4 вересня 1870 р. - революція і проголошення Третьої республіки.
18 березня 1871 р. - повстання в Парижі.
28 березня - 28 травня 1871 р. - влада в Парижі належала Раді Комуни.
10 травня 1871 р. - підписання остаточного мирного договору між Францією і Німеччиною.
25 лютого 1875 р. - прийняття конституції Третьої республіки.
1870-1871 рр - франко-прусська війна, поразка Франції
У січні 1871 р. тимчасовий уряд підписав принизливе перемир’я з ворогом за умови капітуляції Парижа. На вимогу Бісмарка в лютому 1871 р. у Франції також було проведено вибори до парламенту (Національних зборів), де більшість місць здобули монархісти. Головою виконавчої влади депутати обрали досвідченого політика Адольфа Тьєра.
У лютому 1871 р. Тьєр підписав у Версалі попередній мирний договір, умови якого були принизливі для Франції, як великої держави.
Вона зобов’язувалася в трирічний термін сплатити Німеччині 5 млрд франків контрибуції і передати дві свої провінції - Ельзас і Лотарингію. Остаточні умови миру, які надавали Німеччині додаткові переваги, було підписано у Франкфурті-на-Майні 10 травня 1871 р.
Березень 1871 р. - Паризька комуна
Велику увагу комунари приділяли поліпшенню умов життя населення. Парижанам було надано відстрочку по виплатах за квартири, безкоштовно поверталися закладені в ломбардах недорогі речі. Робочий день було скорочено до 10 год, заборонено штрафи, на виробництві запроваджувалася охорона праці. Декретом Ради Комуни покинуті власниками підприємства переходили під управління їхніх працівників. Діячі Паризької комуни - Ежен Варлен, Лео Франкель, Шарль Делеклюз та інші - вірили, що ціною героїчних зусиль за короткий час у Франції, а потім в усьому світі можна встановити «царство свободи».
Проте нерішучість комунарів, їхнє небажання розпочинати громадянську війну, голова французького уряду Тьєр використав для впорядкування своєї деморалізованої армії. Наступ на Париж урядові війська розпочали у квітні 1871 р. Захисники Комуни виявляли справжній героїзм, відбиваючи запеклі атаки ворога. Проте вже 21 травня армія Тьєра вдерлася до Парижа, а 28 травня впала остання барикада комунарів, і в місті почалися розправи над переможеними. Упродовж «кривавого» тижня (21—28 травня 1871 р.) було вбито понад 30 тис. захисників Комуни, 10 тис. чол. кинуто до в’язниць і засуджено до каторжних робіт. Серед заарештованих було 650 дітей.
Становлення Третьої республіки.
Хоча Францію було проголошено республікою ще 4 вересня 1870 р., питання про визначення її політичного ладу довго не вирішувалося. Більшість у Національних зборах становили монархісти. На французький престол претендували відразу три династії - Бурбони, Орлеани і Бонапарти. «Республікою без республіканців» називали країну в цей час. Лише в 1875 р. республіка здобула нову конституцію.
Політичні скандали
1.Перша політична криза пов’язана з ім’ям генерала Жоржа Буланже, що мав репутацію військового-демократа. Обійнявши 1886 р. посаду військового міністра, він відразу ж звернув на себе увагу різкими випадами проти монархістів і закликами до нової війни з Німеччиною. Однак насправді він був людиною вкрай честолюбною і неперебірливою в засобах для досягнення поставлених цілей.
Популярність Буланже швидко зростала, генерал став розмірковувати про диктаторські повноваження. Усі очікували, що він здійснить державний переворот, але тим часом уряд почав проти генерала процес за обвинуваченням у змові проти республіки і підбурюванні армії до заколоту. Це призвело до розпаду буланжистського руху, а сам невдалий кандидат у диктатори застрелився.
2.Через кілька років у Франції вибухнув новий політичний скандал, викликаний хабарництвом у державному апараті. Ще в 1880 р. з ініціативи будівника Суецького каналу Фердинанда Лессепса було створено компанію для прориття каналу через Панамський перешийок. Проте будівництво затяглося, і врешті компанія оголосила про своє банкрутство. Численні власники акцій втратили вкладені гроші. Незабаром з’ясувалося, що із зібраних коштів на будівництво каналу було витрачено лише половину; решта грошей була або розтрачена керівництвом компанії, або пішла на підкуп офіційних осіб. В одержанні хабарів було викрито понад 100 депутатів, сенаторів і навіть міністрів.
3.Не встигла Франція забути про генерала Буланже й отямитися після «Панамської афери», як країну струснула нова політична криза, пов’язана зі «справою Дрейфуса». 1894 р. капітана Альфреда Дрейфуса, єврея за національністю, було обвинувачено в передачі секретної військової інформації німецькій розвідці. Дрейфуса було розжалувано і засуджено трибуналом на довічне ув’язнення. «Справу Дрейфуса» військове командування використало для розпалення шовінізму й антисемітизму в країні. Франція була на межі громадянської війни. У 1899 р. Дрейфуса помилував новий президент Е. Лубе, а через сім років вирок у його справі було остаточно скасовано. Політична криза 1898-1899 рр. закінчилася поразкою сил реакції, після якої вони вже не зважувалися на відкритий виступ проти демократії і республіканського ладу у Франції.