Незважаючи на те, що Німеччину очолював імператор Вільгельм ІІ, країною протягом майже 20 років керував Отто фон Бісмарк:
В 20 років отримав диплом і його прийняли на роботу до Берлінського муніципального суду.
У вересня 1839 року пішов у відставку і прийняв на себе керівництво сімейним маєтком.
Сусіди прозвали його «скаженим Бісмарком» за буйну вдачу.
Під час революції 1848 року постав на чолі загону, що придушував бунти.
За його сприяння утворено Північно-германський союз.
Запровадив соціальне страхування та пенсійне забезпечення.
Внутрішня політика О. фон Бісмарка. Централізація та «Культуркампф».
Зміцнення військової могутності країни.
Збільшення армії до 400 тис. воїнів.
Наступ на католицьку церкву.
Внутрішня політика О. фон Бісмарка. Світська держава та соціальний реформізм.
Закон «Проти суспільно небезпечних прагнень соціал-демократів».
Реформи у соціальній сфері.
«Новий курс» — перша країна в світі, де було ухвалено розгорнуте соціальне законодавство.
Зовнішня політика О. фон Бісмарка. Союз трьох імператорів та відносини з Росією та Великою Британією.
1873 р. «Союз трьох імператорів» — Німеччина, Австро-Угорщина та Росія.
1878 р. Німеччина не підтримала дії Росії на Балканах – митна війна.
Загострилися відносини з Великою Британією, яка побоювалася зростання впливу Німеччини в Європі.
Зовнішня політика О. фон Бісмарка. Троїстий союз та колоніальна політика.
1882 р. виник Троїстий союз Німеччини, Австро-Угорщини та Італії.
Шлях колоніальних захоплень.
1884 р. заснована перша Німецька колонія в Південно-Західній Африці.
Внутрішня політика Вільгельма ІІ.
Соціальне маневрування. Виступав проти репресій.
Соціальні закони: 11 годинний робочий день, заборона праці дітей, молодших 13 років.
Боротьба з «руйнівними елементами».
Зовнішня політика Вільгельма ІІ.
Перехід до «світової політики»: претензії на панування в Європі; укріплення позицій на Близькому Сході, Середньому та далекому Сході; прагнення переділу впливу в Африці, Азії, Океанії.
Будівництво потужного військово-морського флоту.
Активна участь у розділі Китаю.
Особливу увагу Німецька імперія приділяла формуванню власної колоніальної імперії. Німецькі колонії виникають в Африці (Того, Камерун, Німецька Східна Африка і Німецька Південно-Західна Африка), Азії (порт Циндао (Кайтчоу) на півострові Шаньдун) та Океанії (Нова Гвінея, Мікронезія (Науру, Палау, Маршаллові, Каролінські та Маріанські острови), Західне Самоа). Німеччина перетворилася на велику колоніальну імперію.
Після приходу до влади імператора Вільгельма II основною ідеологічною складовою держави стає доктрина пангерманізму.
Остання чверть ХІХ ст. стала періодом стрімкого піднесення економіки Німеччини, особливо новітніх її галузей: хімічної, електротехнічної, машинобудівної. Вагому роль у розвитку економіки Німеччини відігравала держава. Два десятиліття після об’єднання напрямок розвитку Німеччини визначав канцлер Отто фон Бісмарк. Завдяки своїй політиці йому вдалося консолідувати країну, вирішити основні внутрішні протиріччя та проблеми. Завдяки успіхам в економіці прусський мілітаристський дух отримав нове дихання, і Німеччина стала висувати претензії на переділ світу на свою користь.
ПЕРЕВІР СЕБЕ