Сестра загиблого говорить: «Останній раз я обіймала свого брата біля воєнкомату, коли ми нашою родиною його проводжали на війну 💔. Навіть не сфотографувались, не до цього було. Та ніхто і подумати не міг, що більше не побачимо його вживу...Як добре, що існує можливість говорити на камеру, так часто розмовляли, по декілька годин.»

Двічі герой був поранений, восени 2023-го та лютому 2024-го.  Та мужнього Володимира не лякало це, навіть коли осколки діставали із шиї.  Він говорив, що то «єрунда, подряпини». У  березні 2024 захисник планував поїхати додому на реабілітацію. А рідні  планували, як будуть зустрічати ГЕРОЯ.

Але страшні реалії війни: замінити ніким, то не відпустили. 11 березня 2024 року Володимир відправився на останнє у своєму житті бойове завдання. Цього ж вечора його було смертельно поранено. 

Сестра покійного згадує: «Ось і повернувся мій братик додому в березні, як і хотів, тільки не обійняти його, ні поговорити, ні почути його сміх ми вже не змогли 😭. Це наша незагоювана рана, вічний біль та сльози. Не знаю скільки повинно пройти часу, щоб можна було згадувати його без сліз... У матусі, яку всі знають, як згусток енергії, сміху та радості, тепер в очах завжди втома, сум... Найбільше переживаємо за неї.»

(Опрацьовано учителькою української мови Дивинською С.М.)