Політичні реформи. Революція на граніті

СПРОБИ ПОЛІТИЧНИХ РЕФОРМ. ПЕРШІ АЛЬТЕРНАТИВНІ ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ

Після невдалих спроб реформування економіки партійно-державне керівництво керівництво СРСР визнало необхідність здійснення політичних реформ. Реформування політичної системи, яке проводилося під гаслами «демократизації» і «гласності», передбачало поступове формування правової держави, запровадження принципу розподілу влади між законодавчою, виконавчою, судовою гілками, лібералізацію суспільно-політичного життя, пом’якшення цензури, надання можливості отримувати достовірну інформацію, дізнатися правди про історичне минуле, висловлювати власну думку.

Реформування політичної системи проявилося в реабілітації та звільненні всіх політвязнів (1988—1990 рр.), проведенні виборів народних депутатів СРСР на альтернативній основі (1989 р.), скасуванні статті 6 Конституції СРСР про керівну роль КПРС у державі й суспільстві (1990 р.), запровадженні посади президента СРСР (1990 р.). Спроби політичних реформ привели до підриву монополії КПРС на владу, формуванню багатопартійності, зростання політичної активності населення.

«Перебудова» сприяла активізації національно-визвольного руху, який проявився у боротьбі за звільнення політичних в’язнів, відновлення статусу української мови, відродження суверенітету України, у формуванні національних громадських організацій і політичних партій, проведенні мітингів, демонстрацій, акцій протесту.

Виникли національно-демократичні та неформальні громадські організації, незалежні від офіційної влади: Український культурологічний клуб (1987 р.), правозахисна організація Українська Гельсінська спілка (1988 р.), Українська студентська спілка (1989 р.), історико-просвітницьке товариство «Меморіал» (1989 р.), екологічна організація «Зелений світ» (1989 р.). З ініціативи І. Драча, Д. Павличка, М. Поповича та ін. 16 лютиш 1989 р. підготовлений і опублікований у «Літературній Україні» проект програми Народного руху України (НРУ) за перебудову. У ньому зазначалося, що «Рух визнає керівну роль Комуністичної пар­тії в соціалістичному суспільстві і являє собою єднальну ланку між перебудовними ідеалами партії та ініціативою найширших народиих мас». Рух мав намір «допомогги Компартії України у створенні й функціонуванні такого демократичного механізму, який сприяв би розвитку суспільства, що ґрунтується на справжньому народовладді та збалансованій економіці». 8 - 10 вересня 1989 р. у Києві за ініціативою Спілки письменників України та Інституту літератури АН УРСР відбувся установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову. На цей час у Русі було 280 тис. членів. На І з'їзді НРУ із 1158 делегатів було 110 робітників, 16 селян, 228 членів КПРС, 29 комсомольців. Головою НРУ обрали І. Драча.

У березні 1990 р. внесені зміни в Конституцію СРСР, 6-а стаття, що визначала керівну роль КПРС у радянському суспільстві, втратила свою чинність. У вересні 1990 р. президія Верховної Ради УРСР ухвалила постанову «Про реєстрацію громадських об’єднань». Це означало, що були відкриті можливості для створення і функціонування інших, окрім КПРС, політичних партій. Уже в квітні цього року УГС заявила про свій саморозпуск й утворення Української республіканської партії (УРП). У її програмі визначено курс на здобуття Україною незалежності. Головою УРП обрали Л. Лук’яненка.

Утворилися перші політичні партії: Українська християнсько-демократична партія (УХДП, 1989 р.), Українська республіканська партія (УРП, 1989 р.), Народна партія України (НПУ, 1989 р.), Українська національна партія (УНП, 1990 р.), Ліберально-демократична партія України (ЛДПУ, 1990 р.), Соціалістична партія України (СПУ, 1990 р.).

Формуванню багатопартійної системи сприяли скасування статті 6 Конституції СРСР про керівну роль КПРС у суспільстві (1990 р.), розкол КПУ й створення Демократичної платформи, яка перетворилася на Партію демократичного відродження України ( ПДВУ, 1990 р.). Вибори до Верховної Ради України 1990 р. продемонстрували ослаблення авторитету КПУ й посилення впливу опозиції, яка, об’єднавшись у Демократичний блок, одержала майже третину депутатських мандатів. Головою Верховної Ради УРСР був обраний Л. Кравчук.

Відроджувалися такі форми відстоювання прав людини, як мітинги, демонстрації, акції протесту («мітингова демократія»). У Львові відбувся перший за радянський час в Україні мітинг (1988 р.), учасники якого засудили тоталітарний режим і вимагали від влади забезпечення гарантій прав і свобод людини. У Києві пройшла перша екологічна демонстрація й мітинг (1988 р.), учасники якого порушили питання про персональну відповідальність вищого партійно-державного керівництва за наслідки Чорнобильської трагедії.

Від Івано-Франківська через Львів до Києва протягнувся «живий ланцюг» (1990 р.) з нагоди відзначення роковини Акта злуки УНР та ЗУНР, учасники якого вимагали незалежності України.

В червні 1987 р. Спілка письменників України висловила стурбованість зникненням української мови з повсякденного ужитку. За дорученням письменників Ю. Мушкетик, Б. Олійник, Д. Павличко підготували відповідний лист, адресований Верховній Раді УРСР. Русифікація продовжувалась, так у 1988/1989 навчальному році не залишилось жодної повністю української школи в Донецьку, Луганську, Миколаєві, Одесі, Харкові та Чернігові. І лише під тиском громадськогості та загальносоюзної лібералізації суспільно-політичного життя 28 жовтня 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон "Про державний статус української мови". Характерним явищем "перебудови" стало роз'яснення "білих плям" історії. Завдяки діяльності української діаспори США і Канади Конгрес США створив комісію з дослідження голоду 1932-1933 рр. в Україні. У відповідь ЦК КПУ створив власну комісію, а Володимир Щербицький в 1987 р. заявив про голод як наслідок - неврожай.

Революція на граніті. 2 жовтня 1990 р. розпочались студентські протести та голодування в Києві на Жовтневій площі. Вони виступали за:

• недопущення підписання нового союзного договору;

• перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;

• повернення на територію УРСР українських солдатів а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями виключно на території республіки;

• націоналізація майна Компартії України та ЛКСМУ;

• відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

Студенти передали Президії Верховної Ради УРСР свої вимоги. Для їхнього розгляду, зокрема, була створена погоджувальна комісія Верховної Ради. 17 жовтня Верховна Рада УРСР прийняла Постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року». Більшість вимог студентів було виконано. . Після прийняття постанови ВР УРСР щодо врахування вимог студентів-голодувальників 17 жовтня 1990 року «революція на граніті» успішно завершилася.

Домашнє завдання: опрацювати параграф, в зошитах виписати прояви громадської активності українського суспільства