ПОЕЗІЯ — ЦЕ ЗАВЖДИ НЕПОВТОРНІСТЬ, ЯКИЙСЬ БЕЗСМЕРТНИЙ ДОТИК ДО ДУШІ.

Л. КОСТЕНКО

Я люблю всі пори року

Я люблю всі пори року:

Взимку – сніг, морозний день,

І сороку – білобоку,

Що співа своїх пісень;

Річку, що в обіймах лід скував;

Ліс, що трішки задрімав;

Ще люблю зимове сонце,

Візерунок на віконці.

Я люблю весняний ранок,

Дощик, що лоскоче ганок,

Перші квіти біля хати –

Будуть око милувати-,

Люблю котики пухнасті,

Вранці – деревця сріблясті;

І стає тоді природа,

Як дівоча ніжна врода.

Влітку соловейка спів

Позбавля мене від снів.

І милує око поле,

Пахне м’ята й матіола.

Бджілка цілий день літає,

І на працю надихає

Неба зоряна блакить –

Серце від краси щемить.

Люблю осінь жовтокосу,

Що врожай кладе в покоси,

Землю одяга в багрянець,

На плоди кладе рум’янець,

У повітрі дим витає,

Павутиння ще літає,

В ній – і смуток, і краса,

Осінь творить чудеса.

Світ природи - веселковий,

Дивовижний, загадковий.

Кожну мить треба піймать,

Написати, змалювать.

Я тихесенько збираюсь,

На природу вирушаю.

Там мольберт свій розкладаю,

І писати починаю.

Квіти, птахи, річка й поле,

Ліс і небо, вулик й бджоли

На картинах оживають,

Неньку-землю величають.

Я усе обміркував

І таке собі сказав:

"Буду майстром я пера,

Бо мистецтво - це краса"

Коли душа поговорити хоче

Моя Україна

Моя Україна – це жовте колосся,

Це жайвір у полі, це спів солов’я.

Криниця, калина і терпкая м’ята,

Колиска народу твоя і моя.

Моя Україна – це синії ріки,

Моя Україна – це неба блакить,

Єдина країна - Донбас і Карпати,

І Крим, і Полісся, Поділля й Волинь.

Той край, де родилась, всім серцем кохаю,

Бо тут я сказала перші слова,

Тут мовою мами пісню співаю,

Тут пращурів моїх слава жива.

Тут сонце щоранку лагідно будить,

Мелодії дзвінко ведуть солов'ї,

Тут татові руки ніжно голублять,

Тут роки щасливі проходять мої.

Я хочу, щоб рідна країна співала,

Щоб знову у мирі всі люди жили,

Щоб горя і лиха Вкраїна не знала,

Щоб знову усі щасливі були.

Моя Україна – це жовте колосся,

Це жайвір у полі, це спів солов’я.

Я хочу, щоб кожному добре жилося.

Міцній, процвітай, Вкраїно моя.

* * *

Моя квітуча Україна!

Сади цвітуть, бо вже весна прийшла.

Пора пробудження і розквіту настала.

Весна ж тогоріч веселішою була:

Світило сонце і гармати не стріляли.

Моя Вкраїно! Матінко моя!

У тебе знову спокою немає!

Душа розтерзана й замучена твоя,

Вона за волю й непокору знов страждає.

Століттями лилась вкраїнська кров,

Століттями доводила ти світу,

Що мова наша найчарівніша із мов,

По-європейськи хочемо ми жити.

Із діда-прадіда ми хлібороби,

Бо маємо родючий чорнозем.

Степи і гори людям до вподоби.

Та щось не так! Чому? Ми не збагнем.

Я хочу, щоб країна мила процвітала,

Буяли квіти, мир і спокій був,

Щоб Україна, як раніше, все співала,

Про її славу кожен щоб почув.

Хай молодим дитям в Євросоюзі

Цвіте, немов троянда у садку,

І поруч будуть хай країни-друзі,

Вкраїна хай красується в вінку.

Моя квітуча, рідна Україна!

Я - часточка твоя, твоє дитя.

