Embedded Files
Біографія великого письменника
Біографія великого письменника
Левко Іванович Боровиковський
Левко Іванович Боровиковський
У зелені садків потопають біляві хатки сіл Хорольського району Полтавської області. Нашу увагу привернуло давнє село Мелюшки. Розкинулось воно на пагорбах. У цьому тихому мальовничому місці в родині дрібного поміщика Івана Лукича Боровиковського 10/22 лютого 1808/1806 року народився поет, байкар, перекладач, фольклорист, мовознавець
ЛЕВКО ІВАНОВИЧ БОРОВИКОВСЬКИЙ.
Батькова хата стояла край села, трохи осторонь, на так званій Горі, крита очеретом. До левади спускався город, навколо шуміли тополі, переливалися густі трави, унизу протікала річка Хорол. Серед такої чудової природи і зростав малий Левко. Батько майбутнього поета народився у становій козацькій родині миргородського іконописця Луки Івановича Боровика (1720-1775). Левкового діда, Луку Боровика, сільського музику і богомаза, прозивали Лукіяном Боровиковським. Відтоді і бере початок це прізвище. Родина Боровиковських здавна славилась хистом до малярства. Видатним художником був Левків дядько, Володимир Лукич Боровиковський (1757-1825). Куток у селі, де вони мешкали, називали Маляренківщиною. Родина жила просто, по-сільському. У сім'ї розмовляли українською мовою, шанували народну творчість. Також гарно співали та грали на музичних інструментах, зокрема гуслях, цимбалах. Династія Боровиків брала участь під час створення іконостасу церкви, зведеної 1732 року у с. Великі Сорочинці.
Слід сказати, що Іван Боровиковський був, як на ті часи, людиною освіченою, адже навчався у Санкт-Петербурзі у свого старшого брата, знатного маляра Володимира Боровиковського, котрий став класиком живопису Російської імперії. Перебуваючи в столиці, Іван Боровиковський нерідко зустрічався з опальним царедворцем із Обухова, поетом Василем Капністом (1758-1823) та піїтом епохи Просвітництва Гавриїлом Державіним (1743-1816). Проте на царевій службі син богомаза не прижився, скарбів незліченних не нажив, отож, зрештою, повернувся в Україну, де володів будинком і двома невеликими ділянками землі (15 десятин) – у передмісті Полтави та у Хорольському повіті.
Мистецькі уподобання родинного оточення, краса сільської природи вплинули на формування естетичних смаків, духовних інтересів майбутнього поета, сприяли пробудженню в нього зацікавлення художньою творчістю. Читати і писати навчився вдома. Змалку цікавився культурою та історією рідного краю. Батьки, помітивши талант хлопця, вирішили відправити його до Хорольського повітового училища, де навчався із 1819 по 1822 рік. Після успішного закінчення училища, Левко в 1822 році поїхав навчатися до Полтавської гімназії. Під впливом свого учителя словесності І. Г. Буткова, який глибоко знав літературу, зачитувався давніми класиками, уважно стежив за тогочасними літературними новинками, гімназист зацікавився літературою.
Навчання в Харківському університеті
Навчання в Харківському університеті
У 1826, закінчивши Полтавську гімназію, Левко Боровиковський вступає на етико-філологічний відділ філософського факультету Харківського університету, де починає вивчати філософію, російську і загальну історію, географію, латину, французьку та польську мови. Особливий вплив на юнака справив поет П.Гулак-Артемовський, який на той час викладав російську та польську мови, а також керував студентським літературним гуртком. Під впливом свого учителя він починає записувати народну творчість — пісні, казки та легенди. Пише вірші російською та українською мовами, беручи теми з історичного минулого та з народного побуту, історії суспільно-політичного і культурного життя українського народу. Згодом П.Гулак-Артемовський очолив цей університет.
І.Боровиковський, старший брат поета, у своїх спогадах зазначав, що в університеті панували "холодна байдужість і мертвий формалізм", які убивали творчу думку молоді. Так, коли у "Вестнике Европы" з'явилась перекладена Левком Боровиковським балада Адама Міцкевича "Фарис" із схвалним відгуком, то автор перекладу мав неприємнсті від інспектора, оскільки студенти без його відома не мали права друкувати свої твори.
