·            Прийом  показу – головний  прийом і головний  складник музейного заняття, що  спрямовує увагу на риси та ознаки  предметів;

·       Прийом  коментування  використовують  тоді, коли експонат  демонструється у процесі  розвитку або руху. Прийом  коментування доцільно використовувати  на експозиції, де «відчувається» розгортання  історичних подій, еволюційних процесів, наприклад, на  виставці механічних приладів, народних виробів у контексті  їх змін та вдосконалення впродовж певного часу;

·          Прийом  руху   допомагає   пізнати музейний   об’єкт і закріплює знання, а  увагу акцентує на окремих деталях;

·        Прийом  реконструкції  полягає  у відтворенні  події або епохи  шляхом образної розповіді, за  допомогою якої музейний педагог  немовби робить слухача дійовою особою  якоїсь події, ситуації;

·    Прийом  локалізації  подій  характеризують  особливо сильним  емоційним впливом, що  полягає у «прив’язуванні»  певної історичної події до  певного місця;

·       Прийом  порівняння  полягає  в зіставленні  різних ознак одного  й того ж експоната або  різних об’єктів між собою. Порівнювати   можна ознаки та особливості певних предметів  у різні історичні епохи, вираження схожих почуттів  різними авторами в різних експонатах;

·        Прийом   цитування  дає можливість  загострити інтерес  слухачів на якомусь  факті, події, явищі, надає  більшої авторитетності висловлюванням  педагога .

         Виховання громадянськості та патріотизму:Залучення до вивчення історії та культури свого народу через музейні експонати формує почуття гордості за минуле та відповідальність за майбутнє країни. 

·        Розвиток критичного мислення та творчості:Музейна діяльність спонукає до аналізу, порівняння та пошуку зв'язків між минулим і сьогоденням, що стимулює розвиток нестандартного мислення. 

·        Духовне збагачення та формування цінностей:Через взаємодію з артефактами та творами мистецтва відбувається ненав'язливе формування високих духовних цінностей та естетичного смаку. 

·        Адаптація до сучасного світу:Музеї допомагають молодшому поколінню краще розуміти сучасне життя, спираючись на досвід і знання минулих поколінь. 

·        Залучення до збереження культурної спадщини:Музейна педагогіка виховує бережливе ставлення до пам'яток історії та культури, що є запорукою їх збереження для нащадків.

• Використання різних видів мистецтва:Застосування цифрових технологій, голограм та документальних матеріалів для збагачення вражень від відвідування музею. 

• Інтерактивні заняття:Замість пасивного слухання, учні беруть участь у творчих майстер-класах, квестах та іграх, пов'язаних з експонатами. 

Знайди відповідний предмет

• В барабані пронумеровані кульки, витягуєм кульку—отримуєм завдання, відгадуєм і показуєм предмет.

• На демонстраційному столі знаходяться такі предмети: глечик, горщик, ложка, макітра, сито, тарілка, ціп, рубель, парова праска, хустка, свічка, рушник.                 

1.             Висока, кругла, переважно глиняна посудина, дещо розширена в нижній частині.

В—глечик.

2.             Глиняний посуд у якому варять їжу.

В—горщик.

3.   Пристрій у вигляді маленької посудини з ручкою, за допомогою якого їдять рідкі страви.    

В—ложка.

4.             Велика глиняна посудина у вигляді глибокої миски для розтирання маку, для вареників та іншої їжі.

В—макітра.

5.             Кругла посудина з широким плескатим дном і низькими вінцями, сюди наливають або накладають страву.

В—тарілка.

6.             Натягнута на обруч густа сітка, через яку просівають борошно та інші сипучі речовини.

В—сито.

7.             Основне знаряддя молотьби, складався з бича і ціпилки (держака).

В—ціп.

8.             Пристрій, який видумали наші предки для прасування, складався з двох дерев’яних частин.

В—рубель.

9.             Вугілля поміщали в середину корпуса і закривали кришкою, робили спеціальні отвори з боків.

В—парова праска.

10.  Шматок тканини, переважно квадрат, символ жіноцтва, образ українського фольклору.

 В—хустка.

11.      Символ життя, чистоти серця, предмет культу.

 В—свічка.

12.    Декоративна тканина з вишитим орнаментом, що   використовували для оздоблення житла, як оберіг.      

 В--рушник.

 Домашнє завдання

   Ми з вами дуже часто вживаємо слова, які дійшли до нас з часів Київської Русі, це ще раз підтверджує думку, які давні в нас історичні коріння. Пересвідчимось в цьому пригадавши назви давньоруських місяців, вони тісно пов’язані з явищами природи та специфікою господарювання. Отже, вам було поставлено завдання розшифрувати назви місяців.

Правильна відповідь:

сечень—сезон вирубування лісів

лютий—найлютіші морози

березол—час, коли зрубані дерева, в основному берези спалювали, або збирали березовий сік

цвітень і травень—пора цвітіння садів і буйного росту трав.

червень—час збирання в садах гусені, або від слова «червоний»— червоні вишні

липень—цвіте липа

серпень—жнива, основним знаряддям був серп

вересень—цвіте верес, або від слова «вресати» молотити

жовтень, листопад—жовтіє і опадає листя 

Мета: ознайомити учнів із українським обрядовим фольклором, розвивати творчі здібності учнів, вихо­вувати любов до культурної спадщини українського народу.

Обладнання: рушники, вишита скатертина, національний посуд, лави, ткані  килими, стіл, піч, рогачі, решето, лопата.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

(Українська світлиця. Святково прибрано лавки, стіл, піч. На стінах вишиті рушники, доріжки, серветки. На столі на вишитому рушнику — запашний хліб, сіль.)

         Ведуча.

Добрий вечір, любі гості!

Просим до світлиці!

Будемо розпочинати наші вечорниці.

Ведуча.

Швидкоплинно час минає,  вік  новий нам відкриває.

Та немає переводу добрим звичаям народу.

Ведучий. Із давніх-давен наша Україна славиться ве­личними традиційними святами й обрядами. Ко­жен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові, доброти до української спадщини, повертається до традицій нашого народу.

Ведуча. Одним із свят, яке завжди відзначали наші батьки, діди, прадіди, було велике зимове свято — день Андрія. Особливо полюбляла його сільська молодь. Адже на вечорницях хлопці та дівчата відпочивали, розважалися, хлопці залицялися до дівчат і таким чином обирали собі пару.

Ведучий. Ми хочемо, щоб сьогодні ожили перед нами вечорниці в ніч на Андрія. А ігри, забави, ворожіння - нагадали молодість наших предків.

