Що почитати під час зимових канікул
Чарівні книжки про зимові події та свята.
Для молодших школярів та середньої школи:
Х. К Андерсен " Снігова королева"( Ця казка з такою холодною назвою вже майже 200 років зігріває мільйони дитячих сердець у всьому світі. )
Наталя Забіла " Біла шубка" (Казка про хвалькуватого зайчика. )
М. Мацоурек " Мороз та морозики" ( Чарівна зимова історія , яка подарує гарний настрій)
Словацька народна казка " Дванадцять місяців"( В казці розповідається про бідну пасербницю Марушку над якою знущалися мачуха та її дочка Голена. От однієї зими їй допомагали 12 місяців виконати забаганки її «родичів» )
К. Бурмаченко " Льодовики та гейзери" ( Нетипова сучасна дитяча книжка про подорож на острів Ісландія.)
Сашко Дерманський " Крамничка тітоньки Мальви "( Різдво - пора див і світла , час жаданих подарунків та солодкої смакоти із чарівного фургончика доброї та загадкової тітоньки Мальви"
Іван Андрусяк" Зайчикове Різдво" ( Римована кольорова казка)
М. Коцюбинський " Ялинка" ( Зворушлива історія про хлопчика, що заблукав в морозну різдвяну ніч у лісі та дивом врятувався)
Для пілітків:
Михайло Стельмах " Щедрий вечір"( Автор прекрасно змальовує традиційне українське свято)
Ернест Теодор Амадей Гофман " Лускунчик"( Дивовижна історія про маленьку Марі та Лускунчика, які мандрують неймовірними країнами. )
Ч. Діккенс " Різдвяна пісня" ( Святвечірнє оповідання з привидами Різдвяна повість Чарльза Діккенса про багатія Скруджа, який із скупої та жорстокої людини перетворюється на доброго і щедрого чоловіка.
О. Генрі " Дари волхвів" ( Це історія про справжні цінності. Волхви – три мудреці, які започаткували звичай дарувати різдвяні подарунки, принісши дари немовляті Ісусу. В цьому оповіданні закохані дарують одне одному подарунки, але нерозсудливо позбуваються своїх найцінніших скарбів, бо люблять одне одного. Попри це, вони є наймудрішими з-поміж усіх людей, котрі отримують чи дарують подарунки. Вони і є волхви.)
Джерела: book24.ua, uamodna.com.ua, znanija.com., osvitoria.media, https://казка.укр/, https://dovidka.biz.ua.
На допомогу навчанню
Онлайн-бібліотеки з електронними книжками українською мовою:
Дитяча публічна онлайн-бібліотека "Читанка" спеціалізується на україномовних ілюстрованих книжках. Автори проекту сканують старі дитячі книжки з малюнками для того, щоб поділитися ними з сучасними дітьми. Щоб знайти потрібну книжку варто скористатися авторським, алфавітним або систематичним каталогом
Публічна електронна бібліотека української художньої літератури УКРЛІТ.ORG розпочала свою роботу ще в 2005 році зі збірки творів кількох авторів. Відтоді бібліотека доопрацьовувалась і наповнювалась новими книжками. Основними розділами бібліотеки є українська література, переважно класика, тлумачні словники, транслітерація та інші твори для школярів, студентів, вчителів та широкого загалу.
"Дивлюсь я на небо та й думку гадаю..."
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.
Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.
Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна —
Далекеє небо — моя сторона.
І на світі гірко, як стане ще гірше, —
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув!
" Слов'янськ" ( посилання на текс вірша)
Михайло Петренко народився 1817 року у місті Слов’янськ Ізюмського повіту Харківської губернії в сім’ї особистого дворянина Миколи Гавриловича Петренка. Оскільки точної дати народження Михайла до цього часу встановити не вдалося, Слов’янські краєзнавці запропонували вважати днем народження Поета 19 вересня – День Архістратига Михайла Чудотворця. Ідея прижилася. Тож і 200 – літній ювілей знаного земляка слов’янці святкуватимуть золотого вересня.
Поетична натура Михайла формувалася на фоні чудової природи, яку він згодом оспівав у циклі віршів.
Ось – ось Слов’янськ! Моя родина!
Забилось серденько в грудях,
Пригнулись до землі коліна,
А очі плавають в сльозах!
Слов’янськ, Слов’янськ! Як гарноти
По річці Тору, по рівнині
Розкинув пишнії садки,
Квіти пахучі по долині,
І так красуєшся собі!
Ось так захоплено писав Михайло про рідне місто, свою, як зараз кажуть, малу батьківщину. До речі, цього вірша викладачка міської дитячої школи мистецтв Наталія Рамазанова поклала на музику. Пісню городяни зустріли схвально. Її виконують практично на всіх Петренківських заходах, у День міста.
Початкову освіту Михало одержав вдома. Вочевидь, тато з мамою дали хлопцю хороші уроки любові до сім’ї, рідного краю. Нажаль, про матір Михайла нічого не відомо. А от про батька є один достовірний запис. У списку студентів Імператорського Харківського університету на 1840/41 академічний рік проти прізвища Петренка Михайла значиться: вступив до університету 21 вересня 1837 р., обер-офіцерський син, на власному утриманні.
