Гадяцький Денис Іванович
Гадяцький Денис Іванович
08.01.1985 р н., випускник 28 школи (випуск 2002 р.), загинув 17.03.2023.
Класний керівник Войтенко Раїса Олексіївна. згадує: «Гадяцький Денис був старанним та цілеспрямованим учнем, завжди був готовий прийти на допомогу, серед однокласників користувався повагою. Дуже любив справедливість і завжди боровся за неї. Мріяв бути юристом, навчався у школі міліції.»
Коли почалось широкомасштабне вторгнення Гадяцький Денис вирушив на війну добровольцем. Коли пішов, мамі сказав, що поїхав «перекривати дах». Денис Іванович Гадяцький був старшим солдатом, помічником гранатометника 3 відділення оперативного призначення 3 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення. У нього залишилися мати та донька.
«15 березня написав, що все добре, але трохи гучно. Він врятував одного друга і не кинув іншого. За час війни він став мені справжнім братом: стати саме тим, хто турбувався за інших. Перед загибеллю у нього було передчуття, проте він усіх заспокоював. Він завжди казав: «Мала, не плач, все буде гарно». Він загинув за нас, родину, за всю Україну і завжди хотів, щоб усі пам’ятали, якою ціною нам дається ця перемога», — розповіла волонтерка Маргарита Туаєва.
Денис мав бойового побратима Олексія Борсука. Подруга Марго розповіла, що хлопці мешкали в одному районі Кременчука, до повномасштабної війни знали один одного, проте не були близькими друзями. Під час захисту країни вони потоваришували. Денис з позивний «Пірат» пішов на позицію за своїм другом «Барсом» під час обстрілів.
«Знаю його з самого народження. Він ріс дуже енергійним хлопцем: бадьорим, життєлюбом, різностороннім, любив риболовлю та мисливство. А коли уже одружився й у їх родині народилася донечка, намагався, щоб усе було по-людськи. А ще завжди відгукувався, допомагав у будь-який критичний момент близьким: і порадою, і ділом. Велика йому шана і подяка за те, що він своїм життям дав нам можливість бути живими. Доки житимемо, будемо його пам’ятати, — розповідає чоловік сестри загиблого Леонід.
(Опрацьовано учителем Лук’яненко Т.В.)