(Лунає мелодія української пісні. Господиня заходить до світлиці і звертається до дівчат, що роблять останні приготування біля столу.)

Господиня. Ой! Дівчатонька, мої голубоньки! Ви вже вареників наварили?

Дівчина 1. Так, наварили. Але незвичайних, андріївських:  з капустою, з перцем,з сіллю.

Дівчина 2. Пампушок насмажили, узвару наварили.

Господиня. А калиту спекли?

Дівчина 1. Так, спекли. (Показує на калиту)

Господиня. Рум’яна ваша калита. А як пахне медом.

Господи, як я любила ті вечорниці, особливо калиту! Украдеш, бувало, у матері кусок сала — і гайда на вечорниці, аж тини тріщать. Зовсім не те тепер. Ось скоро вже треті півні заспівають, а вечорниці ще й не починалися. Ой-ой-ой, куди це все поділося?

Дочка. Мамо! Мамо! Не кажіть такого. Прислухайтеся. Чуєте: он уже дівчата йдуть. Зараз буде весело усім!

Чути сміх. Господиня схоплюється.

Дівчина. Тітко Катерино!

Господиня. Ідуть уже. А що там таке?

Заходять дівчата. Усі одягнені у святкове українське вбрання, несуть миски з пампушками, яблуками, вергунами, горіхами.

    Дівчина. Добрий вечір  у  вашій хаті.

Уклін господині

Господиня. Добрий вечір, добрий вечір, любі гості! Просимо, просимо.

Дівчина. А де ваші ключі?

Господиня. На горищі у вівсі, щоб ви заміж повиходили усі.

Дівчина. Спасибі, тітко Катерино! Дозвольте до вашої хати зайти та з вашої ласки калиту справляти?

Господиня.  Прошу! Прошу! Заходьте, будь ласка! Заходьте, сідайте, вишиванку доставайте та гарну пісню заспівайте.

Дівчата. Дівчата, а що заспіваємо?

Дівчата сідають на лаву, дістають вишивання, рукоділля і співають українську народну пісню.

   Господиня.  Годі вам, дівчатонька, сумних пісень співати! Хіба забули який сьогодні день?

Сьогодні ж свято Андрія. У нас в Україні здавна це свято в  пошані і відзначають його радісно та весело.

Дівчина. Тітонько, а розкажіть  як ворожили дівчата в давнину?

Господиня. Зараз я вам розкажу кілька варіантів ворожіння, а ви як будете йти додому, використайте їх.

Ось, наприклад, щоб дізнатися ім'я  майбутнього судженого, дівчата виходили увечері на вулицю й питали першого чоловіка, що зустрінеться, як його звати. Яку відповідь почує дівчина, таке ім'я і буде в майбутнього нареченого.

А ще бігали дівчата до річки, набирали намулу з дна і приносили до хати. В хаті цей намул уважно розглядали: якщо там є шматочок заліза або цвях – чоловік буде ковалем, тріска – теслею, скло – склярем, шкіра – шевцем, пісок – мулярем, а якщо крім землі немає нічого – хліборобом.

Дівчина. Дівчата, а давайте так поворожимо: кинемо хустки в решето й підкинемо його. Чия хустка випаде першою, та дівчина най­швидше заміж вийде.

Дівчина. Ой! Як цікаво!

(Виконують)

Дівчина. Дівчата, а давайте ще такої поворожимо. У мішок ми поклали різні речі: ножиці, гаманець, книгу. До якого предмета доторкнеться дівчина із заплющеними очима — буде знати, ким за фахом буде її майбутній чоловік. (Виконують)

Чути стук грюкіт.

Дівчина. Дівчата. Чули, щось грюкнуло за дверима?

 Дівчина. То тобі почулося.

Стукіт повторюється.

Дівчата. Хто там? Ой, я боюся...

Господиня. Та не бійтеся, дівчата, це ж хлопці при­йшли.

Дівчата. Та де ж це вони? Щось довго їх немає. Може, злякалися? (Сміються.) Дівчата, давайте заспіваємо, може, прийдуть швидше.

Співають  пісню

Хлопці. Агов, чи є хтось у хаті?

Дівчата. Заходьте! Заходьте! Чекаємо вас.

Заходять хлопці.

Хлопці. Добрий вечір! Із калитою будьте здорові!

Уклін господині

Господиня. Спасибі!  І ви будьте здорові!

Хлопці. Дозвольте на поріг ступити та з вашої ласки хату звеселити.

Господиня. Заходьте, заходьте. Як добре, хлопці, що ви прийшли. Мої дівчата аж повеселішали.  

Дівчата.     Добрий вечір, козаченьки. Де це ви бували?

                    Чи на іншій вулиці калиту справляли?

Хлопці.       Чи справляли — не справляли, але забарилися,

                        Бо дівчата по дорозі краще вас зустрілися.

Дівчата (Ображено). То йдіть собі до тих кращих дівчат, а ми без вас будемо святкувати.

Господиня.Михайле, познайом нас з своїми друзями. Може, хто піде за жениха до моєї доньки?(Сміються.)

Михайло. А чим я не жених? Може, й не зовсім гарний, та роботящий. Вже як за щось візьмусь - за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду, а що вже обідати люблю! Обідав би до самої вечері, вечеряв би до самого сніданку. Вибереш мене - горя не знатимеш.

Андрій. Не хоче вона тебе, - ти роботящий, а вона хоче багатого. Мене звати…. Я хазяйський син. Багатий. Маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга не несеться. Зате, бачить добре. Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся - не побачиш. А що вже худоби! І жуки, і гусінь, і мухи, а що вже комарів - світу білого не видно!

      Богдан. Не підходите ви їй! Вона хоче роботящого, розумного та гарного!

Господиня. Годі вже балакати. Просимо, хлопці, сідайте  та з дівчатами гарну пісню заспівайте.

Хлопці сідають з одного боку, а дівчата з іншого, разом співають.

Танцюють.

Господиня. Ой лишенько! Вже час калиту нести.

Дівчата,  несіть сюди  калиту. Та розкажіть, як ви її готували.

(Дівчата виносять калиту на рушнику)

Дівчина. А ось як:

Ми калиту місили,

З усіх криниць воду носили

 Дівчина. У тісто додали мед, родзинки, посипали маком, оздобили колосками. Помазали медом, що принесли хлопці. Спекли сухою, щоб важче відкусити!

Подивіться на неї, яка вона кругла, запашна, красою і теплом всю оселю звеселила.

Звучить мелодія. Хлопці прив’язують калиту до палиці.

Хлопець. А тепер потрібно вибрати пана Калитинського!

Всі. Нехай буде Сашко. Кому, як не йому панувати на нашому святі.

