Hintergrund – Передумови

Ich habe versucht, wieder zu lachen

In Kriegszeiten trauern unzählige Familien um geliebte Menschen – ob Väter, Söhne, Ehemänner oder Mütter, Töchter und Ehefrauen, gleich, ob sie in den Reihen der Armee standen oder Zivilisten waren. Neben den eigenen Erinnerungen gibt es auch ständig traurige Nachrichten über den Krieg und die Sicherheitslage. Für viele wird Lachen dabei zu einer nahezu unüberwindbaren Hürde. Hinzu kommt die allgemeine Unsicherheit, die besonders für Menschen mit psychischen Problemen eine enorme Belastung darstellt. In solchen Zeiten wirken manche Gesichter in der Ukraine, als wären sie von einem schweren Schleier bedeckt – ein Lachen scheint nahezu undenkbar, selbst ein Lächeln fällt schwer.

Das Gedicht „Ich habe versucht, wieder zu lachen“ ist ein ehrlicher Versuch, in solch düsteren Zeiten einen Hoffnungsschimmer zu entfachen. Es betont, wie schwer es oft ist, Freude zu empfinden, geschweige denn sie geplant oder auf Befehl hervorzurufen. Doch selbst der Alltag birgt Momente der unbeschwerten Heiterkeit. Diese gilt es zu erkennen und zu schätzen. Möglicherweise bringt es sogar den einen oder anderen Leser zum Lachen oder zumindest zum Schmunzeln.

Das Gedicht ist Elena und Mila gewidmet, denen das Lachen schwerfiel. Auf Elenas Bitte hin entstand dieses Gedicht. Ihr gilt mein herzlicher Dank für die Anregung.

Намагався знову сміятися

Сміх у час війни для багатьох є майже непереможним випробуванням. Незліченні сім'ї тяжко проживають утрату тих, кого любили – коханих, батьків, синів, чоловіків, чи матерів, дочок та дружин, незалежно від того, були вони військовими чи цивільними. До особистих думок і спогадів додаються безкінечні новини про війну та небезпеку. Це посилює загальне почуття невизначеності, яке особливо важко переживається людьми з психічними проблемами. У такі часи обличчя деяких людей виглядають ніби покриті важким серпанком – сміх стає майже неможливим, навіть усмішка видається великим зусиллям.

Вірш «Намагався знову сміятися» – це щира спроба привнести промінь надії в такі похмурі часи. Він підкреслює, наскільки часто важко відчувати радість, не кажучи вже про те, щоб викликати її за планом чи на чийсь наказ. Але навіть повсякденне життя може принести світлу мить. Ці миті варто помічати та цінувати. Можливо, цей твірнавіть змусить когось із читачів сміятися чи принаймні посміхнутися.

Цей вірш присвячений Олені та Мілі – двом людям, яким було важко сміятися. За проханням Олени було написано цей легший вірш. Велика подяка їй за натхнення.