1. Особливості соціально-економічного розвитку індустріального суспільства
Найхарактернішою рисою економічного життя провідних європейських країн (Великої Британії, Німеччини, Франції), США та Японії у другій половині XIX — на початку XX ст. стало формування індустріального суспільства. Перш за все це означало створення такої структури господарства, за якої частка промислового виробництва перевищувала б частку виробництва сільськогосподарської продукції. Так, світове промислове виробництво протягом 1871-1913 рр. зросло майже вп’ятеро (особливо великими темпами розвивалася важка промисловість), продуктивність праці зросла на 40 %, а обсяг торгівлі - майже вчетверо.
Кінець XIX — початок XX ст. - це епоха сталі. Вона використовувалася у виробництві локомотивів, рейок, будівництві мостів, багатоповерхових будинків, сільськогосподарських машин. З’являються нові джерела енергії - нафта та електрика.
1903 р. Орвілл Райт уперше підняв у повітря літальний апарат з двигуном. Політ тривав 12 с, літак відірвався від землі приблизно на три метри.
Важливе технічне значення мала поява нових типів двигунів, які сконструювали німецькі конструктори Н. Отто (1876) та Р. Дізель (1897). Ці високоекономічні двигуни, що працювали на рідкому паливі, досить скоро стали використовувати Г. Даймлер і К. Бенц (Німеччина, 1886) у своєму першому авто, брати У. та О. Райти (США, 1903) - у першому літаку, компанія Клозе-Шульце (Німеччина, 1912) - у першому дизельному локомотиві.
Перші автомобілі були дуже схожі на кінні екіпажі. Найперший автомобіль сконструював у Німеччині Карл Бенц. Бензиновий двигун примушував обертатися задні колеса. Максимальна швидкість цієї машини становила 16 км/год.
Спочатку більшість людей зневажливо ставилася до автомобілів. Вони вважали їх брудними, шумними й до того ж небезпечними для життя людей та коней. Крім того, протягом багатьох років після винаходу придбати автомобіль могли тільки дуже заможні люди.
Наприкінці XIX ст. європейські країни здійснюють зв’язок між собою за допомогою телеграфу. Від 1866 р. налагоджено кабельний зв’язок із СІНА. 1888 р. перший Східний Експрес з’єднав Париж з Константинополем, а в 1904 р. було завершено будівництво Транссибірської магістралі.
Першу трамвайну лінію завдовжки 2,5 км було побудовано 1881 р. біля Берліна: вагон з 20 пасажирами рухався зі швидкістю 30 км/год. У Росії перші трамвайні лінії було збудовано в Києві (1892), Нижньому Новгороді (1896), Москві (1899). Перший метрополітен було збудовано в Лондоні в 1863 р., рух потягів у ньому здійснювався за допомогою парових двигунів. Згодом було відкрито метрополітени в Будапешті (1896) та Парижі (1900).
2. Монополізація економіки
Швидкими темпами відбувалася концентрація виробництва та капіталу, виникали монополії (господарські об’єднання, що контролювали ринок збуту товарів, зосереджуючи у своїх руках фінансові, матеріальні ресурси та науковий потенціал). Основними видами монополій на той період були: картелі (об’єднання кількох підприємств однієї галузі, учасники якого укладають угоду щодо розподілу ринків збуту й цін і зберігають свою власність на засоби виробництва та продукцію, мають комерційну самостійність); синдикати (об’єднання підприємств, що виробляють однорідну продукцію, зберігаючи за учасниками власність на засоби виробництва і виробничу самостійність, а за втрати комерційної самостійності вироблена продукція реалізується через спеціальну контору); трести (підприємства, що входять до однієї організації, позбавлені виробничої і комерційної самостійності, вироблена продукція реалізується через спеціальну контору); концерни (об’єднання ряду підприємств різних галузей господарства - торговельних фірм, банків, транспортних компаній, що перебувають під єдиним фінансовим контролем). У Німеччині переважали картелі й синдикати, у США - трести й концерни, у Росії - синдикати.
