Цікаві місця Кропивницького

КРОПИВНИЦЬКИЙ ДЕНДРОПАРК

Кропивницький Дендропарк заснований у 1958 році серед голого степу на землях колгоспу «Україна». Він став частиною масштабного проекту з озеленення міста. Ідея створення парку належала міським властям, які прагнули зробити Кропивницький (тоді Кіровоград) більш привабливим і екологічно чистим місцем для життя і відпочинку. Завдяки ентузіастам були сформовані групи зі студентів, школярів, викладачів шкіл, педагогів станції, юннатів. Тоді було висаджено більше п’ятдесяти видів дерев та кущів.

2001 року почалось відродження паркової зони. За мету було взято створення ландшафту зеленої зони, реєстрація наявних атракціонів і придбання нових, побудувати дитячих майданчиків і місця відпочинку.

У 2006 році в Дендропарк привезли 10 італійських атракціонів. Нині у дендропарку працює понад 40 атракціонів. які розділяють на 3 категорії: дитячі, сімейні та екстремальні. Усі атракціони відповідають технічним стандартам і проходять державну сертифікацію.

2007 року побудовано стаціонарну криту сцену. До кожного свята дендропарк готує для гостей розважальні програми. Улітку тут регулярно проходять концерти та різноманітні виступи, культурно-розважальні та спортивно-оздоровчі заходи, акції безкоштовного відвідування атракціонів дітьми-інвалідами та сиротами. На території парку також працюють заклади харчування з українською, італійською та японською кухнею.

2022 року в Дендропарку було відкрито Аквадендропарк з басейнами для дорослих та дітей. Щороку парк приймає понад мільйон відвідувачів з різних куточків України. Мальовничі ландшафти налічують понад 60 видів дерев та рослин. А справжньою родзинкою цієї локації є найбільша кількість тюльпанів в Україні - цього сезону Фестиваль тюльпанів налічуватиме понад три мільйони тюльпанів! Стартує ця подія 12 квітня 2025 р. Тюльпани уже 17 років є родзинкою Кропивницького Дендропарку й займають 11 гектарів. Тут зібрано понад 150 сортів, зокрема унікальні «Жовтий ангел» та «Елегантна корона». Кольорова гама квітів вражає: червоні, рожеві, білі, жовті, фіолетові, бордові, оранжеві, зелені, фіолетові з білим, жовті з червоним, червоні з білим… А ще — махрові (пишні) тюльпани і тюльпани, які називаються «папугами» — вони схожі на великі маки.

До слова, на відміну від Кропивницького Дендропарку, більшість подібних парків України мають платний вхід, зокрема в Києві, Умані, Білій Церкві, Черкасах та інших містах. Парк у Кропивницькому з 2000 року фінансувався виключно за рахунок власників компаній, що входять до складу «Корпорації «ХХІ століття», та самою «Корпорацією». У 2008 році саме «Корпорація» була ініціатором та спонсором будівництва огорожі парку, що забезпечило збереження паркової зони. Жодної копійки з бюджету міста чи держави не було скеровано на благоустрій чи реконструкцію Дендропарку.

З кожним роком все більше гостей приїжджають в наше місто на фестиваль тюльпанів, щоб помилуватися неймовірною красою квітів. Крім тюльпанів, особливою гордістю парку є алея хвойних, а також магнолії, мімоза, канадський клен, бузок, рідкісні квіти – мускарі (маленький гіацинт), півонії та ін. За кількістю та різновидами тюльпанів наш Дендропарк є унікальним в Україні і за її межами. Всі гості зазвичай їдуть додому з надзвичайно красивими фотосесіями на фоні величезної кількості живих квітів. 

Сьогодні Кропивницький Дендропарк називають «маленька Голландія», адже саме з цієї країни почалася подорож цих квітів до нашого міста. Також у Дендропарку працює живий куточок, де можна побачити фазанів, павичів та інших представників фауни. Щороку в дендропарку  висаджується новий рулонний газон та 40 видів голландських сортів тюльпанів.

