Einst lernten wir Geschichte engagiert und gern,

wie Völker lebten, kämpften, nah und fern,

zu verstehen das weltliche Geschehen,

und wie wir wurden, die wir hier nun stehen.

Die Lehrerin erzählte von vergang'nen Zeiten,

von Menschen, die schon vor uns hier verweilten,

von Konflikten, die Grenzen dauerhaft verwandeln,

und fragte uns dabei, wie würden wir wohl handeln?

Wir hatten zahlreiche, ja auch tapfere Ideen,

um Schmerz und Leid auf ewig fort zu wehen,

gaben uns ein gemeinsames Versprechen:

für den Frieden mit dem Herz allein zu sprechen.

Was waren wir damals doch naiv!

Heute älter, weiser, weiterhin aktiv.

“Drei Tage bis zum Sieg!" rufen wir besessen.

Haben wir sie und die Geschichtslektion vergessen?

Einst lernten wir Geschichte engagiert und gern,

hatten zahlreiche, ja auch tapfere Ideen,

gaben uns ein gemeinsames Versprechen.

Einst.

Колись історію ми залюбки пізнавали,

де народи крізь віки мандрували,

щоб зрозуміти, як світ донині йде

і як ми стали тими, ким тепер ми є.

Учителька про часи минулі розповідала, 

про тих, хто до нас сліди залишала,

про запеклі бої, що кордони змінили

і завжди питала, як би ми вчинили.

Ми мали ідеї, численні та сміливі,

щоб біль і руїни з землі нищили,

навіть спільну обіцянку дали:

стати щитом, щоб мир зберегли.

Такими наївними ми були тоді!

Сьогодні старші, ніби стали мудрі,

гукаємо: «Три дні до перемоги!»

Чи не забули ми її та урок історії?

Колись історію ми залюбки пізнавали,

мали ідеї, численні та сміливі,

навіть спільну обіцянку дали.

Колись.

Once, we eagerly learned history with cheer,

How peoples lived and battled without fear,

To trace the world’s roaming destiny, shaping us today,

And how we came to be the ones who here now stay.

Our teacher shared tales of eras long before our own,

Of tribes who crossed this land, when our seeds were sown,

Of conflicts that shifted nations, divided others' land,

To then ask how we would act, were fate in our hand.

We nurtured countless ideas, daring ones, so keen,

To banish pain and sorrow, wherever they were seen,

Pledged ourselves one promise, even solemnly swore:

For peace we'd always speak and shield it evermore.

How naïve we were in those days long gone past!

Now older - clearly wiser - we claim to know at last,

To frantically scream: “Only three days till victory!” 

Have we forgotten her, and the lesson she once us taught?

Once, we eagerly learned history with cheer,

We nurtured countless ideas, daring ones, so keen,

Pledged ourselves one promise, even solemnly swore.

Once.