Запам’ятайте дати
• 1859 - виникнення першої громади, відкриття в Києві першої в Російській імперії недільної школи.
• Початок 1860-х років - діяльність хлопоманів.
• 1861 - створення в Києві Громади.
• 1861-1862 - видання в Петербурзі першого українського журналу «Основа».
• 1863 - Валуєвський циркуляр про заборону друкування українською мовою шкільних і релігійних видань.
Організаційною формою українського національно-визвольного руху в 1860-1890-х роках були напівлегальні непартійні об’єднання, які одержали назву «громади». Перша така громада в 1859 р. виникла в Петербурзі. У столиці імперії мешкало чимало українців, на яких справляли великий вплив патріотично налаштовані українські письменники та громадські діячі.
Помітно пожвавилося духовне життя української громади Петербурга після приїзду до нього колишніх членів Кирило-Мефодіївського товариства В. Білозерського, М. Костомарова і особливо Т. Шевченка. Значним успіхом громади стало створення літературно-наукового щомісячника - першого українського журналу «Основа», який існував у 1861—1862 рр., виходив українською та частково російською мовами. Видавцями журналу були В. Білозерський, П. Куліш і М. Костомаров. В «Основі» публікувалися художні твори, праці з історії та народознавства. У журналі вперше друкувалися твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Леоніда Глібова, Степана Руданського, наукові дослідження М. Костомарова, М. Максимовича, Петра Єфименка та ін. Через них читачі прилучалися до української культури, минулого свого народу і формувалися як патріоти своєї Батьківщини.
Валуєвський циркуляр 1863 р. Активізація українських громад викликала серйозну тривогу серед місцевих реакціонерів і урядових кіл. Було організовано цькування учасників культурно-просвітницького руху з боку офіційної преси, розгромлено Полтавську і Чернігівську громади, проведено арешти в Києві та Харкові, припинено видання «Чернігівського листка» та закрито всі недільні школи. Окремих українських інтелігентів із заарештованих, таких як Павло Чубинський (1839-1884) та Олександр Кониський (1836-1900), після суду і слідства заслано в північні губернії Росії.
Щоб спростувати звинувачення реакції в революційній діяльності, громадівці в листопаді 1862 р. опублікували у пресі листа («Відзив з Києва»), який підписав 21 відомий громадівський діяч. Автори листа схвалювали реформу 1861 р. і відповідні урядові дії щодо звільнення селян і демократизації життя, заявляли про лояльність до влади. Незважаючи на такі запевнення, утиски та переслідування громад не припинилися. Особливо на тлі істерії, викликаної польським повстанням. Посилилися нападки, посипалися доноси реакційного духовенства й чиновництва до царя.
Ці доноси, які були виявом великодержавного психозу, схвально сприймалися офіційними колами, рупором яких став міністр внутрішніх справ Петро Валуєв. Його особливо турбувало поширення громадівцями популярних книжок українською мовою серед селян. 20 червня 1863 р. таємним циркуляром Валуєв проголосив, що окремої «малоруської мови не було, немає й бути не може». Циркуляром призупинялося друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. Заборона не поширювалася на художню літературу.
Таке застереження щодо заборони видань лише певного характеру було не випадковим. Російський уряд не турбувало те, що вузьке коло інтелігентів писало і видавало твори українською мовою. Він прагнув не допустити поширення таких видань серед простого люду. Шкільні та релігійні книжки призначалися саме для цих цілей. Валуєвський циркуляр спрямовувався на те, щоб перешкодити українському рухові перетворитися з діяльності невеликої кількості інтелектуалів на масове явище.