Вітаю!
Навіть не здогадуюся, як Ви про мене дізналися. Але тішуся, що Ви тут.
Спробую трошки розказати про себе.

Я не можу не творити.
Хтозна, чи це покликання, чи кара Божа)))
Бо ж без творчості навіть борщ не вариться, що вже казати про інші аспекти життя. 

І не можу не читати.
Щоденно маю отримувати якусь інформацію, інакше мозок закипить  - звариться сам в собі. Через це дуже часто знаю більше, ніж мене просять))) 

А ще я не можу не писати. 

Навіть не уявляю, як живуть звичайні люди без письма (насправді, уявляю, але моє справжнє життя почалося саме у 2011-му, коли я написала перший людський вірш))) 

А ще я тішуся, коли мене читають, а потім пишуть, що це допомогло щось прожити, чи усвідомити, чи пережити... Що отримали від моїх книг чи дописів підтримку під час війни... Таке щемно читати, до сліз.
В цю мить я розумію, для чого все це роблю.

А ще я знаю, що наша українська культура вижила не завдяки, а всупереч.
Тож думаю, якщо я хоч зернинку докладу до цього процесу - можу вважати свою місію виконаною. І тут Ви також можете долучитися, придбавши одну із моїх збірок. Або всі (тоді зі знижкою)
Бо ж вижити можемо тільки разом. А перемогти тим паче.

Будьмо, незламні!
Хай все буде Україна!

З повагою,
Лілія Батюк-Нечипоренко