Творчість
Творчість
Перші твори Левко Боровиковський пише російською мовою, проте невдовзі переходить на українську і з цього моменту починає досягати чималих успіхів. Твір, який зіграв визначну роль у житті поета та й літератури в цілому, стала балада "Маруся " - вільний переспів поеми «Светлани» В. Жуковського. Переспів мав настільки широкий успіх, що надрукована "Маруся" в журналі «Вѣстникъ Европы», була названа основною суперницею російської "Світлани". Цією баладою Левко Боровиковський зробив вдалу новаторську спробу ввести в молоду українську літературу зразки світової романтичної поезії, надавши національного колориту темам і мотивам європейської романтичної балади. Саме у студентські роки з'являються перші оригінальні твори поета. Він публікує ряд своїх оригінальних та переспівних творів: «Подражаніє Горацію», «Два ворони», «Фарис», «Гайдамаки», «Ледащо», «Бандурист». Поет також переспівує оду Горація в серйозному тоні і насичує її національним українським колоритом, розширюючи ідейні рамки твору та висловлюючи свої думки й погляди.
У 1828 році "Вестник Европы" надрукував його поему «Пиръ Владиміра Великаго», і баладу "Молодиця", які були написані у виразно романтичному стилі. Він випробовує на теренах української літератури жанр балади. Зрештою, саме Левко Боровиковський затвердив в українській літературі жанр «літературна балада». Прикладом може слугувати патріотична балада «Смерть Пушкаря». У ній змальовуються воєнні подвиги лицаря, котрий мужньо відстоював свою державу від набігів татар і ляхів. Твір був написаний дуже майстерно, хоч і було в ньму чимало архаїчної лексики та стильових умовностей.
Левко Боровиковський - перекладач
Левко Боровиковський - перекладач
Левко Іванович Боровиковський
Левко Іванович Боровиковський
Подальшим кроком Левка Боровиковського на шляху збагачення української культури здобутками світової літератури були його переклади «Кримських сонетів» та поеми «Фарис» Адама Міцкевича. Він переклав усі ці сонети, але до нас дійшов тільки один з них — «Акерманські степи». Пізніше він переклав «Кримські сонети» ще й російською мовою.
Збереглися два переклади творів О.Пушкіна «Два ворони» («Ворон к ворону летит») та «Зимовий вечір». Одночасно з перекладами Левко Боровиковський пише й оригінальні, переважно лірико-романтичні твори, в яких позначається захоплення поета народною творчістю, серед яких балади «Бандурист» та «Гайдамаки»
Після закінчення Харківського університету у 1830 році "со степенью кандидата за отлчие" Левко Боровиковський починає викладати латину, географію та історію в Курській гімназії (1831-1837 рр.). У архіві гімназії збереглися дві промови до випускників Курської гімназії, де він виступав за поширення освіти у народі. У Курську Левко Іванович продовжує літературну діяльність, пише нові твори, готує збірку віршів, маючи намір її видати, впорядковує свої фольклорні записи. Тут він написав кілька балад за мотивами народних повір'їв і легенд: «Журба», «Чарівниця», «Козак», «Заманка», «Віщба», «Убійство» та ін. В основу балади «Чарівниця» ліг зміст відомої народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорницї» автором якої, вважають легендарну народну поетесу XVII століття Маруся Чурай. (До речі, наша землячка, бо народилася і жила у Полтаві). Весною 1837 року поета переводять до Новочеркаської гімназії, проте невдовзі з допомогою брата в 1838 переїздить до Полтави, де викладає латину у місцевому Інституті благородних панночок. Тут працював драматург П. Гулак-Артемовський, який мав немалий вплив на творчий успіх поета. Вони часто зустрічалися і обговорювали важливі літературні питання.
Серед учнів Левка Боровиковського був і наш земляк Леонід Глібов. У той час село Веселий Поділ, де народився Леонід Глібов, входило до Хорольського повіту , нині Семенівський район Полтавської області. Саме Левко Боровиковський сприяв появі перших віршів згодом славнозвісного байкаря. У гімназії у той час інспектором працював брат Левка Боровиковського Іван, людина сувора і вимоглива. Про це свідчить такий факт: після виходу поезій Леоніда Глібова інспектор викликав молодого поета, нагримав на нього за видання збірки без відома дирекції гімназії і навіть нахвалявся посадити в карцер.
