Роботи учнів

Продовження соціально-психологічної драми «Ляльковий дім»

Чути, як грюкнули ворота. Нора, ледь тримаючись на ногах, вибігла із рідного подвір'я, що повсякчас було оповите теплими спогадами, щирим сміхом, ляльковим коханням... На жаль чи на щастя, спектакль закінчено, маски знято і розбито на тисячі дрібних уламків. Куліси зачиняються, прожектори світла, які останнім часом були напрямлені лише на Нору, вимикаються...

Гарячі, терпкі сльози капають з її бездонних карих очей, вимальовуючи стежину страждань, безнадійності, горя. Завірюха шаленими темпами зриває тонесеньку сукню, у якій вона й покинула те зловісне місце, де думки, роздуми вважалися дрібницею, нісенітницею, не коштували ані цента.

- Ненавиджу, не можу, за що??? Скільки ж я терпіла, працювала, не спала заради сім'ї, чоловіка - де ж підтримка, хоча б просте, ніжне "Я з тобою"? - кричала від душевного болю спустошена жінка. Об неї витерли ноги,  встромили гострий ніж прямо у тендітне серденько, морально знищили, зруйнували життя...

Хуртовина розкуйовджує акуратно зібране кучеряве волосся, засніжує чистеньке  личко, попадаючи в очі-кристалики, що були б готові в ту ж хвилину розбитися, наче прозорі скельця... Заметіль по-зрадницьки пробирає своїм різким холодом до кісток. Можливо, це кінець?

Епілог

Багато років минуло з тієї страшної години, про яку Нора згадує як жахливий, реалістичний сон. Рани загоїлися, боліти стало менше, але тяжкі серцеві шрами... Ніхто не бачить, не знає, не чує, як квилить душа, коли згадує ті миті, наповнені люттю, неповагою до її особисті.

Кажуть, що час лікує навіть найгірші поранення. Та ні. Це праця над собою, самопідтримка, осмислення загадковості та сенсу буття. Адже без них неможливо позбутися депресивного, абсолютно байдужого ставлення до широкого світу...

Нора, мила Нора... Вона змогла! Довірилася почуттям, тому, що говорив внутрішній голос, переосмислила, навчилася новому, про що раніше не задумувалася, виховала нову версію себе: сильну, незалежну, мудру, поважну. А головне - зустріла справжнє, любе кохання. Події ж того дня були  по істині неочікуваними та приємними.

– Добрий вечір! Вітаю у нашому кафе. Готові зробити замовлення? - люб'язно спитала Нора у відвідувача.

– Вітаю! Лише чашку темнозернистої кави, – відказав зеленоокий красень, – хоча, дозвольте дізнатися, який ваш улюблений напій, міс?

–Мій? Капучино, - із невпевненістю та здивуванням мовила офіціантка.

– Тоді додайте до мого замовлення капучино, будь ласка, – із ледь помітною усмішкою відказав відвідувач кафе, де у вільний час від основної роботи працювала Нора, аби жити гідно, забрати рідненьких діточок-кровиночок до себе.

Того осіннього дощового вечора, коли холодні краплини тихо котилися вниз по міцному запітнілому склі, кольорові листочки дерев літали у плавному вальсі під елегантну симфонію вітру, пролунали особливі слова:

–Знаєте, Норо, від вас іде незвичайне світло позитиву. Я помітив це відразу, як споглянув. Ви - промінець сонечка у ці сірі будні осені... А зовнішність! Норо, ваші неймовірні очі. Вони нагадують капучино у цій порцеляновій чашці. Це баланс між еспресо та молоком. М'який та ніжний аромат, із насиченою та яскравою ноткою. Впевнений, ваша душа така ж солодка, тепла та зігріваюча, як і цей чудовий напій, що дарує відчуття домашнього затишку, – говорив Ллойд, той же відвідувач зі смарагдовими очима, які саме у цей момент сяяли по-особливому. Дійсно, це було випромінення радості та захоплення, щастя й любові.

–Мені приємно. Раніше рідко доводилося чути такі ніжні та щирі слова, - відповіла нескорена жінка.

– Тепер ви будете чути їх щодня.  Шкода, але мені час. Просто випийте капучино із цим мигдалевим печиво, - дістав із карману солодощі, перев'язані червоненькою стрічкою, – нехай це буде згадкою про мене. Хоча повірте, ми ще побачимось.

Нора і Ллойд Уокер невдовзі стали подружжям. Молоді люди довіряють, кохають, підтримують одне одного. А більшого й не треба. Бо кохати - це не означає дивитися одне на одного, кохати - це означає разом дивитись в одному напрямку.

Діти все ж лишилася у Нори, вона виграла суд, про який так турбувався Торвальд. Колишній чоловік лишився самотнім, адже бажання керувати, невміння слухати й розуміти, нездатність до любові та самопожертви не призведуть до чогось хорошого. Він, змарнілий, але з грішми, завжди дивився у вікно, на ті ж ворота, згадував той же зимовий вечір, силует своєї маріонетки. Адвокат навіки залишиться одиноким, йому не втікти від покарання за жахливе ставлення до дружини. Настав час розплати, це карма. Тепер уже він, а не Нора, є непотрібним.

У голові Хельмера до кінця життя спливатимуть спогади про неї, прекрасну красуню, ляльку із казки. І може, він збагне свої помилки, але пізно, Нору не повернути.

Вони дивилися на небо, шукали сенс у блакитній висі. Різні куточки Землі, різні думку й міркування, різні почуття. 

Хмаринки пливтимуть, життя летітиме, але минуле лишиться незмінним. І справді, це на краще.

Слова від автора: 

Люди завжди будуть обговорювати й шукати недоліки навіть у найчистішій душі, ці пішаки ніколи не замовкнуть. А ви ж бо не зважайте і йдіть своєю дорогою. Ризикуйте, вчіться, кохайте, адже один сміливий крок здатен кардинально змінити життя. Не бійтеся змін та впевнено прямуйте вперед на зло усім ненависникам, заради власного добробуту та гармонії в душі. 

Пам'ятайте: кожному з нас потрібні переломні моменти або депресія. Адже тільки після цього ми знаходимо в собі нові сили і робимо те, про що давно-давно мріяли.

Живіть, любіть, творіть та пишіть цікаву історію свого буття... Найкраще - попереду, головне - це віра та надія.

Аліпіна Ангеліна 9-А клас