Концерн (англ. concern — фірма, підприємство) — найпоширеніша форма корпорації у сфері промисловості, особливістю якої є багатогалузевий характер діяльності (у галузі торгівлі, транспорту, банківської справи); при цьому учасники зберігають формальну самостійність, але підпорядковуються єдиному фінансовому керівництву та контролю.
Картель (фр. cartel від лат. carta — папір, документ) — угода між підприємцями щодо регулювання виробництва, умов збуту продукції та найму робочої сили, встановлення цін на відповідні види товарів, обміну виробничою й комерційною інформацією тощо.
Синдикат (лат. syndicatus від грец. syndicos — повірений, представник) — одна з форм монополістичного об’єднання підприємців, яке бере на себе здійснення всієї комерційної діяльності при збереженні виробничої та юридичної самостійності підприємств, що до нього входять.
Трест (англ. trust; букв. — довіра) — одна з форм монополістичних об’єднань, за якої підприємства, що входять до тресту, втрачають свою комерційну, виробничу, нерідко і юридичну самостійність.
Зростаюче економічне панування власників промислових і фінансових монополій значно збільшувало їхні можливості впливати на політичне життя, ухвалення державних рішень. Так з’явилися могутні фінансово-промислові групи, або фінансова олігархія.
Однією з найбільших і найвпливовіших фінансово-промислових груп США та всього світу стали Рокфеллери. Основою їхньої могутності був нафтовий бізнес. У 1870 р. Дж. Рокфеллер-старший створив компанію «Стандард ойл», яка наприкінці XIX ст. монополізувала перегонку, переробку та продаж нафти й нафтопродуктів у США.
В останній третині XIX ст. сформувалася найбагатша фінансово-промислова група в США — Моргани. Величезний статок Моргани нажили під час Громадянської війни 1861—1865 рр., коли займались військовими постачаннями. У період економічного буму Моргани разом з американським залучали і британський капітал для фінансування промислових підприємств і залізничного будівництва. У 1902 р. вони заволоділи великою мережею залізниць протяжністю 90 тис. км.
3. Основні тенденції суспільно-політичного розвитку індустріальних країн
Кінець XIX - початок XX ст. характеризувався значними змінами, що відбулися в політичному розвитку провідних країн Європи, СІНА, Японії: революційну епоху змінює процес еволюційних змін політичних систем. У політичному житті цих країн провідну роль починають відігравати реформи. Така тенденція розвитку була перш за все наслідком процесу консолідації суспільства, зміцнення засад конституційного устрою, принципів парламентаризму та парламентських систем, розширення виборчого права, формування стійких суспільно-політичних течій та партій.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. основні суспільно-політичні рухи (консерватизм, лібералізм, соціалізм) оформились як відповідні політичні партії. У центрі політичної боротьби постають конфлікти між робітниками та підприємцями. Головними гаслами демократичної опозиції були: встановлення 8-годинного робочого дня, розширення політичних прав та свобод, виборчого права та створення надійної системи соціального захисту. До початку XX ст. робітничий рух домігся значних успіхів у забезпеченні соціальних і політичних прав робітництва. Майже в усіх країнах було створено профспілки й соціал-демократичні партії, які координували свою діяльність у межах II Інтернаціоналу, що постав у 1889 р. на заміну І Інтернаціоналу (1864-1889).
Важливе значення для демократизації суспільства мало послаблення ролі церкви, відокремлення її від держави та світської влади, секуляризація (від лат. - «світський») громадської свідомості, утвердження засад світської освіти та світського виховання.
