Вступ до Історії України та громадянської освіти 5 кл. Підручник для ОзООП (F 70) Косенко Букрек – 1 шт.

"Життя відомих людей Харківщини" Том 20 – 2 екземпляри

"Життя відомих людей Харківщини" Том 21 – 2 екземпляри

"Життя відомих людей Харківщини" Том 23 – 2 екземпляри

"Життя відомих людей Харківщини" Том 24 – 2 екземпляри

З 1 по 31 жовтня в межах Міжнародного місячника шкільних бібліотек щорічно проводиться Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек з метою розкриття потенційних можливостей шкільної бібліотеки, підняття її престижу, привернення уваги вчительської, учнівської та батьківської громадськості до проблем шкільної бібліотеки та популяризації читання в Україні.

У 2024 році відбувається десятий ювілейний місячник під гаслом «Читаюча шкільна родина – стратегічне завдання бібліотеки». 

Дорогі освітяни!

Сьогодні ми святкуємо День працівників освіти – день, коли ми висловлюємо подяку всім вчителям, викладачам, бібліотекарям і всім, хто присвячує своє життя навчанню та вихованню нових поколінь. 

Ваше терпіння, мудрість і відданість справі є безцінними. Ви не тільки передаєте знання, але й формуєте майбутнє! Нехай ваша праця приносить радість і задоволення, а кожен новий день дарує нові можливості для натхнення та творчості.

Бажаємо вам здоров'я, успіхів у вашій справі та безмежної вдячності від ваших учнів!

З любов’ю, ваша бібліотека.

Олійник Борис Ілліч  (22 жовтня 1935 – 30 квітня 2017) – український поет, перекладач, політичний діяч.

Друкуватися почав ще в школі. Перший вірш опубліковано в 1948 році. Після закінчення десятилітки в 1953 році вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив у 1958 році.

З 1958 року працював літературним працівником, завідувачем відділу республіканської газети «Молодь України». З 1962 по 1973 рік працював у журналі «Ранок». Пройшов шлях від кореспондента до головного редактора. Був заступником головного редактора журналу «Дніпро» та старшим редактором видавництва «Дніпро».

Борис Олійник – автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Лауреат всеюгославської премії «Лицарське перо».

Перша збірка його лірики – «Б'ють у крицю ковалі» (1962) – книга про повоєнні часи, про пережите особисто та про пережите народом. Найвідомішими поетичними збірками вважаються «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Стою на землі» (1973), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Поворотний круг» (1989), «Таємна вечеря» (2000), поема «Сім» (1988).

Запрошуємо доєднатися до 25-го Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності, приуроченого до Дня української писемності та мови, що відбудеться сьогодні об 11:00!

Де слухати:

1. На хвилях Українського радіо та Радіо Культура.

2. В етері телеканалу та на сайті Суспільне Культура.

3. На ютуб-каналі Українського Радіо.

4. На фейсбук-сторінках Суспільного.

Авторка цьогорічного тексту – українська письменниця Оксана Забужко. Текст матиме назву “Магія голосу”, і читатиме його письменник, музикант і військовий Павло Вишебаба.

Після написання диктанту свою роботу можна надіслати паперового листа за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 26, 01001.

Також можна надіслати свою роботу онлайн на скриньку rd@ukr.radio або rd@suspilne.media. Для цього потрібно сфотографувати або відсканувати написаний текст у форматах jpg, png, jpeg, tiff, pdf.

Текст радіодиктанту буде оприлюднено 28 жовтня, об 11:00 на сайті Українського Радіо та на сайті Суспільне Культура.

Разом з нашими талановитими учнями ми провели день бібліотворчості і розробили рекламно-іміджеву продукцію для популяризації читання в межах Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек! Створили серію яскравих листівок та плакат, які запрошують усіх поринути в світ книг і знайти свої улюблені жанри – від фентезі до комедії.

Кожна листівка – це маленький вхід у новий світ, де можна відчути подих пригод та побачити захоплюючі сюжети. Наш плакат із закликом до читання стане справжньою окрасою бібліотеки і нагадуватиме, що книга – це двері до безмежних можливостей.

Дякуємо нашим креативним учням за натхнення та допомогу!

На осінніх канікулах (28.10.-03.11.) в бібліотеці діє онлайн-виставка нових книг, що надійшли 25 вересня. Це "Життя відомих людей Харківщини" Том 20, "Життя відомих людей Харківщини" Том 21, "Життя відомих людей Харківщини" Том 23, "Життя відомих людей Харківщини" Том 24. В них розповідається про: славетних жінок міста Харкова, Каразінський університет, Маріїнку та славетних ректорів Харкова.

Остап Вишня (справжнє ім'я Павло Губенко) є знаковою постаттю української літератури. Його гострий гумор, влучні сатиричні твори та любов до рідної землі зробили його улюбленцем мільйонів читачів. Вишня мав унікальну здатність крізь сміх показувати найгостріші проблеми суспільства, висміюючи абсурдність побутових та соціальних явищ.

Народжений 13 листопада 1889 року, він не лише писав дотепні гуморески, а й створив цілий літературний жанр – «усмішку». У своїх творах Остап Вишня використовував фольклорні елементи, живу мову, спостережливість та іронію, щоб передати складні реалії життя простих українців.

Після важких років репресій, коли письменник пережив арешт та заслання, він не втратив сили духу та повернувся до літературної праці, залишаючись вірним своїм ідеалам. Вишня став символом незламності українського слова та здатності сміятися навіть у найважчі часи.

Його «Мисливські усмішки» стали класикою та подарували не одну усмішку сучасним поколінням. Пам’ятаймо Остапа Вишню як людину, яка нагадала нам, що навіть в найпохмуріші дні гумор і усмішка можуть бути справжньою зброєю проти несправедливості.

Андрій Малишко – поет, чия творчість стала символом душевної теплоти й музичності української поезії. Народився 14 листопада 1912 року на Київщині, він зростав у часи глибоких змін і випробувань для України, але його поезія залишалася завжди щирою і сповненою любові до рідного краю.

Малишко відомий своїм умінням передати найтонші людські почуття, вплітаючи в поетичні рядки мелодійність і ритм, що згодом стало основою багатьох популярних пісень. Його поезії, такі як «Пісня про рушник», стали справжніми народними перлинами, що зворушують серця навіть через десятиліття. Мати, дім, кохання, любов до Батьківщини – це ті теми, які визначали його творчість і робили її близькою для кожного українця.

Він жив у періоди радощів і втрат, але завжди залишався вірним поетичному слову, яке служило оберегом для української душі. У його рядках чується сплав особистих переживань і загальнолюдських цінностей, що робить його творчість безсмертною.

Андрій Малишко залишив нам спадщину, що живе в піснях і віршах, які нагадують про важливість простих, але істинних цінностей: любові, родини, пам'яті про історію свого народу. Його голос звучить ніжно й потужно водночас, нагадуючи нам, що поезія – це не лише слова, а й музика нашого серця.

Астрід Ліндґрен – шведська письменниця, яка подарувала світові казковий світ дитинства, сповнений пригод, дружби та свободи. Народжена 14 листопада 1907 року в маленькому містечку Віммербю, вона виросла серед лісів і полів, що згодом знайшли відгук у її творах.

Її найвідоміший персонаж – невгамовна Пеппі Довгапанчоха – став символом дитячої незалежності й фантазії, показуючи дітям, що бути собою важливо, навіть якщо це інколи здається дивним чи незрозумілим для інших. Астрід створила світ, де кожна дитина відчуває себе вільною, сильною та здатною на будь-які звершення.

Ліндґрен була не лише письменницею, а й захисницею прав дітей та тварин, виступаючи за гуманізм і справедливість у суспільстві. Її книги перекладені десятками мов і продовжують виховувати нові покоління, нагадуючи про важливість доброти, хоробрості та веселощів.

Астрід Ліндґрен залишила нам більше, ніж казки – вона залишила натхнення завжди шукати пригоди і мати відвагу бути собою. Її творчість дарує відчуття затишку та водночас спонукає до сміливості, закликаючи не втрачати в собі дитячого духу, навіть коли ми стаємо дорослими.

Всесвітній день боротьби з цукровим діабетом відзначається щороку 14 листопада, аби привернути увагу до проблеми, яка стосується мільйонів людей по всьому світу. Ця дата обрана не випадково – саме в цей день народився Фредерік Бантінг, один із відкривачів інсуліну, що став рятівною знахідкою для хворих на діабет.

Цукровий діабет – хронічне захворювання, яке впливає на здатність організму регулювати рівень глюкози в крові. Сьогодні понад 500 мільйонів людей у світі живуть із цією недугою, що ставить перед суспільством питання не лише медичної, але й соціальної важливості.

Мета цього дня – підвищити обізнаність про симптоми, профілактику та методи контролю діабету, а також підтримати тих, хто вже стикнувся з цією хворобою. Здоровий спосіб життя, регулярні обстеження та дотримання рекомендацій лікарів допомагають знизити ризики і покращити якість життя.

Символом Всесвітнього дня боротьби з цукровим діабетом є синє коло – знак єдності міжнародної спільноти в боротьбі з цією хворобою. Пам'ятаймо, що разом ми можемо зробити більше: підвищувати рівень обізнаності, підтримувати наукові дослідження та сприяти створенню кращих умов для діагностики й лікування діабету.

Щороку 16 листопада світ відзначає Міжнародний день толерантності – день, присвячений взаєморозумінню між людьми різних культур, віросповідань і переконань. Це свято було започатковане в 1995 році ООН з метою нагадати людству про важливість терпимості та взаємної поваги.

Толерантність – це не просто пасивне прийняття чужих поглядів чи переконань. Це активна доброзичливість, відкритість до нового та готовність співпрацювати, незважаючи на розбіжності. Вона – основа мирного і гармонійного співіснування, ключ до подолання упереджень та конфліктів.

Нехай сьогоднішній день стане нагадуванням, що кожна усмішка, добре слово та відкрите серце здатні створити атмосферу, де панує взаємоповага.

Наша бібліотека пропонує вам кілька книг для читання, що піднімають питання толерантності та розуміння:

1. "Хатина дядька Тома" – Гаррієт Бічер-Стоу

Ця класична книга зображує жахи рабства в США та показує силу людської душі, співчуття та витривалості. Вона стала символом боротьби за рівність і людяність, навчаючи читачів співчуттю та розумінню до тих, хто стикається з утисками та несправедливістю.

2. "Собор Паризької Богоматері" – Віктор Гюго

Ця історія демонструє широкий спектр людських характерів та їхніх почуттів – від благородства до егоїзму. Образ Квазімодо, людини, яку суспільство сприймає через її зовнішність, показує важливість бачити серце й душу людини, а не лише її зовнішність. Це урок про неприйняття дискримінації та значення людської гідності.

3. "Мауглі" – Редьярд Кіплінг

Цикл історій про хлопчика, вихованого вовками, вчить важливості прийняття різноманіття та розуміння інших культур. Історія показує, що дружба, підтримка та гармонія між різними істотами можливі, якщо є взаємоповага та прийняття відмінностей.

Будьмо толерантними разом!

Катря Гриневичева – українська письменниця початку ХХ століття, яка своїм словом відстоювала національні ідеали й показувала глибину людських переживань. Вона народилася 19 листопада 1875 року у Винниках поблизу Львова і стала однією з тих авторок, чия творчість увібрала в себе дух часу, відображаючи водночас і радості, і трагедії своєї доби.

Її проза багата емоціями й символізмом, а герої часто стикаються з важкими моральними виборами. У своїх творах Катря піднімала теми боротьби за свободу, цінності рідної землі та долю жінки в суспільстві, надаючи голосу тим, хто часто залишався на узбіччі історії.

Вона була активною діячкою літературного руху та учасницею жіночих організацій, розуміючи важливість культурної самоідентифікації та підтримки одне одного у складні часи. У часи Першої світової війни, Гриневичева працювала в таборах для біженців, допомагаючи їм не лише матеріально, а й духовно, підтримуючи їх своєю творчістю.