Хочеться зазначити, що окремою сторінкою в житті Левка Боровиковського є його знайомство з Іваном Котляревським. Дослідження Петра Ротача говорять нам про те, що Левко Іванович добре знав Івана Петровича, зустрічався з ним під час навчання в Полтавській гімназії, пізніше був учасником похорону, а також досліджував його архів. На нашому сайті є посилання на наукову розвідку, де ви про це можете дізнатися детальніше
Крім того, дуже важливою частиною роботи Левка Боровиковського є написання байок . У доробку письменника всього 600 байок, але зараз знайдено всього під 200. Особливістю цього жанру є стислість і відсутність авторського морального висновку: письменник обмежується афоризмом або приказкою наприкінці.
Публікувати поету їх було ніде, бо «Вѣстникъ Европы» перестав виходити, а в «Украинском вестнике» досить сильні були реакційні тенденції, а незабаром російське самодержавство закрило й цей журнал.
1841 року Євген Гребінка видав у Петербурзі альманах «Ластівка», де поряд із творами Т. Шевченка, І. Котляревського, В. Забіли та інших поетів було вміщено й твори Л. Боровиковського — поезії «Волох», «Розставання», «Чорноморець», «Палій», «Вивідка», «Зимній вечір», одинадцять байок і прибаюток, понад сто прислів'їв і загадок. Також він працює над укладанням словника української мови, записує зразки народної творчості.
У 1852 році в Києві було видано збірку "Байки й прибаютки". Пізніше окремі твори зрідка друкувались у різних виданнях. Лише у 1967 році побачило світ найповніше зібрання творів поета, що дало змогу належно оцінити його внесок в українську класичну літературу.
Основною рисою його художнього доробку була любов до простих людей, до їхнього слова, пісні, прагнення якнайбільше зробити для збереження і примноження культурних скарбів рідного народу.
Лише у 1967 році побачило світ найповніше зібрання творів поета
Останні роки життя
Останні роки життя
Останні роки життя Левка Боровиковського минали в рідному селі. 1876 року про нього згадав письменник Олександр Кониський. Розшукавши поета, він запросив його взяти участь у виданні збірки творів українських письменників, яку готував. Левко Боровиковський радо відгукнувся, написав кілька байок і послав їх Олександру Кониському. Через цензурні утиски задумана збірка не вийшла, а твори Левка Боровиковського надовго залягли в архіві. Нові байки Левка Івановича — «Вода та Гребля», «Слон, Свиня і Звірі», «Лисиця-охвицер» — відрізняються від ранніх його творів. Це вже не короткі за формою, а розгорнуті сюжетні байки. Майстерністю вони поступаються перед творами зі збірки «Байки й прибаютки», але критика дійсності в них значно рішучіша.
Левко Боровиковський мріяв видати два томи своїх творів. Була в нього думка звернутися через сина Олександра до петербурзьких видавців. Просив він допомоги і в Олександра Кониського. Та ці наміри не здійснилися, 26 грудня 1881 року Левко Іванович Боровиковський помер. Його поховали на маляренківському кладовищі, недалеко від садиби.
Сучасний вигляд пам'ятника на могилі Левка Івановича Боровиковського
Використані джерела:
Використані джерела:
- Іван Котляревський у документах, спогадах, дослідженнях. К.: Дніпро, 1969.— С. 95.
- Наукові записки Полтавського літературно-меморіального музею Івана Котляревського. – Полтава, 1961. Вип..3. – С.13.
- Крижанівський С.А. Ротач П.П. Визначний представник українського романтизму / Л.Боровиковський // Повне зібрання творів. – Київ: Наукова думка, 1967. – 280с.
- Ротач П.П. Епістолярія першого класика / П.П.Ротач // Іван Котляревський у листуванні . – Опішне : Українське народознавство, 1994. – 336с., іл..
- Ротач П. Літературні скарби Полтавщини / П.П.Ротач // Колоски з літературної ниви . – Полтава : Полтавський літератор, 1999. – 560с., іл.
Page updated
Google Sites
Report abuse