Моя байка

Ні бійка, ні лайка:

Нехай ніхто на себе не приймає,

А всяк на вус собі мотає -

Хто вуси має...

Нащо писать байки, даремно драти рот?

Який чита їх чорт?..

А хоть би хто й читав: кому читать їх мило?..

- Пишу, бо вчивсь писать; кричу - нінащо, так! -

Нехай хоть буде знати всяк,

Що в мене є перо, бумага і чорнило.

Був дід, що не ворчав, не лаявсь, не сварився;

Був парубок, що жив розумно, не дрочився;

Був швець, що цілий вік горілки в рот не брав,

Кравець, що, краївши, остаточків не крав;

Був крамар, що не вмів аршинцем обміряти,

Скупий, що бідний рад у нужді рятувати...

"Хіба ж неправда се?" - кричить сусід, як чайка.

- Все правда... а нехай се буде наша байка.

Край річки, ставши на плотину,

Рибалка удочку закинув,

Наткнувши на гачок

Чималий черв'ячок.

Маленька пліточка крізь сльози жалкувала,

Що із гачка,

За малим ростом, черв'ячка,

Біднятка, не дістала...

Де щука не візьмись - хвать зразу черв'ячок!

Рибалка нею борщ затовк...

пропала щука, бо великою була;

А Пліточка жива - бо Пліточка мала.

Загруз з волами віз. Втомившися, воли

В багні лягли,

Втомивши й мужика-небога.

На возі сидячи,

Метелик розсудив,

Що він з снопами віз в болоті погрузив -

Ізнявся й полетів, сказавши: "Їдьте з богом!"

У Йванів огород понадилась корова Петрова.

Іван, подумавши, у хлів її загнав,

Убив і обідрав,

А шкуру Голові подарував.

Петро та Голові позов подав на Йвана буяна.

А Голова тер лоб, подумав і рішив:

"Петрові й другий раз корови не пускати

(Коли-то буде другу мати)

Іванів двір топтати;

А за труди, що Йван корову облупив,

Петро щоб гроші заплатив".

Крий боже в нашому селі

Такому бути Голові.

Прохала Злидниха в сусіда буряків.

Дали їх: Злидниха ніс звісила від грусти.

Чого ж? Не поняли її обиняків:

Прохала Злидниха в сусіда буряків,

А треба дать було капусти.

Веселий Сидір оженився

Та й зажурився.

Краї гаю сидячи, побачив він телят -

І скачуть, і шалять,

Та й каже: добре ви телята, розходились -

Запевно ще ви не женились;

А вас, щоб присмирить, -

женить.

Клим п'є, шутить, танцює, грає;

Казок і приказок говорить - не вгаває,

Ні втоми Клим, ні сну не знає;

Без Клима бесіда - без чорта купина;

Весілля - Клим мій там, - Клим бенкет

носом знає;

А діло? Клим, як чорт від ладану,

втікає.

Хомиха чоловіка била;

Не на лихо ж Хому Хомиха вчила!

Хома Постіл

Від жінки заховавсь під піл,

І, в три погібелі звернувшися, трусився,

І плакав, і просився...

Хомиха з рогачем присікалась: "Вилазь!

Вилазь, личино зла!.." Хома в куточку бгавсь

І, плачучи, озвавсь:

"Не вилізу! Тобі я потурати годі:

Я господин в своїй господі!"

Щоб азбуки не вчить, Івась її порвав;

Що бридкий, дзеркало в шматки пошматував,

А рота у людей нічим не зупинив:

Сам не оглух - других не онімив.

Розбились дзигарі, проклята стрілка стала.

А Пані, дивлячись, не їла і не спала

(Пани ж все роблять по часах).

Нема поправи в дзигарях...

А Паніж? Пані не дивилась:

Як зголодалась - і наїлась,

А після їжі й на кровать,

Та й спать!

Раз п'яний Хрім схотів

Переплигнути рів!

Упав і хоть не вбився,

А все калікою протверезився.

Хрім глупуватий з сина.

Що ж? П'яному - і море по коліна!

Розчванився Ліхтар, що ніччю освіщав.

Хтось Ліхтареві так сказав:

"Якби не свічечка - то ти б тоді мовчав".

Раз Каламар з Пером сердито спорить став,

Хто книжечку нову із них скомпонував?

Почувши, зо сміху хазяїн як не вмер:

Багато єсть таких Каламарів і Пер!

Коло дівчини Жевжик вився.

В любові клявся і божився;

Дівчина від брехні аж позіхала...

Тут парубок хотів її поцілувать,

Аж глядь -

Давно дівчина спала.

