Хлопомани. Польське повстання 1863 р.

Хлопомани - народницько-культурна течія інтелігенції у Правобережній Україні 1850-1860-х років, яка прагнула зближення із селянством. Власне, хлопоманами (від польського «хлопи» - селяни) їх прозвали недоброзичливці через їхню прихильність до селянства. Цей рух під впливом західноєвропейських соціально-революційних ідей (насамперед, П. Прудона та Л. Бланкі) та російського народництва виник серед студентів Київського університету, які походили з полонізованих шляхетських родин. Серед засновників - В. Антонович, Т. Рильський, Б. Познанський, К. Михальчук, П. Житецький, П. Чубинський. Вони відкидали революційні методи боротьби і єдиною своєю метою проголошували просвіту народу. Під час літніх канікул організовували мандрівки Наддніпрянською Україною, відомі як «ходіння в народ», щоб пізнати край та його людей.

Репресії російської влади на початку 1860-х років змусили хлопоманів припинити свою діяльність. Проте вони продовжували брати участь у роботі Київської громади, займатися культурно-освітньою діяльністю, але вже без організаційного оформлення.

ПЕРСОНАЛІЇ

ВОЛОДИМИР АНТОНОВИЧ (1834-1908)

Історик, археограф, етнограф, археолог польсько-угорського походження. Закінчив медичний та історико-філологічний факультети Київського університету. Був одним з організаторів і головою Київської громади. Належав до хлопоманів. Від 1878 р. - професор історії Київського університету. Автор багатьох праць з історії України, серед яких дослідження з історії українського козацтва, селянства, церкви та релігійного життя, праці про гайдамаччину. В. Антонович уважав, що в національному відродженні «ідеться не про відродження державної нації, а етнографічної», бо кожна з них «вимагала, щоб їй дали право на існування власної культури, щоб у державному законодавстві забезпечено їй усі права та потреби». «Рух за відродження, - писав В. Антонович, - ...також починається від поодиноких людей». Особливо характерною для тогочасних настроїв була «Моя сповідь» В. Антоновича. Цим твором він започаткував поворот ополяченої української шляхти до народу.

Польське повстання 1863-1864 рр.

Національна політика російського самодержавства стала причиною активізації визвольного руху в Російській імперії. Серед польської шляхти, буржуазії та інтелігенції популярною була думка про відродження польської держави. У польському національному русі склалося два табори: «білі» обстоювали помірковані позиції й вимагали автономії для Королівства Польського з українськими, білоруськими і литовськими землями; «червоні» додержувалися радикальної тактики, виступаючи за збройне розв’язання польського питання.

У червні 1862 р. сформувався Центральний національний комітет (ЦНК), до якого ввійшли Я. Домбровський, З. Падлевський, Б. Шварце, А. Гіллер. Ще раніше, 1861 р., уродженець Сумщини А. Потебня, який служив у російській армії, створив Комітет російських офіцерів у Польщі. Члени організації також брали участь у підготовці збройного повстання.

Повстання почалося в січні 1863 р. ЦНК проголосив себе Тимчасовим національним урядом. За його наказом повстанські загони здійснили напад на урядові війська. Виступ охопив Правобережну Україну. До повстанців приєднувалися колишні військовослужбовці російської армії різних національностей. Поблизу Любліна на боці повсталих воював партизанський загін із 400 бійців під проводом І. Нечая. Однак масової підтримки українців поляки не дістали. Прагнення включити до складу майбутньої польської держави українські землі відштовхували українців від участі в повстанні. 1864 р. російські війська придушили польське національно-визвольне повстання.

Домашнє завдання: опрацювати параграф 18 ( до с. 127), створити відеоролік про одного з діячів хлопоманів( приклад наведений)