Михайло. Дякую вам, друзі! (Підходить до калити.)

Хто вкусить і не засміється-тому минеться. А хто буде реготати, того наш писар буде сажею писати. Тільки кусати, руками не чіпати.

Господиня (бадьоро). Нумо, хлопці, хто відважиться калиту вкусити?

Богдан. (встає). Дозвольте мені. В мене легка рука (посміхається). Витримаю іспит – пан, а ні – пропав. Або коржа вкушу, або (повертається до дівчини)…

Оксана. (голосно). Або квачем впишу!

Господиня. Михайле, чому коня не береш? (Подає кочергу. Михайло повертається, бере коцюбу й виходить за куліси).

Господиня (жваво). Оксано, мерщій до печі!

(Оксана біжить до печі, бере посу­дину із сажею, заховавши руки за спину, чекає, поки увійде Михайло.)

Богдан (прочиняє двері). Дозвольте  заїхати до хати!

Оксана. Заїжджай, але що ти роби­тимеш тут?

Богдан (тримаючи в руках коцюбу, переступає поріг). Кусатиму калиту.

Оксана. А я писатиму квачем (су­воро).

Богдан. А я вкушу!

Оксана. А я впишу!

(Богдан повільно йде до коржа. З усіх сторін долинають вигуки:

Он, Богдане, жаба за тобою скаче.

Обережно, під ногами яма!)

(Богдан байдуже змахує рукою, зупи­нився біля коржа. Непомітно підійшла і Оксана. Богдан поставив коцюбу поруч, присів і, відштовхнувшись від землі, стрибнув. Але вкусити не зміг, корж неушкоджено захитався.)

Богдан. Зачекайте, я ще раз спробую.

( Оксана встигає нанести квачем на обох щоках дві чорні плями.)

Андрій (сміючись).  От так скуштував коржа!

Богдан(роздратовано підходить до дзеркала, дивиться то на одну щоку, то на другу, хитає головою): — вам смішки. На тобі коня, побачимо, що з того вийде (віддає коцюбуАндрієві, сам сідає).

(Андрій, не поспішаючи, виходить з хати. Оксана займає своє місце.)

Андрій (прочиняються двері,  Сергій заходить до хати). Дозвольте до хати,  щоб калиту кусати?

Марічка: Дозволяємо, але попере­джаємо: не вмітимеш кусати, будемо квачем пи­сати.

(Андрій повільно йде. Його намага­ються розсмішити, але він не сміється. Раптом з місця зіскакує Марічка.)

Марічка(голосно). Ой Боже, двері не причинили  і в хату пес забіг!

(Андрій обертається назад, Оксана тут же вимащує його сажею.)

Андрій (став посеред хати, розгуб­лено розвів руками): Навіщо так. Я ще й не кусав.

Богдан. Кусав не кусав, а засміявся. От і маєш подарунок. Віддавай коцюбу Степанові!

(Степан відкушує кусок калити. Гра закінчується.)

Господиня Шановні гості, традицією цього свята  є кушту­вання калити. Хто калиту поку­штує, той буде здоровим і щас­ливим цілий рік.

Тобі, Сте­пане, доручено зняти її.

(Хлопець дає дівчині, вона розламує і пригощає при­сутніх.)

Господиня. Будьте здорові з калитою, з пре­світлим празником Андрія! Ой лишенько, про ва­реники забули.

Дівчата пригощають хлопців варениками.

Дівчина. Чим багаті, тим і раді. Усім, що маємо, вас пригощаємо.

Лунає пісня «Вареники».

 Хлопець і дівчина (разом). Дякуємо гос­подині за теплу і  привітну хату.

 Господиня. Спасибі й вам. Бувайте здорові!

Ведучий.       Ми гуляли, весе­лились, 

                     Усім весело було.

                      Вечорниці завершились,

                      І, здається, все пройшло.

Ведуча.      Ні, так просто не проходить,

                      В серці струночка бринить,

                      Про Андріїв вечір спогад

                      В нашім серці буде жить.

Всі учасники свята (по черзі промовляють):

-            Нехай ваша хата всім буде багата!

-            І хлібом, і сіллю, й великим добром.

-            Хорошими дітьми й міцним здоров’ям.

-            І піснею й сміхом, сімейним теплом.

-            А ще ми бажаєм, щоб ви не хворіли,

-            Душею і серцем були молоді.

-            До рідного краю любов’ю горіли,

- І користь приносили рідній землі! 

Народознавче свято «Квітчаста хустка»

Мета: Ознайомити дітей з традицією українських жінок носити гарні різноманітні хустки на голові; вчити шанувати українські народні традиції; збагачувати словниковий запас учнів новими словами; виховувати почуття гордості за рідний край; бажання знати і оберігати духовне надбання народу.

Оформлення зали: Хустки з різноманітними орнаментами; зал прикрашений, як світлиця, плакати з написами «Українському роду нема переводу», «Два кольори мої два кольори», «Квітчаста хустка – то вічний дарунок на щастя, на спомин тобі»; квіти в вазонах, в букетах.

ХІД СВЯТА.

Дівчатка, бабусі, мами в українському вбранні з хустинами на плечах. Бабуся вишиває рушник і тихесенько наспівує. Дівчинка виконує домашні завдання.

Учень:  Гарна, велика країна моя, є в ній озера, річки і моря.

Гори високі, степи і ліси, - скільки багатства, скільки краси!

Учениця: Погляньмо навкруг! Природа постає в усій красі. Навколишній світ святкує свою молодість – весну. Буйним цвітінням квітів, дерев, трав, багатоголоссям пташиного хору.

Учень: Квіти, квіти. Вони біля нас завжди і в горі, і в радості.

Учениця: Я бачила багато квітів на лузі; у лісі; на клумбах школи; на вулицях і у дворах нашого села; у нашій кімнаті – живі квіти.

Учень: А ще квіти малюють, вишивають на скатертинах, фіранках, квітами розмальовують посуд.

Учениця: Колись у селах розмальовували печі, стіни в хаті. Моя бабуся тримає сухі квіти за образами.

Учень: А ще квітами вишивали наш український одяг: сорочки, фартухи,

рушники.

Учениця: Дівчата плели віночки з квітів, а висушені квіти використовували як ліки.(Дівчинка складає все в портфелик, підходить до бабусі, обнімає її, показує малюнок з квітами, говорить):

- А ще квіти дуже гарно малювати. Поглянь, бабусенько, які чудові намалювала! Правда ж красиві!

Бабуся: Так, онучко. Ну що, все вже виконала?

Дівчинка: Та мабуть, все крім твору.