Дендропарк у Кропивницькому — це ідеальне місце для відпочинку і розваг для дорослих і дітей на свіжому повітрі. У будь-яку пору року ви зможете тут прекрасно провести час, розважитися на атракціонах, помилуватися парковою архітектурою, вишуканим дизайном, рослинами, тваринами, виступами художніх колективів, насолодитися смаколиками в закладах харчування тощо. Але особливий час – весна, коли квітнуть тюльпани. Вам обов’язково треба побачити це особисто, слова безсилі описати цю красу… «Маленька Голландія» з нетерпінням чекає і гостинно зустрічає своїх відвідувачів!

Нагадуємо: вхід – безплатний!

Яків Паученко – творець художньої архітектури нашого міста

Багато комуністичних назв вулиць нашого міста (особливо дратували імена катів режиму) сприймалися як наруга над почуттями містян. Після декомунізації прізвища одіозних персонажів і маркерів епохи російської окупації в більшості зникли з табличок з назвами вулиць. На деяких будинках ще висять старі назви, але офіційно вони вже на смітнику історії. Поступово старі назви вивітрюються і з нашої пам’яті. Не знаю, хто і як, але я ностальгії за ними не відчуваю.

Про нові назви думки різні, але є ті, що дійсно радують. Одну з таких назв отримала частина колишньої вулиці Леніна від Великої Перспективної до вулиці Світлої. З 2016 року вона носить ім’я Архітектора Паученка.

Яков Васильович Паученко (1866-1914) – наш видатний земляк, талановитий архітектор. Яків Паученко прожив коротке життя – 48 років, був похований на Петропавлівському кладовищі, якого зараз не існує. Його могила залишилася під фундаментами новобудов, які висяться там сьогодні. Але залишився неповторний модерновий архітектурний ансамбль історичного центру нашого міста, створений за його проектами. Коли споглядаєш його споруди,  складається враження, що архітектор відчував рух ландшафту, його структуру не лише окремо в одній місцині, але й цілісно, охоплюючи весь простір міста. З легкістю граючись геометрією орнаментальних схем, фактично не використовуючи прямих цитувань, він змушував цеглу звучати ритмами історії. Не можна оминути в творчості Якова Паученка і особливу ноту українського звучання, яка знаходить свій вираз у камерних розмірах будівель, пропорціональних співвідношеннях кімнат, майстерних поєднаннях давньоруських та барокових мотивів, орнаментальних композиціях інтер’єрів. Загалом – понад 20 зафіксованих документально об'єктів побудував архітектор.  Багато з цих будівель є пам’ятками архітектури. Єлисаветградська газета «Голос Юга» 1914 року писала: «Целый ряд воздвигнутых им построек очень ярко говорят о нем, как о талантливом художнике-архитекторе… Несомненной заслугой является то, что он первый в нашем городе дал образцы художественной архитектуры…»

Митець був обдарованою людиною, володів іконописною, іконостасною та позолотною майстернею, успадкованою від батька, в якій писалися ікони для Успенського собору міста Єлисаветграда та Вознесенського собору міста Бобринця. Однак головним заняттям у житті Я. В. Паученка стала архітектурна творчість у рідному місті.

Яків Паученко робив все, що було в його силах, аби привнести в провінційне місто дух культури і мистецтва, а опорою цієї діяльності завжди був його будинок, де нині розташовано художньо-меморіальний музей О.О.Осмьоркіна. Ця споруда, збудована архітекктором за власним проєктом 1899 року, є високопрофесійним зразком поєднання провідних стильових напрямків архітектури того часу, була своєрідною візитівкою зодчого. Власний будинок відображав сутність його творця, в ньому завжди панувала атмосфера творчості, в якій, до речі, виховувався і його племінник Олександр Осмьоркін - згодом відомий художник, професор живопису.

