Звідки я взявся?

Приклад розповіді на тему “Звідки беруться діти”

     «Мама і тато зустрілися і полюбили один одного. Вони захотіли, щоб у них з’явилась дитинка. Для цього у чоловіків і жінок є спеціальні клітини, які повинні з’єднатися у мами в животі. Тато і мама поєднують свої статеві органи, і татова клітинка переходить до мами. Іноді, якщо тато або мама хворіють, лікарі допомагають пересадити ці клітини. Потім з них починає рости маля. Воно живе в животі приблизно 9 місяців і виходить на світ через статеві органи. У мами є маленька дірочка, яка може стати великою, а потім знову маленькою. Через неї малюк і вибирається. Іноді, якщо немовля не може вийти самостійно, лікар робить мамі укол, розрізає животик і дістає дитину. Це не страшно. І потім вони живуть всі разом і люблять одного, і можуть народити ще братика або сестричку.»

     Такого обсягу інформації звичайно цілком достатньо для дитини п’яти-шести років; а в три – чотири роки малюк напевно задовольниться ще більш поверхневою розповіддю.

      Свою розповідь можна підкріпити ілюстраціями з книжок.

 Демонстративна істерика: 

як реагувати?

    Кожна дитина вчиться досягати своїх цілей, шукає різні шляхи, експериментує. Це цілком нормальний процес. Питання в тому, яким шляхом дорослі дозволяють їй цих цілей досягти. Як правильно реагувати, коли дитина намагається домогтися свого істерикою?

     Головне правило: ні в якому разі не можна піддаватися емоційним маніпуляціям дитини. Не можна поступатися дитині коли вона плаче чи кричить у відповідь на заборону або відмову у виконанні її бажань.

     Тверде батьківське «ні», сказане без повторень, всього один раз, і збереження спокою – єдині заходи, які допоможуть дитині позбутися звички так себе поводити.

     Чудовий зразок такої поведінки можна знайти у спогадах дочки знаменитого психолога Л.С. Виготського про свого батька.

У перші роки свого життя Ася (молодша сестра оповідачки) зростала нелегкою дитиною, вона була, як прийнято говорити, з характером. Це проявлялося в бурхливих скандалах, які вона періодично влаштовувала. Мама працювала і нас виховувала няня, яка дуже любила Асю, страшно її балувала, в усьому потурала їй, що, безумовно, не сприяло поліпшенню її характеру.

Побачивши одного разу один із Асиних “фокусів”, Лев Семенович сказав, що сам нею займеться, і просив нікого не втручатися. Ася дуже любила гуляти, дуже добре грала під час прогулянки, але повернення додому викликало в неї бурхливий протест. Як тільки вона бачила, що ми наближаємося до будинку, вона лягала на тротуар, починала бити ногами, не підпускаючи до себе, і нестямно кричала. Ось таку картинку і побачив якось батько.

На наступний день, коли все повторилося знову, він вийшов на вулицю, велів мені і няні йти додому, а сам узяв дівчинку, яка несамовито брикалася і кричала, на руки, вніс її в під’їзд, поклав на підлогу, а сам увійшов до квартири і закрив двері.

Спочатку з під’їзду неслися відчайдушні крики, але поступово вони стали стихати – адже глядачів не було! – І, нарешті, зовсім припинилися. Коли настала тиша, батько вийшов у під’їзд, спокійно допоміг доньці піднятися з підлоги і, мовчки, привів її додому. Він не сказав їй жодного слова. Вмивши, він відпустив її до няні, яка збиралася її годувати.

Це повторювалося кілька днів поспіль, з тією тільки різницею, що декілька разів Асю забирала з під’їзду сусідка з квартири навпроти і приносила її нам через чорний хід, з двору. Батько невідступно слідував своєму методові, і був цілком нагороджений – поступово все припинилося, і повернення з прогулянки стало проходити спокійно. Якщо ж Ася влаштовувала скандал у будинку, падала на підлогу, била ногами по підлозі, кричала, тато вимагав, щоб всі вийшли з кімнати, а сам, залишившись з нею, не звертав на неї ніякої уваги, роблячи вигляд, що чимось дуже зайнятий , поглинений.