Бабуся: А що за твір?

Дівчинка: Та, треба написати твір на тему «Хустка, хустина, хусточка»

Бабуся: Ой яка гарна тема!

Дівчинка: Що в ній гарного та зараз в хустках ніхто не ходить, окрім старих. Та й баба Пріська як накрутить собі кучерики, та губи підфарбує, то їй і хустка не потрібна.

Бабуся: Е, не кажи такого. Ти неправа.

Дівчинка: Що там неправа. Що про цю хустку напишеш? Нічого особливого – звичайна хустка – чотирикутний шмат тканини і все.

Бабуся: Оце ти так гадаєш?

Дівчинка: Та не лише я, а всі учні нашого класу в цьому впевнені.

Бабуся: Невже.

Дівчинка: Так. (Заходить мама з сумками, дівча підбігає до неї і цілує.)

Мати: Що тут у вас за голосні розмови?

Бабуся: Та каже твоя дитина, що хустка – це шмат тканини і все.

Мати: Наталочко, хустка – це оберіг жіночої вроди.

Наталка: Ой, яка там врода? Ти ось яка красива, а як напнешся отим великим платком, то неначе ота стара баба Химка.

Мати: Можливо, можливо. Але в ній тепло. Доню, побіжи до своїх однокласників і сусідських дітей та запроси до нас на чашечку чаю.

Наталка: А ти, що тістечок купила?

Мати: Купила, купила, ну то біжи!

Наталка: Я зараз, миттю!  (Дівчинка вибігає.)

Бабуся: Доню, ти щось придумала?  (Мати виймає пакунки з сумки.)

Мати:  Авжеж!Я  зараз побіжу до Марії Федорівни, до Катерини Пилипівни і ще до когось, нехай вони прийдуть до нас у своїх найкращих хустках. А ви, мамо, дістаньте зі скрині вузлик з нашими найкращими хустками, розвісьте по хаті, зробіть ніби виставку, добре? То нашим діткам і розкажемо, що хустка – супутниця всього нашого життя. Ну я побігла, я швидко повернуся.

Бабуся: Біжи, біжи, доню. Я все зроблю.

Бабуся піднімається, відкладає вишивання, дістає вузлик зі скрині, розкладає хустки та співає пісню «Твої  рушники»

Задрімали на калині золоті жар птиці, заглядали зорі сині у вікно світлиці.

Тільки ти не помічала, як горіли зорі –вишивала, вишивала золоту узори.

Чується стукіт у двері.

Бабуся: Заходьте, відчинено. (Заходить дівчинка пов’язана білою хусткою.)

Юля: Добридень. Дозвольте, бубуню?

Бабуся: Звичайно, звичайно. Заходь Юлечко.

Юля: Що тут трапилося? Забігала Наталка, як вихор, нічого не сказавши, крикнула з порогу: «Біжи швиденько до мене». Я думала що з вами щось трапилося? Прибігла, навіть хустку не зняла. (Хоче зняти хустку.)

Бабуся: Ні, ні не треба. Не знімай, хай буде так. Допоможи мені розвішувати хустки.

Юля: А для чого?

Бабуся: Та, так треба.

Юля: Ой, яка гарна хустка, а ця ще краща.

Бабуся: А ти, яка тобі сподобалася – на плечі накинь.

Чується стукіт, до світлиці заходять молодиці й бабусі з малими дітьми. Мати проводить всіх до хати, запрошуючи.

Мати: Проходьте, проходьте. Ми вчасно, їх ще немає. А, Юлечка, добридень.

Юля: Здрастуйте.

Мати: Займайте свої місця.

Баба Ганна: Та я ненадовго, бо оцих маляток треба спати вкладати (показує на онучат). Вони в мене, як реп’яхи, куди я, туди й вони.

Бабуся: От і добре. Дитяча пам'ять то велика річ. Виростуть, будуть розповідати  свої спогади онукам. Можливо, запам’ятають і сьогоднішню зустріч. Правда, діти? Дітлахи кивають голівками, в цей час чується гомін, стукіт у двері, заходять однокласники Наталки.

Учні: Доброго вам здоров’я!  (Дорослі відповідають на вітання)

Мати: Здрастуйте, здрастуйте! Проходьте, ми вас чекаємо, без вас нічого не починаємо. У нас для кожного з вас знайдеться місце і слівце.

Всі сідають, Наталка заходить у хату останньою.

Наталка: Оце тобі й на, як наша світлиця розквітла. А хусток скільки, де ви їх назбирали?

Мати: Почекай, почекай! Почнемо все по черзі.

У цей час до Наталки підбігає дівчинка Віта у віночку, кланяється тричі, вдає з себе молоду, всі сміються крім Наталки.

Віта: Просили мама, просили тато і я прошу, щоб ви приходили до мене на весілля.

Наталка роздратована: Ти ще, дівча, підрости. Ба, яка молода знайшлася.

Дівчинка пхикає, схиляє голову і має намір іти до своєї бабусі, але її переймає Наталчина бабуся Орина.

Бабуся: Ну що ти, Наталочко, вона ж в молодої грається, як це колись було. Правда, Віточко? Спасибі твоїм батькам і тобі, неодмінно прийдемо до тебе на весілля. А ще дозволь хусткою тебе перев’язати.

Віта: Перев’язуйте, перев’язуйте.

Бабуся: Оце тобі хустина, щоб у тебе була хороша дитина. Так говорять, коли перев’язують молоду.

Віта: Спасибі.

Мати: А можна і мені, Віточка, тебе перев’язати?

Віта: Так, звичайно.

Мати: А ще говорять: Оце тобі платок, щоб перший був синок.

Віта: Спасибі. Тепер у мене аж три хустки, а як буду заміж виходити, то в мене буде аж багато хусток, правда, бабусю? (Підходить до своєї бабусі.)

Баба Ганна: Так, так, а тепер тихесенько посидь та послухай

Віта: А я як у Іванка була на весіллі світилкою, перев’язували мене і світильними хустками.

Бабуся: Правильно, Віточко, ти маленька, а бач, більше нашої Наталки знаєш.

Учениця: А можна я ще додам?

Бабуся: Так.

Учениця: Молоду на весіллі замолодикували, так розповідала мені мама. Покривали її хусткою.

Бабуся: Ану, шановні господині, покажіть і ви свої весільні хустки, якими вам свекруха покривала голову. То подивіться, які барвистокрилі українські хустки. Вони ніби несуть у собі мелодії наших квітів. Це справжнє диво.

Учениця: Покривання голови молодої наміткою, або хусткою означає перехід її під владу чоловіка, та те, що дівчина відтепер стає заміжньою жінкою, господинею цього дому.