Творчий спадок Катрі Гриневичевої – це неперебутній слід у національній літературі. Її книги відкривають перед читачем світ, де мужність, любов до Батьківщини та людська гідність – понад усе.

Хай її творчість і надалі надихає нас боротися за свої ідеали та цінувати красу рідного слова!

Також пропонуємо переглянути цікаве відео про Катрю Гриневичеву від каналу “Шалені авторки” на платформі Ютуб за посиланням: https://youtu.be/78Yf1NbdoAU?si=ZcYgPf60OGsY7SXv 

Дорогі учні, батьки та вчителі!

Сьогодні ми відзначаємо Всесвітній день дитини – особливе свято, яке нагадує всім про важливість захисту прав кожної дитини та створення середовища, де всі діти можуть рости щасливими, здоровими та освіченими.

Всесвітній день дитини відзначається 20 листопада як день світового братерства і взаєморозуміння дітей, день підтримки діяльності, спрямованої на забезпечення благополуччя дітей у всьому світі. 20 листопада 1959 року Генеральна Асамблея прийняла Декларацію прав дитини, а 20 листопада 1989 року – Конвенцію про права дитини. З 1990 року у Всесвітній день дитини відзначається річниця прийняття цих основоположних документів у сфері захисту прав дитини.

Метою проведення цього дня є захист прав дітей та розвитку середовища, дружнього по відношенню до дітей у всьому світі, шляхом діалогу і активних дій, благополуччя дітей у всьому світі, укріплення та розширення діяльності ООН в інтересах дітей, підтримки діяльності Дитячого фонду ООН.

У шкільній бібліотеці ми щодня працюємо для того, щоб кожна дитина мала доступ до джерела знань, мрій і натхнення. Адже книги – це не лише розвага, а й вікно у світ нових ідей, культури та мудрості, які допомагають пізнавати себе та світ довкола.

Сьогодні ми хочемо нагадати, що кожна дитина має право на освіту, любов і підтримку. Також ми закликаємо всіх дорослих замислитися над тим, як ми можемо зробити життя наших дітей світлішим і повнішим, а також дарувати їм увагу та турботу.

Зі святом вас, маленькі читачі! Нехай кожен ваш день буде сповнений відкриттів, радості та нових знань!

Дорогі друзі!

Сьогодні ми відзначаємо День Гідності та Свободи – день, який нагадує нам про силу єдності, духу та віри в краще майбутнє. Це свято вшановує події, що стали переломними в новітній історії України, коли народ об’єднався в боротьбі за свої права, гідність та свободу.

Події Помаранчевої революції та Революції Гідності залишили глибокий слід у серці кожного українця. Це були часи випробувань, коли мільйони громадян вийшли на площі своїх міст і сіл, щоб відстояти принципи справедливості та свободи. Ці події нагадали світові, що український народ не терпить несправедливості й готовий боротися за власні переконання.

День Гідності та Свободи – це не лише спогади, а й натхнення для кожного з нас не здаватися перед труднощами, залишатися сильними та підтримувати одне одного. Це нагадування про те, що свобода – це не просто слово, а цінність, за яку потрібно боротися й берегти щодня.

Ми вшановуємо пам’ять тих, хто віддав своє життя за наші права та свободу, і дякуємо кожному, хто продовжує боронити незалежність України сьогодні.

Нехай цей день стане нагадуванням про те, що ми здатні на великі справи, коли об’єднані гідністю й любов’ю до своєї країни. Разом ми можемо побудувати державу, в якій кожен почуватиметься вільним і захищеним.

З Днем Гідності та Свободи! Нехай наша єдність і сила духу завжди ведуть нас до світлого майбутнього!

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять мільйонів українців, які стали жертвами однієї з найстрашніших трагедій в історії нашої держави – Голодоморів. Це день, коли ми згадуємо про біль і втрати, які назавжди закарбувалися в нашій національній свідомості.

Голодомори в Україні – це неодноразова масова загибель людей від голоду на території УРСР, спричинена зумисними діями сталінської влади і спрямована на геноцид корінного населення.

Найвідомішим і визнаним на міжнародному рівні Голодомором є масове вимирання українців у 1932-1933 роках.

Визначення «голодомор» вживається також для голоду 1921-1923 та 1946-1947 років.

Голодомор – штучно створений голод, який був спрямований на знищення українського народу, його волі до життя і прагнення до свободи. У той жорстокий час загинули мільйони невинних людей – від старих до наймолодших, які так і не побачили світлого майбутнього, що могло б бути їхнім.

Щороку у четверту суботу листопада на вшанування тих, хто помер з голоду, українці по всьому світу запалюють свічки. Цього року 23 листопада о 16-й годині Україна схилить голови у загальнонаціональній хвилині мовчання. Опісля біля могил, меморіалів і пам’ятників жертвам Голодоморів, на центральних площах і вулицях міст і сіл України, на підвіконнях осель українці запалюють свічки і лампадки. Запалюючи свічку, ми вшановуємо тих, хто став жертвами цих нелюдських дій.

Наша пам’ять – це не просто історична данина, а обіцянка ніколи не забувати про ціну, яку заплатив наш народ, і берегти свободу та гідність, за які боролися наші предки.

Нехай світло свічок, які запалимо сьогодні, стане символом нашої єдності, пам’яті та сили духу.

Вічна пам'ять усім жертвам Голодоморів.

Ми пам’ятаємо. Ми сильні. 

Іван Нечуй-Левицький – один із найбільш відомих українських письменників XIX століття, класик літератури, який своїм талантом відкрив нові горизонти української прози. Його твори стали невід’ємною частиною шкільної програми, а образи, створені майстром слова, залишаються живими й актуальними і сьогодні.

Народився письменник у 1838 році в містечку Стеблів на Черкащині. З ранніх літ він захоплювався красою українського фольклору, що згодом стало основою його творчості. Нечуй-Левицький працював викладачем, але його справжньою пристрастю була літературна діяльність, яка дала йому можливість не лише описувати життя простого люду, а й піднімати важливі соціальні та моральні питання.

Його найвідоміші твори – це «Кайдашева сім’я», «Микола Джеря», «Бурлачка» та багато інших. У цих повістях та оповіданнях Нечуй-Левицький майстерно поєднував гумор і глибокий трагізм, показуючи складні стосунки між людьми, боротьбу за справедливість та наслідки суспільних негараздів. Особливою рисою його творчості є жива мова, насичена колоритом та етнографічними деталями, які роблять твори ще більш захопливими та реалістичними.

Нечуй-Левицький був не тільки талановитим письменником, а й глибоким мислителем, який любив Україну і прагнув зберегти її культурну спадщину. Його внесок в українську літературу та культуру є неоціненним, адже він заклав основи реалістичної прози, яка показувала життя простих людей з усіма їхніми радощами і болями.

Читаючи твори Івана Нечуя-Левицького, ми не лише дізнаємося про минуле нашого народу, а й отримуємо важливі уроки для сьогодення. Його творчість нагадує нам про цінність родини, важливість взаєморозуміння та силу людського духу. 

Ольга Кобилянська – видатна українська письменниця, одна з перших феміністок у літературі, яка своїм талантом і глибоким внутрішнім світом відкрила нові горизонти для української прози. Народжена 27 листопада 1863 року на Буковині, вона зростала в середовищі, де перехрещувалися різні культури та мови, що збагачувало її світогляд і відображалося у творчості.

Кобилянська була самоуком – вчилася літературі, читаючи твори європейських класиків, і завдяки цьому змогла створити унікальний літературний стиль, поєднуючи елементи романтизму, символізму та реалізму. Вона першою в українській літературі підняла питання ролі жінки в суспільстві, її внутрішнього світу, боротьби за самовираження та право бути рівноправною частиною суспільства.

Її найвідоміші твори, такі як «Царівна», «Земля», «В неділю рано зілля копала», відзначаються проникливою психологічною глибиною, яскравими образами і символікою. У своїх творах вона змальовувала сильних жінок, які, попри соціальні та культурні обмеження, шукають своє місце у світі, борються за власне щастя і внутрішню свободу.

Кобилянська була не лише письменницею, а й активною учасницею жіночого руху, підтримувала ідеї емансипації та рівноправності. Її твори стали голосом багатьох жінок, які бачили в них відображення власних переживань і прагнень.

Творчість Ольги Кобилянської надихає і сьогодні, закликаючи до сміливості бути собою, шукати своє покликання і не боятися йти проти течії. Її слово залишається живим нагадуванням про те, що сила духу і прагнення до свободи завжди знайдуть шлях до сердець людей. 

Міла Іванцова – українська письменниця, журналістка та активістка, яка своїми творами і громадською діяльністю здобула визнання не лише в Україні, а й далеко за її межами. Народжена в 1960 році, вона стала однією з тих митців, які поєднали свою творчість з боротьбою за права людини, соціальну справедливість і захист культурної спадщини.

Її літературний шлях відзначений не лише глибоким інтелектуалізмом, а й бажанням досліджувати важливі соціальні та психологічні теми. Творчість Міли Іванцової охоплює різні жанри, але її особливість полягає в умінні створювати багатогранні образи, які відображають сучасні проблеми людства, його внутрішній конфлікт і пошук сенсу життя.

Один з найбільш відомих аспектів її творчості – це особлива увага до теми жіночої самореалізації, боротьби за свою ідентичність та місце в суспільстві. Іванцова також активно висвітлює важливі історичні та культурні питання, не уникаючи складних тем, таких як війна, культура пам’яті та моральні виклики, з якими стикається кожна особистість у сучасному світі.

Її роботи часто резонують з читачами, надаючи можливість глибше зрозуміти себе, свої переживання та взаємодії з іншими людьми. Вона показує, що література може бути потужним інструментом не лише для мистецького вираження, але й для соціальних змін.

Міла Іванцова є однією з тих авторок, чия творчість змушує замислюватися, надихає на нові пошуки і водночас дарує важливі уроки про людську гідність, віру в себе та незламність у боротьбі за власні переконання.

Еліна Заржицька – талановита українська письменниця, чиї твори здобули визнання за глибину психологічного портрету та проникливість до деталей людської душі. Народившись в 1960 році, вона пішла власним шляхом у літературі, поєднуючи художній стиль із глибокими філософськими роздумами про життя, мораль і сучасні проблеми.

Наслідуючи засоби народної педагогіки – казку, змінює розуміння дитячого читання у нашій країні. Переймаючись проблемами, як у наш прагматичний час зі зміненими ідеалами залучити дітей до читання, як за допомогою книги навчити дітей пізнавати світ, позитивно мислити, наслідувати традиції пращурів, бути патріотами своєї країни, письменниця пропонує свій жанр твору, своїх героїв, свою манеру викладання тексту з елементами народної та сімейної педагогіки.

Особливо хвилює авторку, як надихнути дітей на творчість, зокрема дітей з особливими потребами, і в цьому питанні вона пропонує свої методи: нетрадиційний формат книги (електронний), озвучування та малювання мультфільмів за творами авторки, інтерактивні зустрічі з дітьми, лексичні пояснення слів в тексті, висновки-приказки, незвичайне поліграфічне оформлення книг – особливий почерк авторки.

Еліна Заржицька – не лише письменниця, але й активна громадська діячка, яка через свою творчість намагається внести зміни в суспільні стереотипи, ставлячи важливі соціальні та культурні питання на порядок денний. Вона пише про те, що турбує кожного, що змушує нас зупинитися і замислитися над своїм життям.

Її творчість є цінним внеском у сучасну українську літературу, особливо у розвиток дитячої книги. 

Стефан Цвейг – один із найвизначніших письменників і есеїстів ХХ століття, чиї твори продовжують залишатися актуальними навіть сьогодні. Народившись 1881 року у Відні, він став не лише одним із найпопулярніших авторів свого часу, а й великим майстром психологічної прози, здатним проникати в найглибші закутки людської душі.

Такі твори Цвейга, як «Амок», «Сум’яття почуттів» та «Шахова новела» здобули світову славу.

Новели Цвейга вражають драматизмом, захоплюють незвичайними сюжетами і змушують замислитися над колізіями людських доль. Цвайг невтомно переконує читача у тому, що людське серце надто беззахисне, що пристрасть штовхає людину не лише на подвиги, а й на злочини.