З гусениці Метелик став

Хороший, золотий, аж сяяв, аж блищав

І на других гусениць не дивився...

А ти б, Метелику, не дуже-то гордився,

Бо ти недавно сам з гусениці вродився.

Ласуха Бушля до Рибок,

Стара, підстрелена, крива і одноока,

Не здужала бродить глибоко

За Рибами в ставок.

Лукава й здумала: дай, каже попитаю

Та Рибок налякаю.

От стала говорить до Риб: "Від рибалок

Я чула, що хотять ввесь іспустить ставок,

Щоб, не бродивши в воду,

Забрать всю риб'ячу породу".

А Риби в плач! - Давай її просить,

Щоб їх переносить

В другий ставок!

А Бушлі й на руку ковінечка! Таскала

Дурних Рибок та все глитала!

Поїла Бушля всіх, - у горлі рак застряв

І Бушлю доконав.

Клим, п'яний як земля, з шинка йшов у вітряк,

Та став на улиці і ключ держить в руках;

А Кум, побачивши, озвався так до Клима:

"Іди в вітряк - вітряк перед очима!"

А Клим йому: "Тривай - ммлини ддо мене

йддуть -

Піддійде мій - ось ключ - ззумію

ввідімкнуть!"

Хвалився Будяку, надувшись, Коров'як,

Що на троянду він походить колючками;

А мій Будяк

Сказав чванькові так:

"Не колючками будь похожий, а квітками".

Хома з Паньком

Живуть, було, панками.

На старість прожились: обидва з торбинками

Співали Лазаря - і вмерли під тинком.

Усякий знає:

Хто солодко живе - той гірко умирає.

Петро у Хведора кобили позичав

І, їдучи у ліс, заїхав до Одарки,

шинкарки,

Та, грішний, після чарки,

Кобилі хвіст при рипиці ввірвав

(В Петра віжок начистий мав);

А Хведір на Петра у суд подав.

Суддя товстів - Петрів капшук худав...

А далі діло так рішили:

"Понеже оний Петр у Хведора взайми

Не брав безхвостої кобили,

То ми

Реченному Петрові присудили:

Кобилу ту йому держать;

А виросте їй хвіст - хазяїну віддать".

За Хведорове, бачиш, жито

Та Хведора ж і бито!

Билинка косаря пеняла,

Що рано скошена - -зав'яла;

Сухий Будяк сказав: коли вмирать,

Що день терять!

Так тілько утіша Будяк,

Дурак!

Раз Крила в Вітряка гуділи й горготали,

Що все село вони насущним годували;

А камінь, п'ятірня і колесо... мовчали.

Приказують, що хто мовчить,

Той двох навчить.

Уздрівши Лікар, що лікарство помагало,

Давав його частіш: що ж після з хворим

стало?

За третім разом - -гірш; за п'ятим - з ніг

звалив;

За шостим - придавив, за восьмим -

уморив.

Три Яблуні росли; заспорили про них;

Той каже: лучче та, де листя найкругліше;

Той спорить - лучча та, де гілечки довгіші;

А я сказав до них:

Найлучча, хлопці,

Де яблучка солодші!

Раз Заєць в тенета попав;

А Заєць-друг його в сім горі утішав...

Охотник в лісі закричав -

Приятель Заєць драла дав!

Втікаючи ж сказав:

"Пора мені втікати,

Тобі ж, з приязнію, все легче умирати".

Таких до гемона я зрів

Приятелів.

Клим одноокої кобили не любив

Та друге око їй раз, бивши, загубив.

Що ж з того? Те, що більш не їздив, а ходив,

А Кобилча на поводі водив.

Який же чорт його на зле надоумив!

Андрій купив собі суконця на сіряк,

Та, щоб кравцям, бач, грошей не давати,

Затіяв шити сам, а лучче той п'ятак,

Що мав кравцеві дать, про нужду приховати.

От краяти почав та ізчекрижив так,

Що хоть пиши пропала вся сукнина!

Вже рад би мій Андрій, щоб вийшла хоть свитина!

Уп'ять за ножиці: общикав, общипав,

Що вже й штани з сукна насилу б ізібрав,

Якби шматочки позшивав.

Які ж штани з кусків? Подумав, погадав,

Та із сукна вершок на шапку настачав.

Бач, пожалів Андрій кравцеві заплатить,

Та замість сіряка став шапочку носити,

А шапці наготи одній же не прикрити, -

Так він у шапочці та на печі сидить.

Давно, давно Езоп байки писать начав,

Осміював звіряк, над миром глузував,

Кричав на гріх зо всеї мочі

І пальцем тикав людям в очі.