Учні демонструють обряд покривання голови молодої.

Учень: хустка, якою покривали молоду, зберігалася все життя. На весіллі молодого й молоду, як виводять з-за столу, тримають не за руку, а за хустину, бо голою рукою не можна брати, щоб молоді не були все життя бідними.

Бабуся: Я вам зараз покажу.

Обводить Віточку і хлопчика кругом столу, як молодих. Виконують пісню «Квітчаста хустка» музика В. Кононенка, слова В. Юхимовича.

Учениця: А я знаю, що колись весілля були гучні. В суботу, кожну дружку перев’язували хусткою, боярам перев’язували руку носовими хустинками.

Учень: А в неділю всіх гостей батьки молодих перев’язували хустками і рушниками в знак вдячності, що прийшли відзначити щасливу мить молодого подружжя.

Учениця: Два рушники – старостам, третій – молодому,

Іще йому подарую хусточку шовкову.

Подивлюсь на молодого, йому усміхнуся,

Та з Василем молоденьким навік заручуся.

Мати: Маю хустку вишивану на чотири кінці

Кого люблю, поцілую стану на колінця.

Учень: І тоді козак звертався до коханої.

Дай же, дівчино, хустину може я в бою загину.

Закриють очі темної ночі, легше в могилі спочину.

Учениця: І  помандрувала  світом разом із козацькою піснею і славою українська хустка. А носив її козак завжди біля серця, була вона йому оберегом не лише від ворожої кулі, тяжкого полону чи товаришевої зради, а й від забуття матері – України.

Учень: Якщо козак гинув у бою, тією хустиною прикривали козакові обличчя,  щоб хижі птахи очей козацьких не клювали.

Учениця: Якщо козака хоронили з військовими почестями, тіло його вкривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на сідло його коневі, якого вели за домовиною.

Учень: А я чув, як бабуся читала Шевченка поему «Хустинка».

Ой, хустино, хустиночко, мережана, шита.

Тільки й слави козацької – сіделечко вкрити.

Ведуть коня вороного, розбиті копита.

А на ньому сіделечко хустиною вкрите.

Бабуся: Давайте заспіваємо пісню про червону хустину.

Виконують пісню «Червона хустина» музика З. Остапенко,

слова А. Малишка.

Учениця: Зараз і в поминальний день вішають хустки на хрестах.

Бабуся: Це знак пошани і скорботи перед померлими.

Наталка: Бабусю, а чому в цей день ви напинаєте чорну хустку?

Бабуся: Чорну хустку напинають не лише в цей день, а і тоді, коли помирає людина. Близькі в знак скорботи пов’язують чорну хустку.

Мати: А можна мені розповісти історію про хустку тернову?

Бабуся: Звичайно. А ти знаєш, яка вона, ота хустка тернова?

Мати: Так. Показує і починає розповідати.

Слово до слова  - хустка тернова. Квітка до квітки – весна.

Слухає вечір нашу розмову ту, що на світі – одна.

Доня питає – серденько крає: - Чом називається так?

Відповідаю, ніби зітхаю:   - Долі тернової знак –

Доня сміється, очі – як зорі, доня не знає про те,

Скільки тернові бачили горя, як безнадійно терен цвіте.

Учениця: Мамо, можна я продовжу. Рік тридцять третій клятий, холодний.

З голоду пухне село…

Вже моя мати встати не годна: Смерть опустила крило…

Бабця не плачуть – тихо зітхають, хустку – єдине добро –

У Могильово – Подільськім зміняють (Боже, як було) на жита відро.

Потім робили – хустку купили, та почалася війна.

Й разу на свята її не наділи, в скрині лежала вона.

Учень:

Рік сорок шостий – жити не просто після такої тяжкої війни.

Ходить і ходить непрошеним гостем – батько убитий у мамині сни.

Бабця не плачуть – тихо зітхають, хустку не стануть носить.

Знову на трави якісь поміняють (Боже, як бабці на обмін щастить).

Потім робили – хустку купили. Я пам’ятаю той день:

Бабця – купили, мама – наділи, я доторкнувся лишень.

Мати: Доня сміється. Очі – як зорі! Світ мій від цього ожив,

Доня кепкує: - Довго говориш! Значення слова скажи !

- Вибач. Згадалось все при нагоді, відповідь іншу не жди:

      У нашому роді, у нашім народі, так повелося завжди.

Наталка:Щось ви таке сумне розповідаєте, он, які красиві хустки у вас, а ви.

Баба Ганна: Справді, Орино, давай краще хай дітвора побачить для чого ще потрібна хустка. Ану робіть швиденько коло. Присідайте. Граємо в гру «Хустинка» Дівчинка ходить по колу і під час руху говорить, комусь в той час підкладаючи її.

Дівчинка: Я хустинку ношу, кому схочу покладу, я хустинку ношу, в коло жабку виводжу. (Гра продовжується кілька разів, поки не набереться 4 – 5 «жабок».)

• Ну досить, досить! Судіть жабок. Хто буде люстерком? Юрко?

• Що першій «жабці» зробити? - Пошукати під оплески хустину.

• Що другій «жабці» зробити? - Проспівати пісню про хустинку

• Що третій «жабці» зробити? - Затанцювати таночок з хустинко.

• Що четвертій? - Зав’язати по різному дівчат хустинкою.

• Що п’ятій зробити? - А п’ятій зав’язати очі і пограти в «Панаса»

Мати: Що ж. Перша «жабко», виконуй завдання. Ти хустинку пошукай, де сховали – відгадай. (Дівчинка шукає під оплески хустинку.)

Мати: Друга «жабка» виконує пісню. А яку?

Дівчинка: Пісня «Хустинка». Музика Філіпченка, слова Крищенка.

І. Добрий звичай мрійним птахом лине і не стомить пружного крила,

Мов голубить бережно хустина вроду українського села.

Приспів:

Хустина, хустина, чи білі, чи синя мені ти миліша усяких обнов

Хустина, хустина, як ласка родина як вірності пісня про щиру любов.

ІІ Гріє серце образ той єдиний, що рідніший од усіх людей.

Вийшла мати у новій хустині, вийшла зустрічать своїх дітей.

Мати: Ну, а тепер таночок. (Дівчата танцюють таночок з хусткою)

Мати: А ви, які чепурні, мов мотрійки, як же вас гарно пов’язали. А тепер п’ята «жабка» буде Панасом. (Діти грають у гру «Панас»)

Учень: Хустка рятувала від смерті засудженого до смертної кари, мені розповідала про це прабабуся. Коли дівчина чи жінка здіймала з себе хустку чи кидала на голову смертнику, тоді цього небіжчика звільняли від кари, якщо він погоджувався одружитися саме з цією рятівницею.