Ось найвідоміші будинки, споруджені за проєктами Я. В. Паученка:

• Театр «Ілюзіон» (школа мистецтв, вул. Дворцова, 7);

• Гостинний двір (вул. Дворцова, 9);

• Будинок купця Соловйова (не зберігся, вул. Дворцова, 13);

• Міжнародний кредитний банк (Ресторан «Prima», вул. Дворцова, 17);

• Водолікарня Гольденберга (міська лікарня № З, вул. Вулиця Архітектора Паученка, 45);

• Власний будинок (художньо-меморіальний музей О.О. Осмьоркіна, вул. Архітектора Паученка, 89);

• Будинок лікаря Мейтуса (дитяча музична школа № 1 ім. Нейгауза, вул. Віктора Чміленка, 65);

• Будинок лікаря Вайсенберга (обласне управління охорони здоров'я, вул. Віктора Чміленка, 74);

• Житловий будинок (вул. Гоголя, 28);

• Лікарня Червоного Хреста Св. Анни (міська лікарня № 2, вул. Ганни Дмитрян, 1);

• Міська лікарня (м. Новомиргород);

• Вознесенський собор (м. Бобринець).

Туристично-інформаційний центр 

м. Кропивницького

До нас час від часу звертаються гості «Кропивницької Сови» з питанням, які краєзнавчі об’єкти ми радимо відвідати у нашому місті. Персонал міг би, звісно, виступити в ролі гіда і провести екскурсію. Але я твердо переконаний, що це мають робити професійні краєзнавці, які гарно вивчили історію міста, його визначні місця, уміють цікаво подати інформацію та зробити все, щоб у гостей залишилися позитивні враження від гостювання у Кропивницькому.

Міською радою міста Кропивницького прийнята та виконується Програма розвитку культури та туризму. Над втіленням в життя цієї програми працює Туристично-інформаційний центр, розташований в самому центрі міста по вулиці Гоголя, 91/46 (на перехресті з вулицею Велика Перспективна).

Туристичний інформаційний центр - це місце-помічник для кожного, хто хоче відкрити для себе Кропивницький та почати свої пригоди в місті архітектурних шедеврів.

На даний час в умовах введення воєнного стану  туристично-інформаційний центр працює як єдиний інформаційний центр для мешканців та гостей міста - вимушено переміщених осіб.

В ТІЦі зараз можна дізнатись інформацію:

·   про заклади харчування, розміщення, освіти та дозвілля;

·   про актуальні рейси в напрямку західних регіонів України та у зворотній бік;

·   іншу актуальну інформацію для внутрішньо переміщених осіб.

В ТІЦі функціонує:

·   дитяча міні-бібліотека;

·   куточок краєзнавчої та туристичної літератури;

· локація для відпочинку та дитячих розваг: пазли, перегляд мультфільмів, розмальовки.

В закладі проводяться творчі та освітні заняття на різну тематику: художні та музичні майстер-класи, заняття з безпеки життя, психологічного розвантаження та дослідження навколишнього світу.

Також у Туристично-інформаційному центрі вам:

·   допоможуть зорієнтуватися щодо найцікавіших локацій та подій;

·   познайомлять з містом у супроводі професійних гідів-екскурсоводів;

·  підкажуть, який сувенір можна придбати на згадку про Кропивницький та вкажуть точки продажу.

Також тут надають безкоштовну інформацію про місця розміщення, визначні пам’ятки історії та культури, готелі та заклади харчування, дозвілля, транспорту і навіть актуальний прогноз погоди, щоб ви могли якнайкраще спланувати свою подорож.

         Години роботи:

Понеділок – четвер: 8.00 – 17.00 

П'ятниця: 8.00 - 16.00

Субота, неділя: вихідний

          Контакти:

e-mail: krop.tic.tourism@gmail.com

моб/viber/telegram.: +380672108581

веб-портал: https://kroptravel.gov.ua

іnstagram: https://www.instagram.com/kroptravel/

Facebook: https://www.facebook.com/Krop.tourisminfo/

Відвідайте Туристично-інформаційний центр і переконайтесь у тому, що Кропивницький – це не лише комфортне для проживання європейське місто, але й місто, надзвичайно гостинне до туристів.

