Політична партія — добровільне об'єднання людей, які прагнуть домогтися здійснення ідей, що вони поділяють, задоволення спільних інтересів; організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви, класу, покликана висловлювати і захищати інтереси цієї спільноти, домагатися їх дотримання і виконання, бути її політичним «голосом», «уособленням» окремих групових інтересів.
Політична партія — найбільш активна й організована частина тієї чи іншої соціальної групи населення, яка виражає і захищає її інтереси».
Наприкінці XIX ст. завершується оформлення радикалів у політичну партію. У жовтні 1890 р. у Львові з ініціативи І. Франка та М. Павлика було засновано першу політичну партію — Русько-українську радикальну партію (РУРП).
У своїй діяльності РУРП прагнула поєднувати відстоювання соціальних інтересів українських селян Галичини із захистом національних прав українського народу. Партія прагнула до утвердження соціалізму, демократизації суспільного життя. Політичне майбутнє Західної України радикали вбачали в перебудові внутрішнього життя Австро-Угорщини на засадах «правдивого автономізму, котрий бачив би силу монархії в якнайкращім культурнім і національнім розвою провінцій і народностей».
Так звані «молодші радикали» — Ю. Бачинський, В. Будзиновський, О. Колесса та ін. — вважали автономію у складі перебудованої на федеративних засадах Австро-Угорщини лише першим етапом на шляху до цієї мети.
У 1895 р. РУРП зазначила, що самостійність — стратегічна мета партії. У 1896 р. громадсько-політичний діяч і публіцист Ю. Бачинський опублікував брошуру, у якій обґрунтовував необхідність створення Української незалежної держави.
Написана українською мовою, ця брошура вийшла другом під утаємниченою іноземною назвою «Ukraina irredenta», що в перекладі з італійської означало «Поневолена Україна». Автор натякав на національно-визвольний рух гарібальдійців, які у збройній боротьбі за возз'єднання італійських земель називали себе іредентистами.
Брошура Ю. Бачинського стривожила українську громадськість Галичини: одних запалила, інших обурила. Особливо розгнівалися народовці, які були поміркованими реформістами і не сприймали насильство як засіб політичних змін.
Додаткова інформація
... У Галичині розвивалася соціалістична течія суспільно-політичного руху. Свої позиції вона намагалася посилити дедалі більшим пристосуванням до національної ідеї. У новоутвореній у 1899 р. на чолі з М. Ганкевичем Українській соціал-демократичній партії вона відразу набула державницького оформлення в програмній вимозі «вільної держави українського люду, вільної республіки».
«Як головну мету «дійти до того, щоб цілий українсько-руський народ з'єднався з часом в одноцільний національний організм» записала до своєї програми й створена у 1899 р. Національно-демократична партія. ...Окремими пунктами своєї програми націонал-демократи записали вимоги: «скріпляти та розвивати почуття національної єдності з російськими українцями»; «серед угорських русинів викликати рух національний, який є між галицькими і буковинськими русинами».
У відозві до народу новообраний керівний орган партії Народний Комітет закликав боротися за незалежну Україну, «у якій би всі частини нашої нації з'єдналися в одну новочасну культурну державу».
Кінець XIX ст. став переломним у розвитку українського національного руху. Із виникненням перших українських партій національна ідея вийшла за межі інтелігентського середовища і проникла в широкі маси. На історичній арені з'явилося нове енергійніше покоління діячів, яке висунуло вимогу повної незалежності України. Саме наприкінці XIX ст., а особливо після відзначення 100-річного ювілею «Енеїди» І. Котляревського, почалося поширення термінів «Україна», «український» замість «Русь», «руський». Історик В. Сарбей зазначав: «На межі XIX—XX ст. національний рух на всій території України виразно політизувався. Керівництво почали брати на себе новоутворені політичні партії, програми яких передбачали докорінні реформи або революційні перетворення соціально-економічного і політичного ладу, повну ліквідацію національного поневолення України чужоземними імперіями, запровадження цивілізованих основ суспільно-політичного життя українського народу на демократичних засадах автономії або федерації, конфедерації чи навіть повної державної самостійності».