Змінюється становище жінки. Наприкінці XIX - початку XX ст. у Великій Британії розгортається рух - суфражизм - за надання жінкам однакових із чоловіками виборчих прав. У 1867 р. після спроби внести у Другий Білль про реформу положення про загальне виборче право почали створюватися спільноти, що агітували за поширення виборчого права на жінок. Проте суфражистки не досягли успіху у своїх спробах переконати в цьому членів парламенту. 1903 р. Емілія Пенкхорст заснувала Громадську і політичну спілку жінок, що, на відміну від виключно мирних методів суфражисток, допускала застосування насильницьких засобів, у тому числі демонстрації, зрив дебатів у Палаті представників і публічних зібрань, а також знищення майна. Після невдалої спроби ухвалити в 1911 р. закон про надання жінкам виборчих прав суфражистки дедалі частіше стали вдаватися до насильницьких методів, а опинившись у в’язницях, влаштовували голодні страйки. Однак це лише відштовхнуло від них поміркованих прихильників.
Формування світової системи господарювання на основі експансії європейського капіталу нерідко здійснювалося насильницькими методами. На зламі ХІХ— ХХ ст. завершився процес створення колоніальних імперій, найбільшою і найбагатшою з яких була британська. Важливою передумовою такого становища Великої Британії стало її панування на морях. Жодна держава світу не могла навіть зрівнятися з її військово-морською могутністю. Проте таке становище викликало незадоволення Німеччини, яка швидкими темпами наздоганяла «володарку морів» і вимагала своєї частини колоніальних володінь.
В останній третині XIX ст. зростала роль держави в соціально-економічному та політичному житті. Посилилася її роль у захисті суспільного устрою, запобіганні й усуненні небезпечних соціальних конфліктів, здійсненні спільної для всієї країни внутрішньої політики (економічної, соціальної, культурної тощо).
У цей період з’являються три основні форми державного правління: конституційна (парламентська) монархія; президентська республіка; парламентська республіка.
Наприкінці XIX ст. конституційна, або парламентська, монархія в класичному вигляді існувала у Великій Британії. Великій Британії вдалося без революцій, еволюційним шляхом перетворитися з країни з аристократичною монархією на країну з розвиненим парламентаризмом і громадянським суспільством. Класичним прикладом президентської республіки були США. Парламентська республіка як форма державного правління найповніше реалізувалася у Франції.
За формою державного устрою держави поділялися на унітарні (до них належали Велика Британія, Франція, Італія та ін.) та федеративні (США та ін.).
До кінця XIX ст. існували імперії — багатонаціональні утворення, що складалися з держави-метрополії та кількох країн — приєднаних чи завойованих — або народів, які не встигли створити свою державність чи втратили її. Такими державними утвореннями були Австрійська, Російська, Османська (Оттоманська), Німецька імперії.
УТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ ТА СТАНОВЛЕННЯ ОСНОВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
У багатьох європейських країнах та в США основні принципи державного устрою дедалі більше наближалися до доктрини народного суверенітету — тобто визнання народу джерелом політичної влади. Це право народ здійснював через виборчу систему: народні обранці — депутати — від імені народу управляли державою, визначали її внутрішню та зовнішню політику. У Великій Британії, США, Франції, Німеччині було значно розширене коло виборців і тих, хто міг стати депутатом парламенту або органів місцевого самоврядування. Спільним для всіх найбільш розвинених країн Заходу було становлення основ громадянського суспільства.
Темпи цього процесу були в різних країнах не однаковими. Серед основ громадянського суспільства в США й Великій Британії — партійна система, механізм виборчої системи, розгалужена мережа громадських організацій тощо. Але й у цих країнах існували свої проблеми. Так, у США особливо гострим було «південне питання». Попри знищення в результаті Громадянської війни рабства, мешканцям Півдня після її закінчення вдалося узаконити систему расової сегрегації (дискримінації). У Великій Британії надскладним було питання про надання самоврядування Ірландії.
Громадянське суспільство — сукупність соціальних утворень (груп, колективів), об’єднаних економічними, етнічними, культурними інтересами, що реалізуються поза сферою діяльності держави й дозволяють контролювати дії державної машини. Громадянське суспільство — суспільство з розвиненими економічними, культурними, правовими та політичними відносинами між його членами, які сприяють утворенню зворотних зв’язків між суспільством і державою.
https://learningapps.org/3546046 - ознаки аграрного та індустріального сусупільства