Герої не вмирають!

02.03.1979 – 16.10.2022

Учасник АТО/ООС з 2015 року, молодший сержант, бойовий медик механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону 115-ї окремої механізованої бригади.

Нагороди:

• Медаль “За військову службу Україні” (посмертно). 

• Почесний громадянин міста Обухова з 2023 року посмертно.

Життєвий шлях воїна

Бардадим Владислав Іванович, народився 2 березня 1979 року в с. Красна Слобідка.

Навчався в Обухівській ЗОШ №5.

По закінченню школи пішов навчатися до Професійно-технічного училища м. Українка. Здобув кваліфікацію електрика. 

Далі була служба в армії. Після армії Владислав працював в Києві на фірмі «Ранет». З 2011 року працював у міському господарстві з питань благоустрою в м. Київ.

У 2015 році був мобілізований на військову службу на сході країни в зону бойових дій АТО. У березні 2017 року повернувся додому. Продовжував працювати різноробочим.

Після повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України Владислав Бардадим був мобілізований до ЗСУ 7 березня 2022 року.

Загинув вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину близько 17:00 год 16 жовтня 2022 року неподалік с. Опитне, Покровського району Донецької області, під час виконання бойового завдання по виявленню та знищенню противника.

Для когось він був другом, для когось братом… Хтось випадково познайомився з ним там, у горнилі війни.

Висловлюємо щирі слова скорботи та співчуття мамі Ользі Петрівні, яка у жахливій війні втратила сина, двом синам Владислава – Кирилу та Івану, усім рідним, близьким, друзям та односельчанам загиблого.

Він був дуже доброю та світлою людиною, справжній товариш з великим чуйним серцем.

Герої не вмирають! Вони просто перестають бути поруч. Відлітають тихенько, не попрощавшись, і там, на Небесах продовжують нас захищати.

Світла пам’ять тобі, наш Герою! Низький уклін, Захиснику України!

09.04.2002 – 02.04.2024

Молодший сержант, командир відділення взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення.

Нагорода:

• Почесний громадянин міста Обухова з 2024 року посмертно.

Життєвий шлях воїна

Народився Руслан 9 квітня 2002 року в с. Красна Слобідка Обухівської міської територіальної громади.

У 2008 році прийшов до 1 класу Краснослобідської ЗОШ I-III ст., яку закінчив 2019 року. У селі пройшли його дитячі та юнацькі роки.

Перша вчителька Черненко Валентина Василівна згадує Руслана найтеплішими словами. Він був відповідальним учнем, дуже добре вчився. 

Мав легкий, веселий характер. Був душею свого класу, допомагав кожному, хто до нього звертався. Такої світлої дитини годі й було шукати. Усі, хто знав Русланчика, пам’ятають його життєрадісним, відкритим та добрим хлопчиною.

Після здобуття загальної освіти у рідній школі, він вступив до Київського фахового коледжу ресторанного господарства Національного університету харчових технологій. 

У 2021 році Руслана призвали на строкову службу до Національної Гвардії України, яка входить до системи Міністерства внутрішніх справ України.

Перебуваючи в лавах Нацгвардії, він підписав контракт та продовжив військову службу.

Перебував у найгарячіших точках на сході країни. Під час виконання бойового завдання 01 квітня 2023 року отримав осколкове поранення під Кремінною на Луганщині. Після лікування та довгої реабілітації знову повернувся до своєї військової частини для подальшого проходження служби.

Старший брат Олександр також служить у тій же частині, пліч-о-пліч з Русланом. У той трагічний день 02 квітня 2024 року Руслан змінив на бойовій позиції свого брата. Під час оборони північно-східної околиці селища Стельмахівка Сватівського району Луганської області внаслідок обстрілу противника він отримав поранення, у результаті якого загинув.

Молоде життя обірвалося на злеті. Жорстока й підступна війна забирає найкращих синів України, яким тільки б жити, й будувати мирне майбутнє. Та не судилося…

Загибель Руслана, молодого й сповненого сил, відізвалася пронизливим болем та залишиться назавжди глибокою раною для найрідніших людей, для односельців та усієї громади.

Щирі слова скорботи та співчуття висловлюємо мамі Людмилі Пилипівні, сестрі Оксані, братам Олександру та Валентину, з яким Русланчик були народжені двійнятами.

Хай Господь дасть вам сили пережити цю важку втрату й укріпить дух жити далі. Світла пам’ять та Царство Небесне Руслану!

Низький уклін за подвиг в ім’я кожного з нас, в ім’я рідної Батьківщини. Ти назавжди у наших вдячних серцях.