Багата й щедра страднице-країно,

Бажаю тобі кращого життя!

***

Життя усім лиш раз дається.

Хтось плаче з ним, а хтось – сміється,

Хтось дім будує, хтось – співає,

А хтось під куполом літає,

Вершини гір хтось підкоряє,

Хтось знахідки в землі шукає,

Хтось хліб у полі засіває,

А хтось – вугілля здобуває.

Хтось водить в морі кораблі –

Професій вдосталь на землі,

Та головна із них – одна,

Віддатись треба в ній сповна.

Учитель – горде її ймення,

І це від Бога, як знамення.

Це той, хто розуму навчає,

Зернята мудрості і правди засіває,

Щоб лан зійшов, заколосився,

Щоб бур’яном не засмітився,

А гарним щоб був урожай –

В душі своїй добро ти май.

І кожен, хто цей шлях обрав,

Легких стежинок не шукав.

Тож хай святиться ймення вчитель,

Людського розуму і душ всіх повелитель,

Бо ти з колін світ підіймаєш,

Дорогу в майбуття нам прокладаєш.

Ти – путівник, дороговказ,

Поради твої ми згадаємо не раз.

Неньці-Україні

Нене рідна моя!

Ти не в змозі сьогодні співати,

І сміятись не можеш,

Бо наповнена смутком

І сповнена болем душа.

Тебе рвуть на шматки,

Дух козацький спішать надламати.

Та нехай не радіють,

Не втішають себе вороги.

Нене рідна моя!

Ти стражденна і змучена горем.

Піднімайся! Вірні є в тебе доньки й сини!

Скільки літ і століть

Кров вкраїнська лилась цілим морем,

Та на зло ворогам українці жили.

Ми жили, ми живем,

і будемо жити віками

Всі разом: і Північ, і Південь, і Захід, і Схід,

І співатиме жайвір

Над нашими в полі житами,

І не знатимеш більше

Ти, нене, ні горя, ні бід.

Нене рідна моя!

Хай затихнуть громи і гармати!

Хай повернеться спокій,

Панує лиш злагода й мир!

Хай щасливими будуть

І діти, і мати!

Сонце світить нехай, закружляє всіх

Радості вир!

Дитинства поріг

Часто сниться мені рідна хата

І матусині очі ясні,

І з мозолями татові руки,

Роботящі такі й золоті.

Босоноге дитинство насниться,

І калина, й спориш у дворі,

Рута - м'ята, барвінок і айстра,

Що чарують завжди назорі.

Різнотрав'я на свята Зелені

І різдвяні чаруючі дні,

І Василя, й Водохреща ранки

Так яскраво насняться мені.

Я так хочу туди повернутись,

Де матуся, де тато так ждуть,

Де весною, вернувшись з польоту,

Ластів'ята гніздечка зів'ють,

Де усміхнені мама і тато

На подвір'ї чекають з доріг,

Де все рідне: криниця і хата,

Й біля хати дитинства поріг.

Оберіг

Дідусева хата - затишне гніздечко,

Бабусі подвір'я, як казковий рай.

Там цвіте калина, пахне матіола,

стелеться барвінок -квітів водограй.

У дворі криниця з чистою водою,

І гніздо лелече - славний оберіг.

А в кінці городу - ставок із човнами,

Верби коси миють, чути часу біг.

А в хатину зайдеш - пахне свіжим хлібом,

Вишиті картини в світлих рушниках.

Вишиті простинки і ще скатертинки,

Вишивка сміється і на образах.

Боже, дай здоров'я і дідусю, й бабці,

Щоб стрічали довго ще мене вони,

Щоб змогла від них я мудрості навчитись.

Від біди їх прошу, Боже, борони.

Донечці

Моя мила донечка, немов перша квіточка,

Проросла під сонечком у весняний день.

Посміхнусь їй лагідно, пригорну до серденька,

Заспіваю на ніч їй про добро пісень.

Щоб в любові й затишку квітка виростала,

Щоб в саду родинному добре їй було,

Щоби в піклуванні цвіла - процвітала,

Щоб зернятко радості в неї проросло.

