тоді, коли на вулиці Інститутській у Києві гинули беззбройні протестувальники, російська федерація розпочала воєнну агресію, анексувавши АР Крим, а згодом окупувавши частину Луганської та Донецької областей. 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна російсько-українська війна, яка триває вже третій рік, несучи українцям смерть, горе та руйнацію. Саме таку ціну платить наша країна за право бути суб’єктом на карті світу та мати власні суверенітет і державність. Одними з перших, які рішуче виступили на захист нашої Батьківщини, були Герої Небесної Сотні.

Вони стали символом світла та перемоги над злом. Разом із героями російсько-української війни, які відстоюють на фронті наше право жити у вільній соборній Україні, вони живлять та зміцнюють нашу віру в Перемогу.

Пам’ять про подвиг Небесної Сотні у 2025 році вшановуємо під гаслом:

«Небесна Сотня: Герої першої перемоги у битві, що триває».

15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Ця дата приурочена до дня виведення радянських військ з Афганістану в 1989 році.

Щорічно українці відзначають цей день як день пам’яті тих, хто чесно виконував свій військовий обов’язок у локальних збройних конфліктах.

Афганська війна – одна із найтрагічніших сторінок історії. Ця кривава війна стала важким випробуванням і трагедією для сотень тисяч людей. Пам’ятаємо героїчні подвиги, приклади мужності й вірності військовій присязі, що продемонстрували віддані сини і дочки України.

Вдячні вам за мужність, стійкість та витримку. Ваша вірність заслуговує на глибоку повагу. Схиляємо голови перед тими, хто загинув, виконуючи свій обов’язок.

На жаль, українцям знову доводиться відчувати руйнівний відбиток війни.

Велика шана тим ветеранам локальних збройних конфліктів, які наразі використовують свій бойовий досвід для захисту України від російських загарбників.

Не забуваємо й тих, хто у вічності! Світла пам’ять героям, які віддали життя за свою державу в російсько-українській війні з 2014 року.

День Соборності України

Щороку 22 січня українці всього світу відзначають День Соборності та Свободи України, вшановуючи світлу пам’ять про українських патріотів, що протягом віків боролися за свободу та соборність Української держави.

У січні 1918 року була проголошена Українська Народна Республіка, а на територіях, що входили до Австро-Угорської імперії, була заснована Західноукраїнська Народна Республіка. У грудні 1918 року лідери обох держав в українському місті Фастові підписали акт об’єднання українських земель.

22 січня 1919 року цей договір, що увійшов у історію як «Акт злуки», був обнародуваний у Києві на Софійській площі.

Це державне свято символізує єдність всіх українських земель. І хоча державі тоді не вдалося зберегти цілісність та незалежність, акт злуки став реальним втіленням вікової мрії українців про свою суверенну державу.