Слава тобі, наш Герою!

04.02.1978 – 05.05.2024

Солдат, старший стрілець-оператор відділення стрілецького взводу стрілецької роти.

Нагорода:

• Почесний громадянин міста Обухова з 2024 року посмертно.

Життєвий шлях воїна

Народився Юрій 4 лютого 1978 року в с. Красна Слобідка в родині Олексія Оврамовича та Катерини Петрівни.

Раннє дитинство він провів у рідному селі, а потім родина переїхала до Києва.

У столиці Юра отримав загальну середню освіту. З 1995 року пішов працювати до батька на будівництво. Будівельною справою займався тривалий час. Деякий час працював на різних підприємствах по господарських питаннях.

Після вторгнення росії в Україну у лютому 2022 року Юрій з братом Віталієм одразу пішли до військкомату, але до складу ЗСУ Юрій потрапив не одразу.

У лютому 2024 року Юрія мобілізували. Спочатку він потрапив до навчального центру оперативного командування “Північ” підготовки підрозділів у Черкаську області.

Потім був дислокований на Донеччину до Покровська.

Юрій був доброю людиною, мав спокійний характер. В його особі побратими мали надійного друга, який в найтяжчі хвилини міг підставити вірне плече.

Його недовготривале життя воїна, солдата обірвалося 05 травня 2024 року під час виконання завдань з оборони Батьківщини в с. Архангельське Донецької області.

Висловлюємо щирі співчуття мамі Катерині Петрівні, бабусі Богомол Галині Петрівні, брату Віталію, усім рідним та близьким, друзям та побратимам воїна.

Царство Небесне Юрію!

Світла й вічна пам’ять!

Нехай добрий спомин про мужнього Захисника України назавжди залишиться в наших вдячних серцях та пам’яті.

11.08.1992 – 16.06.2024

Солдат, водій роти протитанкових ракетних комплексів протитанкового батальйону 3-ї окремої штурмової бригади.

Нагороди:

• Медаль «Ветеран війни».

• Почесний громадянин міста Обухова з 2024 року посмертно.

Життєвий шлях воїна

Михайло народився 11 серпня 1992 року.

Навчався в Краснослобідській загальноосвітній школі. Після закінчення 11 класів пішов працювати токарем на підприємство, де працювала його мама.

У 18 років був призваний до лав Української армії для проходження військової служби.

Після служби в армії Михайло працював в пожежній частині у м. Вишгород, а потім був переведений до Обухова, де й пропрацював 12,5 років водієм пожежного автомобіля.

10 квітня 2024 року Михайла мобілізували до лав Збройних Сил України. Службу проходив в 3-й окремій штурмовій бригаді Сухопутних військ ЗСУ, а перед тим навчався військовій справі у Великобританії. 

Після навчання 20 травня 2024 року вирушив у складі своєї бригади на східні рубежі фронту.

Загинув наш Герой 16 червня 2024 року, у День батька, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Нововодяне Сватівського району Луганської області.

Михайло був хорошим сином для своїх батьків, чудовим батьком, братом, люблячим чоловіком та надійним другом для побратимів.

Його загибель стала непоправною втратою для рідних та усіх, хто був з ним знайомий. Це була надзвичайно добра людина з великим серцем.

Але страшна війна обірвала на злеті його молоде життя, перекреслила усі мрії та сподівання.

І навіть час не загоїть болючу втрату…
Висловлюємо щирі слова співчуття дружині Олі, синочку Данилу та донечці Поліні, мамі Надії Вікторівні, батьку Олександру Івановичу, сестрі Інні та всім рідним й близьким.

Хай спочиває з миром, наш Герой.
А світлий спомин про мужнього Захисника України назавжди палатиме вогником у наших вдячних серцях.

Вічна пам’ять та шана!

22.10.1981 – 20.01.2025

Солдат 67-ї окремої механізованої бригади.

Життєвий шлях воїна

Народився Володимир 22 жовтня 1981 року в с. Слобідка. Дитячі та юнацькі роки пройшли в цьому ж селі. Закінчив Краснослобідську ЗОШ. Згодом пройшов військову службу в армії.

Після армії займався обслуговуванням автомобілів, а через деякий час відкрив своє приватне підприємство – СТО.

З початком повномасштабного вторгнення вступив до лав Територіальної оборони. А на початку весни 2024 року пішов добровольцем на контрактну службу в ЗСУ.

Пройшов фронтові дороги в Запоріжжі, Покровську, Курську. 

Помер Володимир 20 січня 2025 року в населеному пункті Мирноград Покровського району Донецької області від захворювання спричиненого участю в бойових діях. 