Козачий Острів

Козачий Острів — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення в Україні. Об'єкт розташований в місті Кропивницький Кіровоградської області. Площа — 3,2826 га, статус отриманий у 2018 році. Парк «Козачий Острів» розташований у районі проспекту Винниченка. Територія у формі англійської літери «D» відмежована обвідним каналом та руслом річки Інгул. Відомо, що автором проєкту був архітектор Возний.

Раніше місце відпочинку мало назву «парк імені Пушкіна». На його території були розташовані герої з казок О.С. Пушкіна: дуб з ланцюгами та котом, герої інших казок. З часом ці культурні пам’ятки були знищені. Старожили розповідають, що кота зламали, ланцюг віддали на брухт.

Тривалий проміжок часу «Козачий острів» часто змінював господарів. У 2006 році його передали в оренду ПП «Агроспецсервіс». На жаль, нові орендарі парку не переймалися його упорядкуванням.

Міст, через який люди могли потрапити до парку, занепав. Містяни через аварійний стан мосту в парку витоптали невелику стежину через неглибоке місце в річці, щоб не мочити ноги, стежину облаштували дерев’яними дошками. Занедбаний був і спортивний майданчик, який знаходився на території парку. У березні 2013 року власники підприємства вирішили добровільно повернути парк у комунальну власність міста.

Вже в грудні того ж року міська рада віддала в оренду парк Пушкіна футбольному клубу «Зірка». Максим Березкін, президент клубу заявляв, що містяни зможуть відвідувати парк безплатно. Крім того, через певний час його обладнають різними спорудами для відпочинку, басейнами. Проєкт розробили швидко, дали йому назву «Острів скарбів». Проте плани у життя не втілилися.

25 листопада 2014 року на сайті міськради з’явилась інформація, що «Острів скарбів» створять в парку за кошт міста, оскільки парк перебуває у комунальній власності.

У 2015 році парк зазнав змін. З боку вулиці Пушкіна (з 2022 року – вулиця Миколи Садовського) побудували металевий міст, який відкрив пішохідний прохід з цієї вулиці через річку Інгул одразу в парк, обладнали тренажери, оновили галявини, кущі, привели в порядок дитячий майданчик. З проспекту Винниченка відремонтували дерев’яний міст через обвідний канал. Стало зручніше та красивіше.

У 2018 році «Козачий острів» визнали пам’яткою садово-прикладного мистецтва. На території сучасного парку проводять різні фестивалі, святкують день міста. На сьогодні це одне з улюблених місць відпочинку багатьох городян. Тут тренуються спортсмени, гуляють батьки з дітьми, вигулюють тварин, проводять екскурсії. Представники патріотичних сил незмінно проводять у ньому свої заходи. Його полюбляють любителі фотосесій – місцеві красоти надихають їх на створення справжніх шедеврів. Під час початку російського вторгнення в Україну острів став форпостом місцевих волонтерів, куди зносили для міської тероборони все необхідне наші громадяни.

Парк «Козачий острів» не можна порівняти за рівнем цивілізації з нашим Дендропарком, який, безперечно, є зразком паркової архітектури в Україні. Тут не вистачає туалету, нема закладів громадського харчування і торгівлі та інших благ цивілізації. Проте для любителів живої природи це оазис, де можна усамітнитися від міського шуму, галасу і метушні та прекрасно провести час на лоні природи. Погодьтеся: для центру міста на сьогодні таких місць майже не лишилося…   

За 260 років свого існування цей сад називався Казенним, Виноградним, Потьмкінським, Міським, належав державі, потім місту, потім військовим, потім знову місту. Зараз це Парк Перемоги, Міський Сад. За свою багатовікову історію він не раз опинявся на межі повного знищення, але завжди знаходився той, хто успішно його рятував, і парк знову перетворювався на улюблене місце відпочинку городян. Якась вища сила руками чергових благодійників  повертала його до життя, і буде несправедливим, якщо кропивничани і гості міста не знатимуть історію цього незвичайного місця.