Учениця: А мені моя мама розповідали, як їй дарували хустку, коли я народилася.

Бабуся: Так, дітки, так. Свекруха вітала невістку словами: «Вітаю з донечкою, щоб здоровою росла, ввічливою, доброю була, бо твоя донечка – то моя онучка» І співали колискову. (Мати співає)

Ой ну, люлі, люлі прилинули гулі, сіли на колисці в маленькій хустинці.(А-а)

Стали думать і гадать, чим дитинку пеленать

Чи хустиною, чи шарфом, чи косинкою, чи платком.

Стали думать і гадать, чим дитинку пеленать?

Пеленать в три хустини, щоб дрімалось дитині.

В одну хустку – сонливую, в другу – дрімливую,

А в третю – щасливую, а в третю – щасливую.

Учениця: А я теж знаю пісеньку про хустинку. Її склали поет Крищенко і композитор Уманець.

Бабуся: Ти нам, Оксаночко, заспівай. (Дівчинка співає.)

Мама вишила мені квітами хустинку.Квіти гарні, осяйні: На, носи , Маринко.

Нитка в нитку – кожна з них ніжністю зігріта.

Синя квітка – із весни, а червона з літа.

Цю хустиночку люблю, вишиту нитками

Щось пошию, щось зроблю для своєї мами.

Вчитель: Наші любі діти приготували мамам, бабусям, сестричкам гарні, власноруч оздоблені хустинки. Хоч і невеличкі вони, але дуже  дорогі для вас. (Під музику діти вручають подарунки.)

Учениця: Хустка в Україні була головним жіночим убором. Незаміжні дівчата не одягали хустки, а були у віночку, тільки взимку поверх стрічки та холодну пору одягали гарну хустку. Хустка була показником смаку й достатку господині.

Учень: Заможні жінки носили очіпки – шапочки, які на потиличному боці

мали розтини для шнурівки. Поверх очіпка часто пов’язувалась хустка. Так одягались на Подніпров’ї.

Учениця: А на Львівщині хустку одягали поверх бавниці – тканої червоної стрічки, що обрамлювала чоло.

Учень: На Лівобережжі згорнутою хусткою обвивали голову так, щоб тім’я залишалось відкритим. Кінці з’єднувались у вузли попереду і стирчали ріжками. Іноді зверху накладалась ще одна хустина. Хустка з ріжками до вподоби і жінкам Центральної України.

Учениця: А погляньте на цей головний убір. (Хустка запнута навколо шиї і зав’язана   на тім’ї у вузол)

Учень: Подивіться, а які гарні ось ці хустки. Так, саме червоні хустки шанують у Карпатах. (Хустка зав’язана на потилиці і має вигляд двокутників, розправлених з обох боків обличчя, зав’язана ззаду).

Учениця: А ось так модно було на Півдні України (обмотувати одним кінцем шию, а інший звисав на грудях.

Учень запнутий хусткою: А так сьогодні вив’язують хустки дівчата.

Дівчата сміються і знімають хустку.

Учень: Ну годі вже, я краще загадку загадаю.

Спочатку оралося, потім в землю клалося, тоді проростало,

Під сонцем достигало.

Коли скосили та ще й побили, почали сукати, а потім ткати.

Рівнесенько пошматували, малюночок наткали, в магазин послали,

А ми гроші заробили, сестрі й матінці купили,

Та на голівки їм наділи. Що це?  (Діти відгадують.)

Учениця: А в мене ось яка загадка.

Чотири кінця, два черевця, одне яскраве, друге тускляве.

Діти: Звичайно, це хустина.

Учень: А мою загадку відгадаєте?

Птиця вгору злітала, два крила опускала, а як їх опускала, когось накривала.

Бабуся: Бач, Наталочко, а ти казала, що про хустку нічого не скажеш. А скільки загадок знають. А може і прислів’я знаєте про хустку?

Учень: Аякже. Яка родина, така й дитина, яка тканина, така й хустина.

Учениця: красивій дівці чудово і в хустинці.

Учень: Яка хустина, така й господиня.

Бабуся: Це ти вірно підмітив, як хустка зім’ята та брудна то господиня нечепура.

Учень: А можна я вдвох із сестричкою розповім небилицю про кицю.

Бабуся: Розкажи, щоб всі почули.

Учень: Ти куди мандруєш, кицю? Та до хлопчика, до Гриця.

Попросив маленький Гриць розповісти небилиць.

Та які ж то ти для Гриця знаєш, кицю, небилиці?

Ой йому я розкажу як я в хусточці ходжу.

А коли ти накриваєш, як на дворі з кимсь гуляєш?

Не гуляю, а літаю, лапки вгору піднімаю.

Укриваюся платком і кручуся я клубком.

А клубочок не простий, ніби місяць золотий.

Покотився на поріг, опинився біля ніг.У своїй хустині, прямо на перині.

Мати: А ось, яка казка розповідається в нашім краї про чудову хустку.

   Колись у нашому селі покохали один одного дівчина й парубок. Та нещасливе було кохання, бо були вони бідні. Дівчина була наймичкою у панському будинку, а хлопця забрали в рекрути (на службу). На прощання кохана подарувала хустину, вишиту своїми руками, таку гарну, що їй ціни не було. Дівчина була майстринею вишивки, через що пани тримали її при дворі, щоб найкращі вироби були у барському домі, не в простих хатах. Як тільки юнак відправився у військо, пани зібрались виїжджати за кордон, до Франції і забрали з собою Галину. Галина зажурилася, бо вже ніколи не зустрінеться з коханим. Та гора з горою не сходиться, а людина з людиною все – таки зустрічаються. Так сталося і з нашими коханими. В одному з боїв Василя було поранено і взято в полон до франції. Коли він одужав, піднявся на ноги та відбув свій полон, то зібрався вертатися на Батьківщину. Зайшов в одну крамницю, там… А там продавалися серветки, простирадла, рушники, скатертини, кофтини. Серденько йокнуло в грудях, шалено забилося: «Вона, вона, вона! – вистукувало гучно, ніби всі це чули. Запитав продавця: «хто майстер цієї вишивки?» Той розповів, що тут є багатий з України і їхня підопічна все це вишивала. Якою солодкою була їхня зустріч ! Хвалити Бога, пани дали Галині вільну і молоді люди побралися і повернулися на свою рідну Україну. Вишита хустка, подарована колись Василеві, висіла у них на покуті, бо саме завдяки їй вони знайшли один одного.