Герої Цвейга, зазвичай такі коректні, церемонні і незворушні, раптом потрапляють у вир бунтівних почуттів, що не зважають на усталені суспільні правила. І от уже перед читачем сповідаються не випещені самовдоволені обивателі, а змучені від страждань закохані, готові розкрити свою згорьовану душу кожному, хто ладен вислухати їх зі співчуттям.

Найважливіше, що виводить Цвейга на особливий рівень серед інших авторів, – це його здатність передавати безнадію та трагізм своєї епохи. Письменник написав чимало творів про зламані долі, що змушують замислитися над тим, як важливо цінувати мир, людяність і доброту.

Стефан Цвейг залишив великий літературний спадок, який продовжує надихати сучасних читачів. Його твори є невід'ємною частиною світової літератури і ще довго будуть служити дороговказом для тих, хто прагне зрозуміти себе та навколишній світ. 

Зінаїда Тулуб – видатна українська письменниця, яка залишила значний слід у літературній спадщині України. Народившись у 1900 році в Києві, вона стала однією з ключових фігур у розвитку української літератури першої половини ХХ століття, а її твори, насичені глибокими соціальними та психологічними проблемами, продовжують залишатися актуальними й сьогодні.

Творчість Зінаїди Тулуб чітко розділяється на три етапи.

До першого етапу належать юнацькі твори російською мовою, написані в період до революції 1917 року. Нині ці твори повністю забуті.

Українська національно-визвольна революція 1917-1922 років справила вирішальний вплив на людську і творчу долю Зінаїди Тулуб. Вона переходить на українську мову і перетворюється на свідому українку й українську письменницю, яка збагатила нашу літературу творами надзвичайної цінності. Радянська влада цього їй ніколи не пробачила.

Другий етап її творчості припадає на 1926-1937 роки. Найважливіший твір цього періоду – історичний роман «Людолови», присвячений історії України доби гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Перший том романа був надрукований в 1934 році, другий – в лютому 1937 року. 

Це було справжнє щастя для нашої літератури, що другий том романа встиг вийти в світ і таким чином зберігся. Адже 4 липня 1937 р. злочинна більшовицька влада заарештувала Зінаїду Тулуб (рукописи заарештованих найчастіше знищувались) і засудила на 10 років тюремного ув’язнення та 5 років заслання, з конфіскацією всього її майна. 

Реабілітувала Зінаїду злочинна Військова колегія Верховного суду СРСР «за відсутністю складу злочину» у 1956 році. Тоді почався третій період її творчості, коли вона повернулась до Києва і відновила своє членство у Спілці письменників. До цього періоду належать дві редакції роману «Людолови», пов’язані з перевиданнями 1957 і 1958 років, і робота над новим історичним романом – «В степу безкраїм за Уралом» (1959-1962), присвяченим долі Тараса Шевченка.

Зінаїда Тулуб залишила спадщину, яка є незамінною частиною української літератури, що й сьогодні надихає нові покоління читачів на пошук правди, сили духу і гідності. Її твори – це не просто історія, а уроки життя, які варто пам’ятати і цінувати.

Григорій Квітка-Основ’яненко – одна з найвидатніших постатей в українській літературі, письменник, публіцист та громадський діяч, чиї твори стали основою для розвитку українського реалізму та класичної прози. Народився 29 листопада 1778 року в с. Основа (нині в межах Харкова), і все його життя було тісно пов’язане з боротьбою за збереження національної ідентичності та культури, адже той час був важким для України, яка перебувала під імперським гнітом.

Квітка-Основ’яненко був першопроходцем у багатьох аспектах української літератури. Його вважають засновником прози в новій українській літературі та батьком жанру соціально-побутової комедії. Як публіцист, він неодноразово виступав за захист прав українського народу та його культурної спадщини.

Одним із найбільш відомих творів Квітки-Основ’яненка є п’єса «Сватання на Гончарівці». Це комічний твір, у якому автор через сміх і гумор показує життєві реалії селянського побуту, взаємодію між людьми, закоханих і соціальну нерівність. Гострий соціальний підтекст і водночас людяний підхід до персонажів, що вирізняються своєю простотою, але й життєвою мудрістю, зробили цей твір культовим.

Крім того, Квітка-Основ’яненко писав численні оповідання та драми, в яких зображував реалії життя своєї епохи, особливо проблеми, з якими стикався український народ, що часто перебував між культурними та політичними впливами різних імперій.

Його творчість також відзначалася глибоким патріотизмом, але разом з тим автор не оминав і критику соціальних порядків, які гальмували розвиток суспільства. Водночас, він показував важливість збереження національних традицій і гідності, навіть у найважчі часи.

Григорій Квітка-Основ’яненко став тією постаттю, яка відкрила українській літературі нову сторінку. Його твори й сьогодні залишаються невід’ємною частиною української літературної спадщини.

Григорій Косинка – один з яскравих представників української літератури XX століття, чия творчість стала важливою частиною національного культурного спадку. Народився він 29 листопада 1899 року в селі Щербанівка Київського повіту Київської губернії (нині Обухівський район Київської області), а справжнє визнання здобув завдяки своїм творам, що глибоко відображають життя і боротьбу селян, сільських трудяг і простих людей, що борються за справедливість.

Косинка був майстром жанру новела. За його життя було опубліковано близько двадцяти збірок новел і оповідань. Серед них, окрім першої «На золотих богів», найприкметніші «В житах», «Політика», «Вибрані оповідання», «Серце». На жаль, деякі новели втрачено назавжди.

Особливу увагу Григорій Косинка приділяв темі соціальної несправедливості, показуючи людську трагедію через призму конкретних персонажів, їх боротьбу і страждання. Його персонажі не були героїчними, але в їхньому житті була глибока душевна сила, сприйняття краси життя навіть у найбільш важких умовах. Кожна історія Косинки сповнена гіркоти і надії, вони змушують задуматися про те, як важливо зберігати людяність у будь-яких обставинах.

Творчість Косинки вражала своїм соціальним змістом і актуальністю, а стиль – простотою, яскравими образами і глибоким психологізмом. Письменник вмів передавати дух часу, в якому важко було зберегти свою гідність і віру в краще майбутнє.

Загинув Григорій Косинка в 1934 році – в трагічний період репресій, який забрав багато талантів. Проте його творчість залишила глибокий слід в українській літературі, і ми по праву вшановуємо його як одного з великих митців XX століття. Твори Косинки й досі надихають нові покоління читачів, нагадуючи про глибину національної культури та важливість правди і справедливості в нашому житті.

Клайв Стейплз Льюїс – англійський письменник, філософ, богослов і літературний критик, чиї твори стали класикою світової літератури. Народився 1898 року в Белфасті (Велика Британія), Льюїс відомий не лише завдяки своїм романам, а й глибоким роздумам про віру, моральність і природу людського існування. Він був одним із найбільш впливових інтелектуалів свого часу, здобувши популярність у різних літературних жанрах, від фантастики до релігійних трактатів.

Одним з найбільш знаменитих його досягнень є серія книг «Хроніки Нарнії» – циклічний епічний твір, що став незабутнім для багатьох поколінь читачів по всьому світу. Ця серія, починаючи з «Лев, Біла відьма та шафа» (інший варіант перекладу – «Лев, Чаклунка та стара шафа»), розповідає про дітей, які потрапляють до чарівного світу Нарнії, де добро і зло ведуть безкомпромісну боротьбу. Чарівні створіння, героїчні персонажі та багатий філософський підтекст зробили «Хроніки Нарнії» однією з найулюбленіших серій для юних і дорослих читачів.

Проте Льюїс не обмежувався лише фантастикою. Його книжки про християнство і мораль – такі, як «Просто християнство» і «Листи Крутеня» – стали важливими внесками в релігійну літературу ХХ століття. У цих творах Льюїс ставить запитання про сенс життя, роль віри та місце людини у світі, звертаючись до розуму й емоцій своїх читачів.

Незважаючи на те, що Льюїс здобув славу ще за життя, його творчість не втратила своєї актуальності й сьогодні. Його писання продовжують надихати читачів на роздуми про добро, зло, віру та людське прагнення до справедливості і істини. Клайв Стейплз Льюїс залишив спадщину, яка переживає час і межі, ставши величезним культурним і літературним надбанням для наступних поколінь.

Щороку 1 грудня світ відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом – день, коли суспільство об'єднується для підвищення обізнаності про ВІЛ і СНІД, підтримки тих, хто живе з цим діагнозом, та вшанування пам'яті тих, хто втратив життя через цю хворобу. Цей день було започатковано 1988 року Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ).

Сьогодні СНІД залишається однією з найгостріших глобальних проблем охорони здоров'я. За даними ООН, мільйони людей у всьому світі продовжують жити з ВІЛ, і незважаючи на значні досягнення в лікуванні та профілактиці, боротьба зі СНІДом триває. Антиретровірусна терапія (АРТ) дозволяє багатьом людям з ВІЛ жити довге і здорове життя, проте рання діагностика та регулярне лікування залишаються ключовими факторами в контролі над поширенням хвороби.

Цьогорічна тема дня підкреслює важливість солідарності та підтримки людей, що живуть з ВІЛ, а також наголошує на боротьбі зі стигматизацією, яка все ще залишається значною перешкодою для багатьох. Суспільство повинне пам'ятати, що СНІД – це не вирок, а виклик, з яким можна впоратися завдяки підтримці, правильній інформації та розвинутій медичній допомозі.

Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це нагода згадати, що ми всі можемо зробити свій внесок у подолання цього виклику: це і підтримка громадських ініціатив, і донесення правильних знань, і боротьба зі стереотипами. Символом цього дня є червона стрічка, яку носять, аби показати солідарність із людьми, що живуть з ВІЛ, та нагадати, що підтримка та розуміння можуть змінити хід боротьби зі СНІДом.

Пам’ятаймо: лише об'єднавши зусилля, ми можемо створити світ, де кожен, незалежно від статусу, отримає необхідну підтримку та можливість для повноцінного життя.

5 грудня світ відзначає Міжнародний день волонтерів – день, коли ми вшановуємо людей, чия самовідданість і доброта роблять цей світ кращим. Волонтери – це герої без плащів, які щодня змінюють життя на краще, не очікуючи нічого натомість.

Цей день був започаткований ООН у 1985 році, щоб звернути увагу на важливість волонтерської діяльності у різних сферах: від надання допомоги під час надзвичайних ситуацій до підтримки освіти, охорони здоров’я, захисту навколишнього середовища та багато іншого. Волонтерство є важливим елементом розвитку громад, зміцнення соціальних зв’язків і підтримки тих, хто потребує допомоги.

Волонтери – це люди, які своїми вчинками надихають інших на добрі справи. Вони невтомно працюють на благо суспільства, надають підтримку нужденним, організовують благодійні заходи та допомагають тим, хто опинився у складних життєвих обставинах. В Україні волонтерський рух здобув особливу популярність у важкі часи війни.

Міжнародний день волонтерів – це чудова нагода подякувати всім тим, хто безкорисливо віддає свій час і енергію на допомогу іншим. Це день, коли ми можемо згадати про важливість волонтерства у нашому житті і надихнутися на нові добрі справи.

Дякуємо всім волонтерам за ваші серця та душі, які ви вкладаєте у допомогу, за вашу підтримку, розуміння і готовність змінювати світ. Ви – справжні герої! Ваша праця має величезне значення для кожного з нас!

6 грудня в Україні відзначають День Збройних Сил України – свято мужності, відваги та самовідданості, що символізує силу і дух українського війська. Ця дата вибрана невипадково: саме цього дня у 1991 році Верховна Рада ухвалила закон «Про Збройні Сили України», поклавши початок новітній історії української армії.

Збройні Сили України – це надійний щит держави, захисник її суверенітету та територіальної цілісності. Вони є взірцем патріотизму, самопожертви та героїзму, що особливо яскраво проявилися в умовах в умовах російсько-української війни. Військові мужньо виконують свій обов’язок, захищаючи життя і свободу кожного громадянина.