Свій початок вона бере в 1764 році, коли на березі річки Сугоклея генерал Мельгунов за наказом імператриці Катерини ІІ посадив сад, в якому мали вирощуватися фрукти та овочі для імператорського столу. І вже наступного року з Єлисаветградського казенного саду до столиці повезли кавуни та дині. Проте Єлисаветград виявився не найкращим місцем для овочівництва, і скоро царський двір перестав замовляти овочі і фрукти з нашого міста.   

Під час епідемій чуми 1770-71 і 1783—1784 років поруч з Казенним садом (зліва при в'їзді, як пише Олександр Пашутін в «Історичному нарисі м. Єлисаветграда») ховали померлих від страшної хвороби. Потім цвинтар засадили неплодовими деревами і з того часу це місце залишається недоторканим. Хоча у 2007 році, коли міська влада роздавала землі в міському саду під забудову, деякі приближені до владного корита депутати здуру поділили між собою і чумний цвинтар. Громада міста сполошилася і, на щастя, скандальне земельне рішення № 405 вдалося скасувати.

В 1795 році сад здали в оренду губернському секретарю Левицькому за 32 рублі асигнаціями на рік, а у 1819 році взагалі передали місту. У той час сад називався Потьомкінським в пам'ять про перебування в цих місцях князя Потьомкіна Таврійського. До 1915 року в нижній частині саду, біля річки, ріс багатовіковий дуб, який теж називали Потьомкінським. За легендою, під цим дубом Григорій Потьомкін збирав військові ради перед облогою Очакова, а також зустрівся із останнім кошовим отаманом Запорозької Січі Калнишевським. Поруч з дубом існувало цілюще джерело, яке пізніше засипали. У 1819 році сад передали місту, завдяки якому він за кілька десятиліть прийшов у повний занепад.

1834 року повітовим містом став Бобринець, а Єлисаветград повністю перейшов у військове відомство. Сад також перейшов у відання військових. Площа парку на той момент становила 35 га. Як не дивно, військові буквально за кілька років зробили те, до чого у міської влади не доходили руки десятиріччями. Уже в 1836-му тут був зразковий парк з квітниками, купальнями (для цього розчистили русло річки), танцювальним залом, ротондами і будиночками, в які на літо переїжджали вищі військові чини. Треба зазначити, що військовим і на думку не спадало закрити парк для відвідувачів. Навпаки, саме у цей час Міський сад став улюбленим містом відпочинку городян.

Після скасування військових поселень Казенний сад знову передали місту, яке його знову швидко занедбало. За наступні кілька років були зруйновані усі споруди, збудовані військовими, парк заріс чагарниками.

Відновити колишню пишноту взявся вже міський голова Олександр Пашутін в кінці XIX століття. 1897 року тут було відкрито буфети для публіки, чотири рази в тиждень грав військовий оркестр, був побудований циклодром, в день відкриття якого, як пише Віктор Петраков в книзі «Маленький Париж», виступав на велоциклі мотогонщик і один з перших авіаторів в Російській Імперії Сергій Уточкін. Парк освітлювався і мав телефон з номером 294. Тоді ж сюди провели трамвайну лінію — влітку трамвай ходив в міський сад до 23.00, восени і навесні — до 22.00, а взимку маршрут закінчувався на зупинку раніше — біля пивоварного заводу. Вартість трамвайного квитка (5 копійок) на той час теж була чималою, проте ціна проїзду від центра міста до Міського саду на двокінному екіпажі складала 40 копійок. В теплу пору року сад ставав своєрідним культурним центром – тут був літній театр, відбувалися вистави під відкритим небом, тут проходили загальноміські свята і т.п. У 1914-му тут відкрили дитячий майданчик – літній табір для дошкільнят і школярів денного перебування. Влітку у засушливому і запорошеному Єлисаветграді міський сад був оазою.

