Російська імперія в 1870-1914 рр.

«Великі реформи» 60 – 70-х рр. ХІХ ст. у Росії

1860-1870-і роки — «великі реформи» Олександра II;

1877-1878 рр. — російсько-турецька війна;

1905-1907 рр. — революція в Росії;

1906 р. — столипінська реформа.

Державний устрій:

Росія - абсолютна монархія, відсутні Конституція, парламент

1905 р. в результаті революції 1905-1907 рр. буде створено Державну Думу - парламент, це означало, що Росія стала конституційною монархією

Внутрішня політика:

У середині XIX ст., коли в Європі й США завершувалося формування індустріального суспільства, Росія залишалася феодальною країною. Кріпосне право приносило збитки, конфлікт між селянами та владою досяг піку напруження й загрожував повстанням. Щоб уникнути революції, потрібно було змінити уклад життя в імперії. Східна (Кримська) війна суттєво підірвала довіру народу до імператора й держави. Аби врятувати монархію й зміцнити міжнародний престиж Росії, цар Олександр II (вступив на трон у 1855 р.) зважився на реформи, які були проведені в 60-70-х роках XIX ст. й отримали гучну назву «великих».

Російська імперія наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. «Великі реформи» Олександра II

1861 - Селянська реформа

Скасовано кріпосне право. Селяни отримали незалежність і могли здійснити викуп у поміщика, отримавши земельний наділ для ведення господарства. 3 метою викупу селянин міг узяти позику в банку на 49 років. Такі селяни звільнялися від адміністративної й правової залежності від поміщиків. Крім того, вільні селяни отримали певні громадянські права, могли вести торгівлю й здійснювати операції з нерухомістю.

1864р.- Фінансова

Усі державні відомства мали складати кошториси, у яких розписували, на що витрачаються гроші. Замість корупційних феодальних «відкупів» уводились акцизні марки на алкоголь і тютюн. Від проведення грошової реформи відмовилися за браком запасів золота й срібла.

1864р. - Освітня

Відкривалися нові звичайні школи й вищі навчальні заклади. Ректори університетів отримали більше прав і могли самостійно приймати рішення, що стосувалися діяльності навчального закладу.

1864- Земська

Органами місцевого самоврядування стали земства, що мало спростити управління державою й зробити його ефективнішим. Згідно з новими законами, села й міста тепер могли сформувати власні органи самоврядування й вирішувати господарські питання, не чекаючи наказу згори.

1864- Судова

Суд перестав керуватися становим принципом, усі громадяни отримали рівні права перед законом. З’явився суд присяжних, а судова система повністю відокремилася від адміністративної та стала самостійною.

1865 - Цензурна

Був проголошений принцип гласності, преса отримала право обговорювати й навіть критикувати рішення уряду.

1870- Міського самоврядування

Основними установами місцевого самоврядування стали збори, міські управи й думи. Ці новостворені органи опікувалися благоустроєм будівель, будівництвом шкіл, лікарень, доріг, проведенням свят, питаннями безпеки, фінансування тощо. Щоправда, місто мало самостійно утримувати певні державні установи, наприклад поліцію, а грошей на це в невеликих населених пунктах не вистачало.

1874-Військова реформа

Було введено загальну військову повинність, армія отримала нове озброєння. Також відкрилося чимало навчальних закладів для військових.

Ці, реформи не перетворили Росію на розвинену державу, але допомогли стати на шлях індустріалізації.

Наприкінці століття, за царя Миколи II, який вступив на трон у 1894 р. після смерті Олександра III, Російська імперія залишалась останнім острівцем абсолютизму в Європі й потребувала подальшого реформування. Аби хоч трохи «підтягнути» російську економіку до рівня розвинених країн з ініціативи міністра фінансів Сергія Вітте було проведено низку економічних реформ — реформи Вітте. До призначення на посаду міністра фінансів Росії С. Вітте певний час працював у Києві, де займався організацією залізничних перевезень.

1905-1907 рр. - перша буржуазно - демократична революція ( відеоматеріал)

1906-19011 рр. Столипінська аграрна реформа ( переглянути відеоматеріал)

Російський державний діяч, прем’єр-міністр у 1906 – 1911 рр. Після розправи над революціонерами Столипін спробував здійснити аграрні реформи, які стартували 9 листопада 1906 р. Вона надавала кожному селянинові право вийти з общини і закріпити у власність за собою землю, отже, руйнувала селянську общину. Селянин міг отримати з общинних угідь відруб та утворити хутір. Селяни звільнялися від тілесних покарань, отримували право вільного пересування та вибору місця проживання.