Сьогодні, коли Україна продовжує боротися за свою незалежність, роль Збройних Сил є важливою як ніколи. Їхня стійкість і професіоналізм викликають захоплення та повагу не тільки в межах країни, але й за її кордонами. Завдяки незламній волі та єдності українських військових наша держава виступає прикладом незламності й нездоланності.

День ЗСУ – це не лише офіційне свято, але й нагода висловити вдячність кожному солдату, офіцеру та добровольцю, які борються за свободу і мир. У цей день ми вшановуємо пам’ять загиблих героїв, які віддали своє життя за Україну, і підтримуємо тих, хто продовжує нести службу.

Дякуємо всім захисникам за їхню службу, відданість і героїзм. Нехай ваша сміливість завжди отримує належне визнання, а ваші зусилля приведуть до перемоги і тривалого миру на українській землі. Слава Збройним Силам України! Слава Україні!

День святого Миколая – одне з найулюбленіших свят, яке щороку відзначають 6 грудня (19 грудня по-старому). Це свято наповнене теплом, добротою та магією, яке з нетерпінням чекають як діти, так і дорослі. Святий Миколай відомий своєю щедрістю, добрим серцем та допомогою нужденним, і його образ став символом безкорисливої любові та турботи.

За легендою, Миколай був єпископом у місті Міри (сучасна Туреччина). Він присвятив своє життя благодійності та допомозі людям, особливо дітям і знедоленим. Однією з найвідоміших історій є розповідь про те, як він таємно вночі підкинув золото в дім бідного чоловіка, аби допомогти його донькам отримати гідне життя. Саме ця історія дала початок традиції дарувати подарунки та робити добрі справи без очікування винагороди.

В Україні День святого Миколая є особливо шанованим святом. Діти пишуть листи зі своїми бажаннями, сподіваючись, що добрий Миколай залишить їм подарунки. Але, як завжди, він залишає їх тільки тим, хто був чемним протягом року – іншим же може підкласти різочку як нагадування, що варто старатися бути кращими.

Цей день нагадує всім нам про важливість милосердя та добрих вчинків. Він заохочує нас дарувати радість і турботу тим, хто цього потребує, і ділитися своїм теплом не лише зі своїми близькими, а й з незнайомцями.

Святий Миколай символізує початок різдвяних свят і приносить із собою атмосферу очікування дива. У цей день важливо згадати про тих, кому потрібна допомога, і зробити хоча б одну добру справу. Адже справжній дух цього свята – це любов, доброта і підтримка один одного.

Нехай цей День святого Миколая наповнить ваші серця радістю, теплом і натхненням робити світ трохи кращим. Щасливого святкування!

10 грудня світ відзначає Міжнародний день прав людини – особливу дату, що нагадує нам про фундаментальні права та свободи, які належать кожному без винятку, незалежно від раси, національності, релігії чи соціального статусу. Цей день приурочений до прийняття Загальної декларації прав людини ООН у 1948 році – документа, що став першим глобальним актом, який проголосив основоположні права та свободи людини.

Міжнародний день прав людини є нагадуванням про те, наскільки важливо боротися за рівність, справедливість і гідність для всіх. Теми заходів часто спрямовані на підвищення обізнаності щодо порушень прав людини, підтримку захисників прав і спільноту, яка відстоює рівноправ'я. Це час підкреслити важливість вільного вираження поглядів, захисту прав меншин і рівних можливостей для всіх членів суспільства.

Цей день також є можливістю звернути увагу на проблеми, що все ще існують у багатьох країнах світу, де люди стикаються з утисками, обмеженнями та дискримінацією. Різні громадські організації, урядові та міжнародні структури в цей день проводять заходи, спрямовані на підтримку прав людини: освітні програми, дискусії, акції солідарності тощо.

Міжнародний день прав людини – це не просто нагадування про те, що права кожної людини мають бути захищені, а й заклик до дії. Кожен із нас може зробити свій внесок у створення справедливішого світу: це може бути як активна підтримка правозахисних ініціатив, так і щоденна повага до інших людей, відстоювання своїх і чужих прав.

Нехай цей день надихне вас на роздуми та конкретні кроки, які допоможуть зробити суспільство кращим і справедливішим. Пам’ятаймо, що захист прав людини починається з нас і наших дій.

14 грудня в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – день пам’яті та глибокої поваги до тих, хто, не шкодуючи себе, рятував країну від катастрофічних наслідків найбільшої техногенної трагедії XX століття.

Чорнобильська катастрофа, що сталася 26 квітня 1986 року, змінила долі мільйонів людей. Але саме завдяки мужності та героїзму тисяч ліквідаторів, які ризикували своїми життями, вдалося зупинити подальше поширення радіаційної загрози. Більшість із них не знали тоді про всю повноту небезпеки, яку вони несли на своїх плечах, але їхня рішучість і самовідданість стали основою для порятунку сотень тисяч життів.

Цей день є важливим нагадуванням для нас про їхній безстрашний подвиг. Ліквідатори наслідків Чорнобильської катастрофи не лише допомогли зупинити екологічну катастрофу, а й стали символом нескореності духу та відданості своєму обов’язку перед країною. Багато з них до кінця своїх днів страждали від наслідків радіаційного опромінення, але продовжували нести службу, рятуючи нас усіх.

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – це наша можливість висловити подяку тим, хто став на захист життя і здоров’я нації. Ми повинні пам’ятати про їхній подвиг і важливість цієї трагедії для нашої історії. Адже подвиг ліквідаторів – це не лише історія про чорнобильську катастрофу, це також урок для всіх нас про відповідальність, самовідданість і важливість безпеки для майбутніх поколінь.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять загиблих та віддаємо шану тим, хто живе серед нас, хто пройшов через страшні випробування та не покинув свою землю. Дякуємо за ваш героїзм!

Михайло Старицький – видатний український письменник, драматург, поет, перекладач і громадський діяч, чия творчість стала важливою віхою в розвитку української культури та літератури. Він народився 14 грудня 1839 року в Полтавській губернії і став одним із основоположників українського національного театру та літератури.

Старицький – автор численних п’єс, драм і поем, які глибоко відображають народні мотиви, традиції та боротьбу за права українського народу. Його драматичні твори, зокрема «Тарас Бульба», «Маруся Богуславка», «За двома зайцями» стали не лише класикою української літератури, а й важливою частиною культурної спадщини. За допомогою театру він звертав увагу на соціальні проблеми свого часу, а також порушував питання національної гідності та самовизначення.

Крім того, Михайло Старицький був глибоко занурений у культуру та мистецтво. Він був одним із перших, хто розвивав театральне мистецтво в Україні, здійснивши численні постановки українських драматургічних творів на сцені. 

У серпні 1883 року Михайлу Старицькому було запропоновано очолити першу національну професійну трупу, більш відому як Театр корифеїв. Старицького запросили до театру передусім як мецената, і він повністю виконав свою шляхетну місію. Драматург майже всі кошти від продажу власного маєтку в Карлівці витратив на потреби трупи. Актори трупи Старицького отримували гонорари більші, ніж на імператорській сцені, мали найкращі декорації та костюми. Театр Старицького гастролював з величезним успіхом.

Старицький також активно займався перекладацькою діяльністю. Його переклади не лише знайомили українців з великими досягненнями світової літератури, але й сприяли розвитку української мови в літературному середовищі.

Михайло Старицький – це людина, чия творчість і діяльність стали важливим етапом у розвитку української культури та літератури. Його життя було присвячене служінню національній ідеї, розвитку театру і літератури, а також боротьбі за права і свободи українського народу. Згадуючи його постать, ми вшановуємо не лише великого митця, а й справжнього патріота, який залишив яскравий слід в історії української культури.

Математика. 1 клас. Ч.2 (у 2-х частинах). Посібник для ОзООП (F 70) Атлант_Прохоренко, Фесенко – 5 шт.

Я досліджую світ. 1 клас. Ч.2 (у 2-х частинах). Підручник для ОзООП (F70) Атлант_Трикоз, Блеч – 5 шт.

Микола Куліш – видатний український драматург, громадський діяч і представник “Розстріляного Відродження”, чия творчість стала важливою віхою у розвитку української літератури і театру. Він народився 18 грудня 1892 року в селі Чаплинка на Херсонщині та став одним із найяскравіших новаторів драматургії ХХ століття.

Куліш – автор численних п’єс, які майстерно поєднують народні мотиви, сатиру та глибокий аналіз суспільних проблем. Його твори, зокрема “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Патетична соната”, стали класикою української літератури. У своїх п’єсах він торкався тем національної ідентичності, людської гідності та боротьби за справедливість.

Куліш був тісно пов’язаний із театральним мистецтвом, співпрацюючи з видатним режисером Лесем Курбасом у театрі “Березіль”. Під керівництвом Курбаса п’єси Куліша ставали революційними не лише за змістом, але й за формою. Разом вони закладали основи модерного українського театру, що міг конкурувати з кращими європейськими постановками того часу.

На жаль, життя Миколи Куліша обірвалося трагічно. Як і багато діячів української культури 1920-30-х років, він став жертвою сталінських репресій. У 1937 році Куліша було розстріляно в урочищі Сандармох разом з іншими представниками української інтелігенції.

Микола Куліш – один із найяскравіших представників “Розстріляного відродження”. Його твори не лише відображають історичні події, але й залишаються актуальними на сьогодні, нагадуючи про важливість збереження національної ідентичності, мистецького новаторства та правди.

6 січня 1834 року в селі Хомутинці (нині Вінницька область) народився Степан Руданський – поет, перекладач, лікар і неперевершений майстер жартівливих віршів-співомовок. Його творчість, сповнена гумору, іронії та народної мудрості, назавжди увійшла до золотого фонду української літератури.

Руданський народився у родині священника, що вплинуло на його освіту. Спочатку він навчався в Подільській духовній семінарії, але душа юнака прагнула іншого – творчості. У 1856 році Степан вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії, де здобув фах лікаря. Проте любов до поезії ніколи не згасала. Ще під час навчання він почав писати вірші, зокрема гумористичні співомовки, які стали візитівкою його творчості.

Співомовки – короткі віршовані гумористичні твори, в яких поєднуються народна мова, сатирична дотепність і глибока життєва мудрість. У них Руданський порушує теми, актуальні й сьогодні: несправедливість, людське лицемірство, сімейні взаємини. Завдяки легкості й дотепності, його твори полюбилися народові. Вони сповнені яскравих народних образів, гумору та водночас тонкої критики суспільних недоліків.

Степан Руданський був поліглотом і перекладачем. Він перекладав твори Гомера, Гете, Шиллера, сербські пісні, білоруські й польські твори, збагачуючи українську літературу.

Після завершення навчання Руданський працював лікарем у Криму. У ті роки він став свідком складних епідемій, під час яких проявив не лише свій професіоналізм, а й людяність.

На жаль, життя Руданського було коротким. Він помер 3 травня 1873 року в Ялті у віці 39 років. Передчасну смерть спричинив не лише туберкульоз, на який хворів поет ще зі студентських років, але й надмірні вимоги начальства у зв’язку зі спалахом епідемії холери в Ялті.

Хоча за життя Руданський не здобув широкого визнання, його творчість залишила величезний слід в українській культурі. Його співомовки стали невід’ємною частиною фольклорного гумору, а його переклади і поезія – прикладом багатства й краси української мови.

Сьогодні ми згадуємо Степана Руданського як людину, яка тонко відчувала душу народу, висміювала недоліки, але завжди вірила в силу українського слова і духу.

8 січня 1935 року в селі Біївці на Полтавщині народився Василь Симоненко – поет-шістдесятник, журналіст, діяч українського руху опору і справжній символ нескореного українського духу. Його щире слово та незламна позиція зробили його одним із найяскравіших представників української літератури ХХ століття.

Симоненко зростав у нелегкі часи. Його батько залишив сім’ю, і Василя виховувала мати та дідусь. Незважаючи на скромні умови, поет ще з дитинства виявляв неабиякий інтерес до літератури.

Після школи Василь вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка на факультет журналістики. Саме в студентські роки почав формуватися його поетичний стиль, який поєднував простоту, глибину та патріотичність.

