Розвиток культури та духовного життя. Зміни в освіті.
Розвиток культури та духовного життя. Зміни в освіті.
ОСВІТА. Із другої половини 1950-х рр. на розвиток освіти виділялося набагато більше коштів, ніж раніше. Це було обумовлено усвідомленням радянським керівництвом необхідності подолати відставання в цій сфері від країн Заходу в умовах розгортання НТР. У грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон, що започаткував реформу шкільної освіти, а у квітні наступного року відповідний закон з’явився також в УРСР. Згідно із цими законами запроваджувалася обов’язкова 8-річна освіта, 10-річні середні школи перетворювалися на 11-річні. Передбачалося також, що одночасно зі здобуттям 11-річної освіти учні шкіл опановуватимуть одну з масових професій.
Значного суспільного резонансу в Україні набуло положення нового закону про обов’язковість вивчення російської мови і фактично факультативне вивчення (за бажанням батьків учнів) української мови. Проти цього виступали представники творчої інтелігенції республіки і навіть її партійне керівництво. Так, секретар ЦК КПУ з питань культури і освіти С. Червоненко і заступник Голови Ради Міністрів УРСР С. Гречуха наполягали на обов’язковому вивченні української мови в російськомовних школах республіки. Проте за вказівкою М. Хрущова в новому законі про освіту в УРСР залишився пункт про факультативність української мови. Унаслідок зросійщення кількість шкіл з українською мовою навчання скоротилася в республіці з 25 308 у 1959/1960 навчальному році до 23 574 у 1965/1966 навчальному році, а кількість російських шкіл за той самий період зросла відповідно із 4192 до 4707.
Представники різних верств українського суспільства висловлювали протести проти зросійщення системи освіти в УРСР. У більшості міст Південної і Східної України залишилося по кілька невеликих українських шкіл «для статистики». При цьому на одну російську школу в середньому припадало 524 учні, а на українську — 190.
Під час реформування шкільної освіти прискорився процес перетворення звичайних шкіл на школи-інтернати. У 1956—1957 рр. у республіці виникли перші 50 таких навчальних закладів, а на середину 1960-х рр. їхня кількість збільшилася в 10 разів. Особливо зручним новий тип навчальних закладів був для сільської місцевості, оскільки в більшості невеликих сіл існували лише початкові школи. Із 1960 р. почали діяти школи продовженого дня.
Зросійщення (росіянізація, русифікація) — сукупність дій та заходів царського, а пізніше радянського уряду в національних регіонах і неросійських республіках СРСР, спрямованих на звуження сфери використання й витіснення національних мов, культури, історії з одночасним висуванням на провідні позиції російської мови, культури та історії.
Відповідно до програми політехнізації народної освіти кожна школа залежно від наявних можливостей і місця розташування спеціалізувалася на певній професії, яку опановували учні.
У першій половині 1960-х рр. порівняно з 1950-ми рр. у республіці в 1,5 разу зросла кількість професійних училищ, де готували працівників масових робітничих професій.
Розвивалася і вдосконалювалася система вищої освіти. У 1958 р. в УРСР у 140 вищих навчальних закладах навчалося понад 380 тис. студентів. Посилилася увага до здобуття вищої освіти працівниками без відриву від виробництва. Так, у 1950—1958 рр. кількість студентів стаціонарних відділень вищих навчальних закладів зросла у 2 рази, а вечірніх і заочних — у 3—7 разів. За офіційними даними, на початку 1960-х рр. на 10 тис. населення республіки припадало 129 студентів, що перевищувало відповідні показники деяких розвинених країн світу.
ДЕРЖАВА І ЦЕРКВА. АНТИРЕЛІГІЙНА КАМПАНІЯ. Лібералізація суспільно-політичного життя республіки в умовах «відлиги» створила нову ситуацію в церковному житті. З осені 1955 р. до західних областей почали повертатися репресовані греко-католицькі священики. У віруючих існувало бажання відновлення греко-католицької церкви. Однак Рада у справах Російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР у цьому категорично відмовила. У 1957 р. греко-католицьких єпископів О. Хіру та М. Муранію, що повернулися із заслання в Закарпаття, знову заарештували і вислали за межі України.
Особливо пильно органи КДБ стежили за тими, хто підтримував контакти із греко-католицьким митрополитом Й. Сліпим, що перебував на поселенні в Красноярському краї. На їхню думку, він керував процесом таємного відновлення греко-католицької церкви. Саме тому влада забороняла Й. Сліпому повертатися в Україну, незважаючи на те, що він уже давно відбув термін покарання.
У листопаді 1958 р. на пленумі ЦК КПРС М. Хрущов заявив про зміну партійної політики щодо релігії і церкви у зв’язку з тим, що вони «заважали побудові комунізму». У партійній пресі розгорнулася кампанія проти церкви під гаслом «Змінити боротьбу проти ворожої ідеології». Церковні громади звинувачувалися в порушенні радянської законності й підриві економіки (йшлося про утримання віруючих від робіт у дні великих релігійних свят). У межах запроваджених владою республіки «обмежувальних заходів» розгорнулася примусова ліквідація монастирів, церков, костьолів, синагог, молитовних будинків. Усього протягом 1957—1964 рр. майже половина церковних громад в УРСР залишилася без своїх храмів, припинили діяльність дві третини монастирів.
Й. Сліпого звільнили з ув'язнення лише в 1963 р. за клопотанням Папи Римського Іоанна XXIII. Його першим запитанням після отримання документа про звільнення було: «А чи стала вільною церква?».
Й. Сліпий був змушений виїхати за кордон і до самої смерті в 1984 р. жив у Ватикані. Усі радянські керівники категорично забороняли йому повернутися до України, хоча він не відмовлявся від радянського громадянства й паспорта.
Атеїзм — заперечення віри в існування Бога.
Водночас М. Хрущов заявив, що будь-які витрати на реставраційні роботи в церквах є марним використанням народних коштів. У січні 1961 р. на виконання цієї заяви керівництво республіки провело «уточнення списку пам’ятників архітектури». За результатами перепису в 1961—1963 рр. з обліку зняли 740 пам’ятників архітектури, більшість із яких були культового походження.
Антирелігійна кампанія, примусове насадження атеїзму, про успіхи якої в республіці керівництво повідомляло М. Хрущова, мали характер чергової «боротьби», яку народ не підтримував. За офіційними даними, більшість населення, як і раніше, дотримувалася релігійної обрядовості. На Полтавщині хрестили понад 80 % новонароджених і ховали за обрядом близько 65 % померлих. У західних областях фактично всі хрестили новонароджених, вінчалися й ховали померлих зі священиком.