А що ж він викричав? Не став гусак орлом,

Не заревів ведмідь волом,

Не привикає вовк до сіна,

Не вижав патоки із хріна;

Не надовбив ума Максимові в маслак,

Не вкоротив рогів у Сидора на лобі,

Не відірвав хвостів в відьом та в вовкулак...

Грішить хрещений люд без каяття й при гробі!

Та нащо ж я байки пишу ще, неборак?

Та так!

Ласун худобу всю на ласощі проїв;

На старості - старців

Повів!

Недаром приказка: "Зто ласо їсть,

Той твердо спить".

Десь на Розумного Дурний напав: кричав,

І лаяв, і ворчав;

Розумний все мовчав.

А як охрип Дурний, Розумний говорив:

"Якби дзвін не пустий, то він би й не дзвонив".

Збирається Кіндрат орати:

Готов батіг, ярмо дістав;

Пішов же воликів та плуга добувати -

Йому ніхто не дав.

Готова і дуга, й удили,

Не достає возочка та кобили...

Убогий Максимець - у нього, чк на смішки,

Не тілько що людей - нема в господі кішки.

Максим багатий став, відкіль свої набрались, -

І двері від рідні його не зачинялись!

З похмілля Клим недуж валявся,

І дав собі зарік,

Що він не буде брать горілки в рот вовік;

А тілько що очнувся, промінявся, -

Вже третій день в шинкарки похмелявся!

Хто сам собі дає зарік -

Пропащий чоловік.

Опівночі Курча просилось прогулдяться,

Бо, каже, нічого шулік і сов бояться;

Тепер їм ніколи літать -

Всі сплять!

А Курка Куряті тихенько кудкудачить:

"Сова хоть спить, та кури бачить".

Украли в Козака коня;

А Козака об тім журба напала,

Що на коні оброть новісінька пропала!..

Опала Коника зима;

А Коник не придбав улітку ні зерна.

Вже ж без прокорму та не жити!

От Коник і стриба до Мурав'я просити

Зерном ссудити,

А Муравей пита: - Що ж влітку ти робляв,

Що на зиму нічого не придбав?

А Коник одвічав:

- Улітку? Я ж співав!

А Муравей став Конику казати:

- Хто ціле літо проспівав,

- Хто ціле літо проспівав,

Тому легесенько зимою танцювати;

Тобі ж скажу я, брате,

Що дармоїдів я не вмію рятувати.

Чуренка жінка із шинка

Вела п'яненького; а панотець спитався:

- Навіщо він за жінку так держався?

Чуренко й каже: - Єсть пословиця така:

Сліпець сміліше ходить,

Як повводатар вводить.

Підпивши, Влас засів у карти грати:

Начав для скуки, від шага.

А далі став на руб, сердешний, загинати -

То до того награвсь врага,

Що збув худобу й хати!

Кого ж тепер пеняти?..

Бездільнича ігра

Не доведе ніколи до добра.

З засіка зуздріло маленьке Мишеня,

Що Кошеня піймав Кудлатий,

Та й каже матері: "Пропало Кошеня!"

А Миш стара давай тікати,

Сказавши: "Як підійде до розплати,

Кудлатому не здобрувати -

Світ звіра дужчого над Кішку не родив!"

Отаман Савку раз побив,

А Савка думає, що й Голова, й поліція

Отамана бойться!

Хома журився,

Що лобода й кукіль у просі зародився;

А кум Хомин так об'яснився:

"Іще то не біда,

Як в просі лобода.

А отоді біди,

Як ні прісця, ні лободи!"

Найшли лігво і Вовка, й вовченят:

Тут Вовкові б чимдуж тікать,

Так ні ж. Мій Вовк іще став огризаться здуру.

Що ж? Положив з дітьми і голову, і шкуру.

Так часто крамарі: товчеться з п'ятака,

А прозіва - коповика.

Корова йшла вночі. Маленьке Совеня

(А сови і впівніч так бачать, як впівдня)

Сказало: "Ізверни, небого, -

Там яма; упадеш!.." Корова птицю вслух

Налаяла й пішла.. та в яму к чорту - бух!

Не лишнє інколи послухати й малого.

Раз Чобіт злість напала,

Що дірочку нога йому продрала,

Та ногу й ну давить!.. Хазяїн посваривсь

Та й каже: "Чобітку! Не треба-бо дрочиться,

З ногою не сварись,

Бо Чобіт без ноги ні к чорту не годиться".

Щоб не обскуб народ Гороху при дорозі,

Максим Горох посіяв в просі.

Що ж вийшло? Дітвора - іще й огуд не зсох -

І просо витовкла, і обнесла Горох.