Коли вона заспокоювалася, він, знову-таки мовчки, допомагав їй піднятися з підлоги і вів вмиватися. Він ніколи їй при цьому нічого не говорив, мабуть, вважаючи, що вона в такому збудженні, що все одно не в змозі почути і усвідомити сказане. Як би там не було, але обраний ним метод цілком виправдав себе – істерики і скандали поступово припинилися …

       Безсумнівно, активна участь батька у вихованні Асі сприяла вирівнюванню її характеру. Поступово всі її зриви припинилися, і до школи вона була цілком контактної дівчинкою, добре спілкувалася з дорослими і однолітками, серед яких завжди, впродовж всього свого життя, мала багато справжніх друзів.

      Ми бачимо, як майстерно, психологічно тонко і точно поводився батько. Ось головні і, по суті, прості «секрети» його виховного успіху:

● він зберігав спокій і неучасть у демонстрації (іноді йшов),

● був уважний і співчутливо допомагав після припинення сцени (допомагав піднятися, вмитися),

● нічого не говорив під час і після істерики,

● був послідовний, не відходив від своєї «методики».

"Я вас ненавиджу!", "Я вас вб’ю!"

Якщо дитина, яка незадоволена чимось (можливо їй відмовили в чомусь чи заборонили щось) говорить батькам “Я вас ненавиджу” або “Я вас вб’ю”, як правильно реагувати і що відповісти?

      Спершу можна запитати чи знає вона що значить «я вас вб’ю»? Послухавши її відповідь варто пояснити наступне: “Ці слова означають, що ти хочеш, щоб ми померли. Нас більше ніколи не буде, розумієш? І нам з татом дуже неприємно це чути. Ми зрозуміли, що ти засмучена через те, що не зможеш відвідати зоопарк. Але таке вираження почуттів нас ранить. Якщо ти злишся або ти незадоволена, намагайся проявляти свої почуття так, щоб не поранити інших, не образити їх. Можна голосно покричати, що ти засмучена і незадоволена, тупнути ногою кілька разів і так далі”.

Як правильно відмовити дитині?

-Мамо, а можна мені піти погуляти?

-Не можна!

-А чому?

-Тому що я так сказала!

   Пригадуєте цю картинку з вашого дитинства? А свої почуття можете пригадати? Здивування, образа, нерозуміння, роздратування, іноді навіть гнів і злість. А чому? По-перше, тому що ви не отримали пояснення. По-друге, тому що мама однозначно вибудувала статусну ієрархію: я – начальник, ти – підлеглий. Ти повинен робити так, як я сказала.

     Такі батьківські відповіді як «роби без розмов!», «тому що треба», «тому що я краще знаю», «не можна і все» не тільки ранять дітей, вони демонструють неповагу до дитини і батьківське небажання стати на місце дитини.

     Розглянемо приклади більш конструктивної взаємодії.

Приклад 1. Дитина просить почитати / пограти, а ви зараз не можете.

    Звичайно, найпростіше відповісти так: «Ти що, не бачиш, що я зайнята?». Але можна й інакше. Присядьте перед дитиною навпочіпки, обійміть, поцілуйте і скажіть: “Синку, я дуже хочу пограти з тобою. Але зараз мені обов’язково потрібно приготувати вечерю. Адже ми скоро будемо вечеряти і погано, якщо нам буде нічого їсти. Давай ти мені допоможеш, будеш мити картоплю, а потім ми пограємо“. Намагайтеся в таких випадках не відсилати дитину (“пограй один, а потім …”), а якось зайняти її так, щоб вона знаходилась поруч з вами. Навіть дворічний малюк може пластиковим ножем порізати овочі, помити овочі, витерти посуд, дістати його з посудомийки. Навіть якщо дитина щось розіб’є, користі буде більше, ніж шкоди, адже цей час вона проведе з вами.

Приклад 2. Дитина просить цукерку.

     Давайте спробуємо пом’якшити відмову. Це можна зробити, показавши дитині, що ви піклуєтеся про неї: “Синку, я дуже хочу порадувати тебе, але шкідливо їсти багато цукерок. Давай краще я дам тобі яблуко”. Або можна сказати дитині, коли саме в майбутньому ви зможете дати їй цукерку.

Приклад 3. Дитина не хоче лягати спати і просить ще трохи подивитися телевізор.

   Я думаю, ви вже розумієте, що варіант «Я сказала спати, значить, спати» не найкращий? Можна відволікти дитину, поділитися своїми переживаннями: «Знаєш, коли я була маленькою, я теж дуже не любила лягати спати. І я просила маму посидіти зі мною. Давай я теж посиджу з тобою, розповім казку або почитаю тобі книжку?».

     Немає точних, єдино вірних слів. Але кожна мама інтуїтивно може знайти для свого малюка ті слова, які потрібні йому))).