У своїх творах Симоненко звертався до вічних тем – любові до рідної землі, свободи, гідності та боротьби за правду. Його поезія проникнута ніжністю, болем за долю України та вірою в її майбутнє.

Його вірші, як-от «Лебеді материнства», «Ти знаєш, що ти людина?» та «Україно, п’ю твої зіниці», стали справжніми духовними гімнами, які надихають і сьогодні.

Як журналіст, Симоненко працював у різних газетах, де порушував актуальні для народу теми. Він не боявся говорити про несправедливість і виступати проти радянської цензури.

Ставши активним учасником руху шістдесятників, Василь підтримував ідеї боротьби за права людини та національну ідентичність. Він був одним із перших, хто досліджував і оприлюднив інформацію про сталінські репресії, зокрема долю людей, розстріляних у Биківні.

Життя Симоненка обірвалося трагічно і передчасно. Влітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції “Ім. Тараса Шевченка” (Сміла). Згодом висловлювалися різні непідтверджені версії, що це була провокація КДБ.

Після цього здоров’я Василя Симоненка постійно погіршувалось. Нестерпно боліли поперек, нирки. Восени 1963 року він ліг у лікарню, де лікарі повідомили про жахливий діагноз поета – рак нирок. Була проведена операція, але безрезультатно.

Симоненко помер у ніч проти 14 грудня 1963 року в 28-річному віці.

Попри коротке життя, його творчість стала частиною культурного коду України. Василь Симоненко залишив по собі не лише поетичну спадщину, а й приклад мужності, непокори та відданості своїм ідеалам.

Сьогодні твори Василя Симоненка вивчають у школах, цитують під час патріотичних акцій, читають на заходах, присвячених українській культурі. Його слова, як-от “Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину”, залишаються актуальними для кожного українця.

Симоненко – це поет, який своїм життям і творчістю довів, що навіть у найскладніші часи слово може стати зброєю, а правда завжди знаходить шлях до серця народу.

Борис Васильович Янчук (8 січня 1935 – 25 травня 2009) – український письменник, прозаїк, перекладач, член Національної спілки письменників України, Заслужений працівник культури України.

Народився в селі Прушинка Козятинського району на Вінниччині в родині сільського вчителя. Після закінчення Вінницького медичного інституту ім. М.І. Пирогова працював сільським лікарем, викладачем медінституту та в обласній пресі. 

Янчук розпочав літературну діяльність у 1960-х роках, публікуючи оповідання та новели в регіональній пресі. 

Особливе місце в його творчості займає роман "Незакінчена опера", присвячений життю та трагічній загибелі композитора Миколи Леонтовича. У цьому творі Янчук виклав версію про вбивство Леонтовича співробітником Всеросійської надзвичайної комісії (ВЧК), що стало причиною переслідувань з боку КДБ. 

Проживаючи в Одесі, Борис Янчук був активним учасником боротьби за незалежність України та керівником Одеського товариства української мови і культури “Південна громада”. 

У 2008 році Борису Янчуку було присвоєно звання Заслуженого працівника культури України, що стало визнанням його внеску в українську літературу та культуру. 

Галина Олександрівна Гриненко (10 січня 1925 – 14 грудня 2013) — українська поетеса, прозаїк та перекладачка, член Національної спілки письменників України з 1963 року.

Народилася в місті Канів на Черкащині. Закінчила Московський економічний інститут у 1947 році. Працювала економістом у Брянську та Києві. Писати почала ще в дитинстві, а перша збірка віршів для дітей «Золотий дощик» вийшла друком у 1958 році.

Гриненко – авторка численних поетичних збірок, серед яких «Червона гвоздика», «Сонячні грона», «Зерно», «Пижмо», «Причастя», «Три троянди» та вибране «Життя і строфи». Її поезія відзначається ліричністю, глибиною почуттів та відображенням краси навколишнього світу. Для дітей написала збірки «Золотий дощик», «Чарівна квітка» та інші. 

У 2004 році Галина Гриненко стала лауреатом літературної премії імені Лесі Українки за збірку «Життя і строфи». 

Померла 14 грудня 2013 року в Києві. 

Її творчість залишається важливою частиною української літератури, а вірші продовжують надихати читачів своєю щирістю та любов’ю до життя. 

Щорічно 13 січня світ відзначає Всесвітній день боротьби з депресією – день, присвячений приверненню уваги до цієї серйозної проблеми, яка стосується мільйонів людей у всьому світі.

Що таке депресія?

Депресія – це не просто поганий настрій чи втома. Це хвороба, яка впливає на емоційний стан, мислення, поведінку та фізичне здоров'я людини. Вона може тривати місяцями чи навіть роками.

Чому це важливо?

За даними ВООЗ, на депресію страждає близько 350 млн людей в усьому світі, а 7% населення планети стикались хоча б з одним депресивним епізодом у своєму житті. Проте, попри поширеність, про неї досі говорять недостатньо. Страх стигматизації часто змушує людей мовчати про свій стан, замість того щоб звернутися за допомогою. Поширення інформації про цей розлад допомагає зруйнувати стереотипи та підвищити обізнаність суспільства.

Як допомогти собі та іншим?

1️⃣ Говоріть: якщо ви почуваєтесь погано, не бійтеся розповісти про це близьким та звернутися до фахівця. Психотерапія, медикаментозне лікування або їх комбінація можуть значно поліпшити стан.

2️⃣ Підтримуйте інших: слухайте без осуду, виявляйте співчуття. Інколи теплі слова чи проста присутність можуть мати дійсно велике значення.

3️⃣ Розвивайте здорові звички: регулярна фізична активність, прогулянки на свіжому повітрі, збалансоване харчування та достатній сон можуть допомогти у підтримці емоційного балансу.

Україна в боротьбі з депресією

У наш час, коли українське суспільство стикається з великими випробуваннями, проблема депресії стає особливо актуальною. Війна, втрати, стрес і невизначеність значно впливають на психічне здоров’я. Саме тому так важливо підтримувати одне одного та руйнувати табу навколо звернення за психологічною допомогою.

У цей день згадаємо: піклування про своє психічне здоров’я – це не слабкість, а прояв сили. Давайте не боятися звертатися за допомогою і бути опорою для тих, хто цього потребує. Пам’ятайте, ви не самі. Допомога завжди поруч.

13 січня відзначається День здійснення мрії – свято, яке нагадує нам, що мрії здатні стати реальністю, якщо ми в них віримо й робимо кроки до їх втілення.

Що означають мрії?

Мрії – це не просто фантазії. Це наші найпотаємніші бажання, які надихають, мотивують і наповнюють життя сенсом. Вони можуть бути різними: від невеликих щоденних цілей до масштабних прагнень, що здаються недосяжними. Але кожна мрія варта уваги та зусиль!

Як наблизитися до здійснення мрії?

1️⃣ Сформулюйте свою мрію. Чітко визначте, чого ви прагнете. Запишіть це або уявіть до деталей.
2️⃣ Створіть план. Поділіть вашу мрію на реальні кроки, які зможете виконати поступово.
3️⃣ Вірте в себе. Саме впевненість у своїх силах допомагає подолати перешкоди на шляху до бажаного.
4️⃣ Дійте. Навіть найменший крок уперед важливий. Головне – не зупинятися.

Пам’ятайте, мрії – це двигун життя!

Кожен із нас має право мріяти та прагнути кращого. Сміливі мрії часто здаються недосяжними, але саме вони рухають нас вперед, відкриваючи нові можливості й горизонти.

В цей день згадайте свою найзаповітнішу мрію. Що ви можете зробити, щоб наблизитися до неї вже сьогодні?

Нехай ваші мрії здійснюються! Пам’ятайте, що вони завжди починаються з віри в себе та одного маленького кроку вперед.

15 січня 1871 року у Володимирі-Волинському народився Агатангел Кримський – видатний український письменник, науковець, перекладач, історик, мовознавець, літературознавець і поліглот. Він став однією з ключових постатей української культури та науки, а його внесок у різні галузі знань важко переоцінити.

Агатангел Кримський:

🔹 Є творцем українського сходознавства та одним із найвідоміших сходознавців свого часу. Він був експертом з арабської, перської, турецької та інших мов Сходу, а також писав ґрунтовні дослідження про іслам, історію арабів, турків, персів та інших народів, його роботи визнані й сьогодні як фундаментальні.

🔹 Був одним із перших дослідників, який науково довів самостійність української мови, протиставляючи її теоріям, які заперечували її існування як окремої мовної системи.

🔹 Став одним із засновників Української академії наук у 1918 році. Він очолював історико-філологічний відділ і вкладав багато зусиль у розвиток української науки, попри складні політичні умови.

Як письменник, Кримський залишив по собі багату спадщину. Його поезія, проза, публіцистика та переклади вирізняються глибиною думки й майстерністю слова. Він зробив значний внесок у популяризацію східної літератури в Україні, перекладаючи твори видатних авторів арабського, перського й турецького походження.

Агатангел Кримський був палким прихильником української культури й незалежності. У складні часи радянських репресій він залишився вірним своїм переконанням. Через це у 1941 році його заарештували за звинуваченням у «націоналізмі». Письменника було заслано в Кустанай (Казахстан), де він і помер 25 січня 1942 року.

Агатангел Кримський є прикладом самовідданого служіння України та розвитку її культури. Його праці і сьогодні залишаються джерелом натхнення для науковців, літераторів і кожного, хто любить свою країну.

18 січня 1882 року народився Алан Мілн – британський письменник, драматург та поет, найбільше відомий як творець казкової історії про Вінні-Пуха, яка стала улюбленою для дітей і дорослих у всьому світі.

Ранні роки та шлях до письменства

Алан Мілн народився в Лондоні. Освіту здобув у Вестмінстерській школі, а згодом у Трініті-коледжі Кембриджського університету. До слави, пов’язаної з дитячою літературою, Алан Мілн працював помічником видавця у відомому журналі “Punch”. Під час служби в армії, коли йшла Перша світова війна, почав писати п’єси. Після поранення у Франції 1919 р. демобілізувався і цілком присвятив себе літературі.

Вінні-Пух: історія, яка змінила світ

Ідея про Вінні-Пуха народилася завдяки синові Мілна – Крістоферу Робіну, який мав улюблену плюшеву іграшку – ведмедика. Саме іграшки Крістофера (ведмедик, тигрик, ослик та інші) стали прототипами персонажів знаменитих історій.

У 1926 році вийшла книга “Вінні-Пух та всі-всі-всі”. Теплі, гумористичні та мудрі історії про пригоди ведмедика і його друзів стали міжнародним хітом, перекладеним десятками мов.

Спадщина Алана Мілна

Алан Мілн вважав себе серйозним, респектабельним письменником, учнем Герберта Уелса. Він був певен, що правду про себе розповідає в новелах, п’єсах, але не в книжках про Вінні-Пуха. Оповіді про Вінні та його друзів Алан писав не для сина, а “для продажу”. І ніколи не читав їх своєму синові Крістоферові. “Вінні-Пуха” вважав усього лиш заробітчанством. А вийшло, що той став головним у житті Мілна-старшого і зробив його знаменитим. 

Цікаво знати:

• Справжні іграшки Крістофера Робіна зберігаються в читальному залі Центральної міської бібліотеки Нью-Йорка. 

• У 1960-х роках права на персонажів були продані компанії Disney, що зробило Вінні-Пуха ще популярнішим через мультфільми.

Алан Мілн залишив нам головний урок: у кожному з нас живе дитина, яка мріє про дружбу, доброту та прості радощі. Пам’ятаймо про це та не забуваймо мріяти, як це робив Вінні-Пух – найулюбленіший ведмедик у світі.

“Кіборги витримали – не витримав бетон”

Сьогоднішня дата є символом героїзму, стійкості та незламності українських воїнів, які понад 242 дні боролися за стратегічний об’єкт, увійшовши в історію як “кіборги”.

У 2022 році спільним Наказом Міністра оборони України та Головнокомандувача ЗСУ встановлено в системі Міноборони України День вшанування захисників Донецького аеропорту, який відзначається щороку 20 січня.