Відруб – селянське господарство, що утворилось в межах села.

Хутір — селянське господарство, що утворилось за межами села.

Столипінська реформа бажаних результатів не принесла. У 1911 р. в Києві П. Столипіна було вбито.

Зовнішня політика:

Російська імперія вдалася до заходів щодо ліквідації наслідків Кримської війни та виходу з міжнародної ізоляції. У 1873 р. було укладено так званий «Союз трьох імператорів» між Росією, Австро-Угорщиною та Німецькою імперією. У 1892 р. Росія та Франція підписали військову конвенцією, що надавала гарантії безпеки двом країнам. Саме цей документ було покладено в основу Антанти – військово-політичного союзу Франції, Англії та Росії.

У 1877 р. Росія розпочала війну з Туреччиною за панування на Балканському півострові. Наступного року Туреччина визнала поразку й за мирним договором до Росії відійшли Південна Бессарабія та ряд кавказьких територій. За рахунок Туреччини було відновлено державність у Болгарії й збільшено території Сербії, Чорногорії та Румунії. Згодом договір переглянули, й апетити Росії було суттєво обмежено.

На межі ХІХ-ХХ ст. Росія активізувала далекосхідний напрям своєї зовнішньої політики. Аби відволікти людей від повсякденних проблем і стимулювати патріотичний підйом, Росія готувала війну з Японією. Як висловився один з російських міністрів, «щоб утримати революцію, нам потрібна маленька переможна війна».

Однак війна виявилася не «маленькою» і зовсім не переможною. Неочікувано для росіян першою завдала удару Японія. На початку 1904 р. японці атакували російський флот у Порт-Артурі військово-морській базі, орендованій росіянами в Китаї. Щоденно війна поглинала майже 3 млн руб. золотом. Зрештою російська армія зазнала поразки в Маньчжурії, у грудні Порт-Артур був зданий японцям, а російський флот потоплений.

За мирним договором, підписаним у 1905 р. в м. Портсмуті (США), Росія віддала японцям значну частину своїх територіальних загарбань у Маньчжурії, зокрема Порт-Артур і південну частину Сахаліну, а також визнала Корею сферою японських інтересів.

Незважаючи на військові невдачі, Росія продовжувала колоніальну експансію, яку здійснювала з XVIII ст. На початок XX ст. вона анексувала узбережжя Фінської затоки, Інгерманландію, Естляндію, Ліфляндію, частину Карелії, Казахстан, більшу частину України, Грузію, південну частину Латвії (Курляндію), Литву, Білорусь, Фінляндію, Бессарабію, Польщу, узбережжя Нижнього Амура, Приморський край, о. Сахалін, Вірменію, Чечню, Дагестан та Адигею.

Завершивши до початку 1860-х років завоювання Кавказу, Росія окупувала середньоазійські держави. У 1865 р. російські війська зайняли Ташкент, а через три роки Самарканд. Наприкінці 1860-х — на початку 1870-х років були анексовані Кокандське ханство, Бухарський емірат і Хівинське ханство. У середині 1880-х років — Туркменістан.

Приєднані країни й території активно заселялися росіянами, а щодо корінних народів проводилася русифікація.

Робітничий рух:

1862 р. створено товариство «Земля і воля», ідейними лідерами якого стали Олександр Герцен та Микола Чернишевський. Основним завданням товариства було затвердження демократичного суспільства. Однак товариство проіснувало лише до 1864 р. виник рух народництва, метою якого було зближення з селянством та залучення його до свідомої революційної діяльності. Частина народників слідувала ідеям М. Бакуніна, друга – П. Лаврового, інша – П. Ткачова.

1876 р. було відновлено діяльність товариства «Земля і воля». У 1879 р. «Земля і воля» розпалася на дві організації – «Народна воля» та «Чорний переділ». Народовольці пішли шляхом терору, результатом якого стало вбивство 1881 р. царя Олександра ІІ. Чорнопередільці ж займалися пропагандою. Наступником Олександра ІІ став його син Олександр ІІІ (1881 – 1894 рр.) Він одразу ж почав наступ на демократичні реформи минулих років. У Росії виник соціал-демократичний революційний рух, озброєний ідеями марксизму.

Наприкінці 1895 р. В. Ульянов (Ленін) створив у Петербурзі «Союз боротьби за звільнення робітничого класу». У 1989 р. у Мінську було оголошено про створення Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП). У 1903 р. було прийнято програму й статут партії. У партії відбувся розкол на більшовиків та меншовиків. У 1902 р. вцілілими групами народовців було створено партію соціалістів-революціонерів (есерів).