Учениця: А я лічилочку про хусточки знаю. Зробіть коло, я полічу, на кому зупинюся, той пропонує якусь гру. (Всі стають в коло. Дівчинка лічить.)

Нашій Іринці зробили гостинці, всі по хустинці та ще й у торбинці.

Одна від ріпки, друга від суріпки, третя від дядька, четверта від тітки.

Де подіти Іринці подаровані гостинці?

Повісити у торбинці, чи роздати всім по хустинці

Одну Галинці, другу Маринці, третю Даринці, а четверту Полінці,

А торбинку хай візьме Іринка, а ти йди гру проведи.

На кого припадає рахунок, той проводить гру «Музична хустинка». Під

 музику передається хусточка по колу із рук в руки. Коли мелодія припиняється – в кого хустинка, той виходить з гри, гра продовжується доти, поки не з’ясується переможець.

Мати: Взагалі явище «хустка» унікальне. Жодну річ не використовують так широко, як її.

Учень: Хустку використовували, як вузлик, щоб принести їжу на полі, як серветку. Йдучи до церкви обов’язково треба голову пов’язати хусткою.

Учениця: Хустки для всього потрібні. Вони бувають різні: і великі, і малі, і прості, і золотисті, і ситцеві, і шовкові, і шерстяні, і пухові.

Учень: Бувають квітчасті й однотонні, різнокольорові, з орнаментами, з різними візерунками, пейзажами.

Учениця: Хустки бувають різних форматів, тому назва їх різна: шалі, шарфи, косинки, носові хустинки.

Учень: Хустки ще й такі назви мають: турецькі, білокрайки, китайки, кощапки, шотландки. Їх одягати можна по-різному: чалмою, фатою, шляпкою, коронкою, пов’язать під шию, або на потилицю, чи зробити вузлик на лобі, або ріжки.

Учениця: Хустка, якою жінки покривали голову все ж залишала відкритим обличчя, що свідчить і про волелюбність українок.

Мати: Так хочеться, щоб хустка була не просто модною деталлю на деякий час, а й предметом благоговіння перед одним із національних символів – оберегом.

Учень:  Наш народ уміє не лише читати символи – квіти, а й звертатися до них при заклинаннях.

Учень: Пижмою прижмися, любистком прилюбися, ласкавим слівцем приласкайся.

Мати: Отож всі хочуть, щоб на наших хустках жили і буяли квіти, цвіла радість, надія, усмішка нареченої, щаслива материнська сльоза…

І завжди віриться: наші українські хустки будуть до лиця кожній жінці. 

Усний журнал «Дзвони Чорнобиля»

   У фойє тематично оформлена книжкова виставка "Природа - наш дім". Значна частина матеріалів, фотографій, текстів, урядових документів має показати  жах Чорнобильської катастрофи, її непередбачені наслідки.

   На сцені прикріплені плакати, фотографії, присвячені Чорнобилю. Вгорі емблеми  - дужі руки людини ніжно огортають тендітні пелюстки рослини.

   Затемнення в залі. Зліва на сцені стіл, на якому стоїть запалена свічка, а поряд з нею лежать червоні троянди. Звучить фонограма п'ятої симфонії Бетховена.

   На сцені в промені прожектора двоє ведучих.

ВЕДУЧИЙ 1

Жилось легковажно,  жилось безбережно,  та вибух дістав нас -

Пожежа!

Сади очманіло квітують, бентежно, а в дзвонах вітрів -

Пожежа!

Ще ніч піднімає на зоряну вежу поетів, закоханих, ніжаться лежні,

іще наше мрійво в шляхах необмежене, та око вогню вистежує -

усе: легкодумність, інертність, лінивство, невігластво наше

(читай: самовбивство),  суспільну ніщоту, державне нікчемство –

хто там на кого ремствує?

На себе поглянь! На округлість,  оспалість,  в собі громадянства

неструджену малість, на поле духовне  цілинне, безмежне –

хай в серце вдарить  пожежа!

ВЕДУЧИЙ 2

Зойкнула Земля чаїним криком:

- Сину, вбережи і захисти! - вийшла Мати із іконним ликом:

- Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?..

Спалахнуло небо, впало крижнем:- Сину, вбережи і захисти! 

Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:

- Йди коханий. Хто ж, коли не ти?..

... І, уже ні сина, ані мужа.  Лиш розверсті зорані поля.

Та пліч-о-пліч стали біль і мужність Дух і Воля, Небо і Земля.

ВЕДУЧИЙ 1

   Генеральна асамблея 00Н за пропозицією делегації України приняла рішення проголосить 26 квітня 1996 року Міжнародним днем пам'яті Чорнобиля.

   Цій трагічній даті присвячена наша зустріч.

ВЕДУЧИЙ 2

   26 квітня 1986 року. Ця дата надовго лишиться в пам'яті людства.

   Аварія на Чорнобильській АЕС стала величезною технологічною, екологічною, соціальною катастрофою для України, Білорусі, Росії, Але чорнобильський слід "накрив" багато країн Європи, торкнувся північної Африки, досяг Канади і Японії... Фактично всі території північної півкулі отримали якусь порцію чорнобильських нуклідів. Отже, можна вести мову про катастрофу планетарного масштабу. Маючи на жаль, "українську прописку"

ВЕДУЧИЙ 1

   Аварія стала новою віхою відліку в історії атомної енергетики, показала, наскільки небезпечна сила атома, позбавлена контролю, і як неймовірно важно вгамувати її. Власне, як західні, так і українські вчені вірять, що руйновище не досягне критичного стану - не вибухне. Але ніхто не знає напевне, що відбувається там, усередині, після найжахливішої в історії ядерної катастрофи.

   Всесвітня організація охорони здоров'я вважає, що уражено 4,9 жителів України, Білорусії та Росії. А проте деякі трагічні наслідки цієї катастрофи і досі залишаються нерозкритими.

ВЕДУЧИЙ 2   

У перші ж тижні непередбаченого лиха в особливій зоні

побувало багато літераторів і журналістів України та інших країн. У своїх схвильованих статтях і нарисах, опублікованих на сторінках газет і журналів, вони розповіли про численних наших співвітчизників, котрі не вагаючись, стали до боротьби з грізним і невидимим противником. І ціною неймовірних зусиль, часом і ціною життя зупинили вогненну стихію, що нуртувала над аварійним енергоблоком, пробиралися в саме пекло, аби поставити там прилади контролю, самовіддано щодоби, несли вахти біля розжареного реактора, рятували опромінених, очищали від радіації поля, сади і житло, сердечно приймали у себе переселенців... Так починався літопис всенародного подвигу і страждання. (На сцену виходять учасники ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, які передадуть у спогадах хроніку подій)

ВЕДУЧИЙ 1

   Наш земний уклін, наша довічна вдячність усім тим хто, ризикуючи своїм здоров'ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю. Де священна пам'ять про всенародний подвиг, котрий, ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках.