242 дні героїзму

Захист Донецького аеропорту тривав із травня 2014 до січня 2015 року. Українські військові, добровольці та медики, незважаючи на постійні атаки ворога, демонстрували неймовірну мужність та витримку.

Бої за ДАП стали одним із найдраматичніших епізодів війни на сході України. Попри ворожу чисельну перевагу, безперервні обстріли, авіаудари та руйнування будівель аеропорту, наші захисники залишались на позиціях до останнього.

Чому їх називають “кіборгами”?

Прізвисько “кіборги” захисникам дали за їхню нелюдську витримку. Це слово стало символом сили духу українського народу та віри у перемогу.

Пам’ять про героїв

Після запеклих боїв 19 січня 2015 року терористи вперше підірвали термінал – вибух був настільки потужним, що стіни склалися, зірвало дах і перекриття. Споруда проглядалася наскрізь. Проте українські воїни, навіть у надскладних умовах, тримали оборону до останнього.

Вшановуючи пам’ять полеглих захисників, ми не лише згадуємо їхній подвиг, а й нагадуємо всім, що боротьба за свободу та незалежність України триває.

Символ незламності сьогодні

Сьогодні ми й досі боремося за нашу землю так само, як це робили кіборги. Їхній подвиг є прикладом для всіх, хто продовжує захищати Україну.

Наша вдячність безмежна: кожен донат, волонтерська допомога, плетена сітка чи лист підтримки – це крок до перемоги, якої ми досягнемо разом.

💙 Герої не вмирають. Слава захисникам України!

💛 Пам'ятаємо. Боремося. Переможемо!

День Соборності України: символ єдності нашого народу

22 січня щорічно Україна відзначає День Соборності – свято, яке нагадує про визначну подію нашої історії: проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) у 1919 році.

Історичне значення

У цей день, понад сто років тому, на Софійській площі в Києві було проголошено об’єднання українських земель у єдину державу. Ця подія стала важливим кроком у боротьбі за незалежність та національну ідентичність.

Акт Злуки символізував мрію українців про єдину державу. Хоча тоді об’єднання стикнулося з багатьма труднощами, ця дата залишила глибокий слід у свідомості нації.

День єднання сьогодні

Сьогодні День Соборності особливо актуальний, адже боротьба за єдність та цілісність України триває. Усі ми – частина великого народу, який здатний вистояти перед викликами та здобути перемогу.

Головний звичай Дня Соборності – об’єднання українців у “живий ланцюг”. Уперше такий ланцюг був зібраний 1990 року і становив понад 770 км – від Івано-Франківська до Києва. Відтоді такий “живий ланцюг” став щорічною традицією на 22 січня, демонструючи, що ми разом.

💙 Єдність у серці кожного

Соборність – це не лише про територіальну цілісність. Це про нашу спільну мету, цінності та любов до Батьківщини.

В умовах війни кожен із нас робить свій внесок у збереження єдності України:

• Волонтерство та донати наближають перемогу.

• Збереження нашої мови, культури й традицій – це боротьба на інформаційному фронті.

• Єдність і взаємопідтримка – наша зброя проти будь-яких викликів.

💛 Пам’ятаймо, що наша сила – у єдності. Від маленького села до великого міста, від заходу до сходу – Україна одна, неподільна, і вона переможе.

Слава Україні! Героям слава!

23 січня 1891 року народився Павло Тичина – видатний український поет, перекладач, публіцист, політик, громадський та державний діяч. Його талант увібрав у себе багатство народної поезії, глибину філософських роздумів та чарівність музики.

Творчий шлях

Павло Тичина змалку проявив великий хист до музики, малювання і віршування. 

В 1912 році в першому номері журналу “Літературно-науковий вістник” з подачі Михайла Грушевського уперше надруковано твір Тичини – вірш “Ви знаєте, як липа шелестить”. А дебютна збірка «Сонячні кларнети» (1918) стала справжнім проривом у літературі. Автор створив власний поетичний стиль, який отримав назву “кларнетизм”.

У поезії Тичини природа, людина й Всесвіт зливаються в єдиний музичний акорд. Його ранні твори передають ніжність, тривогу та мрійливість, наповнені глибоким патріотизмом і любов’ю до України.

Суперечливий вибір

Тичина жив і творив у непростий період української історії. Його творчість зазнавала впливу політичних обставин, що змусило його адаптуватися до умов радянської ідеології. Через це частина творчого спадку поета викликає дискусії, однак його рання поезія назавжди залишається однією з вершин української літератури.

Спадок для поколінь

Павло Тичина залишив глибокий слід у серцях багатьох поколінь. Його поезія навчає нас цінувати красу природи, силу слова й відчуття єдності зі світом.

“Сонячні кларнети” досі звучать у наших душах, нагадуючи про невмирущу мелодію українського слова.

25 січня 1882 року народилася Вірджинія Вулф – англійська письменниця, есеїстка, феміністка та одна з найвизначніших представниць модернізму в літературі XX століття. Її твори стали справжнім проривом у світовій літературі, а її ідеї про права жінок залишаються актуальними й донині.

Ранні роки та шлях до літератури

Вірджинія Вулф народилася в інтелектуальній родині в Лондоні. З дитинства вона мала доступ до величезної бібліотеки батька, де почала формувати свій світогляд і любов до літератури. Незважаючи на особисті трагедії та емоційні труднощі, які переслідували її все життя, Вулф стала однією з найвпливовіших письменниць свого часу.

Творчість Вірджинії Вулф

Її твори стали зразком експериментальної прози. Вулф використовувала техніку потоку свідомості, яка дозволила глибоко занурюватися у внутрішній світ персонажів.

Серед її найвідоміших романів:

🔹“Місіс Делловей” (1925) – розповідь про один день із життя головної героїні, який відкриває питання про час, пам’ять і сенс життя.

🔹“До маяка” (1927) – глибокий сімейний портрет, сповнений символізму та філософії.

🔹“Орландо” (1928) – експериментальний роман, у якому головний герой змінює стать і переживає різні епохи, досліджуючи питання гендеру та ідентичності.

🔹“Хвилі” (1931) – ліричний роман, який показує життя шістьох персонажів через їхні внутрішні монологи.

Фемінізм і вплив на суспільство

Вірджинія Вулф була активною феміністкою. Її есе “Власна кімната” (1929) стало маніфестом жіночої творчості. У ньому вона підкреслювала, що жінка для реалізації свого таланту потребує власного простору та фінансової незалежності.

Вулф також була частиною групи Блумзбері – групи інтелектуалів, які впливали на культуру та мистецтво свого часу.

Спадок і значення

Вірджинія Вулф залишила глибокий слід у світовій літературі. Її роботи надихають дослідників, письменників і читачів. Вона показала, наскільки важливо розуміти внутрішній світ людини й цінувати унікальність кожної особистості.

Вірджинія Вулф – це голос, який продовжує лунати крізь роки, нагадуючи нам про силу слова, свободу думки та важливість боротьби за рівність.

Щороку 27 січня світ вшановує пам’ять мільйонів жертв Голокосту – однієї з найстрашніших трагедій ХХ століття, яка забрала життя більш ніж шести мільйонів євреїв, а також представників інших національностей та спільнот, які стали жертвами нацистської ідеології.

Цей день приурочений до річниці визволення у 1945 році одного з найбільших таборів смерті – Аушвіц-Біркенау. Саме тут розкрилися масштаби геноциду, який залишив невиліковний слід у світовій історії.

Пам’ятаючи історію

Голокост – це не лише про смерть мільйонів людей. Це історія про знищення людської гідності, про байдужість і ненависть, які можуть стати зброєю масового знищення.

В резолюції ГА ООН від 2005 року, якою запроваджено пам’ятну дату, зазначено: “Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередженість”.

Утім, війна росії проти України виразно засвідчила, що пасивна памʼять про злочини геноциду не є запобіжником від їхнього повторення.
Необхідний мінімум – активне осмислення та діалог, щоб сприяти постійній свідомості у принаймні значної частини суспільства того, як діють механізми соціальної агресії.

А ще – уважність з боку міжнародних інституцій до системних порушень прав людини авторитарними режимами, щоб не бути засліпленими й заскоченими зненацька тим, що людиноненависницька ідеологія загорнулася в нову обгортку.
І, звісно, неможливо запобігати повторенню геноцидів у майбутньому без рішучого і справедливого засудження та покарання організаторів і виконавців подібних злочинів сьогодні. І без власне готовності діяти на випередження.
Міжнародний день памʼяті жертв Голокосту – нагода ще раз замислитися над цим.

Вшанування пам’яті

У цей день в усьому світі запалюють свічки пам’яті, читають імена загиблих та вшановують тих, хто пережив Голокост і знайшов у собі сили жити далі.

Ми також маємо згадати тих людей, які, ризикуючи власним життям, рятували інших. Вони стали прикладом справжнього людяного героїзму.

Пам’ять про Голокост – це пам’ять про нашу спільну відповідальність за майбутнє. Нехай вона стане закликом до єдності, співчуття та захисту людських прав.

27 січня 1790 року народився Петро Гулак-Артемовський – український письменник, науковець, байкар, поет і перекладач, один із найяскравіших представників української літератури XIX століття. Його творчість наповнена гумором, мудрістю та патріотизмом, а його твори досі залишаються актуальними та улюбленими.

Життєвий шлях

Народився Петро Гулак-Артемовський у місті Городище на Черкащині. В 12 років став сиротою, ріс бідно. Пішов навчатися до бурси Києво-Могилянської академії. У 1813 році почав викладати в приватних пансіонах Бердичева, вчителював у будинках польських поміщиків на Волині. У 1817 році переїхав до Харкова і вступив до університету вільним слухачем словесного факультету. Незабаром почав тут викладати. Тричі був деканом факультету, а протягом 1841-1849 рр. – ректором Харківського університету.

Творчість і спадок

Петро Гулак-Артемовський заклав в українську літературу основи нової байки і дав перші зразки романтичної балади. Його твори вирізняються сатиричним поглядом на суспільство, влучними образами й мовною майстерністю.

Відомим Гулак-Артемовський став завдяки антикріпосницькій сатиричній байці-казці “Пан та собака”.

Крім байок, Гулак-Артемовський займався перекладами багатьох класиків світової літератури. Його праці допомагали українській літературі взаємодіяти з європейською культурою.

Сьогодні ми пам’ятаємо Петра Гулак-Артемовського як людину, яка заклала основи жанру байки в українській літературі та своєю творчістю продемонструвала силу української мови й культури.

Його твори – це дзеркало свого часу, яке продовжує надихати нові покоління. 

29 січня Україна вшановує пам’ять Героїв Крут – молодих хлопців, які 1918 року стали на захист української державності. Ця битва стала однією з найтрагічніших і водночас найгероїчніших сторінок нашої історії.

Бій під Крутами: боротьба за незалежність

На початку 1918 року більшовицькі війська рушили на Київ, прагнучи знищити Українську Народну Республіку. Проти них виступили кількасот молодих курсантів, студентів і гімназистів, які змогли стримати наступ значно численнішого ворога біля залізничної станції Крути.

Попри нерівність сил, українські бійці вчинили запеклий опір, затримавши наступ більшовиків на Київ. Це дало змогу уряду УНР укласти Брест-Литовський мирний договір, що визнав незалежність України.

Близько 30 юнаків, що потрапили в полон, були жорстоко страчені. Перед смертю вони співали гімн “Ще не вмерла Україна”, залишаючи по собі вічну пам’ять про відданість Батьківщині.

Значення подвигу Героїв Крут

Бій під Крутами – це не просто трагічна сторінка історії, а й символ незламності українського духу. Молоді люди, які добровільно стали на захист своєї держави, показали, що патріотизм і любов до України сильніші за страх перед ворогом.

Сьогодні ми вклоняємося перед їхньою пам’яттю, бо їхня жертва нагадує: свобода не дається легко, і кожне покоління має її берегти.

💙💛Пам’ятаймо подвиг Героїв Крут і продовжуймо їхню справу – відстоювати нашу незалежність!