У роки Громадянської війни Міський сад перетворився з місця відпочинку на джерело дармового палива. Тоді ж пішов на дрова і знаменитий Потьомкінський дуб. Але вже до середини 20-х років парк знову був парком, сюди приходили відпочити всією сім’єю, погуляти, покупатися. Перед початком Великої Вітчизняної війни в парку були створені всі умови для відпочинку: працювали атракціони, торгували буфети. На той момент площа парку становила 39,5 га.

Під час окупації парк серйозно постраждав. Але в 50-ті Міський сад знову став улюбленим місцем відпочинку кіровоградців. Активно працювала станція човнів,  футбольне поле, стенд для стрільби і навіть парашутна вишка. Пізніше з'явився літній кінотеатр, атракціони.

З 1968-го по 1996-й рік Кіровоградська обласна рада прийняла низку рішень, що закріпили за територією Міськсаду, який після війни стали називати Парком Перемоги, статус рекреаційної та заповідної зони як пам’ятки садово-паркового мистецтва. Попри ці рішення про призначення парку поступово стали забувати, оскільки на його облаштування та утримання з місцевого бюджету виділялися копійки. Верхні алеї, де раніше був літній театр і атракціони, поступово перетворились на місце випасання домашньої живності. Проте, якби щороку волонтери тут не прибирали, вони навіть для кіз були б непридатними.

Нове життя в історію парку вдихнув власник ресторанно-відпочинкового комплексу «Тиха гавань», розташованого на території парку, народний депутат України VIII скликання Олександр Горбунов. Саме з його ініціативи з державного бюджету України було виділено інвестицію на реконструкцію парку в розмірі 40 млн. грн. Він же контролював хід виконання робіт, організовував волонтерів, виступав спонсором, підказував ідеї. Сучасна архітектура парку – багато у чому його заслуга.

Роботи почалися у 2019 році. Парк-пам’ятка садового паркового мистецтва  поступово набула рис, які перетворили її в сучасний елемент міської паркової культури, окрасу міста, де приємно провести своє дозвілля. Розширили і укріпили дамбу, яка стала доступною для автомобілів і пішоходів. Після реконструкції парк пропонує оновлену інфраструктуру для відпочинку та спорту, включаючи пішохідні доріжки, сучасне освітлення, лавки, урни, озеленену територію, а також спеціально облаштовані зони для дитячих майданчиків, футбольне, волейбольне та тенісне поле, декоративну арку, кований місток, ажурну гойдалку, громадську вбиральню,  фонтанчики питної води, автомобільні стоянки. А відреставровані каскадні сходи, які спускаються з парку до дамби, чимось навіть нагадують одеські «потьомкінські» сходи, звісно, меншого масштабу. Перлиною парку є також ресторанно-відпочинковий комплекс «Тиха гавань» з альтанками на воді і на березі, який органічно вписався в архітектурний комплекс паркових споруд.

Приємно, що місто збагатилося ще одним цивілізованим місцем відпочинку.

Одне з небагатьох питань, яке не вдалося вирішити – це питання пляжу, розташованого в парку. Крім того, що якiсть води не задовільняє санстанцію, небезпечним є кам’янисте дно річки. Бетонні плити не пристосовані для спуску в воду бажаючих поплавати. Облаштування місця за всіма вимогами потребує великих затрат. Щоправда, не зважаючи на все це, щороку на плитах біля дамби кропивничани відкривають купальний сезон. Необладнаний пляж, нерозчищене дно без насипного піску, кишкова паличка в воді не лякають втомлених сонцем людей. Думаю, з часом здолаємо і це. Аби тільки війна закінчилася, і назва «Парк Перемоги» набула нового значення: нехай це буде наша перемога у війні, яка триває і по сьогодні.

За матеріалами місцевих видань