У жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС першим секретарем ЦК КПРС обрали Леоніда Брежнєва. Під час його керівництва у державному правлінні ще більше посилилась роль партапарату. Відповідно до Конституції СРСР 1977 р. КПРС проголошувалась "керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром його політичної системи", що означало компартійну монополію на владу в країні.
"Ера" Л. Брежнєва стала періодом застою, остаточного загнивання командно-адміністративної системи сталінського зразка. Хрущовські реформи були скасовані. З вересня 1965 р. децентралізовану систему управління (раднаргоспи), яка не виправдала себе, змінила випробувана — централізована. Загальносоюзним міністерствам знову підпорядковувалася більшість підприємств. Освіта, наука, культура і медицина фінансувались за залишковим принципом. Країна продовжувала йти традиційним для неї шляхом екстенсивного розвитку.
Етапи « застою»
1965-1970- спроба проведення економічних реформ( реформи Косигіна)
1970-1982 – наростання кризи, консервація існуючої системи
1982-1985 – зміни в парт керівництві.
1964-1982 – Л. Брежнєв
1982-1984 – Ю. Андропов
1984-1985 – К. Черненко
У керівництві УРСР існували дві лінії — націонал-комуністична (автономістська) представником якої був П. Шелест, і проімперська (централістська), представником якої був В. Щербицький. Перший секретар ЦК КПУ П. Шелест відстоював економічні інтереси України, підтримував розвиток української мови й культури, сприяв збереженню українських історичних і культурних пам’яток, став ініціатором запровадження Шевченківської премії.
Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький підпорядковував економічні інтереси України союзним потребам, сприяв русифікації, боровся з дисидентським рухом, намагався приховати Чорнобильську катастрофу, але водночас сприяв технічній модернізації легкої і харчової промисловості УРСР, розвитку культури й спорту. Посівши посаду першого секретаря ЦК КПУ, В. Щербицький здійснив кадрові зміни, протягом року звільнівши з партійних посад 37 тис. комуністів.