Хай веселка - райдуга кольори дарує,

Сонечко сміється з неба кожен день,

Пісня соловейка ніжністю чарує,

Щастя у віконечко стукає дзень -дзень.

Донечко - красунечко, зіронько моя,

Хочу, щоб веселою ти завжди була.

Від вітрів великих берегтиму я,

Щоб не похилилась, а цвіла й цвіла.

Стара казка на новий лад

Ріпка

Був собі дід Андрушка,

А в нього баба Марушка,

А в баби онучка МІнка,

А в онучки собачка Хвінка,

А в собачки товаришка киця Варварка,

А в киці вихованка мишка Сіроманка.

Раз весною дід у трактор сів

І на поле погуркотів.

Велику площу обробив

Та й ріпки насадив.

Працював він не марно,

Зійшла ріпка гарно.

Щодень дід працював

Та доходи від ріпки рахував.

Росла ріпка, росла

Та й виросла, як дідова голова.

Тішиться дід, не знає, де стати.

Час уже урожай збирати.

Зранку поїхав у поле,

Телефонує до баби:

Ой, горе,

Ти, бабо, збирайся, не гуляй,

Мені ріпку копати помагай.

Сіла баба на мопед

Та й поїхала у степ.

Цілий день вони копали,

А потім таке сказали:

- Любить внучка гарно жити.

Може, час і потрудитись?Н

Номер її набирають

І розмову таку мають:

- Внученько, чи чуєш нас?

-Чую,чую добре Вас!

- Кидай ти свої всі штучки,

Вдягай перчатоньки на ручки,

Та хутчіш в поле поспішай,

Поможи зібрати урожай.

От придумали! Це шутки?

Я не буду і минути

Спину в полі з вами гнуть.

Та не може цього буть!

У кишені гроші маєш?

Ти сама їх заробляєш?

Добре, я до вас прибуду,

За годинку уже буду.

Сіли старі відпочить,

Аж тут внученька летить.

Втрьох вони уже працюють,

А ні рук, ні ніг не чують.

Глянуть – ріпки ціле поле,

І не річка – ціле море.

- Треба визвать допомогу.

- Покличу я собачку на підмогу.

Ей, Хвінко, годі спати,

Час тобі попрацювати.

В діда й баби хліб їси?

Значить, ріпку вирвати поможи.

Я не бачила такого,

Щоб собака у підмогу

Ріпку рвала, як людина,

Та прийшла така година.

Швидко Хвіночка зібралась,

В степ широкий вмить помчалась.

Вчотирьох уже працюють,

А ні рук, ні ніг не чують,

Ну а ріпки ще – ого!

Треба кликать ще когось.

Зараз киці я скажу.

Робиш що?

Та так, лежу.
Ну тоді струнко, рівняйся.

До нас в поле ти збирайся.

Я! А що робити треба?
Ріпка виросла до неба.

Треба зібрать урожай,

Так що швидко вирушай.

А Варварка потягнулась,

То нагнулась, розігнулась.

Стала шубку поправляти

Та на поле вирушати.

Ось вони вп’ятьох працюють

І таке собі мудрують:

Якби ще когось позвати,

У шістьох щоб працювати.

Вмить цю ріпку ми зібрали б

Та й додому поспішали б.

То давайте мишку звати,

Хай іде допомагати.

Та вона така маленька,

І худенька, і тоненька.

- Та нічого, як захоче,

Щось таки та допоможе.

Мишко, ти не бешкетуй

І дурниць там не мудруй.

Краще ти до нас прийди,

Ріпку вирвати допоможи.

Ось мишка на велик сідає

Та у поле поспішає.

Дружно стали працювати

( Додому треба поспішати)

Стали ріпку вони рвати

Й на машину всю складати.

Дід бабі Марушці,

баба онучці Хвінці,

онучка собачці Мінці,

собачка киці Варварці,

а Варварка мишці Сіроманці.

Дружно вони працювали,

Та й урожай увесь зібрали.

Page updated

Google Sites

Report abuse