30 січня 1930 року народився Всеволод Нестайко – легендарний український письменник, який подарував дітям чарівний світ пригод, дружби та гумору. Його книги сповнені тепла, фантазії та щирості, а його персонажі стали улюбленими для багатьох поколінь читачів.

Життєва дорога

Всеволод Нестайко народився в Житомирській області. У 1933 році його батька арештували. Тому сім’я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Києві. Мати працювала там вчителькою. Жила родина у приміщенні школи.

Коли Друга світова війна дійшла до території України, не зміг виїхати через здоров’я. Тому разом з матір’ю залишався під нацистською окупацією, через яку курс 9 класу йому довелось пройти самостійно за 2 місяці. Після звільнення Києва, закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Пізніше письменник працював у видавництві та редакціях дитячих журналів, де й почав друкувати свої твори.

Творчість

Любов до літератури з’явилася у Всеволода ще в дитинстві. Своє перше оповідання про відважного мисливця він написав у 8 років.

Місце найбільш відомого твору Нестайка займає пригодницька трилогія “Тореадори з Васюківки”, що стала справжнім бестселером серед дітей та підлітків. Цей роман навіть увійшов до списку найкращих дитячих книг світу за версією ЮНЕСКО.

Загалом п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі Всеволод Нестайко засвідчив виданням близко сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс.

Спадщина та вплив

Книги Нестайка – це більше, ніж просто історії. Це світ, у якому кожен може знайти частинку себе, посміятися, помріяти та навчитися бути кращими.

Читайте українське, відкривайте для себе Всеволода Нестайка!

2 лютого 1901 року народився Валер’ян Підмогильний – один із найяскравіших представників української прози ХХ століття, талановитий письменник і перекладач. Його твори глибоко психологічні, філософські та водночас реалістичні. Він випередив свій час, проте став жертвою тоталітарного режиму.

Літературний шлях

Народився Підмогильний у селі Чаплі (нині частина Дніпра). Ще підлітком почав друкуватись у шкільному журналі під псевдонімом Лорд Лістер. 

Його найвідоміший роман «Місто» вийшов 1928 року у Харкові і став першим українським урбаністичним романом, що досліджував психологію людини у великому місті.

Окрім прозових творів, він активно займався перекладами, зокрема українською мовою переклав твори Бальзака, Дідро, Гельвеція, Франца та інших.

Найвідоміші твори

📖 «Місто» – один із найвидатніших українських романів ХХ століття. Це історія сільського юнака Степана Радченка, який прагне підкорити Київ, але сам змінюється під впливом великого міста.

📖 «Третя революція» і «Повість без назви» – твори, що досліджують складні суспільні процеси та людську психологію.

📖 Оповідання «Проблема хліба» і «Син» розкривають тему соціальної несправедливості та боротьби людини за життя в умовах голоду.

Трагічна доля

Як і багато інших представників українського «Розстріляного відродження», Підмогильний став жертвою сталінського терору. У 1934 році його заарештували за сфабрикованим звинуваченням у «націоналізмі» та відправили до Соловецького табору особливого призначення.

3 листопада 1937 року письменника розстріляли разом із тисячею інших в’язнів. Його  твори вилучали з бібліотек, а ім’я було під забороною до реабілітації у 1956 році.

Його значення для української літератури

Сьогодні твори Валер’яна Підмогильного є класикою української літератури, вони вчать думати, аналізувати, шукати себе в цьому складному світі.

Читаймо та пам’ятаймо ім’я Валер’яна Підмогильного – українця, який відкрив нову епоху в нашій літературі!

Володимир Самійленко – один із найцікавіших українських поетів, сатирик, драматург і перекладач. Його творчість поєднує в собі тонку іронію, любов до України та щиру лірику. Він умів висміювати суспільні недоліки, залишаючись при цьому глибоким романтиком і патріотом.

Життєвий шлях

Народився Володимир Самійленко 3 лютого 1864 року на Полтавщині. Ще з юних років він захопився літературою, а згодом вступив до Київського університету, де почав активно писати та публікувати свої твори. Працював у редакціях газет, займався перекладами, зокрема переклав українською мовою «Божественну комедію» Данте.

Проте більшу частину життя він жив у злиднях, працюючи дрібним чиновником, а згодом і зовсім опинився у скруті.

Головні мотиви творчості

Самійленко поєднував у своїй творчості два основні напрями:

📜 Сатиричні вірші
Його гостра сатира висміювала підлабузництво, продажність, соціальну несправедливість. У таких творах, як «Ельдорадо», «Новий лад», «Як то весело жить на Вкраїні», автор саркастично зображував тогочасне суспільство та політиків, що зраджували українські інтереси.

💙 Ліричні твори
Разом із тим Самійленко був чудовим ліриком. У віршах «Вечірня пісня», «Україні», «Суцільний» він висловлював свої мрії, сумніви та любов до Батьківщини.

Його значення для України

Самійленко був одним із тих, хто своїм словом формував національну свідомість. Його твори залишаються актуальними й сьогодні, адже багато проблем, які він висміював, залишилися незмінними.

Його поезія – це дзеркало українського суспільства. Читайте, смійтеся, замислюйтесь!

Щороку 4 лютого світ відзначає Всесвітній день боротьби з раковими захворюваннями. Цей день покликаний привернути увагу до проблеми онкології, підвищити обізнаність про профілактику, ранню діагностику та лікування раку, а також підтримати тих, хто бореться з цією недугою.

Чому це важливо?

За даними ВООЗ, рак залишається однією з головних причин смертності у світі. Проте рання діагностика та сучасні методи лікування допомагають багатьом людям подолати хворобу.

🔹 Профілактика – здоровий спосіб життя, відмова від шкідливих звичок, фізична активність та правильне харчування можуть зменшити ризик розвитку ракових захворювань.
🔹 Рання діагностика – регулярні медичні огляди та своєчасне виявлення симптомів можуть врятувати життя.

🔹 Підтримка – боротьба з раком виснажує не лише фізично, а й морально, тому важливо підтримувати хворих та їхні родини.

Як можна допомогти?

🔹 Підтримати людей, які борються з раком – слово підтримки, донати на лікування чи просто небайдужість можуть змінити чиєсь життя.
🔹 Дбати про власне здоров’я – регулярні медогляди, особливо для людей із групи ризику, допомагають виявити хворобу на ранніх стадіях, що полегшує лікування.
🔹 Поширювати інформацію – знання про симптоми та профілактику можуть врятувати життя вашим рідним і знайомим.

Разом ми сильніші!

У цей день важливо пам’ятати: рак – це не вирок. Наука розвивається, з’являються нові методи лікування, а підтримка суспільства допомагає тим, хто бореться з цією недугою.

Будьмо свідомими, бережімо себе та допомагаймо іншим!

Олег Орач (справжнє ім'я – Олег Юхимович Комар) – український поет, прозаїк, дитячий письменник.

Життя

Народився Олег Орач 6 лютого 1940 року на Запоріжжі. Дитинство провів на Донеччині, у степах Приазов’я. Закінчив Донецький педагогічний інститут, де навчався з українським поетом, правозахисником Василем Стусом, про якого у 1993 році видав книжку спогадів.

Після закінчення навчання служив у Радянській армії в Уссурійському краї. Потім працював журналістом у редакції районної газети “Авангард” на Сіхоте-Аліні, пізніше – у газеті “Донеччина”. По переїзду до Києва обіймав посаду директора республіканського Будинку літераторів.

Творчість

Першу збірку поезій “Подорожник” Олег Орач опублікував  у 1965 році.

Він є автором кількох десятків збірок поезії та дитячих книжок, а також лауреатом престижних літературних премій: премії ім. Лесі Українки та премії ім. Володимира Сосюри.

Також Олег Юхимович опублікував у пресі багато біографічних матеріалів про Василя Стуса, з яким дружив більше 30 років. Став одним з ініціаторів перепоховання Стуса в Україні. 

Його значення сьогодні

Олег Орач – не просто поет, а голос українського слова, що пройшов крізь випробування часу. Його творчість сповнена любові до рідної землі та віри у світле майбутнє.

Читайте, пам’ятайте, поширюйте українське слово!

7 лютого народився Микола Андрійович Маркевич – видатний український історик, поет, композитор, фольклорист та етнограф, якого часто називають одним із перших професійних істориків України та першим українським енциклопедистом. Його багатогранна діяльність стала важливим внеском у розвиток національної культури, історичної науки та літератури.

Історик, що писав правду

Головною працею Маркевича стала «Історія Малоросії» (1842-1843) – п’ятитомна праця, яка охоплює події від найдавніших часів до кінця XVIII століття. Це був один із перших систематичних викладів української історії, що базувався на архівних матеріалах. Через правдиве висвітлення подій та намагання показати окремішність України, книга не сподобалася імперській владі та була заборонена в росії.

Літературна та етнографічна діяльність

🔹 Маркевич був талановитим поетом, у його творчості поєднувалися романтизм і народні мотиви. Його вірші виявляють глибоку любов до України та національної спадщини.

🔹 Він цікавився музикою, записував народні пісні та сам писав мелодії.

🔹 Займався збиранням українських фольклорних творів, сприяючи збереженню національної пам’яті.

Спадщина та значення

Маркевич був справжнім інтелігентом свого часу – людиною, яка невтомно працювала над збереженням і популяризацією української історії та культури. Його роботи стали основою для подальших досліджень, а його внесок у літературу й етнографію є неоціненним.

Його справа жива й сьогодні, адже історія України – це наша сила та натхнення.

8 лютого 1828 року народився Жуль Верн – французький письменник, один із засновників жанру наукової фантастики, автор книг, які передбачили майбутні наукові відкриття. Його романи про подорожі, неймовірні винаходи та пригоди стали класикою світової літератури.

Чому Жуль Верн – геній свого часу?

🔹 Його книги відкривали читачам нові світи: глибини океану, поверхню Місяця, невідомі куточки Землі.
🔹 Він описував технічні винаходи, які стали реальністю: підводні човни, космічні кораблі, гелікоптери.
🔹 Його герої – мандрівники, винахідники, дослідники, які долають труднощі, рухають науку вперед і розширюють межі можливого.

Найвідоміші романи

🔹 «20 000 льє під водою» – капітан Немо та його підводний корабель «Наутілус» вразили уяву читачів.
🔹 «Із Землі на Місяць» – неймовірно точне передбачення космічних польотів.
🔹 «Навколо світу за 80 днів» – захоплива подорож Філеаса Фога, яка стала символом пригод і швидкості.
🔹 «П’ятнадцятирічний капітан», «Таємничий острів», «Діти капітана Гранта» – ще більше пригод, загадок і відкриттів!

Його вплив сьогодні

Книги Жуля Верна надихнули безліч науковців, винахідників і дослідників. Він показав, що сила людського розуму, сміливість і допитливість можуть відкрити двері в майбутнє.

Читаймо класику, яка випередила час!

Щороку в другу неділю лютого у світі відзначають Неділю обізнаності про аутизм. Це нагода привернути увагу до людей з розладами аутистичного спектру (РАС), розвіяти міфи та сприяти інклюзії в суспільстві.

Що таке аутизм?

Аутизм – це стан особливого нейророзвитку, який впливає на сприйняття світу, комунікацію та соціальну взаємодію. Він не є хворобою, а радше іншим способом бачити та розуміти реальність. Люди з аутизмом можуть мати особливі таланти та унікальний погляд на світ.

Деякі риси, які часто характерні для аутизму:

🔹 труднощі у спілкуванні та взаємодії;
🔹 нетипові реакції на сенсорні стимули (світло, звуки, дотики);
🔹 потреба в рутині та передбачуваності;
🔹 надзвичайно глибока зацікавленість у певних темах або сферах.

Як ми можемо підтримати людей з аутизмом?

🔹 Поширювати достовірну інформацію про аутизм.
🔹 Бути терплячими та відкритими до спілкування.
🔹Створювати інклюзивне середовище у школах, на роботі та в суспільстві.
🔹 Підтримувати ініціативи та організації, що допомагають людям з аутизмом.

Різноманітність – це сила! Люди з аутизмом можуть бути чудовими митцями, науковцями, програмістами та просто хорошими друзями. Головне – створити світ, у якому кожен почувається прийнятим.