(На сцену виносять портрети з іменами перших пожежників, загиблих і Чорнобилі).

ВЕДУЧИЙ 2

   Давайте вшануємо пам'ять про тих, хто першими прийняли на себе удар страшної екологічної катастрофи, хвилиною, мовчання.

(Хвилина мовчання)

ВЕДУЧИЙ 1

Пожежникам Чорнобиля:  Миколі Васильовичу Вашукові,

Василю Івановичу Ігнатенкові,  Віктору Миколайовичу Кібенку,

Володимиру Павловичу Правику,  Миколі Івановичу Титенкові,

Володимиру Івановичу Тишурі - присвячується.

ЧИТЕЦЬ 1

Коли зловісна блискавиця сторуко в серце уп'ялась,

І обпалила ваші лиця, і в танці дикому зайшлась,

Коли вже й хмари спопеліли  у знавіснілому вогні, -

Ви смерть приборкати зуміли  на тім, останнім, рубежі.

Не віддали їй на поталу світанків наших ніжний щем,

Ви, як один, супроти стали пекельним січені дощем.

У тій жорстокій веремії  ви до кінця тримали бій

І пронесли свої надії крізь вогнєцвіт усіх надій.

Шумлять жита, як і раніше, пливуть у небі літаки...

За вас історія допише суворі подвигу рядки.

ЧИТЕЦЬ 2

Дитино моя! Ромашка цвіте, - не доторкнись.

Трава буяє - не доторкнись.

У бджіл на крильцях доза смертельна! - не доторкнись...

Б'є струм - незрилі концентричні кола - пульс Землі

Мета напруги - тридцятикілометрова Зона?

Під небом - піднебінням - гіркота за сотню кілометрів.

На серці осіда печалі пил... Мільярдосил –

прообраз термоядерної смерті - явив незримий досі вид,

звільнивший від опіки.

Проти гіганта люди,  як мурахи, ідуть на бій.

За тебе, дитино моя!

...У дзеркальце заглянувши, ошкірилася дико, позадкувала атомна війна.

ЧИТЕЦЬ 1

Із лісу, кажуть, повтікали лиси. Зарився кріт! На дно карась осів...

І тільки цей - живий квітневий лицар - стоїть на хаті об одній нозі.

Село порожнє - як музейна плаха.  Анішелесь!.. І, певно, через це

Замислилася чорно-біла птаха над золотим, крапинкою, яйцем.

Отак і ми: збуваючи легенди, розважливо міркуємо про гени,

А воду дистильовану п'ємо... Нуртуючи нутром своїм понурим,

Несхибно за легендою пантрує  четвертого реактора більмо.

ЧИТЕЦЬ 2

Скажи мені ім'я твоє, Природо!   Як звати вас, Річки і Дерева?

Замурзаний я, пересохлим ротом  на смак уперше пробую слова.

Моє ім'я з ім'ям мого Народу поєднані, мов з глиною - трава...

А зникну я, нових синів народить весела Прип'ять...Справа не нова!

Тривкий зв'язок трива. Віднині хай-но тепер нове брунькується кохання,

І дівчинка всміхається в ночах!.. колючим огороджується дротом

Від того, що називано природа.  Живу собі!.. Хоча, хоча, хоча...

(Звучить фонограма муз. Т.Петриненка "Чорнобильська зона").

ЧИТЕЦЬ 1

Минає час. Минає гострий шок - розвіднюються люди та ясніють.

Прип'яти Прип'ять до живих стежок - то є вже дійсність, а не мрійне сниво.

Всміхаюся з людьми. Нарівні з ними до спокою сьогоднішнього йшов.

Лише ніколи у житті не зникне нежиттєдайний промінь з підошов.

Майбутнє нині родиться. Як мармур!  І так як бачу: при струмку Дніпра

Стоїть дитя, запитуючи маму: - А що то за високая гора?

Прах може стать! Одне лише відкину - не буде мертвим семигорий Київ!

ВЕДУЧИЙ 2

   Чорнобиль - пересторога - атом не прощає легковажності, авантюризму, безвідповідальності. Про це не можна забути!

(Звучить фонограма муз.Ф.Шуберта "Аве-Марія")

ЧИТЕЦЬ 2

Яка біда підступна і підлюча, і скільки трутизни хова нутро!

Повзе вона, звиваючись гадючо, до прихистку, який звело добро.

Щоби зненацька боляче вжалити, лишаючи то рану, то Синця.

Метається, мов звір, несамовито цей атом, незбагненний до кінця.

А думалось: впокоренний, слухняний,  гадалося, служитиме як слід.

Та вибухнув пекельно день весняний так, що здригнувсь тривожно всенький світ.

Зів'яв пейзаж, зробивсь таким пасивним, вгорнулось місто в незвичайний дим.

І мирний атом, ставши агресивним, націлився на села і сади.

Схилитись перед генієм чолом би за те, що стільки створено чудес:

Від кулі аж до атомної бомби, від лампочки до нової АЕС.

Я ж непокоюсь, як усі поети, переживає людство недарма –

Яке ж чекає завтра на планету:  Квіт сонячний? Чи, може, вічна тьма?

ЧИТЕЦЬ 1

...Останнє просим, боже дорогий, не нам, бо нам уже не допоможе,

А тим, що йдуть за нами, всеблагий! Отак, благавши милосердя боже,

За себе і за нас, вони тягли каміння, на важке, сновиддя схоже...

Під різним тягарем поволі йшли. Утомлені, зажурені хилились,

Щоб злити плями світу з них були.  Як треба, щоб ми тут за них молились,

Хто в муках нас не забуває, там, де корені од волі відділились!

Допомогти б їм, щоб збулися плям, якими світ забруднює людину,

І, чисті й вільні, віддались зіркам!  "О, хай вам швидше випростає спину

Той милосердний, що надасть вам крил у небесах ширяти без упину!

Скажіть, як вийти нам хутчій на схід, що нас би вивів на жадані сходи,

І як найменше витратити сил. Бо тіло ще, Адамове з природи.

Якого не ввібрала ще земля, важкої, дуже втомної природи..."

ВЕДУЧИЙ 1

   Успішне і своєчасне вирішення екологічних проблем значною мірою залежить від зусиль кожного жителя Землі. Не будьмо байдужі, до блага і здоров'я нинішнього і майбутніх поколінь. Отож, врятуємо і збережемо природу!