Отже, можна зробити висновок: Микола Гаврилович Петренко, обер-офіцер, який заслужив звання особистого дворянина, вийшов у відставку й приїхав у Слов’янськ, де жили родичі. Вони допомогли йому отримати землю, збудувати хату, обзавестися господарством. Потім він одружився. Пішли діти. Першим був Михайло.
Коли хлопцю було десять, батько, за свідченнями родичів, записаних слов’янськими краєзнавцями, віддав його у міську школу. Взимку добиратися до неї з батьківського хутора Торецького (нині мікрорайон Черевківка м. Слов’янськ) було дуже складно. Тож Михайло жив у купця Марченка. Трапилося так, що хлопець закохався в купецьку доньку. Згодом про свою кохану він писав вірші. Можливо, почуття підлітків були взаємними. І купець, щоб спекатися юного «жениха», допоміг йому виїхати до Харкова, вступити до гімназії.
Під час навчання в гімназії, а потім в університеті, Михайло брав участь у роботі літературного гуртка, цікавився народними піснями, писав вірші.
Доля, а Михайло був «наймит у неї, хлопцюга приблудний», розпорядилася так, що «поет істиний» вчився на юридичному факультеті, а після його закінчення служив у Харківському кримінальному суді. У 1846 р. його підвищили до посади столоначальника, присвоїли чин колезького секретаря. А через рік ситуація раптово змінилися: 17 жовтня 1847 р. М. М. Петренка призначили секретарем Вовчанського повітового суду, а згодом перевели повітовим стряпчим у Лебедин (нині Сумської обл.).
У Лебедині Михайло Миколайович прожив 13 років.Тут він одружився, мав троє дітей. 1859 р. ймовірно, зустрічався з Т. Г. Шевченком, який високо цінував творчість побратима, власноруч переписав його «Дивлюсь я на небо» до свого альбому.
Оскільки документального підтвердження зустрічі Михайла Петренка з Тарасом Шевченком не знайдено, надамо слово правнучці Поета Наталії Борисівні Петренко – Шентій. У листі до І. М. Овчаренка 10.12.1995 р. вона писала: «Спогади про зустріч Петренка з Т. Г. Шевченком у Лебединів 1859 році збереглися у нас у родині через онука поета (Бориса – В. С.) і його дружину – нашу матір, яка... скупо розповідала нам про прадіда і його дітей. Дуже скупо. Щоб якось надолужити втрачене, все згадане і стало основним матеріалом для написання К. М. Шептієм (чоловік Наталії – В. С.) статті «Його книжки «ходили» по руках».
Завдяки пошуковій роботі правнучки Наталії Борисівні ми знаємо точну дату упокоєння Поета – 25 грудня 1862 року. Похований він у Лебедині.
З різних причин ім’я Поета було відоме вузькому колу літературознавців. Народ же, співаючи пісні на його слова, нічого не знав про автора.
Поверненню імені Михайла Петренка землякам, Україні в значній міріми зобов’язані нашому краєзнавцю, вчителю, багаторічному директору Святогірської школи І. М. Овчаренку (1925 – 2007). Ще коли Іван Микитович був студентом Слов’янського педагогічного інституту (50-ті роки ХХ ст), потрапило йому на очі якесь старе українське видання, в якому йшлося про поета Михайла Петренка уродженця Слов’янська. І почались пошуки, публікації, популяризація творчості поета – земляка.
У 1997 році І. М. Овчаренко видав книжку «Йому жити у віках. Михайло Петренко», в якій зібрав майже все на той час відоме про життя і творчість Поета. У 2004 р. під назвою «Слов’янський сокіл» світ побачив спецвипуск Журналу «Донбас» Національної спілки письменників України. Його обкладинку прикрашав уявний образ Поета, створений на пропозицію Івана Микитовича художником О. К. Роговим. Основою послужило фото Бориса Миколайовича Петренка, який, за свідченням родичів, був дуже схожий на свого діда Михайла.
Вперше слов’янці побачили обличчя, хай і уявне, свого уславленого земляка, поета-романтика Михайла Петренка у вересні 2002 року. Тоді з нагоди 185 – річчя з дня його народження в місті проводили низку заходів, у т.ч. й відкрили кімнату – музей в педагогічному ліцеї. Коли І. М. Овчаренко та викладачка української мови і літератури В. Д. Нестелеєва, яка була ініціатором створення цього музею, розрізали стрічку і численні гості та журналісти зайшли до кімнати, то були приємно вражені: зі стіни дивився молодик з ледь поміткою посмішкою.
Художник Олександр Рогов пояснив, що зобразив Поста саме таким тому, що розквіт його таланту припадає на студентські роки, коли він був молодим, завзятим, натхненним.
У 2012 р., оголошеного в Слов’янську роком Михайла Петренка, О. К. Рогов створив меморіальну дошку на честь поета-земляка. Відкрили її біля входу в Центральну міську бібліотеку під час святкування 195-ї річниці з дня його народження.