Державно-громадянське партнерство (Public–public partnership (PPP) - партнерство між державним органом або органом державної влади чи іншого такого органу, або некомерційної організації для надання послуг чи об’єктів (іноді з метою передачі технічних споруд), а також передачі досвіду в межах міжнародних проектів в сфері розвитку. Партнерами можуть бути й інші місцеві, регіональні, державні, обласні органи влади, а також будьякі уряди держав. Окрім того, партнерами вважають шкільні ради, вчені ради, неурядові організації, профспілки, пенсійні фонди, професійні організації. Також до партнерів відносять уряди, неурядові організації і суспільні групи в державах, що розвиваються.

Цей від партнерства відрізняється від державно-приватного партнерства. Останнє сприяє корпорації між урядом та приватними структурами задля проектування, будівництва, фінансування, обслуговування та експлуатації державних проектів, таких як школи, лікарні, мости тощо. Ці проекти вимагають партнерства з великими глобальними корпораціями і контрактами з органами влади на десятиріччя.

Державно-приватне партнерство в Україні — система відносин між державним та приватним партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об'єднуються з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагород (відшкодувань) між ними, для взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі у створенні (відновленні) нових та/або модернізації (реконструкції) існуючих об'єктів, які потребують залучення інвестицій, та у користуванні (експлуатації) такими об'єктами.

Підґрунтям державно-громадського партнерства є взаємодія інститутів громадянського суспільства з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на засадах партнерства і взаємної відповідальності.

Сутністю державно-громадянського партнерства, з врахуванням статей правових актів є активність і ініціатива суб’єктів державного управління, яка полягає у такому: створення належних умов для розвитку громадянського суспільства; запровадження громадського контролю за діяльністю влади, забезпечення незалежної діяльності інститутів громадянського суспільства, посилення їх впливу на прийняття суспільно важливих рішень, створення умов для забезпечення широкого представництва інтересів громадян в органах державної влади та органах місцевого само- врядування, проведення регулярних консультацій із громадськістю з важливих питань життя суспільства і держави.

Соціальне підприємництво — підприємницька діяльність спрямована на інноваційну, суттєву та позитивну зміну у суспільстві. В той час коли бізнесмени концентровані на створенні фінансового прибутку, соціальні підприємці займаються збільшенням соціального капіталу. Вони задіяні у таких галузях, як освіта, охорона навколишнього середовища, боротьба з бідністю та права людини.

Позитивні ефекти від діяльності соціальних підприємств:

• допомога у подоланні соціальної ізольованості – зокрема, працевлаштування людей з обмеженими фізичними та психічними можливостями, безробітних,представників груп ризику;

• знаходження нових шляхів для реформування державних соціальних послуг;

• залучення громадян до участі у соціальних ініціативах на волонтерських засадах, об’єднання громад навколо соціальних проблем;

• поява нових видів соціальних послуг, які залишаються поза увагою звичайного бізнесу у зв’язку з малоприбутковістю, непопулярністю, відсутністю належної професійної підготовки;

• більш ефективне використання наявних ресурсів регіону у вирішенні соціальних проблем;

• зниження навантаження на місцеві бюджети у вирішенні соціальних проблем (актуально в умовах хронічного дефіциту бюджетних коштів).

Моделі державно-громадянського управління суспільством

Виділяють три режими державного управління: державне управління (бюрократичне); новий публічний менеджмент (конкурентоздатне і мінімалістичне); нове державне управління (плюралістичне).

Традиційне державне управління (бюрократичне) ґрунтується на централізованому управлінні, наборі правил і керівних принципах, які відокремлені від розробки політики і використовує ієрархічну організаційну структуру. Девізом такого управління є: ефективність і результативність в управлінні бюджетними та людськими ресурсами. Наголошується, що в такій моделі адміністрація передбачувана і підпорядковується правилам. Адміністратори призначаються на основі кваліфікації спеціалістів. Існує функціональне розподілення праці й ієрархія завдань. Ресурси належать організації, а не людям, які в ній працюють. Державні службовці служать громадськості, а не приватним інтересам.

Модель нового публічного менеджменту відноситься до 1980-х р. Вона виникла у відповідь на обмеження громадськості старою бюрократичною моделлю, а також – як потреба пристосування до вимог конкурентної ринкової економіки. Основними принципами було стримування витрат і одночасно стимулювались конкуренція і управління приватним сектором. В основі нового публічного менеджменту лежить: увага на управління в приватному секторі; забезпечення приватних прав; акцент на лідерство і підприємництво в суспільному середовищі через створення сервісних організацій; акцент на контролі, оцінці і аудиті; розвиток суспільної послуги. Такий підхід, як зазначають, укорінився в Великобританії, Новій Зеландії, США, Скандинавіїї з середини 1980-х р.). Першорядними чинниками, на думку дослідників, є конкуренція, делегування, продуктивність і регулювання бюрократичної поведінки, генерування кращих результатів.

Він призвів до: значного скорочення впливу державного сектору; культивування нових методів управління; маркетизації і підписання контрактів на надання послуг між приватними компаніями і некомерційними організаціями; підзвітності і відповідальності органів виконавчої влади; формування управління за результатами; проникнення у громадський сектор продуктивності.

Нове державне управління фахівці відрізняють від двох попередніх моделей. Його основою вважаються: суспільне управління; управлінські повноваження; договірні механізми; громадяни, а не уряд в центрі уваги.

Це все, як зазначається зарубіжними науковцями, вимагає нової теорії державного управління, яка: заснована на поняттях громадянства і суспільних інтересів; виражає суспільні інтереси, а не сукупність індивідуальних інтересів, які визначені виборними посадовими особами або ринковими потребами. Громадяни у цьому випадку стають совиробниками політики, а також принципово відрізняється надання послуг.

Також наголошується, що нове державне управління має міжорганізаційні відносини і управління процесами, в яких довіра, капітал і контракти служать в якості основного механізму управління, а не організаційно-правова форма і функції державного управління.

Нова державна служба (New Public Service), як стверджують дослідники, починається з того, що в центрі управління знаходяться громадяни, спільнота і громадянське суспільство. У цій концепції державні службовці – це «слуги», які мають допомагати громадянам сформулювати і задовольнити їх суспільні потреби, а не контролювати або управляти суспільством. Громадськість має бути активно залучена до пошуку варіантів вирішення соціальних проблем. Вважається, що державні менеджери мають отримати певні навички, вийти за визначені межі для управління або суспільного лідерства задля знаходження рішення шляхом ведення переговорів і співробітництва з громадянами. При цьому уряд має бути відкритим, доступним, підзвітним, чуйним і працювати для обслуговування громадян. Підзвітність державних службовців населенню має виходити за рамки бюрократичних звітів і переходити на рівні спільного розподілення бюджетів і програм.