Підтримаємо обізнаність про аутизм!

Щороку в другий понеділок лютого відзначається Міжнародний день боротьби з епілепсією, метою якого є підвищити обізнаність про це захворювання, розвіяти міфи та стереотипи, а також сприяти підтримці людей, які живуть з епілепсією.

Що таке епілепсія?

Епілепсія – це неврологічне захворювання, яке характеризується повторними нападами, що виникають через аномальні електричні імпульси в мозку. Напади можуть мати різну інтенсивність та прояви, і у кожного пацієнта це може бути індивідуально.

Епілепсія – не вирок, а лише частина життя людини, яку можна контролювати за допомогою правильного лікування та підтримки.
Більшість людей з епілепсією веде нормальне, активне життя, працює, навчається, має родину та друзів.

Що ми можемо зробити?

🔹 Підвищити обізнаність: розповідати про епілепсію, зокрема серед молоді та в родинах.

🔹 Розвіяти стереотипи: відмовитись від непорозумінь і страхів, які часто пов’язують із епілепсією.

🔹 Пропонувати підтримку: виявляти емпатію та допомогу тим, хто має епілепсію.

🔹 Надавати першу допомогу: знати, як правильно допомогти людині під час нападу, і не панікувати.

Нехай цей день буде нагадуванням для нас усіх про важливість підтримки, толерантності та турботи про здоров’я кожної людини. Адже, попри всі труднощі, кожен заслуговує на розуміння та можливість жити повноцінним життям.

14 лютого відзначається Міжнародний день дарування книг, і ми запрошуємо всіх долучитися до важливої справи!

Через зношеність та застарілість книжок бібліотечний фонд нашої гімназії значно зменшився. Але разом ми можемо його поповнити!

Як допомогти?

Якщо у вас є цікаві сучасні або класичні книжки у хорошому стані, які ви вже прочитали й готові поділитися ними, приносьте їх до бібліотеки гімназії!

❗Прохання не нести книги російською мовою та книги авторства російських письменників!

Куди приносити?

Книжки можна принести до бібліотеки гімназії з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 16:00.

Разом ми зробимо так, щоб у кожного була можливість відкрити для себе новий світ через книгу! Дякуємо всім, хто долучиться! 💙📖💛

Щороку у другий вівторок лютого світ відзначає День безпечного Інтернету (Safer Internet Day). Ця подія покликана привернути увагу до важливості цифрової безпеки, культури онлайн-спілкування та захисту персональних даних.

Чому це важливо?

Інтернет – це безмежний простір можливостей, але разом із тим він несе й загрози:

🔹 Кібербулінг та шахрайство.

🔹 Витік персональних даних.

🔹 Вплив шкідливого контенту.

Як зробити Інтернет безпечним?

🔹 Використовуйте надійні паролі та двофакторну автентифікацію.

🔹 Не відкривайте підозрілі посилання та файли.

🔹 Будьте уважні до інформації, яку публікуєте.

🔹 Спілкуйтеся з повагою та толерантністю.

На цьому сайті є розділ “Медіаграмотність та онлайн-безпека”, де також розміщена корисна інформація.

Пам’ятайте, кожен із нас може зробити онлайн-світ безпечнішим!

11 лютого світ відзначає Міжнародний день жінок і дівчат в науці (International Day of Women and Girls in Science). Це нагода вшанувати внесок жінок у розвиток науки та нагадати, що рівні можливості в освіті та науковій діяльності – ключ до прогресу всього суспільства.

Чому це важливо?

Протягом століть жінки здійснювали видатні наукові відкриття, долаючи стереотипи та упередження. Дуже часто їхні досягнення приписували собі чоловіки. 

І жінки все ще стикаються з перепонами на шляху до кар’єри в науці. Лише близько 30% науковців у світі – жінки.

Проте гендерні програми останніх років роблять свою справу: все більше молодих жінок обирають для себе технічні спеціальності і шлях в науці, про розробки жінок-вчених минулого й сьогодення почали розповідати у всьому світі.

Українські жінки в науці

Українські жінки теж ніколи не відставали від світових тенденцій і нам дійсно є чим пишатись. В Україні жінок у науці 46 %. Наша держава займає 12 місце за кількістю жінок-вчених в рейтингу серед 41 країни світу. Українки успішно працюють у різних галузях наук. Найбільше науковиць у галузі суспільних (65,8 %), медичних (65,2 %), гуманітарних (60,3 %) наук; у технічних науках – 34,1 %.

Наука не має статі! Головне – професіоналізм!

Кожна дівчина, яка мріє про дослідження, винаходи чи відкриття, має право на підтримку та можливості для реалізації свого потенціалу!

Сьогодні виповнюється 355 років із дня народження Самійла Величка (1670 – після 1728) – першого українського історика-козака, автора видатного «Літопису», що є безцінним джерелом знань про історію України XVII століття.

Хто він?

Самійло Величко народився на Полтавщині, здобув освіту в Києво-Могилянській академії та працював канцеляристом у Війську Запорозькому. Його головна праця – «Літопис Самійла Величка» – описує події від 1648 до початку XVIII століття.

Чому його літопис важливий?

🔹 Одна з перших докладних систематичних історичних праць про козацьку добу.

🔹 Розповідає про Богдана Хмельницького, Івана Мазепу та ключові битви того часу.

🔹 Містить унікальні документи, листи, договори.

Його значення сьогодні

Самійло Величко – це голос минулого, який допомагає нам краще розуміти нашу історію, боротьбу за незалежність та роль козацтва у формуванні української державності. Його літопис і сьогодні залишається важливим джерелом для науковців та всіх, хто цікавиться історією України.

12 лютого світ відзначає "Червоний день рук" – Міжнародний день проти використання дітей-солдатів. Це нагадування про жахливу реальність, у якій тисячі дітей змушені брати до рук зброю замість книжок та іграшок.

Жорстока реальність:

🔹 У багатьох країнах діти стають жертвами насильницького вербування у збройні конфлікти.

🔹 Вони втрачають дитинство, освіту та можливість на нормальне майбутнє.

🔹 Часто їх використовують не лише як солдатів, а й у ролі шпигунів, носіїв боєприпасів та навіть живих щитів.

Світ говорить "НІ!"

Багато світових організацій закликають уряди й міжнародну спільноту зупинити цю жахливу практику, захистити дітей та дати їм шанс на мирне майбутнє.

Український контекст:

Через повномасштабне вторгнення росії тисячі українських дітей постраждали від війни, були викрадені або депортовані. Також на окупованих територіях росія готує ще малих школярів до служби у своїй армії. 

Символ цього дня – червоні долоні, що нагадують: жодна дитина не повинна брати участь у війні! Активісти, політики та небайдужі люди в усьому світі залишають відбитки своїх червоних долонь на плакатах і стінах як знак протесту проти експлуатації дітей у війнах.

Підтримаймо цю ініціативу, поширюймо правду та захищаймо дітей!

Сьогодні, 12 лютого, ми відзначаємо 190 років з дня народження Анатолія Кралицького (1835-1894) – українського письменника, історика, етнографа, публіциста та церковного діяча. Його ім'я пов’язане з розвитком української культури та науки, особливо на Закарпатті.  

Життя і діяльність 

Анатолій Кралицький здобув освіту в Ужгородській духовній семінарії, а згодом став василіянином – монахом ордену святого Василія Великого. З 1858 року працював учителем, а з 1869 року і до кінця життя – ігуменом Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря. Все своє життя він присвятив дослідженню історії, культури та традицій свого народу. 

Як письменник і публіцист, Кралицький активно співпрацював із тогочасними українськими періодичними виданнями, друкуючи численні статті з історії, етнографії та літератури. Він був одним із перших, хто почав систематично вивчати й записувати народні пісні, казки, перекази, традиції Закарпаття, що стало цінним внеском у збереження культурної спадщини регіону.  

Творчий та науковий внесок

🔹 Досліджував історію Закарпаття та писав про важливі події, пов’язані з українським народом.  

🔹 Записував та аналізував фольклор і народні традиції, що дало можливість наступним поколінням краще розуміти культурну самобутність краю.  

🔹 Виступав за розвиток української мови та її поширення серед русинів Закарпаття.  

🔹 Перекладав твори європейських класиків, наближаючи українського читача до світової культури.  

🔹 Був активним видавцем і редактором, працював у монастирських друкарнях, завдяки чому багато його праць побачили світ.  

Значення Анатолія Кралицького сьогодні

Його діяльність стала важливою частиною культурного відродження українців Закарпаття. Він закладав фундамент для розвитку української національної свідомості, популяризував мову, літературу та історію рідного краю.  

Сьогодні ми згадуємо його як людину, яка працювала на благо української культури, захищаючи її від асиміляції та забуття. Його дослідження залишаються актуальними, а його зусилля щодо збереження народної пам’яті – гідні наслідування.  

Пам’ятаймо та цінуймо тих, хто працював для збереження нашої культури, адже їхня праця є частиною нашої історії!

13 лютого, світ відзначає Міжнародний день прийняття себе – день, який нагадує нам про важливість любові та поваги до себе.

Що означає прийняти себе?

🔹 Усвідомлювати свої сильні та слабкі сторони і не боятися бути собою.
🔹 Перестати порівнювати себе з іншими та зосередитись на власному розвитку.
🔹 Дозволити собі помилятись і вчитись на цих помилках, а не картати себе.
🔹 Дбати про своє фізичне та емоційне здоров'я, розуміючи, що ви – цінні та гідні любові.

Чому це важливо?

Низька самооцінка, постійна самокритика та прагнення до ідеалу можуть призвести до тривоги, стресу і навіть депресії. Прийняття себе допомагає бути щасливішими, впевненішими та стійкими до життєвих труднощів.

Як підтримати себе сьогодні?

🔹 Напишіть собі листа з добрими словами.
🔹 Ведіть щоденник своїх досягнень – записуйте навіть свої маленькі перемоги.

🔹 Відмовтеся від самознищувальної критики – розмовляйте з собою так, як із гарним другом.
🔹 Робіть те, що приносить вам радість: читайте, малюйте, гуляйте, займайтеся спортом.
🔹 Оточуйте себе людьми, які підтримують вас і приймають такими, які ви є.

У світі, де часто нав’язують стандарти зовнішності, успіху та “правильного” життя, важливо пам’ятати: ви – унікальні, і ваша цінність не залежить від чужої думки.

Щороку 13 лютого світ відзначає Міжнародний день жіночої дружби – день, який нагадує про силу підтримки, взаєморозуміння та любові між жінками.

Чому це важливо?

Жіноча дружба – це не просто спілкування, а справжня опора в житті. Подруги підтримують у складні моменти, надихають, мотивують до змін та допомагають залишатися собою. У світі, де жінки часто стикаються з викликами та стереотипами, справжня дружба стає джерелом сили.

Як святкувати?

🔹 Подякувати своїм подругам за підтримку та дружбу.

🔹 Надіслати приємне повідомлення чи листівку.

🔹 Організувати теплу зустріч або просто поспілкуватися.

🔹 Поділитися спільним фото з подругами та розповісти, за що ви їх цінуєте.

Жіноча дружба – це про довіру, розуміння та взаємну підтримку. Тож не забувайте цінувати тих, хто завжди поруч!

Сьогодні світ наповнений любов’ю, теплом і щирими почуттями. День святого Валентина – це не лише про романтичні історії, а й про любов у всіх її проявах: до родини, друзів, світу і, найголовніше, до себе.

Що означає любов?

🔹 Це підтримка та розуміння.

🔹 Це радість від спільних моментів.

🔹 Це сила, що допомагає долати труднощі.

🔹 Це те, що робить наше життя теплішим.

Як відзначити цей день?

🔹 Провести час з близькими: неважливо, це побачення, дзвінок другу чи обійми з рідними.

🔹 Написати слова вдячності тим, кого любите.

🔹 Зробити маленький подарунок або приємний сюрприз.

🔹 Просто сказати “дякую” тим, хто робить вас щасливими.

Любов змінює світ! Не бійтеся дарувати її щодня – не лише 14 лютого.