Передо Львицею розчванилась Свиня,

Що разом поросят десяток нарожала;

А Львиця так Свині сказала:

"Ти наметала

Десяток поросят, а я одно - львеня".

Зрівняв ягня проти коня!

К різдву Максим у саж закинув Кабана.

Дає йому помий, дає йому зерна.

Не п'є Кабан помий, і зерна не з'їдає...

Кабан утік, давно в сажі вже не живе!

Отак-то Максимець худоби доглядає!

Не в чім корова не реве -

Аж дома лисої немає!

Клим хати не топив і дві зими, й дві літі,

Від того, бач, що дорогі дрова;

І Клим мій одубів...

Що дороге на світі? -

Одно: козацькая на в'язах голова.

Циганка з Циганом побились об заклад,

Що Циган завтра знайде клад.

От завтра вже прийшло - клад Цигану

не канув -

І Циган циганча Циганці проциганив!

"Та нащо ж у заклад дитину закладать?"

"Але! - бо нічим, бач, прийшлося годувать".

"Чом щирая Любов тепера рідко стала?"

"З Амурових очиць пов'язка спала:

Лихий хлопчук

З пов'язочки пошив капшук".

Ничипір на торгу, а Химочка скоріш

Останню курочку - під ніж.

Приїхав чоловік: налаяв, накричав,

Наверещав,

І Химка батога трохи не скуштувала

За те, що курку опатрала.

Та Химка відбрехала:

Сказала,

Що курка півнем заспівала

(А бреше - скорому, сердешна, забажала).

Охрім косив, а день ішов на амінь.

День цілий від Коси трава лягала вся;

Під вечір лопнула Коса:

Наскочила Коса на камінь!

Клим на Ходулі раз піднявся,

Що вище всіх - над всіми величався,

Недовго ж постояв -

Упав.

У кума Прохора така, бувало, рада:

"Хто вище злізе - дужче пада".

Сірко, зобравшись на копицю,

Від сіна відганяв телицю...

На світі так скупий живе:

І сам не пожива, і людям не дає.

Пішов Антін

На Дін

З двома товстими капшуками.

Бог хліба на Дону те літо не вродив -

Вернувсь Антін із голими руками,

А ціле літо проходив.

Хто в світі не знавав

Напасти?

Якби знаття, де впасти,

То б пуховик послав.

Вівчар частісінько обманював женців,

Що вовк його ватагу їв;

Женці збігались рятувати -

Ні вовка, ні овець убитих не видати!..

Раз і насправжки вовк овечку обідрав.

Вівчар женцям кричав, кричав,

Щоб бігли рятувати -

Женці не йдуть!..

Кому вдалося раз збрехати,

Тому вже віри більш не ймуть.

Парася по садку гуляла,

З Троянди квіточку зірвала -

Та шпильку в рученьку загнала!

А чом її не вчила мати

Троянди не займати -

В Троянді єсть шпильки прокляті!

Якби Троянд шпильки не охраняли,

Охотники з корінням би порвали!..

Прийшла свиня у гості до Каштана;

Каштан, кудлатий пес, Свиню пришунував,

В багнюці покачав і ухо розірвав!

Яка гістя - така і шана!

Пив Сидір так, як чіп. Дід Сидорів твердить,

Що треба Сидора женить,

То пить горілку він оставить.

Женили... п'є!

Горбатого могила справить.

В Хоми Лука

Просив лубка;

Хома послав Луку в свій ліс надрати лика;

А мій Лука

За ликом увесь ліс обчистива до енька!

Потеря у Хоми велика,

Не потурай Луці! Бо приказка така:

Своя рука владика.

"Таки тобі хоть раз кувати остивало?" -

Питало Молота Кувадло.

Задихавшись, йому мій Молот промовля:

"Питайся не мене - спитайся Коваля".

У Йвана та Петра дві хати запалали,

А Йван і Петром самі себе не рятували;

А тільки, стоячи, кричали на живіт:

Іван: "Гасіть огонь!" Петро: "Огонь гасіть!"

Прислів'я каже: більш роби,

Та менше говори...

Маляр Похлебко був нікчемний, а багатий;

Радько був гарний, та обшарпаний ходив;

Радько не вмів підмалювати;

Похлебко із усіх патрети хорошив.

Гадюку мерзлу взявши в руки,

Іван за пазуху відтаять положив.

Гадюка в пазусі одтила.

Та Йванові жала впустила.

Гадюка ожила - добродій більш не жив;

Від яду вмер, набравшись муки.

Так платять за добро гад.ки!

