Початок 1870-х років - відновлення громадівського руху.
• 1876 - Емський указ.
• 1891—1893 - діяльність таємної студентської організації Братство тарасівців.
Царський уряд уважав, що після розгрому перших громад і виходу Валуєвського циркуляра національному рухові України завдано остаточної поразки і він уже не може бути небезпечним. Контроль за внутрішнім життям українського суспільства дещо послабився. Але дух української інтелігенції не зламався, і з кінця 1860-х років вона почала поступово відновлювати громади, зокрема в Києві, Полтаві, Чернігові. Вступ до громад не афішувався, засідання відбувалися таємно. Громадівці, як правило, займалися науковою та видавничою роботою. Обговорювалися також політичні питання, проблеми національного відродження тощо. Найбільшою і найвпливовішою на той час стала Київська громада. Наприкінці 1860-х - на початку 1870-х років вона об’єднувала як тих, хто стояв майже десять років тому біля її витоків, так і талановиту молодь. У складі громади були відомі професори й доценти університету, викладачі київських гімназій. Громадівці збирали, обробляли і друкували великий матеріал з історії, етнографії України, її фольклору.
Члени громад зуміли також згуртувати кращі наукові сили. У 1873 р. вони утворили Історичне товариство Нестора Літописця, і того ж року започаткували Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Цей відділ насправді був цілком самостійним товариством. Його першим головою став громадський діяч з Лівобережжя Григорій Ґалаґан (1819-1888), а діловим керівником - відомий етнограф Павло Чубинський. До Товариства ввійшли історик В. Антонович, видатний економіст і соціолог із швейцарсько-українського роду Микола Зібер (1844-1888), історик і публіцист Михайло Драгоманов (1841-1895), основоположник української статистичної науки Олександр Русов (1847-1915) та багато інших. До своєї діяльності Товариство залучило чимало міської та сільської інтелігенції. На 1875 р. у ньому налічувалося 200 дійсних членів і членів-кореспондентів, які всебічно вивчали рідний край. Вони збирали етнографічні, фольклорні, історичні й економічні матеріали з багатьох міст і сіл України.
Друкованим органом Київської громади в 1874-1875 рр. стала газета «Киевский телеграф». Через неї громадівці почали нерівну боротьбу з консервативними виданнями й владою. Газета друкувала статті на досить гострі теми. Зокрема, віддаючи належне позитивним результатам реформи 1861 р., автори наголошували на тому, що вона не дала селянам справжньої волі, що їх немилосердно давлять відробітки, інші повинності та податки. Доводилася необхідність знищення податкового тиску, збільшення селянських наділів. Такі матеріали доповнювалися статтями про нестерпні умови праці й життя робітників. Подавались відомості щодо пробудження національної свідомості інших слов’янських народів, суспільного руху і парламентської боротьби в їх країнах.
Діяльність Київської, як і інших громад в Україні, а також відділу географічного товариства звернула на себе увагу російських шовіністів, які знову засипали Петербург доносами про зростання «українського сепаратизму». Олександр II створив восени 1875 р. спеціальну комісію «для вироблення засобів боротьби з українофільською діяльністю». І на підставі пропозицій комісії цар, який тоді відпочивав у німецькому місті Емс, підписав закон про повну заборону української мови. Закон отримав назву Емський указ. Указом заборонялося друкувати українською мовою книжки, навіть тексти до нот, ставити українські театральні вистави і влаштовувати концерти з українськими піснями. Якщо хотіли організувати концерт, то всі пісні треба було перекладати російською мовою. Щоправда, у 1881 р. скасовано заборону влаштовувати театральні вистави українською мовою, але видано інші застереження й обмеження. Крім того, указ суворо забороняв увозити в межі імперії без спеціального дозволу будь-які книжки та брошури, видані за кордоном українською мовою.
Жорстоким ударом для української науки й культури стало закриття Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Його лідерів П. Чубинського та М. Драгоманова вислано з України. Це було додаткове розпорядження до Емського указу, яке цар підписав власноруч. На пропозицію згаданої комісії заборонено видавати «Киевский телеграф» і звільнено низку професорів Київського університету.
Патріотичні кола України не погоджувалися з указом. Багато організацій та поодиноких впливових людей постійно зверталися до уряду з вимогою дозволити хоча б навчати дітей у школах українською мовою. Але всі подібні звернення відхилялися або залишалися без відповіді.
Українські громади завжди мали у своєму складі і поміркованих, і рішучих членів. У 1870-1880-х роках відбулася радикалізація громадівської молоді. Її вже не задовольняла суто культурницька діяльність старшого покоління. Певний вплив на молодих громадівців справила самовіддана боротьба проти царизму російських радикалів і польських революціонерів. На тлі цієї боротьби діяльність старших громадівців здавалася застарілою і безперспективною. До рішучіших дій їх підштовхувало ознайомлення з творами М. Драгоманова і західних політичних мислителів. Молодь почала виокремлюватись і створювати власні об’єднання, які одержали назву «молоді громади». Поява молодих громад надала визвольному руху нового імпульсу.
Безпосереднім наслідком радикалізації української різночинної молоді була поява на початку 1890-х років таємної організації Братство тарасівців. Біля її витоків стояли київські та харківські студенти (Іван Липа (1865-1923), Борис Грінченко (1863-1910), Микола Міхновський (1873-1924) та ін.). Організаційно братство оформилося під час зустрічі його фундаторів на могилі Т. Шевченка в Каневі й ставило за мету реалізувати основні ідеї Кобзаря.