Володимир мав позивний “Сушик”. Був простим земним чоловіком, зі своїми планами та мріями. Захоплювався автомобілями та займався їх ремонтом. Був добрим батьком для своїх дітей, яких у Володимира п’ятеро. Любив їх та переймався їхнім життям. Але так склалася доля, що життя його зненацька обірвалося, залишивши позаду все те, що любив та про що мріяв.

Висловлюємо щирі слова підтримки та співчуття рідним Володимира: дружині Любові, діткам, сестрам Наталії, Любові, Людмилі, братам Віктору та Василю, побратимам, усім, хто знав та поважав мужнього воїна.

Світла йому пам’ять та вічний спокій!  

22.03.1977 – 01.02.2025

Учасник АТО/ООС 2015-2016 років.

Військовослужбовець військової служби за контрактом, солдат, номер обслуги-далекомірник зенітного артилерійського відділення зенітного артилерійського взводу зенітної батареї.

Нагороди:

• Медаль «Учасник АТО».

• Відзнака «За участь в Антитерористичній операції».

• Медаль «Ветеран війни».

• Подяку за вагомий особистий внесок в обороноздатність України, самовіддану службу, вірність українському народу, патріотизм та високу національну свідомість, яку отримав у лютому 2023 року.

Життєвий шлях воїна

Народився 22 березня 1977 року та провів все своє життя. У 1992 році Василь закінчив 9 класів в Малій Вільшанці. Потім продовжив навчання в ЗОШ №4 на Яблуневому.

У 1995-1996 рр. – проходив військову службу в Збройних Силах України.

У 1997-2005 рр. – працював у колгоспі ім. І. Ф. Кабанця.

2006-2010 рр. – працював на будівництві підсобним робітником, а з 2011 року й по нинішній час – озеленювачем на підприємстві «Клім».

У 2015-2016 роках Василь був учасником Антитерористичної операції на сході країни.

Коли розпочалася повномасштабна війна з російським окупантом Василь з перших днів став до лав територіальної оборони добровольцем. З жовтня 2023 року мужній воїн вже перебував у складі діючої української армії, у складі ЗСУ, маючи звання солдат.

Василь був прикладом справжньої відданості своїй Батьківщині. Як військовослужбовець, він не роздумував, коли йшлося про захист своєї родини, свого народу, своїх побратимів. Він взяв на себе важку місію, і, виконуючи бойове завдання, під час прикриття переправи в районі міста Куп’янськ на Харківщині, не вагаючись віддав найдорожче — своє життя. Сталося це 1 лютого 2025 року. Він став одним з тих, хто з честю носить звання захисника України, хто у найскладніші часи стояв на передовій, готовий йти до кінця за Батьківщину.

У мирному житті це був чудовий, життєрадісний, душевний і товариський чоловік. Він умів залагоджувати будь-які непорозуміння та конфлікти, завжди усміхнений, він підтримував кожного словом і ділом, хто б до нього не звертався. Дуже любив дітей, й вони тягнулися до нього. Своїх, на жаль, не мав, але рідними йому були хрещениця та син племінниці Оксани, братової дочки.

Душа Василя була наповнена величезною добротою до рідних. Завжди піклувався та розпитував про їхні справи, а по приїзді на короткий час з фронту, провідував з гостинцями кожного з родичів. Його любові та турботи вистачало на всіх.

Василь любив село, був близький до землі, господарства. Завжди із задоволенням займався садінням на городі. А ще любив порибалити, це була його віддушина.

На фронті також воюють його рідний брат Олексій та чоловік племінниці Оксани – Олександр, який разом з Василем були в одному підрозділі.

Втрата Василя озвалася великим болем для родини, побратимів та усіх, хто його знав.

Висловлюємо глибокі співчуття мамі Катерині Степанівні, братам Сергію та Олексію, племінниці Оксані, племінникам Роману та Денису, усім рідним та близьким, друзям, односельцям, побратимам загиблого.

Ваш біль — це і наш біль, ваша втрата — наша втрата. Ми розуміємо, що жодні слова не можуть загоїти рану втрати, але хочемо, щоб ви знали — ви не одні. Ваш мужній син, брат, дядько, друг та побратим віддав своє життя за Україну, і ми завжди пам’ятатимемо про його героїзм, відданість та безмежну любов до рідної землі.

Нехай пам’ять про нього стане джерелом сили і підтримки для вас. Ми обіцяємо, що ми не забудемо його подвигу, і разом будемо продовжувати боротьбу, заради якої він віддав своє життя.

Світла пам’ять та низький уклін Герою!