Сміявсь і реготавсь, узявшися за боки,

Колись зустрітивши Сліпого, Одноокий;

Тут Косий підійшов - з обох розхохотавсь,

До лайки і до свари;

Прийшов Старий, і той над Косим реготавсь,

На ніс наткнувши окуляри;

Видючий се ввидав

І всіх їх осміяв.

Хому та кашель злий напав;

Хома від кашлю захворав;

Хомиха, плачучи, просила майстра Мину

Мерщій Хомі зробити домовину.

Як добру жінку не любити,

Що чоловікові уміє угодити?!

Осел почванитись хотів

Перед сусідкою своєю,

Свинею,

Що чув в ліску всіх птахів спів.

"Ну, -каже, - соловей чирикав, заливався;

Щиголь цвірчав і затягався,

Ворона дралась дужче їх.

Найкраще півень пів Іванів...

А я, як загорланив,

Та заглушив усіх!"

Свиня захрюкала, барложачись край тина:

"З тобою птиця спорить гріх,

Бо ти їх більша всіх скотина".

Як вовка Грак кохає!

Куди не піде вовк - і Грак за ним літає...

Тут нічого й дивиться:

Бо Грак привик м'ясцем край вовка поживться.

Примчавсь в село Підсудок - Клим;

А Секретар, як хвіст, волочиться за ним.

Судили Злодія. Суддя його питав:

Навіщо їй капшук з грішми в Петра відняв?

А злодій суддям так сказав:

"Петро мені капшук свій сам віддав,

А його тілько за горло подержав".

Ничипір-сват

Любив підчас пожартувати

Та набрехав Петрові на Наума,

Наумові на Йвана кума,

Іванові наплентав на Дмитра,

Дмитрові -на Жуобу Петра,

Журбі - на Чирочку Трохима,

Трохимові - на Пугача Максима..

Ничипору к біді

Брехня його пішла, як масло по воді,

Пішли з тії брехні вражда, позви, утрати;

А суд по ниточці як став їх розбирати

Та на клубочок все мотати,

Аж глядь -

Чого Ничипору й не снилось -

На нім все лихо окошилось.

Еге, Ничипоре! Жартуй собі, шути,

Та миром не мути.

В Горпини син

Одним один

Та й той у москалях: і матері сказала,

Що синовві її

Французи на війні

Головку відрубали!

А Мати журиться об тім,

Як син її, Охрім,

Без голови на світі жити буде?

Як показатися Охрімові між люди?..

То мати, сказано! Усяким пустяком

Зажуриться за рідненьким синком,

Та ще й одиначком.

Нове Пивце шуміло і мурчало,

Що, бач під чопиком йому душненько стало.

Що ж? Тілько чопик прись-

Дивись:

Пішло Пивце на діл - Пивце, пиши, пропало!

Недаром Дяк як вчить, то й поскубе, бувало

У плузі Волики розсердились, вертіли.

Орать відлога не хотіли.

Іван Волів таки запріг,

Їм боки попоров і виорав обліг.

Чого ж ви, Волики, дуріли?

Того, щоб пан Іван попрядевив батіг?

Раз на весіллі, так, по чарці,

А може, вже й по парці,

Сказав кум молодій Одарці:

"Согласно з молодим ярмо в житті тягніть,

А криком, сварами - і сміху не робіть".

Клим, лежа на боку, казав: дай боже...

А хтось йому шепнув: устань, роби, небоже!

"Чого ти, Левку, все веселий та шутливий?" -

Мене приятель раз спитав;

А я йому сказав:

"Такий я зроду вдавсь і від того щасливий".

Раз старець ніс дрова і смерті забажав,

А Смерть як тут була:

"Ось я! Чого мене ти прикликав?"

"Та щоб дрівця додому донесла!"

Як Смерть далеко,

О Смерті думать легко,

А стане за плечима, -

У всіх нас страх з великими очима.

"Куди, Литвине, йдеш?" - "Косить!"

"А нащо ж дві коси" - "Одна як заболить,

Щоб чим було перемінить!"

"Відкіль, Литвине, йдеш?" - "Косив -

У поле чорт носив!"

Так часто: як на слові - скоре,

А в ділі - горе.

Хоми, Ничипори, Івани й їх жінки!

Куми, і родичи, і пасинки, й синки!

За сі байки,

Будь ласкаві, мене не лайте,

Не гримайте, а вибачайте

І словом злим не поминайте!..

"Дивись - не гримайте!" - Громада вся

скрегоче

(А гірше - бесіда жіноча). -

"Усіх нас висміяв, ще й вивернуться хоче!"

-Не хочте? - Мирова! - у руки вам

корець

І цим байкам кінець!